У полтавській правоохоронній системі останнім часом відбуваються кадрові зміни, які викликають серйозні питання. Роман Єрохін, уродженець Луганська, обійняв посаду першого заступника керівника Полтавської обласної прокуратури, фактично ставши правою рукою обласного прокурора Євгена Гладія. На перший погляд, його кар'єра виглядає стандартною для системного прокурора: послідовна служба в органах прокуратури з 2010-х років, робота в Луганській районній прокуратурі, потім у Лисичанську, Старобільську та Куп'янську. Однак його біографія містить деталі, які викликають серйозні сумніви щодо доцільності такого призначення.
Сімейна структура Єрохіна являє собою класичну правоохоронну династію. Його колишня дружина Лілія Єрохіна також багато років працює в прокуратурі, спочатку в Луганській області, потім у Харківській. Примітно, що її службові переміщення синхронізуються з переміщеннями самого Єрохіна. Лілія Єрохіна обіймає посаду прокурора відділу забезпечення звинувачення у регіоні управління підтримки публічного звинувачення у суді — посаду, яка вважається золотою в системі через значні можливості впливу на долю обвинувачених. Батько Лілії, Микола Колесник, колишній прокурор Луганської обласної прокуратури, вийшов на пенсію за вислугу років у 2007 році. Він надав подружжю право користування своїми квартирами у Харкові та Луганську. Таким чином, молода прокурорська сім'я стартувала в системі поруч із досвідченим прокурорським старожилом, який чудово знав, як функціонує ця система.
Сімейний статус Єрохіних викликає додаткові питання. У деклараціях до 2024 року вони вказували один одного як чоловіка та дружину. Потім почали вказувати, що спільно мешкають, але вже не одружені. Однак у судовому рішенні про розірвання шлюбу зазначалося, що сімейні стосунки вони не підтримують із початку 2022 року. Під час судового процесу щодо розлучення стверджувалося, що вони мають різні погляди на життя, на права та обов'язки подружжя, спільне господарство не ведуть. Попри це, вони продовжують спільно мешкати. Така ситуація викликає підозри щодо недостовірного декларування та можливого фіктивного статусу розлучення, який у правоохоронних сім'ях часто використовується як інструмент для зручного розкладання майна, ризиків та відповідальності.
Автомобільна ситуація в сім'ї також привертає увагу. У деклараціях постійно фігурують три-чотири автомобілі у володінні чи користуванні — BMW, Acura, Tesla. Сам по собі автомобіль не є злочином, але в цьому випадку виникають серйозні питання. За матеріалами реєстрів, Роман Єрохін не лише представляв державу в судах, але й регулярно звертався до судів для скасування адміністративних протоколів щодо власних порушень правил дорожного руху. Типові протоколи включають аварійну ситуацію з поворотом ліворуч, проїзд на червоний сигнал світлофора та перевищення швидкості. Найбільш показовим є епізод 2017 року, коли його зупиняли за кермом із ознаками сп'яніння, а від проходження тесту на алкоголь він відмовився.
Еволюція автомобільного парку прокурора також показова. Якщо «алкогольна» історія трапилася, коли він керував скромним «Шевроле Авео», то порушення швидкості він здійснював уже на BMW X5. Всі без винятку його адміністративні протоколи були скасовані судами, причому розгляд справ відбувався з вражаючою швидкістю. Наприклад, свою «тверезість» у Лисичанському суді він довів менш ніж через місяць. Коли прокурор системно порушує правила дорожного руху, а потім системно виграє справи у судах, це свідчить не про юридичну майстерність, а про можливе використання службового становища та незаконний вплив на судові рішення.
Однак найбільш серйозне питання в біографії Єрохіна стосується його контактів із Російською Федерацією. З матеріалів однієї з адміністративних справ випливає, що наприкінці квітня 2020 року Роман Єрохін в'їхав на територію України через пункт пропуску «Гоптівка» з території Російської Федерації. Це сталося не у студентські роки, не до 2014 року, а у 2020 році — після анексії Криму, після Іловайська, після Дебальцевого, після шести років війни. Повернення прокурора з Росії відбулося у понеділок, у робочий день у робочий час, коли він мав виконувати свої посадові обов'язки. Залишається невідомо, з якою метою він перебував на території Росії та з ким контактував.
Ця поїздка Єрохіна до Росії — лише один епізод, який став публічним через судову справу. Скільки таких поїздок було насправді, залишається невідомо. Виникають питання: куди саме їздив прокурор, з ким зустрічався, з якою метою, чи повідомляв керівництво, чи проходив відповідні перевірки, чи повідомляв про це СБУ? Найголовніше питання: чи міг український прокурор, який після 2014 року їздив до Росії, бути об'єктом інтересу російських спецслужб? Людина в системі прокуратури має доступ до службової інформації, процесуальних документів, даних кримінальних проваджень, контактів та оперативних зв'язків. Така людина для спецслужб держави-агресора є пріоритетним об'єктом розробки. Тепер ця людина обіймає посаду першого заступника керівника Полтавської обласної прокуратури.
Це не перший випадок, коли на Полтавщині виявляються посадовці з російським маршрутом у біографії. Раніше було виявлено, що Віктор Борзилов, батько екс-голови УСБУ Полтавської області Євгена Борзилова, колишній контррозвідник та підполковник у відставці, у 2016 році здійснив незаконний перетин державного кордону через закритий пункт пропуску «Ізварино» у Луганській області. На той момент «Ізварино» вже давно не було нормальним українським пунктом пропуску — це була зона окупаційного контролю, російських спецслужб та бойовиків. Справа щодо Борзилова була закрита через терміни. Тепер виявляється подібна ситуація з Єрохіним, але з пунктом пропуску «Гоптівка». Обидва випадки стосуються Полтавщини, обидва пов'язані з контактами з Російською Федерацією після 2014 року.
Виникає питання, чи ці кадрові рішення ухвалюються керівниками обласних прокуратур та СБУ, чи вони визначаються десь на вищому рівні. Якщо такі призначення продовжуватимуться, це свідчить про серйозні проблеми в системі безпеки України. Генеральний прокурор Кравченко повинен переглянути свої кадрові рішення щодо укомплектування обласних прокуратур. Засилля осіб із сумнівною біографією у Генпрокуратурі, СБУ та інших органах влади вже давно викликає занепокоєння громадськості. Питання про те, чи дозволимо ми подальшому розповсюдженню такої практики, залежить від громадянського суспільства та правоохоронних органів, які мають провести відповідні перевірки.