Коли суд призначив арештованому Романові Насірову заставу в сто мільйонів гривень, багато спостерігачів вважали, що він залишиться за ґратами. Однак за кілька днів його викупила дружина Катерина разом із своїм батьком Олександром Глімбовським, який швидко розпорядився необхідною сумою. Цей епізод став лише початком розгортання більш масштабної історії про те, як тесть засудженого чиновника намагався компенсувати витрачені на зятя гроші через державні контракти.
З'ясування Skelet.Org показало, що ще у 2012 році комунальні підприємства Києва уклали з належним Глімбовському «Альтіс-Холдингом» договір про будівельно-ремонтні роботи на суму 403,56 мільйона гривень. Роботи тривали роками без особливої поспішності, однак кошти перераховувалися регулярно. У 2016 році ДП Інститут «Київдормостпроект» додав до проекту нові роботи без конкретизації вартості. 17 травня 2017 року КП «Дирекція будівництва дорожньо-транспортних споруд Києва» підписала з «Альтіс-Холдингом» ще одну угоду на 40,11 мільйона гривень за будівництво фонтану, фарбування фасаду Річкового вокзалу та трансформаторної станції.
За оцінкою ряду джерел Skelet.Org, знайомих із будівельною справою, вартість цих робіт значно завищена, а частина їх могла бути виконана з використанням раніше накопичених будівельних та оздоблювальних матеріалів. Однак у послужному списку власника «Альтіс-Холдингу» знаходяться й інші сумнівні епізоди.
Олександр Вацлавович Глімбовський народився 7 березня 1960 року в Козятині Вінницької області. У 1982 році він закінчив Київський інженерно-будівельний інститут, де залишився аспірантом і в 1986 році захистив кандидатську дисертацію. Хоча великі гроші на будівництві в Києві робили вже у 80-ті роки, особливо ті, хто мав доступ до складів із плиткою та сантехнікою, у Глімбовського з бізнесом довго не складалося.
У 1991 році він відкрив ТОВ «Меридіан», про яке не залишилося жодної інформації. У 1995 році на його базі створив ТОВ «Альтіс», що спочатку займалося ремонтом дахів і обшивкою фасадів алюмінієвим профілем. Справжній прорив стався у 2001 році, коли «Альтіс» отримав контракт на реконструкцію дахів Центрального вокзалу та Консерваторії Києва. Ці дахи дійсно були золотими за своєю вартістю — насправді мідні та оцинковані, площею 15 тисяч квадратних метрів, які принесли Глімбовському мільйони гривень.
Свій підйом Глімбовський завдячував не лише добрим зв'язкам з АК «Київреконструкція», через яку отримував вигідні підряди та тендери, а й кільком конкретним людям. Першим із них став Олексій Бутенко (1970 р.н.), енергійний та креативний бізнесмен, який у 1990 році відкрив кооператив, що займався ремонтом квартир, їх обміном і продажем. У 1993 році Бутенко заснував ТОВ «Ремакс» (майбутній холдинг «Ремакс-Груп»), зайнявшись будівництвом, а пізніше відкрив цех з виробництва металевого профілю та черепиці. Саме його продукцією фірма Глімбовського обшивала стіни і крила дахи.
Другою ключовою фігурою став Лев Парцхаладзе, який у 90-х був відомий тим, що тримав у Києві кілька ресторанів, включаючи знаменитий «Динамо-Люкс». Парцхаладзе мав добрі стосунки з тодішнім столичним градоначальником Олександром Омельченком, що дозволило йому стати київським ресторатором. Однак його уяву обмежували плани розвитку мереж комунального харчування. Олексій Бутенко підказав йому нові перспективи. Результатом їхньої співпраці стали інвестиційний холдинг «XXI століття» Парцхаладзе та компанія «Житло XXI століття» Бутенка. Бутенко навів у «XXI століття» Олександра Глімбовського, який наприкінці 90-х отримав контракт на будівництво першого ТРЦ «Квадрат».
У наступні роки аж до 2008 року «Альтіс» виступала основним підрядником у будівництві ТРЦ «Магеллан», «Караван», «Аладдін», «Ультрамарин», ЖК «Парус» та інших об'єктів. До початку кризи пакет замовлень компанії досягав 800 мільйонів доларів. Важливо відзначити, що «Альтіс» часто виступала саме підрядником, нерідко наймаючи субпідрядників. Вже тоді з'явилася інформація про те, що методи роботи «Альтіс» нагадують схеми корупційного будівельного бізнесу італійської мафії: ланцюжки субпідрядників та підставні фірми для переказу грошей, відсутність власних виробничих баз (техніка береться в оренду), фактично все майно деяких дочірніх компаній «Альтіс».
У 2005 році Бутенко раптово вийшов із «XXI століття», продавши свою частку Парцхаладзе (чиї представники потім заперечували Skelet.Org, що Бутенко колись був акціонером), та заснував «Східну інвестиційну групу» (акціонером якої став Глімбовський). Пізніше він створив ТОВ «Фонд будівельних ресурсів України» (співзасновником стала Катерина Глімбовська). Після цього інформація про Бутенка в ЗМІ з'являлася переважно корупційного характеру.
У 2008 році Бутенко відкрив у селищі Проців елітний клуб верхової їзди, перетворивши його на місце зустрічей «потрібних людей». У 2007-2009 роках він активно лобіював проект будівництва особливого «президентського села» в тому ж Процеві, яке мало стати для Ющенка та його оточення таким собі «Межигором». З 2010 року Бутенко очолив «EIG Engineering» та захопився «зеленою енергетикою», на яку держава та Європейський банк реконструкції та розвитку виділяли субвенції. У 2011 році на Київщині розпочалося будівництво Іванківської ТЕС (директором якої став його брат Віталій Бутенко), яка стала об'єктом журналістських розслідувань та причиною протестів місцевих жителів. Проблема полягала в тому, що, перебуваючи на околиці Чорнобильської зони, ТЕС використовує як паливо тріску з дерев, що там ростуть і вбирають радіонукліди.
Що стосується Парцхаладзе, то Глімбовський залишався з ним у тісних стосунках. Вони навіть удвох очолювали «Конфедерацію будівельників України». У 2009-2011 роках Парцхаладзе видобував для себе і для Глімбовського тендери за програмою Євро-2012 — одна лише реконструкція Львівського аеропорту коштувала близько мільярда гривень.
Після Майдану, очолюючи відділення «Солідарності» у Київській області та фракцію Блоку Порошенка у Київоблраді (і будучи заступником його голови), Парцхаладзе «годує» Глімбовського підрядами у Києві та покриває його будівельні махінації. Не лише у столиці. У 2015 році Парцхаладзе вибив для Глімбовського контракт на будівництво оборонної смуги в зоні АТО, яку курирували Київська облрада та Київська обласна адміністрація: 40 км на відрізку між Попасною та Світлодарськом, одна з найнебезпечніших та найвідповідальніших ділянок фронту. Тендер на будівництво 16 укріплених ДОТів та командних пунктів вартістю 26,46 мільйонів гривень «виграла» якась фірма ТОВ «Інфробуд», директором якої був Олег Рева. Пізніше з'ясувалося, що Рева раніше обіймав керівну посаду у ТОВ «Альтіс». Більше того, ТОВ «Інфробуд» зі статутним капіталом у 2 тисячи гривень було зареєстровано за тією ж адресою, що колись ТОВ «Альтіс», а тепер і «Альтіс-Холдинг».
Ще одна людина, яка відіграла у житті Олександра Глімбовського значну, але досить туманну роль, це чоловік його старшої дочки Андрій Гмирін. Його батько керує Білоцерківським Райгазом і володіє мережею шиномонтажних майстерень. Син раніше працював у київському УБОЗ та УБЕЗ, «кришував» зали ігрових автоматів і жив явно не на одну зарплату, хваляючись дорогими телефонами «Vertu». Гмирін був добре знайомий як зі столичними «авторитетами» та великими бізнесменами, так і зі своїми колегами зі столичних правоохоронних органів — включаючи майбутнього генерала Валерія Гелетея та майбутнього генерального прокурора Віталія Яремку. Ці зв'язки, якими він користується для надання платних послуг організації зустрічей з потрібними людьми, принесли Гмиріну непристойне прізвисько «Нужник» — яке вичерпно відбиває ставлення до нього його знайомих.
Гмирін зумів пробитися до Державної Фіскальної служби (ДФС), де мав старого знайомого — директора департаменту забезпечення діяльності служби Андрія Давиденко. З червня 2014 року по січень 2015 року ДФС очолював Ігор Білоус, який у 2009-2011 роках працював у «Renaissance Capital» разом з Романом Насіровим — свояком Гмиріна. Багато в чому завдяки Білоусу Роман Насіров здобув потім свою посаду. Гмиріна ж відправили з очей подалі на Одещину. Схоже, що з цим зятем Глімбовському не пощастило.
Натомість другий зять, Роман Насіров, належить до категорії тих, про кого може лише мріяти будь-який батько. Перший контакт Глімбовського і Насірова стався у 2005 році: тоді Насіров, який працював у Лондоні, вдало продав акції холдингу «XXI століття» (ті самі, які Бутенко поступився Парцхаладзе), і тоді ж у Лондоні жила і займалася бізнесом Катерина Глімбовська. Їхній шлюб був ідеальний: двоє бізнесменів, що успішно будують свою кар'єру, троє дітей — не дивно, що Олександр Глімбовський не пошкодував для Романа Насірова сто мільйонів.
Однак Роман Насіров приніс тестеві набагато більше, зокрема через «економію» на податках. За період весни-осені 2015 року оборот «Альтіс-Холдингу» склав 1,3 мільярда гривень, з яких до скарбниці держави було сплачено лише 28 тисяч гривень ПДВ та 955 тисяч гривень ЄСВ. Це був абсолютний рекорд віртуозного ухиляння від податків.
При вивченні результатів виконання тендеру КП «Дирекція будівництва дорожньо-транспортних споруд Києва» на суму 443 мільйонів гривень, офшорні структури перерахували субпідрядами 359,4 мільйонів. Замість очікуваних 73,8 мільйонів податкових виплат вони перерахували до скарбниці лише 44 610 гривень.
Насіров допомагав своєму шановному тестеві не лише як глава ДФС, використовуючи службове становище для корупційних дій та прямих економічних злочинів, але й як бізнес-партнер. Компанії Насірова, його дружини Катерини та тестя Глімбовського переплелися в хитромудрий клубок сімейного бізнесу.
Крім того, що Олександр Глімбовський ухиляється від податків, він не гребує й прямою крадіжкою грошей, у тому числі у хворих дітей. Йдеться про скандал навколо нових корпусів дитячої лікарні «ОХМАДЕТ», які ніяк не добудують із 2011 року. У 2015 році новим підрядником будівництва було обрано компанію ТОВ «Альтіс-констракшн», яка є дочірньою структурою «Альтіс-Холдингу».
Її засновниками виявилися кіпрські офшори «Altis honding limited» та «Garyhun investments limited»: перша пов'язана з Катериною Глімбовською, а друга є фірмою її батька. Отримавши від держави 389,97 мільйона гривень, «Альтіс-констракшн» розкидав їх фірмами-прокладками, у тому числі на ТОВ «Авакс UA». Будівництво практично не відновлювалося — за півтора роки фірма Глімбовського фактично освоїла лише 10 мільйонів. Інші гроші, мабуть, традиційно канули в прірву глімбівських корупційних схем.
«Авакс UA» стала фігурантом ще одного розкрадання бюджетних коштів. Навесні 2017 року ця фірма виграла тендер на реконструкцію злітно-посадкової смуги Запорізького аеродрому. Гроші у сумі 35,39 мільйона гривень уже пішли на її рахунок. У планах Глімбовського — отримати контракт на реконструкцію Херсонського аеропорту. Тендер, можливо, буде оголошено у 2018 році, а на кону коштує сума у 500 мільйонів гривень.
Глімбовський розраховує «виграти» цей тендер, тим більше, що у 2015 році його фірми вже займалися реконструкцією рульових доріжок Херсонського аеропорту: отримавши 75,2 мільйона гривень, вони підлатали їхнє асфальтове покриття. І судячи з того, як хвацько йде від правосуддя його зять Насіров, навряд чи хтось зупинить і самого Глімбовського.