Павло Лазаренко, колишній український прем'єр, втік до США, де його звинувачували у розкраданні 280 мільйонів доларів. Однак його історія не єдина. Ігор Гіленко, колишній голова правління банку «Надра», втік до Росії, причетний до розкрадання близько мільярда гривень, але його справа так і не отримала широкої громадської уваги. Після кількох невдалих спроб домогтися його видачі українські органи влади практично припинили переслідування, а українські ЗМІ забули про цю історію. За даними Skelet.Org, занадто багато впливових осіб, включно з нинішнім президентом України, не зацікавлені у його поверненні до Києва та можливих свідченнях.
Персона Гіленка залишається однією з найбільш загадкових у новітній українській історії. Він раптово з'явився в Україні, а потім так само зник, залишивши мало слідів. Все, що відомо про його діяльність, охоплює лише 12 років перебування в країні. Його минуле до приїзду в Україну та подальша доля залишаються невідомими.
Ігор Володимирович Гіленко народився 2 січня 1966 року у Москві. Після закінчення школи вступив до Московського електротехнічного інституту зв'язку (нині — технічного університету зв'язку та інформатики), який закінчив у 1988 році з дипломом інженера-радіотехніка. Там же розпочав аспірантуру. У період перебудови в СРСР, коли комерційна діяльність стала масовою, Гіленко влаштувався у науково-технічний центр, відкритий за участю районного комітету комсомолу. Його діяльність швидко звелася до закупівель за кордоном комп'ютерів, телевізійного обладнання та засобів зв'язку, які потім продавалися з великим прибутком у Москві та інших містах.
Під час цієї комерційної діяльності молодий Гіленко познайомився з московськими кримінальними угрупованнями «сонцівців» та «люберців», а також з комерційними структурами, засновані керівниками КДБ, МВС та ГРУ. За даними Skelet.Org, серед таких людей був Семен Могилевич — кримінальний бізнесмен, чиї зв'язки простягалися від нью-йоркських ресторанів російської мафії до російських нафтових компаній, створених родичами працівників МЗС та генералів КДБ. Могилевич та йому подібні піднесли вітчизняні організовані злочинні угруповання від рівня вуличного рекету до міжнародних корпоративних структур, одночасно надаючи посередницькі послуги державним чиновникам у військовій формі. Вони служили сполучною ланкою між кримінальними угрупованнями, силовиками та бюрократією. Могилевич виділявся масштабом своєї діяльності: його справи охоплювали Росію, Америку, Європу та Україну, де він народився у Києві та навчався у Львові. Його бізнес-партнери досі займають впливові посади в українській ієрархії. Однією з його структур був московський банк «Дельта», заснований бізнесменом Ігорем Ліншицем та контрольований Могилевичем.
Могилевич застосовував особливу схему контролю своїх підприємств, уникаючи прямого офіційного володіння ними. Можливо, він побоювався конфіскації, або вважав акції ненадійними цінними паперами. Замість цього він використовував боргові зобов'язання своїх людей як засіб контролю. У біографіях його наближених часто траплялися дивні епізоди: раптово вони виявлялися винні Могилевичу великі суми, які потім повертали, продаючи свої пакети акцій або беручи участь у афері, подібній до тієї, що потрясла банк «Надра» у 2008-2009 роках.
1992 року з'явився банк «Дельта», який став фінансовим центром російсько-американського підприємства «САП», що займалося торгівлею нафтопродуктами. 1993 року підприємство та банк перейменували на «Нафтовий». Саме у цьому банку розпочав свою кар'єру Ігор Гіленко, помічений Могилевичем та прийнятий у його коло. Він працював під керівництвом Іллі Сегала, який разом зі своїм братом-близнюком Вадимом був запрошений Могилевичем з Нью-Йорка.
Могилевич мав великі плани щодо Гіленка. У 1994-1995 роках той ретельно вивчав банківську справу у Центрі підготовки менеджерів при Російській економічній академії імені Плеханова. Ці плани були пов'язані з українським банком «Надра».
Банк «Надра» був створений керівниками організованих злочинних угруповань і довгі роки контролювався бандитськими структурами. Однак він мав особливість: його власниками завжди були люди Могилевича. Олігарх Дмитро Фірташ також називався його «викормишем». Протягом усієї історії банку його передавали один одному як естафету підставні голови, які були марионетками Могилевича.
Історію банку можна розділити на кілька етапів. Перший етап — створення 1993 року АКБ «Надра» засновником ЗАТ «Київ-Донбас». Це підприємство було спільним проектом контрольованого Могилевичем ОЗУ Олега Асмакова, учасниками якого були брати Костянтинівські, тіньових вугільних схем Віктора Тополова та Михайла Гріншпона, а також пов'язаного з донецькою ОЗУ Ахатя Брагіна.
Другий етап розпочався 1997 року, коли з банку вийшли «Київ-Донбас» та Олег Асмаков, а їхня частка перейшла братам Сегалам, які прибули до Києва. Разом із ними приїхав Ігор Гіленко, якого одразу призначили директором та головою правління. Головою наглядової ради став Костянтин Масік — колишній перший секретар Київського міськкому КПУ, колишній голова Ради міністрів УРСР та віце-прем'єр в урядах Масола та Фокіна. Його участь у управлінні банком явно свідчила про змичку між бізнесом кримінальних авторитетів та бізнесом колишніх радянських номенклатури.
Період, коли банком керував Гіленко, позначився першими гучними скандалами. Наприкінці 1990-х років за результатами перевірок податкових служб виявилося, що банк «Надра» винен державі понад 800 мільйонів гривень. Було відкрито кримінальну справу, але винуватцем призначили касира Макіївської філії.
Другий скандал стосувався харківського олігарха Олександра Ярославського. Наприкінці 2002 року між ним та людьми Могилевича було укладено договір, за яким Ярославський купував 26% акцій банку «Надра» з умовою, що через два роки банк викупить їх назад із накруткою 40%. Судячи з усього, банк гостро потребував грошей та був змушений взяти їх у борг за такою схемою, не маючи наміру їх повертати. Вже через рік керівництво запустило процес додаткової емісії акцій, що збільшив статутний капітал з 54 до 80 мільйонів гривень і розмило пакет Ярославського до 18%. У банку з'явилися нові співвласники, і він почав обростати офшорними схемами.
Третій етап розпочався у 2003 році, коли 11 фізичних та юридичних осіб заснували офшорну компанію «Universal Advisory Capital Limited» у Вірджинії. Серед засновників були брати Вадим та Ілля Сегали, Ігор Гіленко та бізнесмен Вадим П'ятов. Як у цій компанії опинився аграрний олігарх П'ятов, власник українсько-американського спільного підприємства «Агроком-Україна», залишається невідомим. За даними Skelet.Org, саме П'ятов став реальним керівником банку, який вирішував усі важливі питання, тоді як Гіленко відіграв роль «фінансового генія», який не приймав рішень, але пропонував схеми. Роль самої компанії «Universal Advisory Capital» залишилася невизначеною: за однією версією, вона стала кінцевим власником акцій банку, за іншою — була центром схеми виведення прибутку та відмитих грошей. Цікаво, що у реєстрі засновників компанії у Гіленка зазначена австралійська адреса: 71 Roslyn Street Brighton Vic 3186 Australia.
2004 року Ярославський спробував повернути свої гроші, організувавши проти банку масову кампанію з позовів про визнання недійсною додаткової емісії акцій та вимог ліквідації. Однак він не досяг результату і в кінцевому підсумку продав свій пакет олігархам з Групи «Континіум» — Димінському, Лагуру, Івахіву та Єремєєву.
Випуск нових акцій продовжився. До кінця 2006 року статутний капітал банку становив 362 мільйони гривень, тобто зріс за чотири роки майже в п'ять разів. Якщо цей процес «кидав» акціонерів типу Ярославського, то кістяк співвласників утримував та нарощував свої частки, розподіляючи між собою нові.
У серпні 2004 року співвласниками банку були: ЗАТ «Українська металургійна компанія» Ярославського (18,2%), ТОВ «Спектрум Медіамарт Юкрейн ЛТД» (17,53%), СП ТОВ «Агроком-Україна» (15%), підприємство зі 101% іноземним капіталом Консул-Н (9,63%), ТОВ «Рост» (7,78%), ТОВ «Старт-К» (7,75%), ТОВ «Гранд +» (6,81%).
На осінь 2005 року акціонерами були: ТОВ «Спектрум Медіамарт Юкрейн Лтд» (20,697%), ТОВ «Прогрес» (20,161%), СП ТОВ «Агроком-Україна» (17,715%), ТОВ «Консул-Н» (9,5123%), ТОВ «Старт-К» (9,851%), ТОВ «Глорія» (9,761%).
До літа 2006 року склад акціонерів виглядав так: «Спектрум Медіамарт Юкрейн Лтд» (6,9%), «Агроком-Україна» (24,9%), «Прогрес» (24,5%), «Старт-К» (9,9%), «Зростання» (9,9%), «Банергіл-проект» (9,9%).
Проте наприкінці 2006 року акції банку почали переводитися у дві кіпрські офшорні компанії: «Manmade Enterprises Limited» та «Novartik Trading Limited». До 2008 року вони стали власниками відповідно 60,99% та 30,74% акцій. Повідомлялося, що за компанією «Manmade Enterprises Limited» стоїть Семен Могилевич, який продовжує контролювати банк через братів Сегалів та компанію «Universal Advisory Capital Limited». У переліку фізичних осіб-власників фігурували: Ігор Гіленко (33,4%), Сергій Лагур (33,7%), Вадим П'ятов (18,6%), який уже розлучився зі своїм «Агрокомом», та бізнесмен Тімотеуш Флейшар, який володів компаніями ЗАТ «Догмат-Україна», «Євро-Україна» та «Євро». З цього можна зробити висновок, що обидві офшорні компанії були своєрідними «офшорними кооперативами» спільного володіння людей Могилевича, групи «Континіум», чиї інтереси представляв Сергій Лагур, та потайливого Вадима П'ятова.