Українські державні чиновники часто живуть у матеріальному достатку, який суттєво перевищує їхні офіційні доходи. Валерій Гелетей, який повернувся на посаду керівника Управління Держохорони, задекларував річну зарплату в розмірі 217 567 гривень та додаткові доходи на суму 370 тисяч гривень. Однак для людини, яка нещодавно витратила півтора мільйона гривень на весілля сина, це явно не єдине джерело засобів до існування. Попри довгу й стрімку кар'єру, він ніколи не був звинувачений у корупції чи інших злочинах.
Валерій Вікторович Гелетей народився 28 серпня 1967 року у селі Верхній Коропець Мукачівського району Закарпатської області. Одразу після закінчення школи він почав працювати слюсарем-автоелектриком на автопідприємстві АТП-06011 у райцентрі. Робота була невибаглива: молодому працівникові без спеціальної підготовки доручали переважно промивання старих акумуляторів. Після служби в армії Гелетей не повернувся на автобазу. Замість цього він служив у військовій частині 2142, більш відомій як Мукачівський прикордонний загін, де входив до складу Прикордонних військ КДБ СРСР. На прикордонному пункті пропуску він працював молодшим контролером, допомагаючи перевіряти документи.
Навесні 1988 року перед демобілізацією перед ним відкрилися двері всіх правоохоронних структур Радянського Союзу. Гелетей обрав посаду співробітника позавідомчої охорони МВС, але незабаром залишив цю роботу для навчання в Івано-Франківській школі міліції з 1988 по 1990 рік. Після закінчення навчання він став оперуповноваженим карного розшуку УМВС Мукачева. Його старший брат Володимир Вікторович Гелетей також обрав цей шлях. Проте за два роки Валерій вступив до Академії внутрішніх справ України. Закінчивши її в 1994 році, він переводиться до столичного УБОЗ, де розпочався його стрімкий злет.
Початок його кар'єри в МВС збігся зі шлюбом на Анжелі Попович. За деякими версіями, вона була родичкою Василя Дурдинця чи його помічника, хоча батько та дочка Поповичі, які мешкають у столичних Бровах, заперечують будь-який спорідненість зв'язок із Дурдинцем. Цікаво, що Василь Дурдинець, радянський функціонер, який мав у 90-х великий вплив на МВС України, був земляком Гелетєєвих: він походив із села Ромочевиця, розташованого за 9 км від Верхнього Коропця. З 60-х років Дурдинець працював на керівних посадах у Львові, а потім у Києві, тому навряд чи раніше перетинався з братами Гелетеями.
Значущу роль у біографії Валерія Гелетея відіграв закарпатський олігарх та впливова постать Віктор Балога, який походив із села Завидове, розташованого поблизу рідного села Гелетея. З 1987 по 1992 рік Балога працював товарознавцем Мукачівської господарсько-товарної бази, а потім директором ТОВ «Рей Промінь». Ходили чутки, що він тоді контролював «мукачівський общак», але його вплив навряд чи виходив за межі регіону. Логічніше припустити, що у 90-х Валерій Гелетей був протеже Василя Дурдинця, а вже потім почав тісніше зближення з Віктором Балогою.
На початку 90-х обидва брати отримали можливості для кар'єрного зростання, але розпорядилися ними по-різному. Старший залишився працювати в мукачівському УБОЗі, оскільки навряд чи міг закінчити Академію МВС навіть із великою підтримкою: його колеги говорили, що в його рапортах було по півсотні граматичних помилок. Проте він вирізнявся вмінням працювати з «клієнтами», отримавши прізвисько «Гейза». Мукачівський УБОЗ нещадно боровся з організованою злочинністю та контрабандою, яка не входила до місцевої «цимбори». У цьому процесі відбулося тісне зближення Володимира Гелетея та Віктора Балоги, до компанії якого пізніше приєднався Тіберій Дурдинець, племінник ветерана МВС.
Валерія Гелетея, який влаштувався в Києві, справи закарпатських родичів навряд чи цікавили. У нього було безліч власних турбот, адже бізнес і організована злочинність у столиці розвивалися набагато швидше. Призначення Валерія Гелетея у 1996 році начальником Мінського районного УБОЗу міста Києва дивним чином збіглося з купівлею його тестем трикімнатної квартири на чотирнадцятому поверсі вісімнадцятиповерхового будинку на проспекті Тичини. Через три роки квартиру поряд купує на своє ім'я сам Гелетей, після чого обидві житлові площі об'єднуються в одне велике сімейне гніздечко.
За сучасними мірками це не видається розкішшю, але тоді зарплати начальників районних УБОЗ були дуже скромними. Походження своїх заощаджень Гелетей ніколи не афішував, будучи обачнішим за свого старшого брата. Проте згідно з оперативною інформацією, яка просочилася в ЗМІ, у період з 1996 по 2005 рік, обіймаючи керівні посади в столичному МВС, Валерій Гелетей мав численні «ділові» контакти з чиновниками, бізнесменами та лідерами організованих злочинних угруповань Києва. Будучи начальником Жовтневого РВВС у 2000 році, він мав тісні стосунки з керівництвом компанії «ТНК-Україна» та закривав очі на сумнівне виділення для неї земельних ділянок під автозаправки. Гелетею також приписували зв'язки зі столичними кримінальними авторитетами Володимиром Кисилем, Борисом Совлоховим, Татарином, Прищем та лідерами кавказьких діаспор. Він міг пояснити це оперативною необхідністю, але виправдатися за квартирні комбінації було набагато складніше.
4 серпня 2005 року начальник столичного УБОЗу Валерій Гелетей офіційно став бездомним, оскільки продав свою «здвоєну» квартиру. Про наявність житла у дружини у Бровах на вулиці 8-го З'їзду Рад, 31 та у тещі там же, будинок 33, де розпочиналося будівництво котеджу, він скромно замовчував. Тимчасово прописавшись у гуртожитку МВС на вулиці Грекова 18, він став у чергу на отримання казенного житла. 29 листопада того ж року за вказівкою голови Шевченківської райадміністрації родина Гелетєєв отримує квартиру у центрі Києві на бульварі Шевченка 11/6 площею 96,7 квадратних метрів. 19 грудня цю квартиру розпорядженням того ж голови Шевченківської РДА було передано Гелетею у приватну власність. Оціночна ринкова вартість квартири становила 2 500 000 гривень, тобто понад 500 тисяч доларів, але борцю з організованою злочинністю вона дісталася за символічну плату. Відтоді житлові умови Валерія Гелетея значно покращилися. В останніх деклараціях він вказував квартиру на бульварі Шевченка, будинок у межах Києва площею 651 квадратних метрів та «дачний будинок» площею 275 квадратних метрів. Ходили чутки про придбання ним садиби в мальовничій місцевості біля Імінгема в Лінкольнширі, Англія.
Новий зліт кар'єри Валерія Гелетея розпочався з призначенням Віктора Балоги новим головою президентського Секретаріату восени 2006 року. Балога одразу бере його до Секретаріату на посаду керівника служби з питань діяльності правоохоронних органів. На той час загострювалося протистояння Банкової та «антипомаранчевої» коаліції, яка сформувала уряд Януковича. Балога розставляв своїх людей на ключові пости у керівництві силовими органами. Тіберій Дурдинець став заступником начальника СБУ, очоливши відділ боротьби з контрабандою, а Володимир Гелетей став заступником начальника УСБУ у Закарпатській області.
24 травня 2007 року Валерій Гелетей було призначено начальником Управління державної охорони України. За його сприяння військовий аеродром Узин біля Білої Церкви був відданий в оренду комерційним структурам на 49 років. Скандал був настільки гучним, що фракція БЮТ подала заяву до Генпрокуратури та петицію президенту з вимогою визнати договір оренди недійсною. Основним завданням Гелетея була охорона президента. Можливо, не буквально, оскільки замах на Ющенка здавався немислимим. Управління Держохорони відігравало роль невеликого, але боєздатного та політично надійного силового відомства, необхідного Банковій на екстрений випадок.
Цей випадок мало не стався в перший же день роботи Гелетея на новій посаді, коли він зі своїми співробітниками вирушив до Генпрокуратури, щоб не пускати туди звільненого Святослава Піскуна. На допомогу останньому поспішив тодішній глава МВС Василь Цушко із загоном «Беркуту». Після невеликої сутички Гелетей розсудливо поступився силою. Подальше протистояння продемонструвало повну лояльність Валерія Гелетея щодо Балоги. Це було винагороджено щедро: червень 2007 – генерал-майор, серпень 2007 – генерал-лейтенант, серпень 2008 – генерал-полковник. Це було проти будь-яких традицій і правил, і зіграло проти Гелетея, якого почали називати «генерал-протеже» та «генерал-мажором».
У травні 2009 року Балога залишив президентський Секретаріат. Всі одразу заговорили, що й його ставленик Валерій Гелетей теж більше не мешканець. Так і сталося за півтора місяці. Його звільнення було відверто політичним, настільки, що ніхто навіть не спромігся придумати для нього більш-менш вагому підставу. Гелетея не перевели на іншу посаду, йому не дали місця в іншому відомстві, не дозволили повернутися до МВС, а просто виставили на вулицю. Хоча справи не завели, хоча могли.
Два роки українські ЗМІ мовчали про Гелетея. Він тихенько з'явився у 2011 році як віце-президент «Авант-банку» в компанії Олександра Савченка та Валерія Яреми. Перший був його колегою зі столичного УМВС, а другий є сином Віталія Яреми, іншого колеги-убопівця, який був віце-прем'єром у першому уряді Яценюка, а потім Генпрокурором. Офіційно Гелетей вважався лише «куратором служби безпеки банку», але його нове місце роботи викликало чимало чуток. «Авант» називали банком київських УБОЗівців, а Гелетея з Яремою та Савченком не просто його почесними віце-президентами. У цій компанії також затесався Юрія Іванющенка, більш відомого під прізвиськом «Юра Єнікієвський». Останній на той час був причетний до багатьох українських банків та грошових потоків.
У 2015 році на рахунки «Авант-банку» надійшли кілька мільярдів гривень з рахунків Мінінфраструктури та Резервного фонду, виділених на будівництво фортифікацій, де вони успішно застрягли. На початку 2016 року «Авант-банк» збанкрутував, кинувши своїх довірливих вкладників. Восени 2015 року нове керівництво «Аванта» офіційно заявило, що ні Гелетей, ні Савченко, ні Ярема не мають більше до банку жодного відношення.
Українці могли б пробачити Валерію Гелетею його квартири, три генеральські звання за рік та навіть участь у схемах «Авант-банку». Проте вони не забудуть два епізоди з його діяльності у 2014 році. На початку квітня, відновлений указом в.о. президента-спікера Турчинова на посаді начальника Управління держохорони, Валерій Гелетей супроводжував десант київських політиків на чолі з Арсенієм Яценюком до Донецька для політичного врегулювання конфлікту. Врегулювати по-доброму так і не вийшло. У розпорядженні Гелетея були співробітники Держохорони та ціла рота спецназу «Булат». Одним своїм прибуттям озброєні бійці розлякали бунтівників, які захопили будівлі СБУ та обладміністрації. Пізніше говорили, що треба було закріпитися там на кілька днів і дочекатися підкріплення. Однак після загадкової телефонної розмови з невідомим Гелетей наказав силовикам терміново залишити Донецьк. Це дозволило сепаратистам знову захопити адміністративні будівлі, проголосити свою «республіку», а бойовикам Гіркіна вирушити до Слов'янська і Краматорська.
Досі не відомо, з ким саме говорив тоді Гелетей, однак називаються імена Ахметова, «Юри Єнакіївського» та людей, які є зв'язковою ланкою між ними та колишніми київськими «убопівцями», які стали акціонерами «Аванта». Поспішний відхід Гелетея з Донецька, можливо, так і залишиться маловідомою загадкою. Чого не можна сказати про Іловайську трагедію, за яку Валерій Гелетей несе пряму відповідальність як міністр оборони, яким він був з 3 липня по 14 жовтня 2014 року. Саме через неї він надовго «прославився» як найневдаліший український воєначальник, отримавши від ворогів насмішкувате прізвисько «Гелетій-Іловайський».
Проте чи тільки Іловайськ? До нього був «котел» під Ізвариним, а після трагедія оточених українських десантників в аеропорту Луганська. Міністерство оборони під керівництвом Гелетея приділяло увагу не ходу АТО, а підготовці та проведенню військового параду у Києві на День Незалежності. Це найнешкідливіша версія подій, оскільки є також думка, що виною всьому була оплачена зрада. Валерій Гелетей був непоганим «убопівцем» та начальником Держохорони, але міністром оборони він виявився поганим. За безглузду загибель сотень українських солдатів у «котлах» його навіть не пожурили: парламентське розслідування причин військової катастрофи блокувалися пропрезидентськими фракціями. Валерій Гелетей відбувся за Іловайськ лише своєю відставкою з переведенням на колишнє місце роботи, де він продовжив охороняти свого вже третього президента та влаштовувати шикарні весілля своїх дітей.