Євген Геллер — постать, яка привертала увагу журналістів ще за часів президентства Віктора Януковича. Він був впливовим соратником та близькою людиною Ріната Ахметова, керував бюджетним комітетом і водночас контролював партійну касу. Його називали «касиром» Партії регіонів. Однак після Майдану Геллер зумів залишитися у великій політиці, змінивши своїх покровителів. Він перестав служити Януковичу та Ахметову, ставши людиною Ігоря Коломойського, і почав позиціонувати себе як патріот та демократ. Skelet.Org розповідає про те, як голова «чорної каси» ПР вижив у новій «європейській» країні.
Політичні трансформації та вибори
Наприкінці березня під час засідання Верховної Ради журналісти зафіксували листування між народним депутатом від «Опоблоку» Юрієм Воропаєвим (колишнім адвокатом Ахметова) та членом депутатської групи «Відродження» Євгеном Геллером. Вони обговорювали зростання прибутків енергетичного холдингу Ахметова «ДТЕК». Геллер писав про те, що заживуть, а Воропаєв жартував, що той багатіє швидше за Петра Олексійовича, що непристойно.
2014 року Геллер вирішив «жити по-новому». Він відхрестився від своєї ролі касира президентської касти Януковича, забув про зв'язки з Ахметовим та про те, що вважався його особистим юристом. Після цього його прийняв під крило Ігор Коломойський. На позачергових виборах після Євромайдану Геллер балотувався в окрузі №50 як самовисуванець у Червоноармійську на Донбасі. Його кампанію підтримував батальйон «Дніпро-1», сформований «приватівцями».
Противником Геллера був Леонід Байсаров, директор та співвласник шахтоуправління «Покровське». Байсаров тривалий час керував шахтою «Червоноармійська-Західна», яка належала власнику компанії «Донецьксталь» Віктору Нусенкісу. Байсаров був керівником містоутворюючого підприємства, найбільшим роботодавцем та багаторічним меценатом, якого знала кожна людина у місті. На виборах він мав більше шансів, ніж Геллер.
Однак Коломойський та його оточення діяли по-іншому. Люди в чорному, назвавшись представниками територіальної самооборони Дніпропетровської області, оточили підприємство «Покровське» та погрожували його розгромити. За кілька тижнів до цього Байсарова запрошували на килим до Дніпропетровської ОДА до заступника губернатора Геннадія Корбана, який мав переконати гірника зняти кандидатуру. Байсаров відмовився. Тоді підключили Давида Жванія, якого вважають уповноваженим Петра Порошенка зі зливу мажоритарних округів. Жванія дав слово «прикрити» кандидата «на букву Г». Після цього депутатську приймальню Байсарова розгромили. Геллер став лідирувати по округу.
Про те, що Геллер зрадив ПР, обмовився Борис Колесніков, один із лідерів партії та соратник Ріната Ахметова. Він сказав, що Геллер «просто ніби пішов із партії, його вчинок недостойний, але Бог йому суддя».
Геллер переміг, набравши 39,54% голосів. Розрив між ним та Байсаровим становив 4666 голосів. ЦВК ухвалила перерахувати голоси через факти фальсифікації, що вимагали й жителі Червоноармійська на мітингах. Але результату це не дало. Найцікавіше, що після виборів Геллер зник — він не приїхав до округу, де переміг, і жодного разу не з'явився там. Активісти навіть писали телеграми голові Верховної Ради Володимиру Гройсману з проханням розшукати його. Геллер відповів привітанням мешканцям Червоноармійська з 8 березня.
Після падіння режиму Януковича з'явилося багато випадків такого «трансферу» політиків. Однак історія з Геллером варта окремої уваги. Його діяльність вражає кримінальними розбиранням, рейдерством, шахрайством, але нова влада це не помічає. Причина проста: така людина вигідна будь-якій команді, адже вона знає все — назви та рахунки офшорів, номери рахунків «чорної» бухгалтерії, шляхи касових потоків.
Початки бізнесу
Євген Борисович Геллер народився 12 травня 1974 року у Донецьку. Після школи він вступив до Донецького державного технічного університету на спеціальність «економіка та управління у машинобудуванні» і отримав диплом 1996 року. За рік до закінчення навчання Геллер прийшов на роботу до ПП «Вікторія». Директором фірми був Василь Джарти, відомий у кримінальних колах як «Вася-біта», а згодом ставший Головою Ради Міністрів АРК. Компанія спеціалізувалася на кольоровій металургії та машинобудуванні. Її «правову» діяльність забезпечував покійний Алік Грек, один із найавторитетніших «керівників підприємств» Донецької області у середині 90-х. З-під крила Грека вийшли як Джарти, так і сам Рінат Ахметов.
За інформацією Skelet.Org, Геллер познайомився з Джарти у донецькому університеті, де той здобував другу освіту на факультеті державного управління. Молоді люди потоваришували, і Джарти побачив у Геллері потенціал. 21-річний Геллер зайняв посаду заступника директора. Пропрацювавши рік, він перейшов на посаду начальника відділу менеджменту ЗАТ «Укрметалопродукт», де затримався ще на рік.
У 1997 році 23-річний Геллер заснував ТПК «Укрсплав» і став його основним акціонером. Корпорація займалася переробкою брухту та відходів кольорових металів. Навряд чи молодий хлопець мав власні гроші на створення структури такого масштабу. «Укрсплав» повністю профінансував Рінат Ахметов та група «СКМ», але це залишилося великим секретом. Геллер закріпив за собою посаду комерційного директора.
У 1998 році корпорація розширилася та організувала повний цикл металургійної переробки кольорового металу. Це дозволило їй стати практично монополістом на українському ринку та підім'яти під себе всю галузь. «Укрсплав» почав експортувати сплави на основі кольорових металів.
2002 року, коли Геллер пішов у велику політику, його бізнесом став керувати Спартак Кокотюха, великий донецький бізнесмен, абсолютно непублічна людина. Однак Геллер не відійшов від справ і постійно тримав руку на пульсі. Спартак Кокотюха та його брат Григорій, колишній есбеушник, були потрібні корпорації для нарощування потужності. До правління «Укрсплаву» додалася фірма «Градієнт», де 54,88% акцій зосереджено в руках братів Кокотюх. На початку нульових річний оборот корпорації перевищив 100 млн. гривень.
Рейдерські схеми та захоплення підприємств
Підробивши гроші, керівництво вирішило розширюватися. За розумінням Skelet.Org, під розширенням мається на увазі рейдерське захоплення промислових підприємств — вишукане доведення до банкрутства, а потім скуповування.
До «Укрсплаву» увійшли ЗАТ «Цинк». У 2003 році з «Укрцинку», що практично збанкрутував, вивели цинкові потужності (гідроцех і випалювальне виробництво оксиду цинку та цинкового купоросу). 49% акцій «Цинку» залишилися у власності «Укрцинку», а контроль над створеним ЗАТ віддали харківській компанії «Анграм-Україна». За задумом, ЗАТ «Цинк» мав вийти на світовий рівень, але цього не сталося. «Анграм-Україна» тихо продала ЗАТ компаніям, підконтрольним донецькому ЗАТ «Укрсплав».
До схеми входили також ВАТ ДонМаш «Астра», яким мали керувати брати Кокотюхи; арматурний цех Донецького заводу великопанельного домобудівництва, який визнали банкрутом, і Геллер вклав у його частину потрібну суму грошей, але завод не відновив діяльність, а перепрофілювався на виробництво кольорових сплавів; ВАТ «Костянтинівський завод залізобетонних конструкцій», який Геллер та його колеги підім'яли у 2008 році.
Несподівано для всіх місцеві підприємці та екс-глава правління ВАТ Іван Зозуля «просто так» віддали понад 70% акцій — 48% братам Григорію та Спартаку Кокотюхам, а 25% Євгену Геллеру.
Кримінальна справа про контрабанду
У листопаді 2004 року СБУ порушила кримінальну справу проти ЗАТ «Укрсплав» за фактом контрабанди, а точніше за фіктивний експорт. Дітище Геллера відправляло за кордон відходи переробки кольорових металів під назвою «Токоприймач ТС-150 для шахтних електровозів» (токоприймач — пристрій, через який подається струм на транспортний засіб, типу «рогів» біля трамвая).
У жовтні 2004 року на митниці в Маріупольському порту оформлялася партія цих «токоприймачів» для експорту. Вартість товару за накладними становила 406,4 млн. гривень. Насправді у коробках з барвистими наклейками лежало алюмінієве сміття. Афера передбачала відшкодування за рахунок бюджету експортного ПДВ. Тоді в країні існувала схема: за товар, який вивозили за кордон, відшкодовували постачальнику ПДВ. Тому всі підприємці накручували ціну на свою продукцію через ланцюжок підставних компаній, а потім знову продавали своїм компаніям. Виходило, що від копійчаного товару шахрай мав мільйонний дохід. За цією ж схемою працював Геллер.
Коли укрсплавівські «токоприймачі» перебували у порту, співробітники СБУ намагалися затримати відправлення судна «Вотан» під прапором Антигуа. Але це не увінчалося успіхом. Тоді силовики підготували ухвалу про вилучення товару, яку мав підписати Генеральний прокурор Віктор Пшонка. Він справді поставив свій підпис, але за кілька годин відкликав документ і ретельно замальовував свій автограф. Цього ж дня за наказом командира Маріупольського прикордонного загону судно «Вотан» відбуло за призначенням.
Незважаючи на порушену кримінальну справу, ЗАТ «Укрсплав» отримало податковий кредит з ПДВ, у тому числі 134,4 млн. гривень готівкою. Прокуратура звинуватила в контрабанді Кокотюх, але Геллера ніхто не зачепив. Коли у 2005 році Пшонку допитували у цій справі, він заявив, що не став свого підпису на документі, а замалював місце, щоб ніхто замість нього не розписався. Справу зам'яли та забули про неї.
У 2005 році «Укрсплав» внесли до «Рейтингу великих підприємств, які найактивніше використовували схеми мінімізації податкового навантаження у третьому кварталі 2005 року», підготовленого Державною податковою адміністрацією. Також у цей період підприємство було генеральним спонсором донецького футзального клубу «Шахтар», який спочатку мав назву «Укрсплав».
Банкрутство та виведення активів
Через 2 роки власники ЗАТ вивели з нього всі основні активи — потужності, що здатні щорічно виплавляти 32 тис. тонн алюмінію, а також по 10 тис. тонн міді та латуні. Суд зняв зі Спартака Кокотюхи всі підозри.
2010 року Господарський суд Донецької області визнав ЗАТ «Укрсплав» банкрутом. Для багатьох це стало несподіванкою, проте донецькі бізнесмени діяли цілеспрямовано. Можна говорити про кризу та нерентабельність виробництва через обвалений попит на кольоровий метал, але ясно одне — переробник кольорового металу зжив себе. На Геллері та Спартаку Кокотюсі висіли багатомільйонні борги дітища, які треба було погасити. Для цього вони провернули аферу в рамках законодавства.
У донецькому суді розпочалася справа ЗАТ «Укрсплав» з подачі ПП «Герон». Компанія звинуватила виробництво у боргу понад 200 тис. гривень за неоплачену продукцію. Нікого не здивувало, що «Герон» належав Геллеру та Кокотюсі. Суд виніс позитивне рішення, і все майно ЗАТ «Укрсплав» перейшло до ТОВ «Торгівельно-промислова корпорація «Укрсплав». Власниками «ооошки» були Геллер та Кокотюха. Таким чином, ЗАТ стало «пустушкою».
Абсурд справи полягав у тому, що «Укрсплав» мав кредиторну заборгованість у розмірі 326 млн. гривень. ТОВ «Бета-Фактор» та ТОВ «Євразія» маріупольського бізнесмена Дмитра Лізунова вклали в підприємство 270 млн. і 49 млн. гривень відповідно. Проте суду це не цікавило. Після оголошення ЗАТ банкрутом кредитні гроші Лізунову ніхто не повернув.
Далі розпочалася ліквідація ЗАТ «Укрсплав». Ліквідатором суд призначив ще одного кредитора підприємства — ТОВ «Вікторія». Ця фірма представлялася власником векселя «Укрсплаву» на 9,83 млн. гривень. Але є цікава деталь: у середині 2000-х ЗАТ було співвласником ТОВ «Вікторія», а 2008 року його переписали на приватну особу. Найцікавіше, що через рік той самий Господарський суд Донецької області визнав ТОВ «Вікторія» банкрутом.
Сьогодні епопея з «Укрсплавом» не закінчилася. Підприємство продовжує діяльність як торгово-промислова корпорація. Більше того, після Майдану воно співпрацює з ДНР та фінансує їх, але про це розповідатиметься далі.