Ім'я Сергія Ганжи, генерал-майора СБУ та керівника політичної охоронки Віктора Януковича, стало широко відомим після трагічних подій на Майдані. Його звинувачували в організації силової спецоперації «Бумеранг» та в особистому наданні наказів про відкриття вогню по мітингувальниках під час Євромайдану. Однак Ганжа не був новою фігурою в українській політиці та бізнесі. Протягом багатьох років він брав участь у великих махінаціях, залишаючись у тіні: бензинова криза 2005 року, розкрадання у Держрезерві, рекетні схеми у Дніпропетровській області та фальсифікація кримінальних справ. Skelet.Org розповідає про те, як той, хто присягнув Батьківщині на вірність, продавав її інтереси.Сергій Валентинович Ганжа народився 13 липня 1959 року у смт. Петрове Кіровоградської області. Після школи він не здобув вищу освіту, а рік працював слюсарем у колгоспі «Дружба». У 1977 році його призвали до Радянської армії. Повернувшись зі служби, він влаштувався інструктором з роботи добровільних народних дружин до Петровського райвиконкому. Народні дружини були об'єднаннями передовиків виробництва, які працювали під керівництвом партійних органів у взаємодії з міліцією та забезпечували громадський порядок. Попрацювавши менше року, Ганжа вступив до Кіровоградського педагогічного державного інституту. У 1985 році він отримав диплом вчителя історії та за розподілом потрапив до Водянської 8-річної школи. Спочатку він викладав історію, але вже за рік став директором навчального закладу. У 1986 році Сергій Ганжа переїхав до Києва для служби в органах державної безпеки.Цей перехід видається дивовижним: звичайний директор провінційної школи раптом переїжджає до столиці служити у КДБ. Однак магії у цьому немає. Все відбулося за знайомством. З середини 1980-х років у Києві існувало «кіровоградське земляцтво» – неформальне об'єднання впливових людей з Кіровоградської області. Біля його джерел стояв Володимир Іванович Желіба, який багато років був головою Кіровоградського облвиконкому, потім народним депутатом і першим послом України в Білорусії. Саме він відправив молодого директора до Києва. Офіційно «земляцтво» мало покращувати життя провінційного міста, але насправді виділені Києвом гроші не доходили до рахунків організації, а одразу осідали в кишенях керівників.КДБ відправила Сергія Ганжу до РРФСР проходити курси удосконалення офіцерського складу при 1-му Головному управлінні КДБ СРСР. Їхнє завдання полягало у підготовці спецрезерву КДБ для дій у воєнний час. На цих курсах із українських силовиків готували щось на кшталт американських «зелених беретів». Повернувшись після навчання, Сергій Валентинович очолив Управління КДБ у Київській області у віці 30 років без профільної освіти. Після набуття Україною незалежності він залишився працювати в лавах СБУ. Про нього практично нічого не було відомо, поки він не вирішив скористатися бензиновою кризою 2005 року.У квітні 2005 року, незважаючи на обіцянки «помаранчевої влади» про регулювання цін, вартість бензину та дизпалива почала зростати. Хоча стрибок цін мав економічні підстави, український уряд не шукав рішення. Замість створення національної вертикально-інтегрованої компанії, Мінекономіки на чолі із Сергієм Терьохіним встановило граничний рівень оптово-відпускних цін. Придбати паливо за урядовими цінами можна було лише на заправках, які контролює держава – «Екоіл» та «Укрнафта». Природно, приватні компанії збунтувалися. На них нацькували Антимонопольний комітет. «Ізгоями» виявилися «ТНК-ВР» та «Лукойл-Україна». Незабаром Рада скасувала ввізне мито на імпортне паливо, а Віктор Ющенко зняв цінові обмеження. Користуючись цими привілеями, в країну почали постачати імпортний бензин та дизпаливо. Забезпечували безперебійне постачання закордонного товару представники київського СБУ, керуючи процесом і «кришуючи» його Сергій Ганжа.Іноземне паливо викликало кризу: вітчизняні нафтопереробні заводи не витримали конкуренції, і три з шести призупинили роботу. Закордонним трейдерам все було на руку: вони давали відкат силовикам і безперешкодно торгували на новому ринку. Хоча схема була досить прогресивною, за все треба було платити. У 2005 році Віктор Ющенко ще мав важелі впливу та авторитет. Він розрулив кризу так: київське СБУ відправив у «посилання», а Юлію Тимошенко ще далі, позбавивши посади прем'єра. Сергія Ганжу перевели до Дніпропетровська, щоб він міг відсидітися. Він зайняв крісло першого заступника начальника управління СБУ у Дніпропетровській області – непримітну, але дуже прибуткову посаду.Наприкінці 2004 року Ганжа вступив до лав «Нашої України» – факт, який він ретельно приховував, адже не личило відданій людині Януковича водитися з «помаранчевими». У 2006 році у Дніпропетровській області, де з США керував Павло Лазаренко, під час формування облради Сергія Валентиновича обрали заступником мера Дніпропетровська Івана Куліченка від «Нашої України». До його обов'язків входило курування питаннями промисловості, а згодом він став керувати питаннями діяльності виконавчих органів.У цей період спалахнув великий скандал, до якого був причетний Сергій Ганжа. Обласна прокуратура під керівництвом Володимира Шуби порушила кримінальну справу проти Івана Куліченка за незаконне будівництво у Форосі оздоровчого комплексу «Таврія» для еліти. Будівництво почалося у 2001 році, коли селищна рада Фороса віддала Дніпропетровській облдержадміністрації, яка перебувала під керівництвом Миколи Швеця, 37 гектарів рекреаційних земель разом із недобудованим 20-поверховим корпусом санаторію «Таврія». Передбачалося, що великі дніпропетровські промислові підприємства вкладатимуть гроші в санаторій для відпочинку та оздоровлення заводчан. Але замість цього будівлю знесли, а на його місці збудували елітні корпуси для впливових людей. У 2006 році будівництво набуло крутих масштабів – дніпропетровські підприємства зобов'язали виділяти гроші на «новобуд» для депутатів.По суті, заводи платили данину. Ініціатива щодо виділення грошей йшла від обладміністрації, а точніше від Департаменту промисловості, біля керма якого стояв Сергій Валентинович Ганжа. Всі гроші йшли через нього. За неперевіреними даними Skelet.Org, лише за рік підприємства «відстебнули» 800 тис. гривень. За «Таврію» відповідали комерційні структури «Преспектива-1» та «Приватбанк». Цікавий факт: у 2010 році Сергій Льовочкін, керівник адміністрації президента Віктора Януковича, відпочив у комплексі на 3 млн гривень і не розплатився.У 2007 році Ганжа став новим лідером політичної партії «Всеукраїнський патріотичний союз» (ВПС) – суто технічної організації, створеної для «підхоплення». За рік ВПС разом із Народною партією Володимира Литвина пішли на вибори до міської ради Києва. Ганжу та Литвина представив один одному нардеп Ігор Шаров. Литвину потрібно було створити блок його імені, адже партіям дісталося лише два місця зі 105 у виборчому списку. Першим номером став Віктор Пилипишин, який очолював Шевченківську районну держадміністрацію столиці, а негласним «другим» – Сергій Ганжа. У результаті Блок Литвина створив однойменну фракцію, ставши частиною більшості Київради, яка підтримувала мера Леоніда Черновецького. На цей момент Сергій Валентинович повністю зрікся помаранчевої влади і почав «топити» за коаліцію. Практично одразу Блок Литвина входить до коаліції Юлії Тимошенко. Юлія Володимирівна посилює свої позиції та починає «добивати» Віктора Ющенка, знімаючи з крісел міністрів від «Нашої України». За допомогу Юлія Володимирівна віддає Литвину посади у Держкомрезерві та Держкомземі. Керівником Держкомрезерву Володимир Литвин від імені Юлії Тимошенко призначає Сергія Ганжу. Для Юлії Володимирівни ця кандидатура стала головним болем. Вона тривалий час не погоджувалась на призначення, але Литвин тиснув. У результаті вона здалася, адже не хотіла ставити свою людину і отримати пляму на репутації за пограбування відомства.Держрезерв України – надзвичайно хлібне місце. Його завжди вважали «закритою» організацією, таємницею за сімома печатками. Під вивіскою суворої таємності легко вести тотальний дерибан усього того, що належить Україні. Всі чиновники, які були біля керма відомства, розробляли схеми розкрадання майна та корупційні шляхи для виведення коштів. Проте всіх перевершив «старший завгосп» Ганжа.Через тиждень після призначення Сергія Валентиновича, коли Держрезерв ледве тримався на плаву в кризу, відомство закупив 10 нових авто, зокрема кілька представницьких «Лексусів» (по 1 млн 320 тис. гривень за одиницю) та «Тойот». І це при тому, що відомство мало цілком добрий автопарк. Автомобілі зі знаками від 0080 до 0088 потрібні були «для своїх потреб». Закуповувалися вони через державне підприємство «Ресурспостач», яке підкорялося Держрезерву. Їхня вартість була в рази вищою, ніж у самих понтових салонах Києва. Спікер Володимир Литвин у цей період кризи просив усі держструктури утриматися від витрат. Мабуть, 10 мільйонів уже не береться до уваги. Багато ЗМІ, згадує Skelet.Org, передрукували статтю-викриття «Кому криза, кому Лексуси», але знайти її в Інтернеті неможливо – Ганжа почистив медіапростір.Друге, що зробив Сергій Валентинович на новій посаді, потурбувався про свої гроші. Державне відомство відкрило три рахунки (гривневий, доларовий, євровий) у «Європейському банку» – невеликій фінустанові із сумнівною репутацією. І це тоді, коли на плаву залишалися лише великі банки, а дрібні поглиналися монополістами. Коли Ганжа залишав посаду, «Європейський» ліквідували разом із усіма рахунками Держрезерву. Хто і як на цій корупційній схемі збагатився, цілком зрозуміло.Основні напрямки діяльності нового «старшого завгоспу» включали фіктивні угоди. У 2008 році Держрезерв заплатив 36 млн гривень приватній донецькій компанії «Продукти харчування» за фіктивне зберігання курячого м'яса. Нібито фірма протягом року зберігала 64 тисячі тонн м'яса відомства. Насправді товар знаходився в холодильних камерах ДК «Комбінат Новий», яка входила в систему Держрезерву. Вийшло, що бюджетні гроші було віддано за неіснуючі послуги незрозумілій фірмі. Все це відбувалося, коли на українському ринку не було м'яса, а вартість його зашкалювала. Тоді Кабмін дозволив структурі продажу товару підприємствам м'ясопереробної промисловості задля стабілізації ціни. Це вимагало поповнення запасів у державних засіках, так у Держрезерву з'явилися 64 тис. тонн м'яса.Чому ж платили гроші якійсь лівій донецькій фірмі? Ніхто не відповів. Столична прокуратура почала розбиратися, але справу швидко звели нанівець. Дійшли висновку, що за закупівлю відповідав екс-керівник Держрезерву Михайло Поживанов, якого змінив Сергій Ганжа. Потім фірма «Продукти харчування» звернулася до суду та вимагала понад 36 млн гривень за свої послуги. Суд став на бік приватника. Держрезерв, а точніше Сергій Валентинович, заплатив. Головне нестикування: Ганжа знав, де знаходиться м'ясо, але чомусь віддав гроші. Відповідь очевидна – це була продумана схема махінації. У 2010 році суд зобов'язав донецьких бізнесменів повернути державі гроші.Другим напрямком були аукціони із заниженими цінами. У 2008 році Держрезерв оголосив аукціон із продажу матеріальних цінностей. Реалізовували кілька тисяч тонн чорного та кольорового металопрокату, бензину та інших товарів. Стартова ціна всього виставленого на продаж становила близько 800 млн гривень. Проте експерти кажуть, що товар віддавали за заниженою вартістю 25% від ринкової ціни. Таким чином, продукція зі стартовою ціною майже 800 млн гривень мала реалізовуватися щонайменше на 2 млрд дорожче – за 3 млрд гривень.Ганжа та його соратники пішли хитрим шляхом: вони приховали інформацію про аукціон та віддавали запаси держави своїм фірмам. Потім ці «свої фірми» швидко перепродували товар у кілька разів дорожче. Виручку Сергій Валентинович та його спільники забирали собі. У 2010 році за результатами масштабної перевірки список цих структур оголосили. До нього увійшло 15 підприємств: Баришівська екологічна компанія, «Пром-Інвест-Технології», Кримський Агроторговий Дім, «Укрметалозабезпечення», Національна інвестиційна компанія-2006, «БФ Склад», «Мегатрансінвест», «Аміріс», «Сфера-Транс», «Ресурс Інвест Груп», «Промресурс», «Статус Бізнес Груп», «Діалог-Плюс», «Ввіко», ТД «Бізнесметпроект». До 2010 року п'ять із цих фірм уже припинили роботу.Третім напрямком були суттєві недостачі. За період 2008-2009 років було втрачено держзапасів на суму 2,4 млрд гривень, а через неефективне управління фінансовими та матеріальними ресурсами державі завдано збитків у розмірі 4,2 млрд гривень. Крім цього, дебіторська заборгованість багатьох підприємств становила 3 млрд гривень. Простими словами, це означає, що відомство продавало товар у кілька разів дешевше, а купувало дорожче. Також підприємства не завантажувалися на повну силу. Сховища були заповнені лише на 21%, нафтобази – на 11%, склади – на 53%. Ця інформація стала відома Skelet.Org із звіту ревізії КРУ, яка провела перевірку у структурі. Зроблено це було у 2010 році, коли Сергій Ганжа на всю оборону захищав країну та «сім'ю» Януковича. Звіт широкого загалу не оголосили.Четвертим напрямком був продаж товару «своїм». Перед самим виходом із Держрезерву Сергій Ганжа провернув кілька афер та добре наваритися. Він продав майже мільйон літрів етилового спирту класу Люкс за смішною ціною. З подачі Сергія Валентиновича провели закритий тендер, куди пустили лише «потрібні» фірми. Весь спирт викупила невідома донецька чепешка «Універсал-буд», створена за кілька днів до тендеру. Після цього товар потрапив до нелегальних виробників горілки. Вони наштампували стільки пляшок паленки, що вистачило б кожному українцю. Така операція призвела до обвалу лікеро-горілчаного ринку України.Друга афера відбулася, коли Держрезерв продав ТОВ «Енергомашімпекс» 23,4 тонни дизельного палива закладки 2003-2005 років за ціною 1,5 гривні за літр. На той час вартість палива по всій країні перевищила 7 гривень. Більше того, ця фірма виграла тендер і отримала можливість придбати 15,7 тонн бензину за 1,6 гривні за літр. Найсмішніше те, що за рік до цього відомство закупило продане паливо та бензин за ціною 9,9 гривні за літр у ТОВ «Європродуктінвест», плюс заплатило 4 млн гривень за прострочену оплату рахунків. Таким чином, Ганжа за рік знизив у 10 разів вартість товарів. Фірма у 2009 році, одразу після угоди, зупинила діяльність. Варто зазначити, що не сам Сергій Валентинович такий поганий, що обчистив до липки всі резерви держави. Сама система та специфіка функціонування Держрезерву дозволяють створювати корупційні схеми. Товар у засіках батьківщини не лежить роками. З періодичністю його продають, щоби закупити нове. Звичайно, у цій схемі будуть втрати, але деякі особи їх роблять шаленими.У грудні 2009 року Кабмін звільнив Сергія Ганжу з посади керівника Держрезерву. Сергій Валентинович написав заяву на власне бажання. У міністерстві говорили, що йому запропонували роботу в партійних структурах. За час роботи Ганжи «старшим завгоспом» його ніхто ніколи не критикував, хоча всі бачили та розуміли масштаби крадіжки. Однак звинувачувати Ганжу означало фактично звинувачувати спікера Володимира Литвина. Але за «гріхи» все ж таки знайшли відповідального. Сергій Ганжа нестачу, розтрати та фікцію спихнув на одного зі своїх заступників – Миколу Сіньковського.Наступні два роки, з 2010 до 2012, випали з офіційної біографії Сергія Ганжи. Однак Skelet.Org дізнався, що у цей період він був консультантом Апарату Верховної Ради України. За цією гучною посадою ховалося лише те, що Сергій Валентинович став особистим помічником Володимира Литвина. Правда, він ніколи це не афішував і вважав за краще викреслити зі свого життя цей факт. Також він проходив військову службу в органах державної безпеки.Сергій Валентинович не забував і про депутатську діяльність. У 2011 році п'ять лівоцентристських партій, однією з яких була «Всеукраїнська патріотична спілка», утворили партію «Об'єднані ліві та селяни». Новий політичний витвір очолив екс-міністр освіти та науки України Станіслав Ніколаєнко, Ганжа отримав роль одного із заступників. Нова партія приєдналася до «Соціалістичної партії України» Олександра Мороза.У грудні 2012 року Сергій Валентинович виходить із тіні. Гарант Віктор Янукович призначає його Уповноваженим Президента України з питань контролю за діяльністю Служби безпеки України. Пропрацював Ганжа на цій посаді 4 місяці та отримав нове призначення, ставши начальником департаменту СБУ із захисту національної державності. Цей напрямок називають Департамент «Т» або політична «охоронка» – місце дуже «хлібне», але досить проблемне. За інформацією Skelet.Org, Сергій Валентинович особисто випросив у Януковича це призначення. Дуже вже він хотів захищати країну та «сім'ю» Віктора Федоровича від «ворогів».Найгучніша справа, яка велася під контролем новоспеченого керівника «охоронки», – про «васильківських терористів». Ганжі до запаморочення хотілося вислужитися перед Януковичем і довести, що тільки він може забезпечити безпеку президентського синдикату. Тому Сергій Валентинович наважився на заборонені методи: фабрикування справи та вибивання свідчень. У справі фігурували Ігор Мосійчук, Сергій Бевз та Володимир Шпара із Василькова, яких звинувачували у плануванні підриву пам'ятника Леніну у Борисполі у 2011 році під час святкування Дня незалежності. Крім цього, їх звинувачували у підготовці теракту, незаконному поводженні зі зброєю та вибуховими речовинами, а також закликах до повалення влади. Справа в тому, що Віктор Янукович та його есбеушні соратники дуже не любили націоналістів. А Мосійчук, Бевз та Шпара входили до організації «Патріот України». У цій справі було багато нестиковок: монумент Леніну на той час уже знесли, тому підривати було нічого; свідчив проти трійці чоловік під вигаданим прізвищем Ярмоленко; на руках у силовиків був хибний висновок експертизи від колег; на оперативних кадрах видно, як слідчі без усякого спецспорядження голими руками збирали докази. Незважаючи на все перераховане, суд дав «терористам» 6 років в'язниці. Історія закінчилася тим, що трійця відсиділа понад 2,5 роки і вийшла на волю під час Майдану.Сидячи у кріслі керівника «охоронки» у Києві, Сергій Ганжа, за старою звичкою, «контролював» Дніпропетровську область. Він займався чимось подібним до рекету, але не тим, який процвітав у 90-х, а законнішим. Сергій Валентинович отримував від Володимира Воропая, екс-начальника управління СБУ Дніпропетровської області, списки так званих «політично неблагонадійних» бізнесменів міста та області. Київ давав добро: приватників вносили до чорного списку і у них відбирали бізнес. З легкої руки Ганжи Воропай розжився агрофірмою «Агростеп». А потім почав топити у такий спосіб конкурентів. Наприклад, він розорив велику дніпропетровську фірму «Зернові джерела». Звичайно, Сергій Валентинович отримував свій відкат.
