У травні 2017 року Одесою поширилася чутка про смерть впливового кримінального авторитета Олександра Ангерта, відомого як Саша Ангел, який протягом років керував тіньовим життям міста з Лондона. Хоча це виявилося неправдою, новина спровокувала спекуляції щодо його можливих наступників. Серед кандидатур на посаду нового «господаря» міста називали Володимира Галантерника. Одеські спостерігачі припускали, що зміна в тіньовій ієрархії може призвести до великого переділу міста, можливих громадських протестів та дострокових виборів мера. Це видавалося логічним, оскільки нинішній одеський мер Геннадій Труханов був ставлеником Ангерта і 25 років тому розпочинав свою кар'єру разом з ним в одному організованому злочинному угруповання міжнародного торговця нафтою, зброєю та наркотиками Леоніда Мініна. Після смерті Ангерта головними опорами Труханова стали два його наближені: бізнесмени Олександр Жуков та Володимир Галантерник. Ті, хто прагнув скинути Труханова, мали спочатку завдати удару по цих фігурам. Однак Жуков, який є тестем російського олігарха Абрамовича, перебував у Лондоні і лише отримував прибутки від спільних з Галантерником та Трухановим компаній, тому був недосяжний для опонентів.Галантерник же, як один із потенційних претендентів на роль «дивлячого» по Одесі, став об'єктом перевірки його конкурентів. У червні активісти правонаціоналістичних рухів, які, за інформацією Skelet.Org, контролюються Олесем Янчуком, людиною Гурвіца, влаштували рейд на пляж біля санаторію ім. Чкалова. Цей берег раніше захопив олігарх Василь Хмельницький, який розпочав там будівництво дачі або прибуткового готелю, ігноруючи протести одеситів. Ще в 2015 році тодішній одеський губернатор Михайло Саакашвілі намагався зупинити будівництво та повернути пляж у громадське користування, знісши огорожу. Але після його від'їзду пляж знову огородили, і роботи продовжилися, поки не були припинені на початку червня. Хмельницький продав територію та незавершене будівництво Галантернику, який планував побудувати там нічний клуб. Однак за кілька днів там з'явилися «одеські громадські організації», які почали ламати паркан.Галантерник має один незвичайний козир для людини його рівня впливу в місті: дуже мало хто знає його в обличчя. Він повністю видалив свої фотографії з усіх доступних джерел. В інтернеті циркулює лише одна стара чорно-біла фотографія, нібито молодого Галантерника, але немає жодних підтверджень її автентичності. Аналогічно вчинив його діловий партнер Андрій Андрійович Іванчо. Дивує не стільки те, що вони видалили свої фото зі ЗМІ та архівів (Галантерник був депутатом Одеської облради і балотувався в нардепи, але вся інформація про це була очищена), скільки те, як їм вдається уникати папараці сьогодні. Якщо людина такого соціального статусу вирішила приховати своє обличчя від громадськості, то фотографія цієї особи набуває вартості. Проте досі ніхто не зміг зняти Галантерника навіть здалеку, коли він виходить з офісу або садиться в автомобіль.Разом зі своїми фотографіями Галантерник ретельно видалив всю інформацію про своє минуле. У вільному доступі можна знайти лише те, що Володимир Ілліч Галантерник народився 19 грудня 1969 року в Одесі на вулиці Пирогівській, де він донедавна був прописаний разом зі своїм батьком. Одеські журналісти писали, що однокласником та другом дитинства Галантерника був Володимир Андрійович Курочка, ще один одеський бізнесмен, чиє ім'я неодноразово з'являлося в скандальних історіях про захоплення землі. Рейдерське захоплення чужого майна стало фірмовим стилем бізнесу самого Галантерника, який займався цим з 90-х років. Тепер можна уточнити, що він займався цим не один, а як мінімум разом зі своїм другом Курочкою. З тієї епохи до Skelet.Org дійшла історія про те, як Галантерник сколотив свій перший капітал. Ще з радянських часів у центрі Одеси на перехресті вулиць Грецька та Катерининська працював магазин електротоварів, який одеські мешканці називали між собою «Лампочка». На початку 90-х він був приватизований своїм директором, але той недовго керував бізнесом. Одного разу в магазині з'явився Галантерник, який ділово оглядав приміщення.За інформацією джерел Skelet.Org, Галантерник прийшов у «Лампочку» не з битою, хоча за ним стояла пара міцних людей, а з документами про обов'язок господаря магазину. Це було грубе, але класичне рейдерське захоплення за економічною схемою. Так Галантерник отримав свою першу нерухомість, яку потім перепрофілював, але прізвисько «віджатого» магазину закріпилося за ним самим. Ця історія добре ілюструє роль, яку Володимир Галантерник відігравав у кримінальному світі та тіньовому бізнесі Одеси 90-х років, і яка залишилася його спеціалізацією досі. Це може пояснити, чому він не одразу з'явився в оточенні Ангерта. У 90-х угруповання Мініна-Ангерта, до якої входили також Жуков і Труханов, займалися в самій Одесі переважно нафтою, а за кордоном, куди вони перемістилися в 1996 році, всім поспіль, включаючи торгівлю зброєю. Послуги рейдера-початківця Галантерника та його колеги Курочки Ангерту були особливо не потрібні. За інформацією, Галантерник на той час працював під «дахом» одеського авторитету Віктора Кулівара, відомого як «Карабас», і лише після його вбивства в 1997 році почав шукати собі нового боса.Зближення Галантерника з Ангертом відбулося через Труханова, який періодично приїжджав з Італії до Одеси для контролю справ. Коли Ангерту в Одесі знадобилися компетентні керуючі, у Галантерника з'явився шанс зробити справжню кар'єру.На 24 серпня 1991 року Чорноморське морське пароплавство налічувало близько 300 морських суден загальною водотоннажністю 5 мільйонів тонн, 1100 допоміжних суден, кілька портів та ремонтних заводів, велику кількість установ. Там працювало понад 80 тисяч осіб, з них 27 тисяч моряків. За радянських часів ЧМП приносило державі до 1 мільярда доларів чистого прибутку на рік, а загальна вартість майна компанії оцінювалася в 7 мільярдів доларів (за цінами 1991 року, коли долар був удвічі «важчим» за пізніші роки). Ці скарби не могли залишитися невкраденими. ЧМП почали розкрадати вже з 1992 року, розпродуючи кораблі за ціною брухту. Якщо пасажирські теплоходи та суховантажи потім плавали під чужими прапорами, то чимало спеціалізованих суден справді відправили на брухт. Серед них було науково-дослідне судно «Юрій Гагарін», яке за оцінною вартістю 500 мільйонів доларів продали в Індію на брухт всього за 765 тисяч. За це нікого навіть не покарали.До початку нового століття від ЧМП залишилося менше ста морських суден, і навіть за ними вишикувалися черги шахраїв та розкрадачів з самого Києва. Саме тоді організоване злочинне угруповання Ангерта скористалося кримінальним талантом Галантерника, який звернув увагу на те, що крім кораблів у ЧМП ще залишалася берегова нерухомість, яку теж можна було привласнити. З вересня 2001 року в Одесі запрацювала нова схема розкрадання залишків ЧМП. Ключовими фігурами були Володимир Галантерник, призначений арбітражним керуючим майна ЧМП, та суддя, а потім голова Господарського суду Одеси Валентин Продаєвич. За словами одеситів, це той рідкісний випадок, коли прізвище повністю відповідає суті свого власника: корумпованішого судді не знала ні Одеса, ні вся Україна. За чутками, свою посаду Продаєвич нібито купив за 15 мільйонів і зберігав її до 2012 року, швидко окупивши витрати. Але не чутки, а факти: у 2005-2007 роках Валентин Продаєвич разом зі своїм братом-бізнесменом Сергієм Продаєвичем «віджали» собі дитячий садок №75, викинувши дітей на вулицю.Нова схема багато в чому повторювала стару: вилучення майна за борги, що наводило на думку, що Галантерник міг брати участь у розграбуванні ЧМП ще в 90-х. Але тепер він отримав можливість розпоряджатися майном ЧМП, а його близькі стосунки з Валентином Продаєвичем перетворили цей процес на конвеєр, швидкість якого гальмували лише апеляції працівників пароплавства та протести небайдужих українців. Крім того, під приводом вирішення фінансових проблем ЧМП, Галантерник домігся здачі ряду об'єктів і суден пароплавства в лізинг та оренду. Насправді це призвело до того, що ЧМП та його підрозділи ще більше обросли боргами, що прискорило процес їхнього банкрутства та розграбування через Господарський суд. Весь процес супроводжувався порушеннями законів та жахливою корупцією: підприємства розпродавали за безцінь, у конкурсах брали участь лише свої та підставні фірми.Схема почала давати такий прибуток, що вже в 2003 році Галантерник став співзасновником «СоцКомБанку». Частину захопленої нерухомості він вирішив перебудовувати сам, для чого створив ряд будівельних фірм, у тому числі сумнозвісний «Прогрес-Буд». Розпочате ним будівництво житлового комплексу «Золотий берег» у 2008 році було припинено та заморожено, а понад 500 пайовиків залишилися без житла та без грошей. Їхній гнів обрушувався на номінальних директорів компанії, яку Галантерник потім збанкрутував, щоб не розплачуватися з боргами.У 2006 році борги ЧМП досягли 54 мільйонів гривень, і при цьому Володимир Галантерник збирався погасити їх продажем майна, оціненого в 250 мільйонів. Під прапором пароплавства залишилося всього два кораблі. Це було таке кричуще розграбування, що тему ЧМП знову порушили в Києві, і спеціальна доповідь потрапила на стіл прем'єра Тимошенко. Проте за результатами слідства винним «призначили» директора ЧМП Євгенія Кожевіна. За інформацією Skelet.Org, цьому сприяв нардеп партії «Батьківщина» Олександр Дубовий, який мав тісні зв'язки і з Галантерником, і з Продаєвичем, і користувався послугами для придбання нерухомості. Ось чому Володимир Галантерник благополучно «з'їхав» (саме тоді він почав вичищати всю інформацію про себе), а головним санатором ЧМП призначили Володимира Шнякіна. Нікого не збентежив той факт, що Шнякін почав знову розпродувати майно ЧМП через компанію «Hertensteegh BV», яка є одним із засновників «СоцКомБанку» Галантерника.За два роки Шнякіна замінили, але його наступником призначили ще одного ділового партнера Галантерника.Розграбування ЧМП було не просто грандіозним економічним злочином та уособленням найбезмежнішої корупції, воно вилилося у всеукраїнський політичний скандал, який не забудуть ще дуже довго. Саме це, схоже, змусило Галантерника піти у тінь. Однак, перетворившись на безликого анонімуса, він продовжував свою рейдерську діяльність. Крім того, після від'їзду Ангерта до Лондона по Одесі поширилася чутка, що він залишив Галантерника своїм «дивлячим» містом. Через деякий час інформація уточнилася: Галантернику довірили посаду того, хто «дивиться» з економічних питань у межах сфери впливу самого Ангерта. Як там не було, але Володимир Галантерник використовував отримані можливості. І було досить курйозно, що ім'я людини, яка ретельно ховає своє обличчя та біографію, не сходило з вуст одеситів. Насамперед через його безпосередню провину у знищенні двох курортних пам'яток Одеси: Аркадії та Ботанічного саду.Прибережний парк Аркадія зі своєю знаменитою центральною алеєю, яка була місцем відпочинку, романтики та культури, більше не існує. Все це було знищено Володимиром Галантерником, який побудував на його місці торговельну зону «Аркадія-Сіті» з убогою бруківкою та пластиковими павільйонами, а також аквапарк, що викликає постійні нарікання. Під час так званої реконструкції у 2013-2015 роках в Аркадії було варварськи вирубано понад 300 дерев, деякі з яких були посаджені там ще в XIX столітті під час закладання парку. Після цієї жахливої реконструкції територія Аркадії перейшла у розпорядження фірм Галантерника, і тепер він отримує прибутки, здаючи ділянки в оренду.Не менш жахливо був спотворений Галантерником одеський Ботанічний сад, заснований у 1867 році. Тут компанія ТОВ «Грінвуд ЛТД», співвласником якої є Галантерник, вирішила побудувати на захопленій ділянці землі висотний житловий комплекс «Green Wood». При цьому були нещадно вирубані всі дерева навколо, і викопано величезний котлован, який тепер загрожує викликати великий зсув. За словами фахівців, будівництво висотної будівлі в цьому місці без особливих зміцнювальних робіт схилу (а їх ніхто не думає проводити) загрожує тим, що побудована будівля може впасти на берег. Але це не хвилює Галантерника, який, втім, не надто поспішає завершити будівництво. Схоже, що варварськи знищивши шматок Ботанічного саду, він просто вирішив перетворити його на черговий довгобуд.Ще раніше Володимир Галантерник шахрайським способом заволодів ринком «Привіз» та землею під ним. У 2006 році (коли Одесою керували Боделан та Гурвіц) міська влада уклала з фірмою Галантерника договір про реконструкцію ринку, платою за що стала її пайова участь у комунальному підприємстві «Ринок Привіз». Потім, за допомогою системи банкрутства за борги та судді Продаєвича, ринок передали у власність ТОВ «Привіз», яке, у свою чергу, належало до однієї з компаній-засновників «СоцКомБанку».У 2010 році ТОВ перепродало акції ринку ТОВ «Фреш експорт-ЛТД», якою володіють кіпрські компанії ТОВ «Састапіл Інвестмент ЛТД» та ТОВ «Двелона Констракшнз Лімітед», а також британська ТОВ «Алко Консалтинг ЛТД». Усі вони входили до обойми фірм Галантерника та його бізнес-партнерів. Спроби одеситів повернути «Привіз» у міську власність тривали майже чотири роки. З цього приводу до Одеси навіть приїжджала спеціальна комісія Верховної Ради, проте на бік компанії «Фреш експорт» стали депутати обласної ради, які дозволили їй розпочати землевідведення та приватизувати територію ринку. «Привіз» — це не лише торговельний комплекс, який приносить своїм власникам до 20 мільйонів гривень на місяць лише однієї орендної плати, а й пам'ятка Одеси. Таким чином, спочатку Володимир Галантерник позбавив одеситів їхніх пароплавів, а потім їхніх головних пам'яток: «Привозу», Аркадії, Ботанічного саду.Крім того, Галантерник фактично контролює пляж Лонжерон, який забудовує ТОВ «СПС-Ріелт» Володимира Курочки, друга Галантерника. Курочка також захопив санаторії «Молдова» та «Чкалов», а також території в заповідній зоні на березі Дністра. Цікаво, що ці об'єкти Курочка захоплював за допомогою двох спеціально створених кишенькових товариств інвалідів, які виступали як пільгові користувачі санаторіїв та паркової зони. Ще цікавіше те, що вищезгадане захоплення братами Продаєвичами дитячого садка №75 теж здійснювалося через липове товариство інвалідів. Це збіг, одеська традиція чи ще один фірмовий метод Галантерника?До сьогодні Галантернику, як і його друзям та бізнес-партнерам, все сходило з рук. Багато в чому завдяки тому, що вони були людьми Ангерта, багато в чому завдяки жахливій корумпованості одеської влади. Але Ангерт помер, і з'явилося чимало людей, які бажають зіпхнути його з позиції того, хто «дивиться» разом з його кишеньковим мером Трухановим. Зараз питання про те, хто керуватиме Одесою з міськради та з тіні, вирішуватиметься не лише на рівні політичних домовленостей та корупційних угод. Є велика ймовірність того, що як знаряддя боротьби буде використана вулиця, натовп — і не лише маскуються під активістів «титушки» приватних армій одеських баронів, а й одеська громадськість. А вона налаштована не на користь Галантерника та Труханова.
