Молодий азербайджанець Вагіф Алієв приїхав до України в 1998 році і за короткий час став одним із найвпливовіших девелоперів країни. Сьогодні його портфель включає низку знакових об'єктів столиці: торгові центри Мандарин Плаза, Ocean Plaza, Lavina Mall та Blockbuster Mall, бізнес-центр Парус, а також престижний житловий комплекс Diamond Hill. Алієв входить до списку 100 найбагатших людей України, підтримує дружні стосунки з мером Києва Кличко та мав тісні контакти з екс-послом Російської Федерації в Україні Віктором Черномирдіним. За всі роки перебування в Україні він дав лише три інтерв'ю. Skelet.Org розповідає про становлення його бізнес-імперії: від торговця пивом та автомобільних покришок до зустрічі з Дональдом Трампом.
Народившись у 1968 році в Баку, Алієв виявив підприємницький талант ще в дитинстві. У п'ять-шість років він почав допомагати дорослим носити трилітрові бідони з пивом, отримуючи за це по одному рублю на день, що давало йому 4-5 рублів заробітку. Ще у школі він займався перепродажем кінобілетів: купував їх у місцевому кінотеатрі по 25 копійок і продавав по 30-40 копійок. Особливо вдалою виявилася операція з квитками на прем'єру фільму «Фантомас». Незважаючи на комерційний успіх, хлопець віддавав усі заробітки матері, а іноді водив на них весь клас у кіно.
У 1982 році сім'я Алієвих переїхала до російського міста-курорту Кисловодськ. Там у 14 років Вагіф розпочав свій перший серйозний бізнес разом із батьком, який працював на СТО, та старшим другом із Ашгабада. Вони займалися торгівлею запчастинами для ВАЗів, привозячи їх із Тольятті. У той час дефіцит автозапчастин був тотальним, і молоді підприємці швидко зрозуміли, що радянській людині потрібні елементарні покришки для «Жигулів». Купуючи їх за 55 рублів, вони продавали по 75-80 рублів, і товар розходився з неймовірною швидкістю.
Паралельно з торгівлею Вагіф займався будівництвом приватних будинків. Справи йшли настільки успішно, що напередодні служби в армії молодик уже мав «Жигулі» останньої моделі та трикімнатну квартиру. Повернувшись із армії, він знову поринув у світ комерції, цього разу займаючись поставками елітної парфумерії з Москви до Кисловодська. Товар розходився миттєво, адже кожна радянська жінка на периферії прагнула мати у своєму арсеналі духи «Червона Москва».
Під час однієї зі своїх поїздок до Москви Алієв познайомився з молодим та амбітним підприємцем Ігором Бакаєм, який згодом став опальним політиком, а в 1990-х роках — головним постачальником туркменського газу в Україну. Skelet.Org припускає, що це знайомство відбулося в елітному московському готелі «Росія», який славився різноманітним контингентом. Наприкінці 80-х кожен поважаючий себе радянський бізнесмен, приїжджаючи до столиці, зупинявся саме там. У ресторані при готелі укладалися угоди, які змінювали історію багатьох країн. Алієв та Бакай здружили відразу, оскільки мали спільні інтереси та амбіції прорватися у великий бізнес.
Хоча Бакай жив у Києві, а Алієв — у Кисловодську, це не завадило їм відкрити компанію «Велес» та фірму «Арбат», які займалися торгівлею. У 1993 році Бакай створив корпорацію «Республіка», задуманої як структура для постачання українських продовольчих товарів за кордон. Азербайджанський друг був у цій справі активним партнером. Бізнесмени успішно торгували не лише продуктами харчування, а й діамантами. Коли Ігор Михайлович вийшов на туркменський ринок із рекордними обсягами газу, він одразу запропонував Вагіфу Алієву угоду.
На початку 90-х Україна перебувала в глибокій кризі і заборгувала Туркменістану величезні суми за поставлене блакитне паливо. Бакай розробив унікальну схему — обмінювати продовольство на туркменський газ. З дозволу першого президента Незалежної України Леоніда Кравчука корпорація «Республіка» отримала квоту на постачання газу Україні. У ході цього бартеру йшло все: комп'ютери, шифер, кава, чорний перець і навіть калоші. Саме Вагіф Алієв запропонував поставити діловим партнерам один мільйон пар калош в обмін на газ. Для туркменів це був цінний товар: ніхто не хотів псувати лакові модні туфлі в дощ.
Через півроку після утворення «Республіки» до Бакаю влаштовується на роботу Ігор Ніконов, непомітний інженер «Київметробуду». Разом із Алієвим вони починають займатися плануванням складних бартерних операцій. Їхня діяльність призвела до того, що корпорація всього за рік свого існування заробила на постачанні газу близько 500 мільйонів доларів.
Після того як «Республіка» завершила свою роботу, Бакай у 1995 році відкрив компанію ЗАТ «Інтергаз». Ця структура мала здійснити грандіозні корупційні схеми. На підтвердження цього паралельно з «Інтергазом» у Пенсільванії реєструється дочірня фірма «IntergasInc», головне завдання якої полягало у виведенні валюти, заробленої Інтергазом, в офшори. Бакай запросив на роботу Ніконова на посаду комерційного директора та Вагіфа Алієва як свою праву руку та негласного заступника. Однак у 1990-х роках російська «Ітера» остаточно почала витісняти з ринку «Інтергаз».
Перебувати в країні було небезпечно через переділ ринку, що розпочався. У 1996 році Ніконов і Алієв вирішили переїхати до США, обравши сонячне Майамі своєю новою батьківщиною. Вони придбали там по особняку і насолоджувалися видом на океан, теплом та курортним життям протягом року. За інформацією Skelet.Org, вони планували побудувати бізнес в Америці, але відмовилися від цієї ідеї через відсутність знань американських законів, специфіки ринку та англійської мови. Максимум, на що могли розраховувати підприємці колишнього СРСР, — це три заправки.
Проте Америка кардинально змінила життя Вагіфа Алієва. Він не лише встиг поніжитися на березі океану, а й зустрівся з легендою девелопменту, майбутнім президентом США Дональдом Трампом. Це сталося в 1998 році. Познайомили їх спільні друзі. Розмова тривала чотири години. За цей час бізнесмен засвоїв головне: починається ера грандіозного будівництва, треба будувати у правильному місці та бути завжди першим. Повернувшись до Києва, Вагіф Алієв запропонував своєму перевіреному другу та партнеру Ігорю Ніконову займатися девелопментом.
Ніконов не був проти. Бізнесмени вирішили повернутися з Америки, тим більше що їх кілька разів кликав до себе Ігор Бакай, який на той час став головою НАК «Нафтогаз України». Вони вивчили ринки для своїх дій і дійшли висновку, що Україна їм найбільше підходить. Алієв і Ніконов виїжджали зі США, прихопивши із собою кілька валіз, доверху забитих доларами.
Уже в Україні Вагіф Алієв познайомився із Сергієм Бабушкіним, головним архітектором Києва на той момент. Бабушкін мріяв побудувати в столиці справжній хмарочос за нью-йоркським зразком. Початківець, але перспективний девелопер підтримав його ідею. Будівництво гігантів американського типу на довгі роки об'єднало Алієва та Бабушкіна. Тандем розробив три грандіозні проекти, які суттєво змінили історичний зовнішній вигляд Києва: реконструкцію Бессарабського кварталу, будівництво бізнес-центру «Парус» та багатофункціонального комплексу Gulliver.
У 1999 році бізнес-партнери Алієв і Бабушкін почали видавати ідеї одна за одною. Першою з них була реконструкція центру Києва в районі Бессарабського кварталу, де перетинаються Хрещатик, бульвар Шевченка та Червоноармійська. Із пропозицією вони звернулися до мера Києва Олександра Омельченка, який одночасно був «дослідним» будівельником. Алієв дотримувався відмінної стратегії — він поклав око на будівлі Бессарабки, зокрема на лікарню та школу, які були зруйновані понад півтора десятки років. Омельченко теж був не в захваті від порожньої будівлі у центрі столиці. Він кілька разів намагався залучити іноземних інвесторів, але ті боялися вкладати гроші у пострадянську країну.
У 1999 році будівлю на Бессарабській площі визнали аварійною — зносилися несучі конструкції та обвалилася одна з фасадних стін. На подив, знайшлися іноземні інвестори. За проект реконструкції взялася корейська корпорація Daewoo, яка працювала з київським архітектором Вадимом Жежеріним. Вони запропонували цікавий проект для 47-поверхової будівлі. Його схвалили на високому рівні, але зрештою не погодили. «Верхушка» різко змінила рішення та оголосила конкурс на забудову центру Києва, у якому могли брати участь лише українські інвестори.
Екс-мер порекомендував девелопера-початківця Вагіфа Алієва і його партнера Ігоря Ніконова. Бізнесменів підтримав Сергій Бабушкін. Трійця пообіцяла зберегти зовнішній вигляд будівлі, посиливши несучі стіни та підвальний фундамент. Землю Бессарабського кварталу виставили на продаж. Вона пішла з молотка Вагіфу Алієву за п'ять мільйонів доларів. Цікавий нюанс: розраховувався бізнесмен за неї готівкою з тієї самої валізи, привезеної з Америки. Тоді ще в Алієва було радянське загартування, і багатомільйонні операції він вважав за краще оплачувати готівкою.
Найскладнішими у проекті забудови Бессарабки виявилися проблеми з комунікаціями: йшлося про центр міста та перенесення загальноосвітньої школи, яка знаходилася на місці майбутнього «Мандарин Плаза». Новий власник землі знайшов вихід: він сформував пул інвесторів. Українські забудовники не мали грошей на весь об'єкт, але дрібні площі вони могли «потягнути». Будівництво велося за такою схемою: забудовник взаємодіяв з міською адміністрацією, залучені бізнесмени керували будівництвом, сплачуючи гроші до бюджету за квадратні метри, а сам Київ взяв на себе функції замовника.
У 2000 році Алієв створює ЗАТ «Мандарин Плаза», де зосереджує всі гроші від інвесторів, і продовжує фінансувати будівництво. Через рік з'являється компанія «К.А.Н.», яка стає головним партнером Алієва у реконструкції Бессарабки. «К.А.Н.» — абревіатура від прізвищ її творців Володимира Крапівіна, Вагіфа Алієва та Ігоря Ніконова. Паралельно з фінансуванням «Мандарин Плаза» компанія розпочала по сусідству будівництво бізнес-центру «Домінант». Його проект узгодили у рамках масштабної реконструкції міста за часів Олександра Омельченка. За дев'ять місяців екс-мер перерізав червону стрічку на відкритті «Домінанта».
Після такого успіху Ніконов не став спочивати на лаврах. Він продав бізнес-центр Алієву, як і всі частки компанії «К.А.Н.». «Домінант» об'єднали з «Мандарин Плаза», що будується, і привласнили єдину адресу. Вдало занедбаний бізнес Ніконов вирішив продовжувати поодинці. Він реєструє нову фірму зі старою назвою «К.А.М. Девелопмент». Через те, що на будівельному ринку існували дві практично однакові фірми, ні в кого не виникло сумнівів — Ніконов та Алієв досі залишаються партнерами.
Цікавий момент: літера «К» у назві новоствореної компанії «К.А.М. Девелопмент» пов'язана із братами Кличками. За інформацією Skelet.Org, боксери інвестували у структуру чималі гроші, зароблені на боксерському рингу у пік своєї спортивної кар'єри. Причетність до будівельної компанії мер Києва Віталій Кличко заперечує досі.
У 2004 році у складі Бессарабського кварталу з'явився торговий центр «Мандарин Плаза» загальною площею 21,21 тисячі квадратних метрів — візитна картка Вагіфа Алієва. А Ігор Ніконов та «К.А.М. Девелопмент» реалізували свій перший проект — розважальний центр Arena Entertainment. Skelet.Org відомо, що до нього вклав круглу суму Віталій Кличко. Однак Ніконов стверджував, що майбутній мер столиці був виключно ідейним натхненником і допомагав з розкручуванням — дарував РЦ рукавички та фото з автографами. Не дивує факт продажу Arena Entertainment Алієву.
У 2007 році співвласником ЗАТ «Мандарин Плаза» став одіозний підприємець Дмитро Фірташ. Його компанія Heritage Properties International AB (Стокгольм, Швеція) придбала 55% акцій компанії. При цьому Вагіф Алієв зберіг посаду в Наглядовій раді. За інформацією Skelet.Org, сума угоди склала 500-560 мільйонів доларів. На той час це стало абсолютним рекордом для ринку комерційної нерухомості. Угода Алієва та Фірташа побила придбання торгового центру «Глобус» британським фондом London & Regional Properties за 200 мільйонів доларів.
У 2015 році компанія «Мандарин Плаза» продала 6000 квадратних метрів площ великій британській інвестиційній компанії Primespot Securities Ltd за 40 мільйонів доларів. Отримані гроші Вагіф Алієв вклав у нові проекти — будівництво торгово-розважальних центрів Lavina Mall і Blockbuster Mall.