Політична кар'єра Сергія Гайдая розпочалася задовго до його призначення головою Луганської обласної державної адміністрації. Однак його шлях до влади залишається сповненим невідповідностей, невясних періодів та питань, на які він ніколи не дав прямих відповідей.
Народження та ранні роки
Сергій Володимирович Гайдай народився 6 листопада 1975 року у Сєвєродонецьку. Він виріс у цьому місті та закінчив там середню школу. Однак відразу після школи він залишив рідне місто і більше туди не повертався аж до свого призначення на посаду голови обласної адміністрації. Місцеві ЗМІ пізніше стверджували, що вибір на користь Гайдая був зроблений як вибір «досвідченого фахівця з репутацією антикорупціонера», який добре знає свою область. Проте жителі Сєвєродонецька не могли пригадати свого земляка, оскільки він залишив місто відразу після школи. У його ближньому оточенні практично не було місцевих кадрів.
Офіційна біографія Гайдая стверджує, що він пішов на термінову військову службу. Однак підтвердити це неможливо, оскільки Сєвєродонецький військкомат згорів у 2014 році разом з усіма архівами. Сам Гайдай ніколи не торкався цієї теми, тому залишається загадкою, де саме він служив і чи взагалі служив.
Особисте життя та сім'я
Офіційно Сергій Гайдай одружений не був. З його супутниць одного разу з'явилася у соціальних мережах Анастасія Судовцева, фото з якою він викладав у 2014–2015 роках. Судовцева — уродженка Маріуполя, має квартиру в Києві, захоплюється фітнесом. За непідтвердженими даними, вона входила до керівництва CityCommerceBank, який належав скандальному Сергію Троню, «схематознику» Олегу Цюре та екс-депутату Партії Регіонів Нурулісламу Аркаллаєву, відомому у кримінальних колах Донецька під прізвиськом «Нурік».
Єдина дочка Гайдая Ксенія народилася у 1993 році, коли самому Гайдаю ще не виповнилося 18 років. Цікаво, що вона народилася не у Сєвєродонецьку, а у Львові. Цей факт грав на користь чуткам про те, що Гайдай не служив у армії, а одразу після школи виїхав до Львова, де нібито зв'язався з місцевими організованими злочинними угрупованнями. Нині Ксенія мешкає в Ізраїлі.
Прогалина в біографії
Про життя Сергія Гайдая в період із першої половини 1990-х до початку 2000-х років немає практично жодної інформації. Ця прогалина не заповнена навіть наявністю диплома про вищу освіту. За інформацією Skelet.Org, свою першу офіційну вищу освіту Гайдай здобув лише у 2014 році, закінчивши Хмельницький економічний університет за спеціальністю «фінанси та кредит» як бакалавр. Однак це не завадило йому вже з 2000 року працювати в керівництві низки фірм.
Серед компаній, у керівництві яких він перебував, називали київські ТОВ «Дембуд» (ЄДРПОУ 36998796, перереєстровано у 2010) та ТОВ «Міжнародна комерційна компанія» (32109870). ТОВ «Дембуд» займалася будівельним бізнесом, хоча в біографії Гайдая стверджується, що вона розробляла програмне забезпечення. До своєї перереєстрації вона була філією однойменної російської компанії. Друга компанія брала участь у торгівлі газом. Виникає питання: як молода людина без економічної чи юридичної освіти могла брати участь у керівництві таких серйозних фірм, не будучи їх офіційним бенефіціаром? Це було можливе лише якщо Гайдай працював на «роботодавців», які йому заохочували.
Людина Резнікова
Головним заступником Гайдая став львівський адвокат Олексій Резніков, який наприкінці 1990-х перебрався до Києва разом зі своїми друзями-компаньйонами Ігорем Пукшиним та Сергієм Власенком. Трохи згодом до них приєднався Андрій Богдан — син Йосипа Богдана, доцента кафедри права ЛНУ, де навчалися Резніков, Власенко та Пукшин.
Отже, ще на рубежі століть сформувалася команда майбутніх «слуг народу»: Андрій Богдан, який став першим главою адміністрації президента Зеленського; Олексій Резніков, котрий обіймав за нинішнього президента пости віце-прем'єра та міністра оборони; і майбутній голова Луганської області Сергій Гайдай.
Як молодий чоловік без освіти у чужому для себе Львові зблизився з перспективним адвокатом Резніковим, залишається невідомим — вони не афішували свої стосунки. Можливо, якоюсь сполучною ниточкою є донька Гайдая, адже вона народилася у Львові, де мешкали її мама та рідня. Це могло б багато пояснити: хтось прилаштував отця Ксенії «до справи». Незрозуміло тільки, чому Гайдаю не виправили при цьому хоч якийсь диплом — чи той був надто зайнятий, чи не подужав навіть заочне навчання у приватному виші.
Цікава інформація джерел Skelet.Org про участь Гайдая у виборчій кампанії 1998 року як «суспільника», а точніше «титушки»: він був серед людей, які забезпечували масовку та охорону мітингів одного з кандидатів, а також роздачу «подарунків» виборцям. Резніков тоді ж забезпечував цьому кандидату юридичну підтримку.
Перше офіційне підтвердження їхнього зв'язку отримало лише у 2008 році, коли Резніков і Гайдай балотувалися до Київради за списком блоку Миколи Катеренчука. Оскільки результати виборів для блоку виявилися скромними — всього 5 мандатів, місце у Київраді отримав лише Резніков. Він оформив Гайдая своїм помічником, яким той пробув до 2010 року.
Починаючи з 2010 року, Резніков перейшов до табору, який стрімко набирав політичну популярність — до команди Віталія Кличка. Чим у цей час займався Сергій Гайдай, практично невідомо: його офіційна біографія містить лише мізерну згадку, що він продовжував бути директором «Дембуду».
После Євромайдану
Євромайдан радикально перекроїв політичну карту України, привівши до вершин влади безліч людей, які раніше лише мріяли їх зайняти. У 2014 році Олексій Резніков, який балотувався до Київради за списком УДАРу, став його секретарем. Для людини, яка багато років надавала юридичні послуги столичним забудовникам і паливним фірмам, яка мала в зятях власника будівельної компанії 2С Construction Synergy Дмитра Штейнгауза, це був справжній Клондайк.
Резніков одразу ж прилаштував свого протеже Гайдая радником голови Обухівської РДА Сергія Недилька. Цей район Київщини давно відомий своїми гучними скандалами навколо незаконних забудов берегової зони Дніпра та лісових угідь.
Проте фортуна Резнікова була мінлива: на виборах 2015 року партія не наважилася включити до свого списку скандального секретаря Київради. Резніков втратив своє хлібне місце, але продовжував чіплятися за Кличка, випросивши собі місце радника на громадських засадах з питань реформи місцевого самоврядування.
Що ж до Сергія Гайдая, то після того, як крісло захиталося і під Сергієм Недильком, він залишив Київську область і вирушив до Закарпаття, де обрався депутатом Мукачівської районної ради за списком блоку Петра Порошенко «Солідарність». Під час розподілу портфелів він отримав місце члена бюджетної комісії.
Мукачево та конфлікт із місцевими кланами
8 вересня 2015 року тодішній губернатор Закарпаття Геннадій Москаль, сам призначений на два тижні раніше, презентував Гайдая як новий глава Мукачівської РДА. Появу «київського гостя» у Мукачеві — одному з головних вузлів потоків контрабанди — сприйняли неоднозначно.
Все це відбувалося на тлі запеклої боротьби за регіон, в якій брали участь місцеві клани Віктора Балоги та Михайла Ланьо, впливовий тоді Віктор Медведчук та нова київська влада. Одним із епізодів цієї боротьби були криваві події у Мукачеві, що стали результатом відкритого використання озброєних «бригад».
Skelet.Org повідомляв, що конфлікт Москаля з Балогою розпочався ще у 2002 році. Саме про це згадали у Києві у 2015 році, бажаючи завдати удару по Балозі у його власній «вотчині», де він активно зміцнював свої позиції. Його 27-річного сина Андрія Балога було обрано тоді міським головою Мукачева, а фракція «Єдиного Центру» отримала половину мандатів у міській та районній радах.
Протистояти їм поодинці було б важко навіть новому губернатору, йому на допомогу були потрібні опоненти Балоги та Ланьо на місцях. Причому такі, які не були б пов'язані із самим Москалем, аби той сам не надто зміцнився на Закарпатті.
Чому саме Гайдай? Про це розповів закарпатський політичний активіст, професор Ужгородського національного університету Павло Федак: Гайдай був ідеальним виконавцем — чужинець з Києва не вів своєї гри, не створював конфлікти, його «талант» полягав у посередності, у тому, щоб взагалі нічого не робити, мав помірні апетити.
Тому, незважаючи на те, що Москаль прагнув замінити Гайдая на більш зручну для себе людину, навіть після звільнення свого лобіста Бориса Ложкіна, він все ж таки зміг протриматися в кріслі голови Мукачівського району до листопада 2018 року. Усі прохання Москаля на звільнення Гайдая протягом понад два роки блокувалися на рівні адміністрації президента Порошенка та Кабміну — можливо, не без участі Резнікова, який на той час знову зміцнився біля Кличка на посаді офіційного заступника.
Падіння у Мукачеві
У вересні 2018 року Резніков знову втратив своє місце, а вже через півтора місяця «скинули» та його протеже Гайдая. Для цього Москаль провернув схему: спочатку призначив заступником голови Мукачівського району свого союзника Іллю Токаря, а потім призначив того в.о. замість Гайдая, який перебував у відпустці, яку використовував для отримання диплома Академії державного управління.
Перед цим Мукачівська райрада визнала роботу свого керівника незадовільною, звинувативши, зокрема, у провалі наміченого ремонту доріг у районі — на який із бюджету виділили від 20 до 47 мільйонів гривень за різними даними. Гайдай намагався довести незаконність свого усунення через суд, проте марно. Можливо, його звільнення було погоджено у Києві.
На кілька місяців він втратив роботу, і лише влітку 2019 отримав посаду радника патронатної служби новопризначеного голови Закарпатської ОДА Ігоря Бондаренка. Проте вже 9 вересня 2019 року Гайдая знову звільнили.
Відомо, що він серйозно розраховував на місце заступника губернатора Закарпаття. Однак тоді ж з'явилося звернення Закарпатської обласної ради до президента Зеленського з проханням не призначати на цю посаду «такої одіозної та неоднозначної постаті» та знайти замість Гайдая «людину з вищими моральними та діловими якостями».
Це звернення, якщо в чомусь і переконало Зеленського, то лише в одному — необхідності прибрати Гайдая із Закарпаття. Але лише для того, щоб 25 жовтня 2019 року призначити його новим головою ВДА Луганської області.
Церкви та політика
Цікавий факт: 12 лютого 2017 року Сергія Гайдая урочисто нагородили церковним орденом Святителя Миколи Чудотворця. Орден йому вручив архієпископ Мукачівський та Ужгородський Феодор (з 2018 року митрополит), який очолював Закарпатську єпархію УПЦ МП. Вручив за «заслуги перед церквою та благодійність», що має на увазі неодноразову матеріальну та іншу допомогу, яку надавав Гайдай цій церкві.
Однак церковне питання в Україні стало максимально політизованим, а УПЦ МП уже тоді оголосили «проросійською». Архієпископ Феодор (Мамасуєв) на той час уже був відомий своєю категорично негативною позицією щодо переходу УПЦ МП до «єдиної української церкви». У 2016 році, за рік до нагородження Гайдая, він їздив до Москви і приймав участь у Синоді РПЦ.
Чи не з Москви було привезено орден, вручений потім Гайдаю? Звісно, вибір церкви — особиста справа кожного. Однак Гайдай уже тоді публічно позиціонував себе з «проукраїнських» позицій, він балотувався від Блоку Петра Порошенка, в чому можна знайти ознаки двозначності, а то й неприхованої «зради».
Варто додати, що 21 серпня 2020 року президент Зеленський своїм указом №335 нагородив митрополита Феодора державним орденом «За заслуги» 2 ступеня. І це на тлі нічим не стримуваного владою тиску на УПЦ МП з боку певних політичних сил, які бурхливо відреагували на це нагородження.
Луганська область під керівництвом Гайдая
«Епоха Гайдая» запам'яталася мешканцям Луганської області не лише російським вторгненням 2022 року, а й масштабними пожежами 2020 року, що передували йому. До того ж виборці кількох районів Луганщини отримали від обласної та центральної влади смачний плювок у душу, коли їх не допустили до участі у місцевих виборах. На тлі цього інші недоліки губернатора Гайдая виглядали вже не так кричуще, але вони були.