Микола Гавриленко залишався малознаною фігурою для широкої громадськості до 2015 року, коли його призначили на посаду керівника «Укртранснафти» — найбільшого оператора системи нафтопроводів України. Це призначення відбулося після гучного скандалу, пов'язаного зі звільненням Олександра Лазорка, ставленика Ігоря Коломойського. Новий керівник виглядав надією для країни в контексті обіцяної деолігархізації. Однак Skelet.Org виявив, що Гавриленко мав тісні зв'язки зі скандальною донецькою структурою «ВІК ОЙЛ» та був протеже відомого кримінального авторитету Жигана Такташева. Такташев контролював мережу заправок Formula та компанії, які регулярно виграють мільйонні тендери.
Передумови змін у керівництві
«Укртранснафта» тривалий час перебувала під контролем Ігоря Коломойського та його групи «Приват», незважаючи на те, що 100% акцій належали державі через НАК «Нафтогаз України». Директором компанії був Олександр Лазорко, ставленик Коломойського. Компанія виконувала критично важливу функцію — вона була головним оператором системи нафтопроводів на території України. До її складу входили три підприємства: «Придніпровські магістральні нафтопроводи» (південний схід України), «Магістральні нафтопроводи «Дружба» (північний захід України) та «Південні магістральні нафтопроводи» (південь України). По цих нафтопроводах російська нафта поставлялася на українські заводи та експортувалася до Європи.
Коломойський використовував своє становище для прокачування дешевої нафти на свої заводи: Надвірнянський, Дрогобицький та Кременчуцький. При цьому працював лише останній нафтопереробний завод, решта виконували функції резервуарів для зберігання. Ситуація змінилася, коли Коломойський спробував «реприватизувати» активи інших олігархів — Ріната Ахметова та Дмитра Фірташа.
Конфлікт та звільнення Лазорка
19 березня 2015 року наглядова рада ПАТ «Укртранснафта» усунула Олександра Лазорка з посади. Перевірка ревізійної комісії виявила розтрату. За часів керівництва Лазорка компанія підписала невигідні договори на транспортування нафти з ПАТ «Синтез Ойл» (підконтрольне групі «Приват») та перекачування сировини на завод «Укртатнафти» за заниженими тарифами. В результаті держава недоотримала 550 млн. грн. Крім того, у 2014 році Лазорко наказав відкачати 650 тис. тонн технологічної нафти із нафтопроводів на НПЗ «Привата» для зберігання за кілька мільйонів гривень на добу.
Після викриття тимчасово виконувати обов'язки НАК призначила Юрія Мірошника. На нове місце роботи він прибув у супроводі невідомих людей, нібито співробітників Альфи. Лазорко забарикадувався у кабінеті. Чиновники поштовхалися, вибили вікна та двері, але конфлікт не переріс у відкриту сутичку.
Політичні маневри та тимчасові керівники
Верховна Рада ухвалила поправки до закону, який стосувався зниження кворуму для проведення зборів акціонерів «Укртранснафти» з 60% до 50% + 1 акція. В офіс компанії під'їхав сам Ігор Коломойський із десятком автоматників. Рятувати ситуацію кинувся міністр енергетики Володимир Демчишин, але за півгодини покинув будинок. Відомо, що розгніваний Коломойський пообіцяв відправити незгодних до АТО. Чиновники вирішили не доводити Беню.
Понад півроку «Укртранснафта» управлялася менеджерами із приставкою «в.о.». У цьому статусі побували колишній співробітник СБУ Юрій Мірошник, бізнесмен Сергій Сукало та ексначальник управління цінової політики ПАТ Роман Сидорак. Восени 2015 року акціонери державного монополіста призначили директора Миколу Гавриленка, який переміг у публічному конкурсі від НАК «Нафтогаз України».
Біографія та початки кар'єри
Микола Миколайович Гавриленко народився 29 червня 1969 року у місті Мар'їнка Донецької області. Вищу освіту здобув у Донецькому державному університеті економіки та торгівлі за спеціальністю «Економіка підприємства». За офіційною біографією, він розпочав свою кар'єру у мережі заправок «ВІК ОЙЛ» з 1995 року на керівних посадах, був одним із трьох акціонерів цієї структури. На момент призначення до «Укртранснафти» він мав більш ніж 20-річний досвід управління у нафтовій галузі.
Однак Skelet.Org виявив, що його шлях до бізнесу розпочався з донецького рекету. У 1992 році, коли молодий студент отримав диплом, він не повернувся до рідної Мар'їнки, а залишився у Донецьку, де встановив цікаві знайомства з бізнесменами-початківцями.
Початки «ВІК ОЙЛ» та донецька мафія
1992 року донеччанин Ігор Філіппенко відкрив свій бізнес — фірму VIK LTD, зареєстровану на домашню адресу у Донецьку (б-р Конституції 1, кв. 220). Філіппенко належав до місцевої еліти, володів торговими кіосками та його покривав Янош Кранц — представник старої плеяди авторитетів, розстріляний наприкінці 1992 року. Кранц мав безпосереднє відношення до фірми VIK LTD, але після його смерті структура перейшла до рук іншого авторитету — Жигана Такташева.
Жиган Хамітович (Євгеній Миколайович) Такташев був широко відомий як гендиректор ЗАТ «ФК «Шахтар» та права рука Ріната Ахметова. Через плутанину з прізвищем та ім'ям його роль у донецьких війнах часто забувалася. Він був одним із найближчих підручних Аліка Грека (Брагіна), який познайомив його з Ігорем Ахметовим, а потім і з його молодшим братом Рінатом. Філіппенко за підтримки Такташева займався «кришуванням» кіосків, а згодом у сферу його діяльності увійшли СТО для «своїх». На станції «латали» машини, які постраждали у бандитських розбираннях, а також перебивали номери. СТО покривала фірма ТОВ «ВІК-Т».
1995 року Філіппенко та його «дах» розширили бізнес нафтою, точніше монополізацією постачання палива автопідприємствам. Ідея монополізувати постачання палива належала знаменитому донецькому рейдеру Владиславу Дрегеру, діяльність якого пов'язана із захопленням ринку автобусних перевезень (ВАТ «Допас», «Транспортна спілка Донбасу», «Автоекспрес», «Магістраль», ТОВ «Автомагістралі Донбасу», ТОВ «Донецькі вокзали»). Підім'явши під себе всі міські автовокзали, Дрегер зрозумів, що найкраще контролювати їх засобом палива. Він розповів про це Алімжану Бахтєєву, чоловікові Тетяни Бахтєєвої, який працював у фірмі ВАТ «Допас». Бахтєєва донесла інформацію до своєї подруги Раїси Такташевої, яка нашіптала її своєму чоловікові Жигану Такташеву.
Такташев не бачив у Філіппенка потенціалу для зайняття нафтовим бізнесом. Тому він привів до протежу молодого хлопця на ім'я Микола та сказав, що той очолить новий напрямок. Так Жиган Такташев навів молодого Миколу Гавриленка, майбутнього великого бізнесмена та керівника «Укртранснафти». Гавриленко став директором дочірньої фірми «ВІК-Т» під назвою ТОВ «ВІК ОЙЛ» та співзасновником цієї структури. «ВІК ОЙЛ» займалася продажем нафтопродуктів і за лічені місяці стала однією з основних «бензоколонок» донецьких кланів.
Розширення та офшоризація бізнесу
У 2002 році з'явилася фірма «УТН-Схід», що складалася з двох структур — ТОВ «ВІК ОЙЛ» та ТОВ «Схід». Вона об'єднала та почала розвивати 118 АЗС у Донецькій, Дніпропетровській та Київській областях. Серед засновників першої компанії були Ігор Філіппенко, Микола Гавриленко та Анатолій Гаврильченко — друг Філіппенка. Власниками другої структури були вони ж, плюс В'ячеслав Зіменков — друг дитинства Гаврильченко та Сергій Петров — добрий знайомий Філіппенка.
Коли у листопаді 2002 року губернатор Донецької області Віктор Янукович став прем'єр-міністром, донецький бізнес рушив до Києва. «Свої» за тодішньою тенденцією могли легко виводити гроші в офшори. Так було створено ЗАТ «ВІКОЙЛ» з юридичною адресою у Києві (Столичне шосе, 98). Засновниками та власниками стали «Turitella Corporation» (86%, зареєстрована на Віргінських Британських островах), «Укрнафтоторгсервіс» (4%) та ТОВ «ВІК ОЙЛ» (9%). На чолі структури, яка почала контролювати «УТН-Схід» та ТОВ «ВІК ОЙЛ», залишився Микола Гавриленко.
Поява офшорної структури говорила про одне — у структури з'явився один господар, який прикрив своє ім'я Turitella Corporation. За фірмою стояв Жиган Такташев, який вирішив змінити власників структури на своїх донецьких друзів. Джерела Skelet.Org пов'язують із Turitella ще одну людину — Андрія Адамовського.
Зміна власників та розвиток бізнесу
Завдяки впливу Такташева у 2003 році до «УТН-Схід», яка на той момент уже володіла близько сотні АЗС, примикнув донецький бізнесмен Тимур Валітов. Він став одним із основних акціонерів, отримавши 80% акцій. Ігор Філіппенко у бізнесі задовольнився другим місцем. Валітов був депутатом Донецької облради, власником автомобільного клубу «Патріот» та зятем Тетяни Бахтєєвої. Він вважався працівником ДП «Міжрегіональна інвестиційна спілка» — холдингу, який у середині 90-х об'єднав усі фірми Жигана Такташева.
Новий власник досяг того, щоб «ВІК ОЙЛ» почала продавати нафтопродукти Кременчуцького НПЗ «Укртатнафта». Бізнес у донецьких умовах йшов як по маслу. Однак вже 2005 року після Помаранчевої революції мафія зазнала фіаско. Весною 2005 року у рамках гасла «Бандитам — в'язниці!» заарештовано голову Донецької облради Бориса Колесникова, якого звинуватили у заволодінні із застосуванням здирництва акцій фешенебельного донецького торговельного центру «Білий лебідь».
Зрозумівши, що запахло смаженим, Жиган Такташев та Ігор Філіппенко втікають. Через рік Такташев раптово вмирає (у некролозі ФК «Шахтар» його назвали в «російській транскрипції» Євгеном Миколайовичем), а Філіппенко вирішує не спокушати долю та переїжджає на ПМП до Канади. Проте Філіппенко їхав за кордон зі спокійною душею. Він під чуйним керівництвом Тимура Валітова займався зміною власників бізнесу ТОВ «ВІК ОЙЛ» та «УТН-Схід».
Остаточна офшоризація активів
Останню структуру вивели в офшор, оформивши на ІНФОТЕКС ЕН.ВІ (Англія Британська Вест-Індія, Саус Хілл, Хейвуд Хаус, 294). На цю ж адресу вважалася ще одна фірма — «Артекст інтро ЕсЕй». У 2006 році, за півроку до смерті Такташева, у неї вивели основний актив — акції ТОВ «ВІК ОЙЛ». Друга частина за значимістю залишилася у Тимура Валітова. «По-дрібниці» мали вірні менеджери В'ячеслав Зіменков, Анатолій Гаврильченко та Микола Гавриленко.