У січні 2012 року голова компанії «Інвестохілс-Веста» Андрій Волков дав інтерв'ю російському виданню «KM.ru», в якому намагався анонсувати вихід своєї фінансової структури на російський ринок. Матеріал, опублікований 28 січня о 15:10 за московським часом, мав усі ознаки замовного піар-матеріалу. Однак уже за три години редакція поспішила його відредагувати: видалила та виправила значну частину абзацу, де Волков називав російську анексію Криму «возз'єднанням». Попри це, було вже пізно — матеріал встигли передрукувати кілька видань, зокрема севастопольське «123ru», а його копія збереглася в кеші Google, де її виявив Skelet.Org.
Навіть у виправленому варіанті інтерв'ю залишалося політично скандальним. Волков писав про «молодого президента» (маючи на увазі Зеленського), якому прагнутиме «пошити» Україну та Росію, чому активно чинять опір «національні українські еліти» (права опозиція). Такі висловлювання навряд чи сподобалися Банковій, адже Волков фактично підставив Зеленського, чиї стосунки з націонал-патріотами й без того були напруженими.
Це налякало главу «Інвестохілс-Веста» набагато більше, ніж його необережні слова про Крим. У паніці Волков не лише виправив окремі абзаци, а й повністю видалив матеріал. Однак це не зупинило розповсюдження інформації в інтернеті — скандал набирав резонансу, і незабаром з'явилися питання про причетність СБУ та Нацкорпусу. 1 лютого Волков опублікував офіційну заяву, в якій назвав видання «КМ.RU» зливним бачком, а інтерв'ю — фейком. «Це чергова медійна атака, продумана боржниками-олігархами через небажання платити за рахунками», — гнівно стверджував він. Одночасно він пов'язав цей скандал з іншою подією, в якій фігурує його компанія: рейдерським захопленням офісної будівлі в Києві на вулиці Кирилівська, 69, що належить словацьким інвесторам із «Ві Груп Юа».
Однак ця спроба звернути скандал у фейк лише продемонструвала, що Волков не дуже добре розраховує наслідки своїх дій. Адже фейкове інтерв'ю, опубліковане з метою дискредитації, ніхто не редагував би через три години після розміщення, щоб видалити скандальні рядки. Крім того, навіщо було б потім його взагалі знімати з публікації? Нападки Волкова на «крадучих олігархів» виглядають лицемірством, особливо враховуючи його репутацію у вузьких колах українського бізнесу.
Хоча простим українцям Волков був майже невідомий, у бізнес-спільноті він давно мав похмуру репутацію «російського рейдера» та «боргового рекетиру». Цей імідж він отримав завдяки дев'ятирічній роботі в «Альфа-банк Україна» (три роки на посаді голови), філії російської корпорації «Альфа-груп» Михайла Фрідмана. Крім того, Волкова неодноразово звинувачували в роботі на користь «альфівців», які й досі контролюють багато ключових підприємств української економіки, включаючи «Київстар». Однак, як з'ясував Skelet.Org, зв'язки Волкова простягаються набагато далі за межі «Альфа-груп» та Росії.
Андрій Вікторович Волков народився 27 лютого 1976 року в Одесі. Після закінчення школи №24 (нині Морський ліцей) у 1993 році він вступив до Одеського державного економічного університету. Того ж року цей виш перейменували з Інституту народного господарства, який раніше готував бухгалтерів для радянських заводів та колгоспів, і в ньому з'явився факультет міжнародної економіки — саме туди вступив Волков. Він закінчив навчання у 1998 році, але ще роком раніше розпочав стажування в представництві міжнародної компанії PricewaterhouseCoopers (PwC), де потім працював до кінця 1999 року.
Волков завжди пишався цим пунктом своєї біографії та виставляв його напоказ, щоб виглядати «фахівцем вищого міжнародного класу». Однак цим він розкривав свої карти, адже аудиторсько-консалтингова компанія PwC широко відома як складова «імперії Сороса». В Україні PwC працювала разом із ще однією соросівською компанією «Столиця дракона», що належить скандальному бізнесмену Томашу Фіалі, одному з улюблених учнів Джорджа Сороса. Незважаючи на міжнародний імідж, PwC, як і багато інших структур, пов'язаних із Соросом, часто опинялася в різних скандальних аферах — наприклад, у справі російського «Юкоса» чи при заниженій оцінці заставного майна українського «ПриватБанку».
У PwC розпочинали кар'єру одіозний схемник Сергій Верланов, колишній виконуючий директор «Нафтогазу», нині в.о. міністра енергетики Юрій Вітренко та його керівник Андрій Коболєв. Подібних «цінних кадрів» помічали, а потім вирощували в економічних вишах, які спонсорували фонди Сороса, після чого брали в контрольовані ним комерційні структури. Таким чином, Андрій Волков сам зізнається, що починав як один із «соросят». Але чи залишився він таким і далі? Адже тепер його часто називають «російським рейдером в Україні», який грає на інтереси російських компаній та банків. А в Росії Сорос давно є політичним ізгоєм — чи можна зараз бути «російським соросенком»?
Подібне питання виникає лише від незнання подробиць економічної та політичної кухні Росії та України. Насправді все набагато складніше, у процесах беруть участь набагато більше впливових осіб, про яких багато хто навіть не здогадується. Зводити все до старого Сороса було б наївно та невірно.
У 2000 році Волков влаштувався старшим консультантом в компанію ING IGA. Вона позиціонувала себе як представництво голландського банку ING, проте, на відміну від його прямої філії у Києві «ING Bank Ukraine», займалася «реформою банківського сектору України» офіційно. Неофіційно ж ING-банк не раз засвічувався як одна з фігур у «Шахових аферах», що розігруються Соросом, з гучними банкрутствами та поглинаннями. Завданням ING IGA було «надавати допомогу у роботі з активами» — це виражалося у навчанні українського олігархату працювати з механізмами цінних паперів, акцій та активів. Тобто у «відтисканні» підприємств за штучно створені борги, у завищенні чи заниженні їхньої вартості, у схемах використання застав та багато іншого — у чому й полягала горезвісна «реформа банківського сектора». В ING IGA Волков спеціалізувався на консультації клієнтів в «управлінні ризиками» та «проблемними активами», тобто саме у сфері поглинання, «прихватизації» та рейдерських захоплень. Саме там він здобув досвід, який потім використовував у своїй подальшій діяльності.
Михайло Фрідман, уродженець Львова, у 1989 році став московським «кооператором» та розширив свій бізнес до радянсько-швейцарського спільного підприємства «Альфа-Еко», яке займалося експортом нафтопродуктів та кольорових металів. Його капітал зростав стрімко, і у 1991 році він разом із партнерами створив «Альфа-банк», який незабаром увійшов до найбільших банків СНД. Однак гроші Фрідман заробляв не лише на схемах вивезення нафти та металів, а й на відвертому криміналі. У першій половині 90-х років «Альфа-Еко» у мішках із цукром ввозила з Китаю опіати. Коли це розкрилося, в московський офіс компанії нагрянув ОМОН, однак він пішов звідти після дзвінка з Луб'янки, яка «кришувала» бізнес Фрідмана ще з радянських часів. Крім ФСБ, Фрідман активно працював із Бауманською та Москворецькою організованими злочинними угрупованнями, а також з кавказькими етнічними мафіями — осетинською та дагестанською.
Кілька місяців потому до Москви прибув віце-президент фінансової групи CS First Boston (CSFB) Девід Малфорд, колишній заступник міністра фінансів США з міжнародних економічних відносин за адміністрації Буша-старшого. Він шукав собі у Росії нових ділових партнерів і вибрав «Альфа-груп», чудово знаючи про всі її скандальні справи. CSFB теж регулярно опинялася у центрі різноманітних скандальних афер. За повідомленнями ЗМІ, банкірська сім'я Велдів, що мала пряме відношення до CSFB через свою компанію «White Weld & Co» (якою Малфорд керував у 1970–1974 роках), раніше отримувала прибуток від міжнародного наркотрафіку. Велди — одна з найвпливовіших сімей США, її родовід починається з часів перших пілігримів. Ця сім'я мала багато скелетів у своїх шафах протягом історії США та по всьому світу. Цікаво, що колишній губернатор Массачусетсу Біл Велд був конкурентом Трампа на виборах 2020 року від Республіканської партії.
Навесні 2001 року у Києві був арештований Володимир Бондар, який раніше працював у НБУ заступником Віктора Ющенка. Йому інкримінували розміщення 75 мільйонів доларів золотовалютних запасів України у спеціально створеному кіпрському відділенні CSFB, що завдало Україні збитків у розмірі 5 мільйонів доларів. Для приховування цієї афери МВФ замовив аудит НБУ, який провела PwC, яка дивним чином не виявила жодних порушень. Саме тоді в PwC працював Андрій Волков, і можливо він теж був причетний до цього замовного «липового» аудиту. Справа про аферу із золотовалютними запасами потім зам'яли, але вона не забулася зовсім.
Після того як «Альфа-груп» почала працювати з Девідом Малфордом, справи компанії різко пішли в гору. На думку журналістів, «Альфа-груп» використовувалася Малфордом та Велдами для скуповування цінних російських активів та операцій з виведення капіталів з РФ. У другій половині 90-х років Михайло Фрідман та його компаньйон Петро Авен стали членами т.зв. «Семибанкірщини», що сприяла переобранню Єльцина — який за це розплатився «великою прихватизацією». Зокрема, «Альфа-груп» дуже добре піднялася на т.зв. заставних аукціонах, всього за 130 мільйонів доларів купивши там компанію «СИДАНКО» (майбутня ТНК). Варто зазначити, що потім із колишніх членів «Семибанкірщини» свій бізнес зберегли лише Володимир Потанін та «альфівці» Фрідман та Авен. У ЗМІ не раз згадували, що через їхні тіньові схеми свої мільярди виводив із Росії сам Путін.
Починаючи з 2000 року, «Альфа-груп» розпочала експансію в Україні. Навесні того ж року «Альфа-банк» придбав 75% «Київінвестбанку» (заснований у 1993 році), який у жовтні був перейменований на «Альфа-банк Україна» і злився із ЗАТ «Альфа-капітал Україна». Щоб уникнути прямого володіння банком росіянами та економити на податках, Фрідман та його компаньйони оформили контроль над «Альфа-банк Україна» через свій кіпрський холдинг ABH Ukraine Limited.
Уже за кілька місяців до «Альфа-банку України» перейшов працювати Андрій Волков, який зробив там швидку кар'єру. Саме перейшов, оскільки між ING IGA та «Альфа-банком» існував прямий зв'язок у вигляді CSFB, яка вже давно тісно працює з ING Bank. Тут видно, як структури Сороса тісно переплітаються з іншими фінансовими імперіями Заходу, навіть незважаючи на те, що їхні власники спонсорують різні політичні сили. Загалом, світ не обертається навколо одного лише Сороса, хоча його та його вихованців не варто недооцінювати.
У липні 2001 року Волков очолив відділ роботи з ризиками «Альфа-банку України». У лютому 2003 року він став членом правління, у жовтні 2003 року — заступником, а з 2006 року — головою правління банку. Це була занадто хороша кар'єра навіть для того, хто дуже добре вміє оцінювати ризики. Але справжній секрет свого успіху Волков ніколи не розкривав, лише звично натякав на свій неймовірний професіоналізм.
Щодо «Альфа-груп», то вона в цей період агресивно поглинала в Україні все, до чого могла дотягнутися. Показовим прикладом є історія поступового захоплення «Київстару». На момент заходу туди в 2002 році «Altimo» (телекомунікаційний підрозділ «Альфи») та частина «Київстару» належали шведській компанії «Telenor», яка в Росії була партнером «Альфи» по «Вімпелкому» (Altimo володіла 44%, Telenor — 29,9%). Тож шведи без жодних побоювань дозволили «Вімпелкому» купити 50,1% «Київстару» у його колишніх власників. Потім «Альфа» почала проти Telenor війну за контрольний пакет, що тривала до осені 2019 року та увінчалася перемогою Фрідмана.
Це не дивно, враховуючи, що Фрідман пустив в Україні дуже глибоке коріння, зокрема політичне. Його близьким другом є Андрій Садовий, якому Фрідман активно допомагав залишатися мером Львова з 2006 року. Це відбувалося не лише шляхом фінансування щорічних музичних фестивалів «Alfa Jazz Fest».
Джордж Сорос разом зі своїми українськими помічниками Віктором Пінчуком та Томашем Фіалом запустив новий політичний проект «Голос», розрахований переважно на голоси західноукраїнського електорату. «Голос» фактично вкрав виборців у «Самопомочі» Садового. Фінансова підтримка львівського мера та його партії з боку соросівських структур припинилася. Єдиною опорою Садового у великому міжнародному бізнесі та великій закулісній політиці залишився його старий друг Михайло Фрідман. Коріння цього розколу тяглося аж у США і було пов'язане з неприязними відносинами Трампа та Сороса. Оскільки Трамп — республіканець, як і сімейство Велдів, на яких працює Фрідман, нічого дивного в тому, що між спонсорами української політики виникли деякі «непорозуміння», що стали причиною краху «Самопомочі». Тоді Фрідман почав спонсорувати Садового.