Олександр Юрійович Вілкул — фігура, що привертає увагу своєю неоднозначною політичною траєкторією. За роки своєї діяльності він займав посади як у правлячих структурах, так і в опозиції, був віце-прем'єр-міністром та губернатором. Напередодні місцевих виборів у жовтні він претендував на посаду мера Дніпропетровська. Проте його політичне минуле містить численні неясні моменти, які зазвичай актуалізуються саме під час виборчих кампаній.
Згідно з офіційною біографією, Вілкул розпочав кар'єру помічником машиніста екскаватора на «Південному гірничо-збагачувальному комбінаті», однак насправді його кар'єрний зліт почався з посади начальника комерційного управління. За рік він отримав підвищення до гендиректора з комерційних та фінансових питань.
Пізніше Вілкул став заступником президента з економіки та зовнішньоекономічних зв'язків громадської організації «Академія гірничих наук України». У 2002 році він повернувся до своєї попередньої компанії вже як заступник голови правління з комерційних питань. Через рік він очолив ВАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» у Кривому Розі. Згодом став гендиректором ВАТ «Північно-гірничо-збагачувального комбінату» та ВАТ «Центральний ГЗК», який входив до холдингу «Метінвест», підконтрольного Рінату Ахметову. За рік його призначили почесним директором гірничорудного дивізіону ВАТ «Метінвест Холдинг».
У 2006 році Вілкула вперше обрали народним депутатом України за списком «Партії Регіонів» під номером 59. У парламенті він став заступником голови комітету з питань промислової та регуляторної політики. Його робота привернула увагу Віктора Януковича, який відправив його до Дніпропетровська. За так званою «квотою Ахметова» Вілкул став головою ДніпроОДА.
У грудні 2012 року його призначили Віце-прем'єр-міністром України. У політичних колах його розглядали як противагу Сергію Арбузову та представника інтересів Ріната Ахметова у Раді. Деякі аналітики навіть пророкували йому посаду Прем'єр-міністра. Однак після революційних подій на Майдані Вілкула відправили у відставку як «неугодного» революційному уряду. На позачергових виборах до парламенту він став другим номером у списку партії «Опозиційний блок» і знову пройшов до Ради.
Основним напрямком бізнесу Вілкула є будівництво, придбання земельних ділянок та розвиток торгових центрів. Доходи, які він отримує від «ахметівських підприємств», він розцінює як депозитні відсотки за обслуговування бізнесу олігарха. Основними аутсорсерами та підрядниками, що обслуговують потреби гірничо-збагачувальних комбінатів, є його підприємства: ПАТ «Електромашпромсервіс», ПП «Спецконтакт», ПП «Проместетика», ПП «Промресурс КР» та інші.
Велики земельні ділянки у Кривому Розі, різні об'єкти нерухомості та торгові комплекси міста перебувають у власності Вілкула, хоча юридично оформлені на підставних осіб та організації. За інформацією джерел, він активно співпрацює з місцевими кримінальними лідерами, забезпечуючи собі відданість та безпеку. Найбільший міський торговий комплекс «Плаза» було збудовано у партнерстві з місцевим кримінальним авторитетом, відомим як «Тайсон».
Весь будівельний бізнес у Кривому Розі контролює будівельна компанія ТОВ «КРОСТ», яка обслуговує як особисті інтереси Вілкула, так і виступає генпідрядником міського бюджету, зводячи міські об'єкти. За словами джерел, прямо чи опосередковано через партнерів, Вілкул монополізував близько 80% земель Кривого Рогу.
Фундамент успішного бізнесу Вілкула у рідному місті заклав його батько Юрій, який залишається міським головою Кривого Рогу. Разом із сином вони реалізували чимало проектів, які не завжди були легальними та законними. Одним із них стала мережа бюджетних супермаркетів «Сімейка», які місцеві жителі називають «жовтими біотуалетами» через їхній вплив на архітектурний вигляд міста. Ці фургони встановлені у центрі міста та місцях масового відпочинку з порушенням пожежних, санітарних та містоутворюючих норм.
Для підпорядкування ринку споживання міста Вілкул зосередився на захопленні ринку виробництва та продажу хліба. Більшість хлібзаводів міста закрито на «реконструкцію», а хліб у Кривий Ріг привозять із Дніпропетровська та Запоріжжя, де розташовані хлібозаводи губернатора. Юрій Вілкул з подачі сина придбав частку Харківського комерційного виробника хліба ТОВ «Куличі».
Під час роботи на посаді Віце-прем'єра Вілкул активно займався так званим «питанням Hyundai» — проблемою з автобусами, які постійно ламалися на залізниці України. Він обіцяв адаптувати цю техніку, однак з посади його прибрали, так і не вирішивши проблему.
Вілкул виявив себе як активний учасник у справах підготовки спортивних змагань. Його призначили відповідальним за проведення Євробаскету-2015 та зимової Олімпіади-2022. Однак його компетенція викликала сумніви, адже навіть на Євро-2012 обсяг державних видатків перевищив необхідні на 80% — із бюджету витрачено 65 млрд. грн.
Будучи Віце-прем'єром, Вілкул заявляв, що за рахунок держбюджету будуть побудовані тренувальні бази для спортсменів у 6 містах. Право на фінансування будівництва баз отримала ТОВ «Торнадо ВКВ» (яка раніше не вигравала жодного тендеру) за завищеними цінами. Ще одним проектом стала тренувальна база у Дніпродзержинську, яку мала проектувати криворізька будівельна група компаній «КРОСТ».
За рік роботи в Кабміні Вілкулу вдалося провалити майже всі проекти, за які він відповідав. Єдиним його успіхом стали махінації з державними коштами, які він спрямовував на різноманітні «сумнівні» проекти. Його відставка під час революційних подій на Майдані видається логічним наслідком цієї діяльності.