Попри передвиборчі обіцянки Володимира Зеленського та його партії «Слуга народу» щодо масових посадок корупціонерів, у владі їх кількість не зменшилася. На місце одних посадовців прийшли інші, деяких навіть не змінили. Голова Податкової служби Сергій Верланов залишився на своїй посаді та продовжує залучати до столиці своїх давніх знайомих, які мають репутацію, пов'язану з корупційними скандалами. Ці люди, у свою чергу, приводять своїх помічників. Нова влада не звертає на це уваги, можливо тому, що «слугам народу» також потрібні центри конвертації грошей.
Сергій Олексійович Верланов народився 6 серпня 1981 року у Львові. Його батьками були Олексій Федорович Верланов та Кіра Михайлівна Верланова (до заміжжя — Семеновкер). Він старший син у сім'ї, його молодший брат Михайло народився 1986 року. За доступною інформацією, батьки Верланова були або корінними львівськими євреями, або дітьми радянських фахівців та чиновників, які переїхали до Львова після Другої світової війни.
Соціальні мережі батьків Верланова показують, що їхнє коло спілкування складалося переважно з людей єврейського та російського походження, а не з західноукраїнських та українських прізвищами. Це дозволяє припустити, що львівські патріоти та місцеві жителі не входили до їхнього кола знайомих.
Про діяльність батьків Верланова відомо мало. Кіра Михайлівна закінчила Львівський торговельно-економічний інститут 1980 року та працювала за своєю спеціальністю. Олексій Федорович у 1990-х роках став приватним підприємцем та відкрив автосервіс. Однак за чутками та інформацією від джерел Skelet.Org, він був пов'язаний із навколокримінальними колами та брав участь у тіньових схемах, включаючи контрабанду, що була типовим бізнесом того часу. Можливо тому 1998 року батьки відправили свого старшого сина Сергія навчатися до Львівського національного університету імені Франка на юридичний факультет.
З 2000 року, ще будучи студентом, Верланов працював у фірмах своїх батьків та їхніх знайомих як юридичний консультант з питань оподаткування. Він спеціалізувався на податковому праві та набув репутації адвоката, який вміє ефективно ухилятися від податків. Його послуги були дуже затребувані. До 2008 року Верланов працював у різних фірмах, однак ці місця роботи не вказуються в його офіційній біографії, можливо, щоб не кидати тінь на його минуле.
Щодо власного бізнесу, Верланов мав обмежені активи. Він був засновником ТОВ «Спортхауз» (ЄДРПОУ 35715262) та трьох громадських організацій: «Асоціації гравців у покер» (ЄДРПОУ 34711243), «Федерації покеру України» (ЄДРПОУ 35562941) та «Таксакадемі» (ЄДРПОУ 41895533). Для людини, яка спритно орудує податковими схемами, це було замало. Однак це мало пояснення: деякі люди заробляють на ухилянні від податків власного бізнесу, а Верланов заробляв на допомозі іншим у цьому. Тому власні фірми йому просто не потрібні були.
З допомогою своїх знайомств та зв'язків батьків Верланов влаштувався на роботу в одну з філій міжнародної компанії «PricewaterhouseCoopers» (PwC). Ця компанія працює під єдиним брендом у 158 країнах світу, надаючи послуги у сфері аудиту та консалтингу. Однак бренд не бездоганний. PwC неодноразово потрапляла в скандальні історії через «недоброякісне надання послуг», зокрема під час аудиту «Satyam Computer Services», та участь у тіньових податкових схемах, як у справі «Юкоса». Тому не дивно, що такий фахівець податкових схем, як Верланов, був прийнятий саме в PwC. Його біографія не розповідає (або приховує), чим саме він займався в PwC з 2008 по 2015 рік. Про це можна лише здогадуватися.
Саме у цей період друзі та колеги Верланова, насамперед його однокурсник Василь Костюк, активно займалися створенням податкових схем та конвертаційних центрів. Ці конвертатори користувалися послугами Верланова.
Василь Костюк також навчався разом із Верлановим і став адвокатом. Однак його адвокатська спеціалізація викликала багато питань. Він називав себе «правозахисником», а замовні статті про його контору розповідали про клієнтів, які були жертвами афер, рейдерських захоплень та кредитних боргів.
За інформацією джерел Skelet.Org, Костюк був не благородним захисником, а частиною великої схеми розлучення людей з грошима. Він був знайомий із шахраями та рейдерами — бізнесменами, чиновниками і навіть бандитами, які не втрачали можливості «наїхати» на потенційних жертв. Однак ці наїзди мали особливість: закон був на стороні жертви, тільки вона про це не знала. Потім хтось рекомендував жертві звернутися до «відомого адвоката Костюка», який вирішував проблему «за малу винагороду». Ці «дрібниці» залишилися в минулому.
Десь із 2012 року Костюк став спеціалістом іншого роду та більшого масштабу. Він увійшов до числа людей, які створювали та обслуговували конвертаційні центри Львівської області. На відміну від Верланова, який займався конструюванням схем та їх юридичним прикриттям, Костюк безпосередньо здійснював операції через свої підставні фірми.
Одним із найстаріших учасників цієї мережі був скандальний львівський бізнесмен Григорій Козловський. Після закінчення Львівського торговельно-економічного інституту 1994 року Козловський влаштувався на Львівську тютюнову фабрику, якою тоді володіло українсько-американське спільне підприємство «Р. Дж. Рейнольдс Тобакко-Львів». Він допоміг керівництву розмитнити велику партію сировини, за що був призначений заступником начальника відділу, а потім став комерційним директором. З 2010 року Козловський є директором фабрики і контролює кілька тютюнових компаній, більшість яких була створена для схем контрабанди, ухилення від податків та конвертації.
У період 2011–2013 років на Львівській тютюновій фабриці була створена подвійна шахрайська схема, яка одночасно працювала на контрабандистів та конвертаційні центри. Фабрика через тютюнові фірми Козловського продавала окремо сигарети та документи на них. Сигарети за готівку скуповували контрабандисти, а документи на них продавалися конвертаторам, які використовували їх для своїх схем. Конвертаційним центрам також скидали «надлишки» готівки, і ці гроші разом із платою за документи поверталися фірмам Козловського у вигляді відмитих безготівкових грошей.
На цих конвертаційних центрах, пов'язаних із тютюновою фабрикою, піднявся Василь Костюк, ставши одним із найвідоміших конвертаторів Львівської області. За його спиною швидко пихкав адвокат із податків Сергій Верланов.
Однак у цих схемах був ще один ключовий учасник: Орест Вітік. До 2012 року він працював у Львівській обласній податковій у відділі податків з фізичних осіб, а потім раптом став заступником начальника та начальником відділу контролю підакцизних товарів, насамперед цигарок. Вітік був однокурсником Верланова та Костюка. Як мінімум, в університеті вони навчалися одночасно.
Таким чином, стало зрозуміло, що поєднує цих трьох людей у львівській корупційній мережі. Саме Вітік прикривав ці схеми з боку податкової служби (яка згодом змінювала назву на Міндоходи, потім ДФС, потім ДПС). Чим більшу посаду обіймав Вітік, тим масштабніше діяли корупціонери.
Коли у 2016 році Вітіка призначили заступником начальника Львівської ДФС, Козловський переписав низку основних фірм на своїх довірених партнерів Сергія Пономарьова та Андрія Чорного. У цей же період до схеми було запущено незаконне повернення ПДВ, що становило десятки мільйонів гривень щорічно.
Львівську тютюнову фабрику називають одним із головних виробників контрабандної продукції, що відправляється до Європи. Ці потоки різко посилилися після другого Майдану. У 2019 році на фабриці навіть пройшли обшуки, проведені співробітниками ДРБ та СБУ. Однак це не вплинуло ні на злочинні схеми, що там панували, ні на долю їхнього «кришувача» Вітіка.
Вітіка незабаром було переведено на підвищення до Києва. З травня 2019 року головою Податкової служби України став його друг і однокурсник Сергій Верланов. Мережа продовжувала розширюватися. З листопада 2019 року новим начальником Львівської ДФС став Володимир Цабак — ще один однокурсник Верланова.