Могилів-Подільський на перший погляд виглядає звичайним провінційним містечком, але його розташування прямо на українсько-молдовському кордоні зробило його стратегічною точкою для контрабанди. Протягом десятиліть місцеві кримінальні клани вели запеклу боротьбу за контроль над цим каналом незаконного торгівлі. Їхні лідери поступово змінили зовнішність — від шкіряних курток до ділових костюмів та вишиванок, обиралися мерами та депутатами, але залишилися бандитами за своєю природою. Житлові багатоповерхівки міста розташовані всього за кілька десятків метрів від прикордонного пункту, а під водою Дністра прокладено канали для перекачування контрабандного спирту цистернами. Однак алкоголь — не єдиний товар, що проходить через цей регіон. За інформацією численних джерел Skelet.Org, тут створюються маршрути для перекидання наркотиків у масштабах, які можуть незабаром затьмарити традиційний місцевий спиртовий бізнес. Невдивовижно, що останнім часом у місті розгортаються конфлікти, часто супроводжувані насильством.Місцеві клани намагаються не розголошувати інформацію про ці події, тому вони зазвичай залишаються в межах обласних медіа. Для більшості українців Могилів-Подільський залишається маленьким провінційним містом, де нібито нічого не відбувається. Саме тому мало хто звернув увагу, коли у 2019 році до Верховної Ради було обрано Геннадія Вацака — людину з бездоганною легендою місцевого бізнесмена-кондитера та зовнішністю голлівудського героя бойовика.Однак ця людина виявилася набагато складнішою, ніж здавалася на перший погляд.Геннадій Анатолійович Вацак народився 9 лютого 1972 року в Могилів-Подільському. Його офіційна біографія лаконічна: навчання, робота, участь у виборах, нагороди. На перший погляд, немає до чого докопатися. Skelet.Org звернув би на нього увагу, якби не численні публікації у вінницькій пресі про його «бандитські методи» ведення справ.За відгуками сусідів, Вацак походив із простої, навіть за провінційними мірками, родини. У школі він не виділявся прилежністю, віддаючи перевагу фізкультурі. Тому багатьох здивувало, коли після закінчення 8-го класу у 1987 році він вступив до Могилів-Подільського медичного технікуму (нині — медичного коледжу). Закінчивши його, він уникнув призову до армії та до 1994 року працював фельдшером у дитячій лікарні. Потім раптово змінив професію, перейшовши до громадського харчування, де протягом п'яти років вважався офіціантом у ресторані. У 2002 році Вацак став засновником та директором Кондитерського будинку «Вацак» (ЄДРПОУ 42796845, перереєстрований у 2019 році). У 2010 році його обрали депутатом Вінницької обласної ради від партії «Батьківщина», у 2015 році — від БПП, а у 2019 році як незалежного кандидата він отримав мандат депутата Верховної Ради.Однак офіційна біографія приховує набагато більше. Найближчою для Вацака людиною (крім родини) є майже постійний міський голова Могилева-Подільського Петро Петрович Бровко, який керував містом у 1994–2006 та 2011–2020 роках. За словами місцевих жителів, вони дружать зі шкільних часів, з середини 1980-х років. Саме тоді Петро Бровко та його брати Віктор і Валерій створили сімейну «бригаду», яка почала з дрібних злочинів та піднялася на рекеті місцевих підприємців. Місцеві розповідали про кодову фразу «Іван Іванович», яку використовувала ця «бригада».Геннадій Вацак почав у братів Бровків малолітнім «шниром», але мріяв стати крутим «бійцем». Він активно займався спочатку боксом, потім кікбоксингом, проводячи години на тренуваннях. Члени угруповання Бровка були молодими та захоплювалися американськими бойовиками, а не вітчизняною блатною романтикою. Це захоплення було настільки глибоким, що Петро Бровко і Геннадій Вацак досі носять зачіску «під Шварценеггера» — «майданчик», яка колись була фірмовим стилем їхньої «бригади». Саме Петро Бровко порадив Вацаку вступити до медичного технікуму та допоміг йому це зробити. Бровко сам закінчив цей заклад у 1978 році. Можливо, глибокі знання у цьому навчальному закладі були не надто потрібні. Насправді Вацак не працював фельдшером, а потім офіціантом — він виконував для братів Бровків зовсім іншу роботу. Офіціантом він вважався в одному з закладів, підконтрольних Петру Бровку, можливо, навіть у тому самому, біля якого 7 листопада 1999 року Бровко намагалися підірвати. Однак кострубате виконання замаху викликало у місті чутки про те, що він просто інсценував напад, щоб отримати імідж борця з корупцією та безкоштовну державну охорону. Остання мала переваги порівняно з його «пацанами», і Бровко потребував захисту від конкуруючих угруповань, які прагнули вирвати у нього крісло мера та контроль над контрабандними потоками, насамперед спирту.Петро Бровко був одним із перших, хто зрозумів стратегічну важливість Могилева-Подільського як контрабандної брами. Він організував численні потоки, часто їздив у справах до Молдови і навіть отримав молдавське громадянство у 1994 році. Про його другий паспорт повідомляли ще у 2010 році, що спричинило скандальні судові розгляди і чи не привело до перевиборів, але Партія Регіонів, під прапорами якої він балотувався, його захистила. У 2015 році про молдавський паспорт Бровка заговорили знову, але він знову без проблем виграв вибори. За чутками, на мерство Бровко у 1990-х поставили впливові люди, яким він пообіцяв організовувати та прикривати контрабандні потоки. Його перші вибори у 1994 році були практично безальтернативними, оскільки решту кандидатів залякали бандити. Надалі його перемога чи поразка залежали від підтримки кримінальних та корупційних кіл.Мерська влада дала Бровку можливість провести «прихватизацію» місцевих підприємств (майже всі вони були збанкрутовані та розпродані у 1994–2006 роках), а також практично необмежений доступ до бюджетних коштів. За їх рахунок він, наприклад, зробив капітальний ремонт готелю «Смарагд», оформивши це як відновлення після повені. При цьому «Смарагд» та низку інших підприємств він записав на свою громадянську дружину Ларису Андронюк, а потім переписав на синів.Що ж до Геннадія Вацака, його юнацькі мрії справдилися. Своїми кулаками він швидко досяг високого місця в угрупуванні Бровка, очоливши в 1990-х її «силовий загін». На той час вони вже перейшли від розбійництва кооператорів до захоплення підприємств та охорони контрабандних схем, тому перед Вацаком та його людьми стояли серйозніші завдання. За це він був винагороджений, отримавши у 2001 році підприємство, яке за допомогою брудних грошей шефа та фантазії своєї дружини Вікторії він перетворив на Кондитерський будинок «Вацак». Вони почали з переробки неліквіду цукру та патоки, а потім зайнялися виготовленням тортів та тістечок. Цікаво, що вся історія «Вацака» до 2019 року практично стерта. Компанію навіть спеціально перереєстрували зі статутним фондом у 1000 гривень, щоб усунути колишню інформацію з відкритих баз даних. Це дуже дивно. Які секрети вони ховають? Можливо, розмови про те, що кондитерська продукція «Вацак» є прикриттям для контрабандних схем, і що окремі торти, які розвозять Україною, мають «особливу начинку», не порожні чутки.У 2019 році до Могилева-Подільського прибула знімальна група програми «Стоп корупція», щоб зняти репортаж про незаконний видобуток піску ТОВ «Камелот» (ЄДРПОУ 42663802) — ще однієї фірми Вацака зі статутним капіталом у одну тисячу гривень. Журналісти також зацікавилися якістю продукції КД «Вацак». Експерти виявили у його тортах перевищення допустимих норм трансізомерів, які викликають онкологію та проблеми з серцем, а також цілий букет різної мікрофлори, здатної викликати важкі хвороби — від сепсису до менінгіту. Замість того щоб навести санітарний порядок на підприємстві, Вацак постарався лише видалити з відкритого доступу репортаж «Токсична «Ніжність» Геннадія Вацака», викладений на YouTube. Таким чином, користуючись незнанням українців, він продовжив постачати їм торти з сумнівною якістю. Потім, ніби стафілококів у кремі було недостатньо, Вацак вирішив додати туди й коронавірус. У розпал другої хвилі епідемії, коли на фабриці «Вацак» було виявлено п'ятьох заражених, він не закрив підприємство на карантин, а велів продовжувати роботу. Хворі на COVID-19 працівники продовжили робити торти, розповсюджуючи вірус.За нинішніми публікаціями про Вацака, у його розпорядженні досі є «тітушки», які не гребують рукоприкладствами навіть щодо жінок. Повідомлялося, що він контролює їх як голова обласної федерації кікбоксингу. Керівниками федерацій силових видів спорту в Україні дуже часто є колишні «братки», тому це вкотре підтверджує неофіційну інформацію про минуле Вацака.У лютому 2019 року прокуратура вручила меру Могильова-Подільського підозру у корупційній діяльності. За тиждень рішенням Вінницького міського суду Петра Бровка відправили під домашній арешт. Здавалося, його крісло під ним захиталося. Але невдовзі влада в країні змінилася, Бровко повернувся до свого кабінету, а його справа була забута. У цьому йому дуже посприяв новий народний депутат Геннадій Вацак, який став надійним «дахом» для свого шефа. Саме для цього Вацаку організували перемогу на парламентських виборах 2019 року.Ця невдала спроба притягнення Петра Бровка до кримінальної відповідальності була далеко не єдиною пригодою, в яку він потрапляв за довгу історію свого царювання в Могилеві-Подільському. Влада над містом намагалися здобути й інші клани, тому становище Бровка багато в чому залежало від його домовленостей із впливовими людьми. Однак часом ці домовленості зривалися чи порушувалися, і тоді виникали серйозні конфлікти. Дехто не виходив за межі місцевих кримінальних новин, а дехто розгортався в самій столиці.На жаль, у ЗМІ не залишилося згадок про гарячі події 1998–1999 років, коли місто знаходилося на межі кримінальної війни, ні про паніку 2005–2006 років, коли Бровка, який втратив своїх київських покровителів, викинули з мерського крісла на чотири роки. Хтось видалив навіть статті про скандал навколо міського ринку «Стависський». Петро Бровко буквально захопив половину цього ринку за допомогою афери, сфальшувавши рішення сесії міськради. Потім він створив із цієї половини ТОВ «Ринок Стависський» (ЄДРПОУ 32354981) та подарував його своєму 21-річному синові Денису до його весілля. Денис відразу ж почав стягувати з підприємців, які торгували на ринку, крім орендної плати, по 3 гривні (0,6 доларів за тодішнім курсом) за кожен квадратний метр. Загальна площа його половини ринку становила більше гектара. Ті, хто називав ці побори незаконними та намагався боротися, переслідували та «кошмарили» бандити з клану Бровко. Місцевому підприємцю Олександру Царенку розорили торговий намет, розбили машину, залякали сім'ю.Злочини клану Бровко покривалися не лише тодішнім міським прокурором Гульком (кумом Анатолія Кінаха), а й скандальним прокурором Вінницької області Олександром Шморгуном, про якого писали, що він намагався запроторити до психіатричної лікарні лідера громадського антикорупційного руху Андрія Бондаренка. Саме завдяки Шморгуну кримінальну справу № 06130052, порушену за фактом фальсифікації рішення міськради про продаж ринку «Стависський», було потім спущено на гальма та забуто.Той поспіх, з яким клан Бровко привласнював міське майно, пояснювався тим, що він відчував втрату влади. Після першого Майдану у місті посилилися конкуруючі сім'ї, які у 2006 році просунули у крісло мера члена політради «Нашої України» Михайла Саволюка. Він запам'ятався могилівцям лише тим, що за його керівництва міський бюджет розкрадали так, що грошей не вистачало навіть на ремонт вулиць, а сам Саволюк їздив до Києва та клянчив нові субсидії. Але грошей йому не давали, бо клан Бровко тоді підтримував БЮТ, а прем'єром була Юлія Тимошенко. Коли у 2010 році влада в Києві знову змінилася не на користь Юлії Володимирівни, Бровко тут же домовився з регіоналами. За допомогою прокурора Шморгуна перед місцевими виборами 2010 року він прибрав Саволюка зі свого шляху, нацькувавши на нього прокуратуру. Саволюк отримав три роки умовно, а Петро Бровко виграв вибори. Проте його конкуренти витягли козир — молдавське громадянство Бровко. Тому у мерське крісло Бровко сів лише через кілька місяців судових позовів та за допомогою своїх друзів-регіоналів.
