21 серпня Європейський банк реконструкції та розвитку оголосив про надання кредиту українській аграрній компанії Нібулон. Це повідомлення привернуло увагу до постаті, яка стоїть за цією структурою — Олексія Вадатурського, одного з найбагатших людей України та Героя України. У певних колах його називають «Колгоспом-мільярдером», хоча сам він залишається далеко від публічного простору. Вадатурський не дає інтерв'ю, не з'являється на светських заходах, не афішує своє меценатство та не займається видовищними проектами, попри те, що мав би всі можливості для цього.
Нібулон, компанія, якою він керує, є однією з найуспішніших структур у вітчизняному агросекторі. Вона розташована у 45 філіях по різних областях України, володіє власним вантажним флотом та контролює близько 70 тисяч гектарів землі. Експортний потенціал зернових Нібулона становить 4-5 мільйонів тонн щорічно, що дорівнює приблизно 20% від загального українського зернового експорту. Проте такий низький профіль Вадатурського, ймовірно, не випадковий.
Олексій Опанасович отримав численні нагороди, включаючи звання Героя України та орден Володимира, а також безліч почесних грамот та премій на кшталт «Золотого Меркурія» та «Кращого керівника». За деякими даними, у 1970 році він був завербований КДБ під псевдонімом «Пахтакор», однак прямих доказів цьому не існує — у 1990-х роках документи часто зникали. Проте фактом залишається те, що в той же період він одночасно керував тоді ще невеликою компанією Нібулон та обіймав посаду заступника голови Миколаївського обласного управління хлібопродуктів. Таким чином, він не просто мав впливову людину в аграрній системі, яка могла б лобіювати його інтереси — він сам був цією людиною, що є мрією будь-якого бізнесмена, який розбагачується на приватизації колгоспного майна.
Середину 1990-х років Вадатурський, мабуть, перестав потребувати особистої присутності в державних органах. Це, швидше за все, було пов'язано з призначенням Миколи Круглова спочатку заступником голови Миколаївського облвиконкому, а потім губернатором Миколаївської області. Вадатурський ніколи не заперечував своїх зв'язків із Круглівим.
Першим приватизованим Вадатурським підприємством став колгосп у селі Лідіївка. Його доведено до банкрутства та конфісковано за борги. Згодом компанія поглинула близько десятка подібних колгоспів. Без допомоги чи принаймні мовчазної згоди губернатора такі операції були б неможливі. Крім того, саме Круглов допоміг Вадатурському придбати 7 гектарів землі у вільній економічній зоні «Миколаїв». До цього додалася оренда морської акваторії. Вадатурський збудував власний термінал із двома зерносховищами та відкрив на території терміналу приватну митницю Нібулона. Таким чином сформувалася схема: зерно, вирощене у приватизованих ним колгоспах, користуючись податковими пільгами у ВЕЗ, проходило через його термінал та його митницю на експорт. Не дивно, що у 2012 році Олексій Опанасович потрапив до «Золотої сотні» журналу Кореспондент, посівши 14-те місце.
Недавно Вадатурський застосував подібну тактику до Миколаївського порту. Він підписав із портом договір про завантаження свого судна, але судну не дозволили увійти до порту. Начальник порту пропонував розумні альтернативи — завантажити судно на рейді або у іншого причалу. Однак Олексія Опанасовича цікавив не корабель, а сам порт. Порт намагався захиститися, навіть провівши днопоглиблювальні роботи вартістю 12 мільйонів гривень, але це не допомогло. Через Антимонопольний комітет та Господарський суд Києва Нібулон подав позов до Миколаївського порту з вимогою компенсації 120 мільйонів гривень за «збитки». По суті, це означало банкрутство порту, і управління ним, очевидно, перейшло або мало перейти до Вадатурського.
До 2010 року Нібулон якимось чином успішно уникав будь-яких перевірок. Можливо, чиновники дуже довіряли Олексію Опанасовичу, або ж справа була в потужному київському лобі. Вадатурський взагалі надавав перевагу співпраці з національно-свідомими політиками. Він мав дружні стосунки з Анатолієм Матвієнком, а звання Героя України отримав із рук Віктора Ющенка. Однак коли до влади прийшли «донецькі», у Олексія Вадатурського почалися серйозні проблеми. Нібулон намагалися відібрати на користь впливового тоді Юрія Іванющенка, і для цього були підстави.
Компанія для уникнення податків використовувала так звану схему «голландського бутерброда» — гроші переводилися до Голландії, а звідти на офшорні Антильські острови. Крім того, відвантаження зерна здійснювалося без відповідних сертифікатів, зерно взагалі не перевірялося навіть на вміст ГМО. Воно зберігалося у спільній купі без поділу на класи. У 2010 році «лафа» закінчилася — Нібулон зайняли компетентні органи, включаючи СБУ. Однак панування «регіоналів» тривало недовго. Після Євромайдану Олексій Опанасович, мабуть, усвідомивши мінливість політичної ситуації, «спонсорував» блокпости та добровольчі батальйони на Миколаївщині. Він навіть обіцяв винагороду за інформацію про російських диверсантів. Загалом він поводився подібно до Коломойського, але без активного піару та без того, щоб обіймати губернаторську посаду.
Сьогодні при владі перебувають люди, які сприяють інтересам Олексія Опанасовича. Його син Андрій, який володіє 20% акцій Нібулона, є народним депутатом та входить до президентського блоку. Отже, у найближчій та середній перспективі справи Вадатурського та його компанії мають розвиватися успішно. Очевидно, це зрозуміли й у Європейському банку реконструкції та розвитку, і, прорахувавши вигоди, надали кредит цьому непублічному підприємству з неоднозначною історією. Європейські інвестори, ймовірно, отримають свій прибуток від цієї угоди, адже, як кажуть, гроші не пахнуть.