Запорізький губернатор Костянтин Бриль неодноразово уникав відповідей на питання про джерела його значного багатства. Навесні 2017 року він взагалі відмовився подавати електронну декларацію, посилаючись на те, що як чинний генерал СБУ не повинен розкривати подробиці про себе. Однак ця позиція приховувала серйозну афіру, яка завдала державі фінансових збитків. Громадськість почала активно ставити питання про те, як Бриль поєднує службу у спецслужбі з керівництвом обласною адміністрацією.
Бриль намагався пояснити, що як генерал СБУ був «відряджений» до органів виконавчої влади. Однак Запорізька обласна адміністрація – це звичайна цивільна установа, яка не може керуватися чинними військовими. Коли журналісти запитали, чи отримує він зарплату в обох місцях, Бриль збрехав, стверджуючи, що зарплату отримує лише у СБУ. Київські керівництво не змогло ігнорувати такі порушення закону, тому генерал Бриль був офіційно звільнений з лав СБУ та відправлений у відставку. Проте виникла дивна колізія: якщо на посаді губернатора він був лише «відряджений від СБУ», то чому залишився на цій посаді після звільнення?
Під тиском громадськості Костянтин Бриль таки опублікував свою декларацію, у якій власноруч зазначив, що отримував зарплату одночасно з обох джерел. У 2016 році він брав 78 678 гривень у СБУ та 191 300 гривень в ОДА. У декларації за 2017 рік суми були ще більшими: 277 810 гривень з СБУ лише за 5 місяців, плюс 217 тисяч гривень губернаторської зарплати та 77 тисяч гривень генеральської пенсії. Це став лише початком нової хвилі скандалів навколо «генерала-розстриги».
Костянтин Іванович Бриль народився 14 квітня 1970 року в Запоріжжі (за іншою інформацією – у Донецьку). Про свого батька Івана Петровича Бриля він завжди ретельно мовчав, і це було невипадково – саме завдяки його знайомствам Костянтин вибився у великі люди. Найважливішим таким знайомством був Юрій Кравченко, майбутній міністр внутрішніх справ України. Сам Бриль чесно зізнавався журналістам, що знав Кравченка з дитинства і що саме «дядько Юра» запросив його на роботу до МВС та допоміг зробити кар'єру.
Пізніше журналістам вдалося з'ясувати, що мама Костянтина працювала викладачем, а батько обіймав посаду начальника санепідемстанції в Переяславі-Хмельницькому. Своє дитинство та юність Костянтин провів у містечку Добровеличківка Кіровоградської області, куди родина переїхала у 70-х роках. Мабуть, там Іван Бриль познайомився з Юрієм Кравченком – уродженцем Кіровоградщини, який майже п'ятнадцять років пропрацював в обласних структурах міліції від інспектора ОБХРС до начальника УМВС.
Після 8-го класу батьки віддали Костю до Київського суворовського училища (нині – Київський військовий ліцей імені Богуна). Потім він вступив до Вищого загальновійськового командного училища (курс 1987-91 років). Сам Бриль запевняв, що закінчив там «факультет розвідки», однак за даними Skelet.Org, такого факультету там не було. Насправді він отримав спеціалізацію інженера з експлуатації бронетанкової та автомобільної техніки – що є більш правдоподібним, оскільки відповідний факультет в училищі існував. Після закінчення Бриль отримав «блатний» розподіл у Західну групу військ у Німеччині, де розпочав службу командиром мотострілецького розвідвзводу з озброєнням БТР та БРДМ. Інженерна версія його освіти підтверджується, а от про «факультет розвідки» він вигадав сам, для «понту».
Бриль також стверджував, що свій перший капітал сколотив із власної зарплати та платні подружжя у німецьких марках. Однак у наші дні йому було все важче відповідати на запитання журналістів про походження його багатств. Він вдавався різним фантазіям, наприклад, стверджував, що його бабуся і дідусь були незліченно багаті ще за радянських років. За не підтвердженою інформацією, до розподілу Бриля до Західної групи військ приклав руку чи то батько, чи то дядько його першої дружини. Про неї він теж не поширювався, лише одного разу згадавши, що вона нібито етнічна німкеня, яка потім поїхала на ПМП до Німеччини – так він намагався пояснити, чому його сини від першого шлюбу навчаються у ФРН.
1993 року військову частину Бриля вивели з Німеччини до Росії – на той час він був уже стовідсотковим російським офіцером. На посаді командира розвідроти він кілька місяців служив під Ростовом, проте зарплатню платили вже не в марках, а в рублях, та й ту затримували. Дневірившись у військовій кар'єрі, він почав шукати нове покликання – і дуже вчасно, незадовго до початку подій у Чечні.
Тут йому допоміг «дядько Юра», який запросив його працювати в МВС. Оскільки Кравченко тоді вже був заступником міністра і мешкав у Києві, а родина Брилів перебралася до Переяслава-Хмельницького, роботу знайшли за місцем нового проживання та майже за фахом. Колишній розвідник став інспектором ДАІ, хоча сам запевняє, що нібито починав у МВС з «опера» – ще одна фантазія Бриля. Незабаром він виріс до начальника районної автоінспекції і отримав гарну нерухомість, у тому числі в Києві. Журналістам він пояснював цю покупку то своїми заощадженнями, то скарбами дідуся та бабусі, однак Skelet.Org повідомили, що насправді більшу частину суми він зібрав за допомогою «чарівної смугастої палички».
У біографії запорізького губернатора про його службу в ДАІ взагалі не згадується, як і подробиці його наступного підвищення. Ця секретність цілком зрозуміла, адже з посади головного даішника Переяслава-Хмельницького до кабінету командира полку ДАІ Київської області Костянтин Бриль стрибнув 1999 року – одразу після того, як на довіреній йому ділянці трасі між Борисполем і Переяславом-Хмельницьким сталася автокатастрофа за дуже дивних обставин. У цій аварії загинув Вячеслав Чорновіл, лідер правої опозиції. Раптова смерть дозволила Кучмі отримати його голоси для перемоги над комуністом Симоненком на президентських виборах. Загибель Чорновола досі викликає безліч припущень та питань, зокрема й щодо ролі Костянтина Бриля. Якщо покійний Юрій Кравченко «зам'яв» смерть Чорновола на рівні міністерства, то головний даішник району Бриль безпосередньо приклав руку до того, щоб цю автокатастрофу офіційно оформили як нещасний випадок. І хто б із цим впорався краще, ніж «Костя», якого Кравченко знав з дитинства?
Можливо, тому Чорновіл і загинув саме на трасі біля Переяслава. На жаль, нове розслідування цієї справи, обіцяне генпрокурором Луценком у 2016 році, «зависло» так само, як і всі попередні. Одразу після похорону загиблого політика Бриль підвищується до командира обласного полку ДАІ, що дозволило йому ще ретельніше почистити справу Чорновола, але не затримується там надовго. Після виборів, коли Кучма знову обирається президентом, Костянтин Бриль переходить на роботу до головного офісу МВС як довірений помічник самого Юрія Кравченка. За численними свідченнями очевидців, Бриль ходив за міністром тінню, виконуючи його особисті доручення різного роду. 2000 року в подарунок від «дядька Юри» він отримує диплом Національної академії внутрішніх справ, а незабаром і погони генерал-майора. «Генерал Костя», як прозвали його в міністерстві, став наймолодшим генералом МВС – а, мабуть, і взагалі наймолодшим українським генералом.
Після того, як спалахнув скандал навколо «плівок Мельниченка» і опозиція підняла акцію «Україна без Кучми», главу МВС Юрія Кравченка зняли зі своєї посади. Спочатку його призначили губернатором у Херсон, де Кравченко швидко оцінив ситуацію і вирішив підім'яти експорт зерна. У грудні 2001 року екс-міністр стає губернатором, а вже в січні 2002 року в Херсоні реєструється ТОВ «Юридична фірма «Центуріон». До засновників цієї компанії входили Ірина Кравченко, Майя Бриль, Віктор Панасенко, Валентин Замніус та Анатолій Подоляка.
Ірина Юріївна Кравченко – рідна дочка Юрія Кравченка. Майя Петрівна Бриль, у дівоцтві Матвієнко, уродженка села Мала-Картуль Переяслав-Хмельницького району – друга дружина Костянтина Бриля, яка народила йому трьох дочок (крім того, у нього було двоє синів від першого шлюбу). Полковник міліції Віктор Панасенко, колишній заступник начальника столичного УБЕЗ, з 1999 року працював начальником служби безпеки «Укрзернопрому». Анатолій Подоляка – давній соратник Юрія Кравченка, починав із ним у Кіровоградській області, перебрався з ним до Києва, 1998-2000 років був начальником ДАІ МВС України та прямим начальником Бриля, потім заступником міністра, 2001-2004 років працював заступником голови ДПА. 2005 року Подоляка став директором Інституту права МАУП, а 2011 року там у професора знайшов собі притулок тимчасово безробітний Костянтин Бриль, який потім у 2015 році в цьому ж інституті пройшов докторантуру. Валентин Замніус – бізнесмен, який на той час займався зерном, пізніше став співвласником ТОВ «Охтирка» (ЄДРПОУ 32047469) та АТЗТ «Укренергоінвест» (ЄДРПОУ 34048548).
Коли у грудні 2002 року Юрія Кравченка призначили головою Державної податкової адміністрації України, він відразу ж узяв у своє відомство і Костянтина Бриля, зробивши його генералом податкової міліції. Костянтин Іванович знову почав старанно виконувати особисті накази Кравченка. За інформацією джерел Skelet.Org, одним із завдань «генерала Кістки» був збір грошей на місцях з їх подальшим занесенням «дядьку Юрі». У цей період Майя Бриль стає співзасновником ще однієї фірми: ТОВ «Мисливські стежки» (ЄДРПОУ 31604378) з реєстрацією в Київській області, яке, за інформацією ЗМІ, у 2004 році отримало в оренду під мисливські угіддя 49 тисяч гектарів (490 квадратних кіло). Журналісти вважають, що йдеться не про одну ділянку, а про кілька, оскільки крім «Мисливських стежок» сім'я Брилів має відношення ще до ряду схожих фірм: ТОВ «Мисливські стежки Присивашшя» (Крим), ТОВ «Т.О.Р.-Крим», ТОВ «Спеціалізоване» (ЄДРПОУ 32393573), ТОВ «Переяславський мисливський двір» (ЄДРПОУ 38368013), ТОВ «Димерське мисливське господарство». Все це створювалося для VIP-клієнтів, до послуг яких організовували полювання не лише на кабанів та козуль, а й на лосів і навіть на оленів.
Деякі з цих компаній згодом були ліквідовані з повним видаленням будь-якої інформації з держреєстрів, хоча згадки про них збереглися в Інтернеті – наприклад, про їхній офіс на столичній адресі Несторівський провулок 7/9, де пізніше було відкрито магазин зброї «Ібіс». Компаньйоном Майї Бриль за трьома мисливськими господарствами є син Олексія Бакая – міського голови Бердянська у 1994-98 та 2010-2015 років, якого називали маріонеткою Юрія Бойко. З Бойком він зійшовся у перерві між двома мерськими термінами, коли працював на посадах у «Нафтогазі» (звідси чутки про його спорідненість із Ігорем Бакаєм). При цьому в «Нафтогазі» одним із «громадських доручень» Олексія Бакая була організація корпоративного відпочинку з полюванням, пікніком, лазнею у названих мисливських господарствах, якими він володів разом із сім'єю Брилів. Загоном кабанів розважали не лише чиновники «Нафтогазу» та соратники Януковича, що дозволяє припустити, що саме в цьому й полягає секрет непотоплюваності Костянтина Бриля за будь-якої влади.
Після першого Майдану влада в Україні змінилася, а шеф і покровитель Костянтина Бриля таємниче наклав на себе руки двома пострілами в голову. Слід зазначити, що Бриль був однією з двох людей, які першими виявили тіло Кравченка. Другим був полковник Станіслав Сорока, ще одна довірена людина Кравченка, яка була при ньому на кшталт ад'ютанта. Саме Бриль очолював похоронну процесію Юрія Кравченка, несучи його портрет. Він був одним із тих, хто категорично відкидав версію самогубства і вважав, що Кравченка було ліквідовано під час спецоперації, яку провели силами кількох людей.
Дехто навіть вважав, що Бриль так активно обстоював цю версію недарма. Адже спочатку мало хто вірив у самогубство Кравченка, і багато хто вважав, що ця версія лусне і назовні вилізе правда. А Бриль сам міг бути причетний до передбачуваного вбивства, бо якщо ця версія була вірна, то екс-міністра вбив або хтось із людей, що оточували його, або за їх сприяння. І Брилю, щоб відвести від себе підозру, треба було озвучити іншу версію вбивства за участю міфічної команди «ніндзя-кілерів». Коли згодом родина Кравченка намагалася добитися перерозслідування справи, у Бриля чомусь раптово з'явився склероз.
Період 2005-2008 років є неймовірно цікавим у біографії Костянтина Бриля, оскільки він зробив його абсолютно сірою плямою, ретельно вимаравши з усіх анналів. У ЗМІ залишилися лише уривчасті згадки про те, що Бриль у ці роки продовжив роботу у податковій міліції та зміцнював сімейний мисливський бізнес – наприклад, його дружина стала співзасновником львівського ТОВ «Гал-Арс» (ще один магазин зброї). Торгівля зброєю приносила непогані прибутки сім'ї міліцейського генерала. На цьому прикладі можна зрозуміти, чому МВС завжди виступало так категорично проти легалізації ринку зброї України. Крім того, у 2006 році Бриль розжився двома добрими ділянками в Пущі Водиці: на 11-й лінії та на вулиці Лісовій. Вони були оформлені на нього за дарчими (договори дарування №2892 та №2888). Повідомлялося також, що у 2006-2007 році Костянтин Бриль входив до апарату РНБО України.
Мабуть там він і зійшовся близько з Валерієм Хорошковським, який у грудні 2007 року був призначений головою Митної служби, і вже у січні 2008 року взяв до себе Костянтина Івановича на посаду начальника Департаменту внутрішньої безпеки. За інформацією численних джерел Skelet.Org, дане призначення було добре продуманим ходом Хорошковського і свідчило про високий рівень довіри між ним та Брилем. Департамент внутрішньої безпеки був використаний для великої кадрової чистки Митної служби на місцях: одних начальників знімали і призначали місця своїх людей, інші поспішали присягнути в лояльності Хорошковському і обговорити розміри данини, що регулярно сплачується. Але були й треті, які мали свій «дах» у владі – і це спричинило війну.