Михайло Юрійович Бродський — фігура, добре відома в українській політиці вже протягом десятиліть. Останнім часом він все частіше з'являється на телеекранах, що свідчить про те, що старі кадри, здатні на різні махінації, знову затребувані. Сам Бродський неодноразово заявляв про готовність стати міністром економіки, щоб «врятувати країну». Він виступав посередником у звільненні Геннадія Корбана із СІЗО, критикував уряд Яценюка та Міністерство охорони здоров'я. Однак жодна з політичних сил його до своїх лав не приймає. І причина проста — він кидає. Це підтверджує вся його біографія.
Початки в криміналі
Теоретично Бродського можна віднести до так званого «київського клану» разом із братами Суркісами, Олександром Волковим та іншими фігурами, які розпочинали свій шлях у столиці на початку 1990-х років. Однак це була радше група за спільними інтересами, ніж справжній клан.
У 1992–1993 роках інтереси Григорія Суркіса та Михайла Бродського вперше збіглися. Тоді Бродський працював бригадиром малярів, а у Києві була мода на євроремонти. Під час одного з таких ремонтів молодий Суркіс познайомився з ще молодшим Бродським. Більше того, він познайомив його з кримінальними авторитетами Киселем та Черепом. Перший займався незаконною валютною діяльністю та контрабандою, другий був у васальній залежності від першого, але контролював наркоторгівлю та проституцію. Обидва «тримали» по районах Києва, займалися рекетом, вимаганнями, пограбуваннями та вбивствами.
Десь до 1994–1995 років у них виникла потреба легалізації своїх доходів. Суркіс для цього не підходив — він уже був радником президента Леоніда Кравчука та боровся за посаду президента ФК «Динамо» (Київ). А ось Бродський цілком годився — молодий, ще ні в чому не замаранний. Так виник концерн «Денді», президентом якого став Бродський.
Схема відмивання грошей
Тоді було модно називати приватні крамниці гучними словами на кшталт «корпорація» чи «концерн», а самому титулюватися «президентом». Назва «Денді» була взята у популярної тоді відеоприставки. До концерну увійшло безліч дрібних і середніх підприємств — валютні та нафтові трейдери, які проганяли «чорну готівку» через біржі, а також фірми, що надавали фіктивні послуги. Через них також проходила «чорна готівка» — гроші, отримані не лише від уникнення податків, а й злочинним шляхом, включаючи доходи від проституції.
Пройшовши через трейдерів та фіктивні послуги, ці гроші ставали майже легальними і акумулювалися на рахунках компаній «Денді», «Томпо», «Маріам» та інших. Михайло Бродський був співвласником цих фірм. Другою довіреною особою Черепа був Олег Месель-Веселяк.
Потім гроші переводилися до банку «Денді», де ставали цілком легальними через «прогонку» у міжбанку під контролем Національного банку України. Цією частиною операції займався Григорій Суркіс, який був власником Українського кредитного банку. У цьому банку головою правління був Юрій Лях, одночасно член біржового комітету Української міжбанківської біржі. Потім відмиті гроші можна було використати для цілком легального бізнесу.
Цікавий момент: у ті роки Бродського називали «Мішаня» та «Пупс». Хоча він уже був гаманцем київської мафії, його використовували й по-іншому — під час відпочинку босів він відкривав пляшки та нарізав ковбасу.
Рейдерство по-київськи
У ті роки ще не крали цілими заводами та галузями. У людей, які вийшли з дев'яностих, апетити були скромнішими — вони прибирали до рук переважно те, що бачили перед собою. Прикладом такої «схеми» є ресторан «Гімалаї» на Хрещатику.
У 1992 році цей ресторан, який тоді називався павільйон «Чай-Кава», був приватизований його працівниками за ваучерами. Директором і власником став його колишня барменша. Місце було гарне, центрове, там збиралася навіть братва. У якийсь момент вони вирішили це місце «приватизувати». Онука господині ресторану підвели під борги — за однією версією, йому просто позичили суму, яку він не зможе віддати, за іншою це був картковий борг. Його «поставили на лічильник», і власника ресторану вимушено продав заклад бельгійському громадянинові та громадянці України Марині Вороновій.
Потім бельгійця вбили, а Воронова загинула за загадкових обставин. Власником ресторану стала фірма «Олімп ЛТД», яка належала одній з фірм концерну «Денді», власником якого був Михайло Бродський, а кінцевими бенефіціарами були кримінальні авторитети. Через час син Бродського став господарем та директором цього ресторану.
Трастові афери
Ще однією статтею прибутків Бродського стали трастові схеми, якими він активно займався у 1996–1997 роках. «Траст» означає «довіра». Довірливих громадян у ті роки в Україні було багато. Вони довіряли свої гроші «Денді-банку» та іншим структурам, пов'язаним з Бродським — наприклад, споживчому товариству «Меркурій», яким він займався разом із відомим Олександром Пресманом, представником Семена Могилевича. Директором «Меркурія» був міжнародний аферист Семен Юфа.
Гроші з громадян збиралися під обіцянку величезних відсотків, а потім банк чи трастова компанія закривалася. Лише «Денді-банк» кинув 21 тисячу осіб на загальну суму близько чотирьох мільйонів доларів. Дахував всі ці структури той самий Кисіль.
Кисіль мав й серйозніші інтереси — він вкладав гроші у великі підприємства, наприклад у «Нафтогаз України» під керівництвом Ігора Бакая та у металургійну промисловість. Поступово він прагнув вибитися у респектабельні бізнесмени. Через Бродського він купує газети «Київські відомості» та «Команда». Тут Бродський знову показав себе зразковою кидалою — кинув усю редакцію від журналістів до кур'єрів на зарплату за кілька місяців.
Вхід у політику
І це при тому, що фактично зусиллями журналістів цих газет він опинився у політиці. Бродський прагнув у політику дуже давно. Ще в середині 1990-х він вступив до Народного Руху, партквиток йому вручав особисто В'ячеслав Чорновіл. Рухівці намагалися залучити бізнесменів, розраховуючи, що ті стануть спонсорами партії. Але вийшло інакше — Бродський захотів контролювати грошові потоки Руху, і його з партії з ганьбою вигнали.
У 1994 році Бродський став депутатом Печерської районної ради. Через деякий час це йому дуже стало в нагоді — стався скандал із «Денді-банком». А у ті роки навіть депутати районних рад мали недоторканність. Однак у 1998 році Конституційний суд цю норму скасував, і Бродський потрапив у в'язницю, де провів 41 день.
Буквально витягли його звідти журналісти газет, які активно агітували за нього. Внаслідок цього Бродського обрали депутатом Верховної Ради. Так він потрапив у будівлю під куполом прямо з тюремних нар.
Нестор Шуфрич стверджує, що у Бродського склалися «особливі особисті стосунки» із покійним Юрієм Кравченком, тодішнім міністром внутрішніх справ. За твердженням деяких джерел, саме Кравченко дав вказівку в СІЗО «опустити» Бродського, зробити його «півнем». Нібито це було зроблено на помсту за те, що Бродський кинув за допомогою свого банку деяких близьких до міністра людей. Кажуть також, що для припинення знущань Бродський змушений був закупити для СІЗО нові телевізори і дати хабар, щоб його перевели з Лук'янівського до Житомирського СІЗО. Але це чутки.
Депутат Верховної Ради
Бродський опинився у Верховній Раді, пройшовши мажоритарним округом. Тут розійшлися дороги кримінального авторитету та Бродського. Ще у 1996 році влада «наїхала» на Киселя, який став надто багато собі дозволяти. Спочатку заарештували його сина Вадима, а потім і самого авторитету. Втім, обох швидко випустили. Але Володимир Кисіль-старший був змушений публічно заявити на всю країну в ефірі телеканалу «Ера», що відходить від справ і решту життя присвятить церкві.
У Верховній Раді третього скликання місце Бродського було поруч із місцем Петра Порошенка. Мабуть, їм було про що поговорити, оскільки обидва славилися перебіжками з партії до партії.
У 1999 році Бродський створив партію «Яблуко». Тоді ж він знову зіпсувся зі своїм старим знайомим Григорієм Суркісом, на той момент одним із керівників СДПУ(о), і спробував продати свою партію йому. Але есдекам, які були на піку влади, партія Бродського була ні до чого. Хоча якийсь час вони її використовували для «зливів» і у випадках, коли терміново потрібен був якийсь скандал.
Афера з Григоришиним
Наступний великий «кидок» Бродський здійснив у 2000-х роках. Жертвою став російсько-український бізнесмен Костянтин Григоришин. На початку 2000-х Григоришин узявся спонсорувати партію «Яблуко». Скільки грошей він перерахував Бродському, невідомо, натомість відомо, що левову частку останній поклав у кишеню.
Є версія, що Бродського було заслано Суркісом як «свою людину» до Григоришина, оскільки саме в цей час між ними розгорівся конфлікт за обленерго. Паралельно Бродський намагався «подоїти лоха». Партія «Яблуко» не пройшла до Ради на виборах 2002 року, але відповідати на неприємне запитання олігарха «Де гроші?» Бродському не довелося.
У жовтні 2002 року Григоришин був затриманий за підозрою в зберіганні зброї та поширенні наркотиків. Для його звільнення, кажуть, знадобився дзвінок Президента Росії. Після цього Григоришин виїхав до Росії і всі справи вів із Москви, очевидно списавши борги Бродського у прямий збиток.
Після інциденту з Григоришиним ніхто не поспішав спонсорувати партію «Яблуко». Бродський відмовився від збиткового проекту, наглядавши заздалегідь тепле місце в команді Юлії Тимошенко. У березні 2005 року партія «Яблуко» ухвалює рішення про злиття з партією «Батьківщина». Злиття так і не відбулося, але Бродський обирається до політради партії Тимошенко.
Медіамагнат та компромат
У 2001 році Бродський створює сайт «Оглядач» і використовує його в основному для заробляння грошей на публікаціях компромату. Мабуть, він першим створив схему, яка й досі працює в Україні. Вона проста, як двічі по два.
На сайті з'являється забійний компромат на політика «А». Політик «А» приходить і запитує: «Як так?! За що ж ви мене?!» Йому конфіденційно пояснюють, що матеріал замовлений політиком «Б», і пропонують за «невелику» винагороду опублікувати три матеріали з компроматом на політика «Б». Бродський отримує свої гроші, журналісти теж не скривджені, політики «А» та «Б» посварені і проплачують наступний компромат один на одного.
За всієї примітивності схема працювала і приносила непогані грошики плюс «авторитет» у певних колах. Саме ці здібності Бродського знайшли застосування під час його роботи на партію «Батьківщина», яка була перейменована на Блок Юлії Тимошенко.
Донедавна вся «замовлення» на «Оглядачі» ставилася після особистого твердження Бродським. Саме тому там були такі ціни — від 1500 доларів та вище. Замовлення Бродський вичитував і затверджував особисто, оскільки боявся, що старші настукають йому по попці. На ринку замовних матеріалів такими цінами, як у «Оглядача», «страждали» лише «Україна Кримінальна», «Форбс», «Про RD», «Ділова столиця» та «Українська правда».
Депутат Київради
На місцевих виборах 2006 року Бродський обирається до Київради від Блоку Юлії Тимошенко. Протежував його, найімовірніше, Олександр Турчинов, з яким його пов'язує багаторічна дружба.
Його перебування у Київраді супроводжувалося жорстким протистоянням та гучними скандалами за участю мера Леоніда Черновецького та секретаря Київради Олеся Довгого. Інструментарій не змінювався — гучні звинувачення в корупції, не підтверджені нічим, окрім палкого темпераменту Бродського, і взагалі безпечні для «молодої команди». Іноді він переходив на особистості та оголошував пікантні подробиці. Наприклад, син Черновецького — наркоман, або звинувачення самого Леоніда Михайловича в «інородстві» (що навіть дивно звучало з вуст євреї).
Якось Бродський під час виступу дозволив собі ненормативну лексику на адресу Сергія Зіміна, депутата від СПУ. Останній направив листа Головному рабину Києва з проханням «перевиховати» Бродського та «направити його на шлях праведний».
Саме в ці роки був вироблений «фірмовий» стиль Бродського-політика: епатаж, гучні звинувачення, плітки аж до найбрудніших і постійні натяки на свою поінформованість, знання «таємниць», володіння «забійним компроматом». Якийсь час це навіть працювало.
Політичний крах
У грудні 2006 року Бродський голосно залишає фракцію БЮТ у Київраді. За три місяці вирішує кинути своїх партнерів. Він розриває стосунки з БЮТ та з Юлією Тимошенко особисто, звинувативши останню у продажу місць у виборчих списках та у спробі підкупу суддів Конституційного суду. Робить усе це у своєму стилі — голосно та бездоказово.
Але це не спрацьовує — жодної шкоди Юлії Володимирівні не завдає. Тоді він запускає плітку, нібито Тимошенко та Шуфрич — давні коханці. Але скандал знову не виходить, Тимошенко залишається прем'єром, а політична доля самого Бродського під великим питанням.
Ребрендинг «Яблука» до партії «Вільні демократи» теж не дає результатів — на виборах до Верховної Ради він отримує 0,12%. Більш ніж скромний результат. Спроба взяти під свій контроль Черкаси, де Бродський має серйозні інтереси фінансового характеру, теж провалено повністю.
Бізнес у Черкасах
Бродський — киянин, але з середини 2000-х його життя тісно пов'язане із містом Черкаси. Йому належить баскетбольний клуб «Черкаські мавпи». Швидше за все, він купив його для створення позитивного іміджу. У цьому місті він зі своїм партнером Сергієм Одаричем переважно займається рейдерством.
Перше, що вони віджали — це черкаський завод «Темп», на якому працювало до 5000 жителів міста. Захоплення підприємства було здійснено за найпростішою рейдерською схемою — купується невеликий пакет акцій, який потім нарощується усілякими шляхами, на посади директора та голови наглядової ради ставляться «свої люди», і через якийсь час завод оголошує себе банкрутом і його майно розпродається. Така доля спіткала не лише завод «Темп» — за цією ж схемою пішов, наприклад, Кременчуцький деревообробний завод.
З усіх підприємств, власником чи акціонером яких був Бродський, нині, крім торгових центрів, кондитерських та ресторанів, з ним пов'язують компанію з виробництва матраців «Венетто», Жидачівську паперову фабрику та фанерний комбінат у Черкасах. При цьому Жидачівський ЦПК Бродський намагався збанкрутувати у 2014 році, коли він уже працював на держслужбі, але, очевидно, не встиг.
Чиновник при Януковичу
Через кілька років колишній палкий БЮТівець перебуває у стані Партії регіонів. 24 березня 2010 року президент Віктор Янукович призначає Бродського головою Держкомітету з питань регуляторної політики та підприємництва.
Про дерегуляцію підприємницької діяльності не говорив лише лінивий. У Києві шумів Податковий майдан, який владі вдалося частково розігнати, частково купити. І в цих умовах, начебто, є всі можливості зробити справжню політичну кар'єру. Але Бродський протягом усієї своєї діяльності займався тим, що пояснював, чому не виходить ухвалити закони, а також чому існуючі закони не працюють. Зрештою, невдоволення роботою держпідприємництва висловив навіть Янукович.
Зрештою, Бродський розповів про менталітет українців, який не дозволяє дерегулювати економіку, і на цьому заспокоївся — з менталітетом, зрозуміло, не посперечаєшся.
Чим же займався Бродський на цій посаді? Ризикнемо припустити, що головним його заняттям на високій посаді залишалися «віджим», рейдерство та кидалове.
Дуже показовою є історія з передачею київської землі ТОВ «Олімп ЛТД» — це той самий «Олімп», який згадувався вище. Отже, через три місяці після призначення Бродського в уряд Київрада приймає рішення про передачу ТОВ «Олімп ЛТД» земельної ділянки площею 0,084 га для реконструкції, експлуатації та обслуговування підприємства громадського харчування. Передбачалося, що оренда ділянки оформлена на 1 рік за умови права її викупу.
Усе б нічого, але до земельної ділянки потрапили сходи — пам'ятник архітектури, а також магазин «Мілавиця» та частина кафе «Київське», господарі яких, звісно, не погоджувалися з таким рішенням Київради.
При більш пильному вивченні виявилося, що в цьому документі взагалі відсутні необхідні погодження. Немає ні висновку СЕС, ні Центру містобудування та архітектури, ні ГУ охорони культурної спадщини. Тобто рішення готували на ходу і сподівалися взяти нахрапом. Дуже знайомий стиль, чи не так?
Але часи змінилися, та й власники кафе «Київське» виявилися не боязкими десятками. Незважаючи на перевірку і тиск, що почастішали, вони написали скаргу до прокуратури і навіть довели справу до суду. Підключились і журналісти. Бродський бився як лев, справа тривала і тривала, але наприкінці 2011 року Київський окружний суд визнав передачу земельної ділянки на вулиці Хрещатик ТОВ «Олімп ЛТД» незаконною.
Бродський, зрозуміло, не вгамувався і ще зіпсував чимало крові своїм опонентам, завалюючи скаргами та доносами всілякі інстанції. Але тут якраз настиг 2014 рік.
Люстрація
Під час Євромайдану Бродський вчасно не зорієнтувався, мабуть, втрачає колишню хватку. Його сайт «Оглядач» виливав компромат на лідерів Майдану, а сам він заявляв, що народний протест погано впливає на бізнес. Але загалом він займав досить нейтральну позицію.
Однак йому пригадали, мабуть, Податковий майдан, затятим критиком якого він був свого часу, та й взагалі службу на Януковича та регіоналів. Загалом, 16 жовтня 2014 року Бродський одним з перших був звільнений із посади відповідно до закону «Про очищення влади».
Сьогодні Бродський далекий від політики. Втім, при цьому його бізнес непогано розвивається. Нещодавно він разом із Нестором Шуфричем, тим самим, чутки про якого він свого часу розпускав, викупив Київський річковий вокзал на Подолі. Тепер звідти прибрали катери та пароплави, там буде черговий ресторан. Тож про відновлення річкового судноплавства можна забути, якщо ці хлопці щось вчепилися, просто так не відпустять.
Він продовжує ходити по ток-шоу та передачам, поширювати різні чутки та робити гучні заяви. Наприклад, про те, що Михайло Саакашвілі наркоман, або про те, що Володимир Гросман ніколи не стане прем'єром (тут він схибив), про те, що Арсеній Яценюк поїде жити в Америку (тут він, можливо, потрапив у крапку).
Але знаючи історію його «кидків», навряд чи хоч одна розсудлива політична сила ризикне взяти його до своїх лав. Утім, в українській політиці все може бути.