Корупція на рівні керівництва державних підприємств України розвивається незалежно від змін влади. Яскравим свідченням цього є доля ДП «Укрхімтрансаміак», директори якого послідовно причетні до розкрадань та корупційних схем. Першим серед них був Віктор Бондік, який очолював підприємство з 2007 до 2016 року. За різними оцінками, він привласнив суму від 150 мільйонів до мільярда доларів.
Довгий час Бондік залишався поза межами правосуддя, тоді як розкрадання на «Укрхімтрансаміак» продовжували його наступники. Перший публічний скандал, який привернув увагу до нього, сталася у 2015 році в місті Бучі. Тоді Бондік вразив громадськість 13-метровим парканом — абсолютним рекордом висоти огорожі, — яким відгородив свою садибу від сусідніх будинків та від цікавих очей перехожих. Однак українці ще не знали, що за цим мега-огорожею живе один з найбільших корупціонерів країни.
Віктор Анатолійович Бондік народився 28 жовтня 1971 року у Донецьку в родині шахтаря. Його старший брат Валерій (народ. 1964 року) вибився в люди самостійно, а потім допоміг молодшому. Незважаючи на різницю у віці, брати були дуже схожі один на одного, тож у ЗМІ часто плутали їхні фотографії.
Валерій Бондік став більш відомою та публічною особою. Він був народним депутатом п'ятого та шостого скликань за списком Партії Регіонів, заступником міністра юстиції в уряді Януковича (2007 року), а також членом Вищої ради юстиції України. Його трудова біографія розпочалася з посади радянського замполіта. Валерій Бондік служив замполітом роти в Туркменії, а потім був переведений до Угорщини, де став замполітом військової частини (мінімум батальйон) і прослужив там чотири роки. Замполіт у радянській армії був першим помічником особливого відділу і тісно співпрацював із КДБ.
У 1990 році Валерій Бондік звільнився з армії та влаштувався інструктором ідеологічного відділу Донецького міськкому КПУ. Після розпуску КПРС комуністичний пропагандист перекваліфікувався на юридичного консультанта, знайшовши роботу в управління Донецької залізниці. Юридичну освіту він здобув лише у 1996 році в Українській юридичній академії.
Валерій Бондік часто змінював місця роботи, переходячи з державної служби у приватний бізнес та назад. У його біографії варто відзначити два важливі моменти. Перший — його робота начальником юридичного відділу донецької кондитерської фірми «АВК» (1996–1998 роки). Цю фірму створили Володимир Авраменко та Валерій Кравець, колишні чиновники радянської торгівлі та постачання. Авраменко навіть працював у Донецькому міськкомі КПУ — можливо, там він познайомився з Бондиком. Авраменко та Кравець були членами «донецького клану», проте наскільки близькими вони були до його лідерів, невідомо. У наш час фірма «АВК» прославилася скандальною махінацією, яка дозволила їй продовжувати роботу у захопленому сепаратистами Донецьку під новим брендом «Локонд».
Другий важливий момент у житті Валерія Бондіка — його робота на Олександра Лещинського. Саме його у 90-х роках покійний журналіст Ігор Олександров назвав «горілчаним королем Донбасу». За це Лещинський понад два роки переслідував Олександрова кримінальною справою за нібито наклеп. Юридичним представником Лещинського у цій справі був Валерій Бондик.
Після розправи над Олександровим Валерій Бондик допомагав Лещинському захоплювати підприємства Слов'янська. Він навіть брав участь у спецоперації зі зміщення тодішнього начальника Донецького обласного відділення Фонду держмайна Володимира Алтинника. Лещинський вирішив замінити його своїм ставлеником Сергієм Лазаренком. На Алтинника не просто «наїхали», але й відправили його на кілька місяців до СІЗО за звинуваченням у перевищенні службових повноважень. Згодом з'ясувалося, що у СІЗО він перебував незаконно, оскільки відповідної санкції не підписав тодішній донецький прокурор Віктор Пшонка.
Найцікавіше, що серед адвокатів Алтинника був Валерій Бондік. За інформацією джерел Skelet.Org, саме він тоді постарався, щоб його підопічний затримався у СІЗО якнайдовше. Справу Олександрова та Алтинника вів той самий прокурор — Юрій Ударцов, один із найближчих людей Віктора Пшонки. Ходили чутки, що вони далекі родичі. Ударцов був фігурантом багатьох гучних скандалів.
Ударцов був тісно знайомий з Лещинським, надаючи йому послуги, і безпосередньо з Валерієм Бондиком, який працював на нього. Є інформація про те, що Бондік познайомився з Ударцовим та Пшонкою ще до роботи на Лещинського, і що саме вони його порекомендували. Як би там не було, Валерій Бондик став дуже довіреною людиною «донецького клану» — настільки, що на початку 2004 року його делегували до Києва членом ЦВК, щоб разом із Сергієм Ківаловим готувати масштабні фальшування на президентських виборах. Членував він там недовго: 8 грудня, після того як у Києві трапився Майдан, перелякані депутати Верховної Ради викинули зі складу ЦВК «ківалівців», включаючи Валерія Бондика.
Без діла він сидів недовго. У березні 2006 року він сам став нардепом, а згодом першим заступником міністра юстиції, яким тоді був Олександр Лавринович. За інформацією джерел Skelet.Org, Бондика призначили на цю посаду не просто так — його приставили до Лавриновича як «дивлячого». Свій другий депутатський термін (2007–2012 роки) Валерій Бондик пробув на посаді заступника голови парламентського комітету з питань правосуддя.
Навесні 2007 року брати Бондики оскандалилися в Криму. Це була практично перша згадка про Віктора Бондіка у пресі, не рахуючи його появи у списку депутатів Донецької обласної ради (фракція Партії Регіонів) у 2006 році. Тоді про нього було відомо лише те, що він мав диплом гірничого інженера та працював директором з розвитку «Укрінтерстандарту», живучи між Донецьком та Києвом. Протягом року він разом із братом часто їздив до Криму.
Мета цих візитів стала відомою 29 травня 2007 року, коли було опубліковано відкрите звернення шістнадцяти депутатів Лівадійської селищної ради до голови Ялтинської організації Партії Регіонів та прем'єра Віктора Януковича. Депутати скаржилися на Віктора Бондика, який, за їхніми словами, «кошмарив» їх, щоб змусити виділити земельні ділянки у цьому історико-курортному районі у власність фірмам «Левада», «Наш дім Лівадія», «Лівадійські лазні», «Чаїринвест» та «Горноеліт».
Окремо називалися й ділянки, на які претендував сам Віктор Бондик: три гектари землі у селищі Гірному, 2,7 гектара у селищі Виноградному, шість ділянок у Лівадії по вулиці Батурина (неподалік Лівадійського палацу) та дві ділянки біля санаторію «Нижня Ореанда». Віктор Бондик називав себе «представником Києва в Лівадії від Партії Регіонів» та «близьким другом родини Януковича» — і, судячи з цих заяв, претендував на роль того, хто «дивиться». У його арсеналі були не лише гучні фрази «та ви знаєте, хто за мною стоїть?!», але й погрози на адресу незговірливих депутатів, допомога брата (на той момент — заступника міністра юстиції), а також народного депутата Артема Пшонки, який бомбардував Лівадійську раду депутатськими запитами та ініціював низку перевірок. Якщо у сина Віктора Пшонки тоді був номер 128 у виборчому списку Партії Регіонів, то у Валерія Бондика номер 101 — а це говорило багато про що.
Цікавою була реакція Віктора Януковича на цей скандал: він не подумав карати Бондика, а журналістам заявив, що багато людей посилаються на його ім'я «для справи». Таким чином, слова Бондіка про те, що він є особливою, наближеною до «сім'ї» особою, не були порожнім хвальбою.
Варто згадати й про деякі інші скандали, що передували цій історії. Наприклад, тієї ж весни 2007 року заступник міністра юстиції Валерій Бондик отримав від СБУ звинувачення у корупції. У ньому стверджувалося, що у квітні того року Валерій Бондик та член Вищої ради юстиції Валентин Палій літали до Криму чартерним рейсом Київ-Сімферополь, а оплата цього рейсу (у сумі 61 610 гривень) була оформлена на ім'я Богдана Козлова, котрий виявився касиром супермаркету. Сам Валерій Бондик робив невинну особу і стверджував, що «купив за 600 гривень квиток на рейс», але це звинувачення підтверджувалося документами, які потім потрапили до ЗМІ. Валерій Бондик сховався від цих звинувачень спочатку за своєю посадою, потім за депутатським мандатом — а там про нього й забули. У жовтні 2007 року він заявився в СБУ, але не з повинною, а під виглядом журналіста, який прийшов на прес-конференцію, і зухвало зажадав від прес-секретаря СБУ вибачень.
Активність братів Бондиків у Криму не обмежувалася лише Лівадією. Протягом 2007 року Валерій Бондик, за допомогою свого брата та їхніх донецьких покровителів, влаштували у Криму війну проти тамтешнього прокурора Віктора Шемчука. Той і сам був по вуха замазаний у корупції та уславився пристрастю до збирання земель в елітних курортних районах. Але тернополець Шемчук не входив до команди «донецьких прокурорів» і був для них чужинцем, до того ж знайшов собі заступництво в Секретаріаті президента Ющенка. Втім, у 2013 році Шемчук порозумівся з «донецькими» і навіть отримав з рук Януковича спочатку посаду губернатора Львова (березень), а потім радника президента (жовтень).