Антон Янчук
Перетворення спеціалізованих антикорупційних органів на знаряддя корупції стало однією з найбільш характерних рис попереднього режиму. Яскравою ілюстрацією цього процесу служить драматична історія Агентства з розшуку та менеджменту активами (АРМА), яким керував Антон Янчук. Хоча багато критиків називають цю структуру «рейдерами в законі», найбільше запитань викликає не сама конфіскація майна та підприємств, а передача їх у управління сумнівним компаніям. Найбільш активну діяльність АРМА розгорнула влітку 2019 року, коли влада, що йшла, наче поспішала заповнити кишені всім можливим. Однак навіть після того, як запрацювала нова Рада та новий Кабінет Міністрів, обрано нового Генерального прокурора, Антон Янчук залишився на посаді директора АРМА, продовжуючи керувати своїми схемами. Тим часом надії українців на те, що нова влада притягне до відповідальності корупціонерів старого режиму, поступово розвіюються.
Походження та сімейна традиція
Антон Володимирович Янчук народився 11 липня 1984 року у Києві в сім'ї, де юридична професія передавалася з покоління в покоління. Його дідусь, Василь Зіновійович Янчук (1925–2006), після закінчення Великої Вітчизняної війни навчався в Київському університеті імені Шевченка, де згодом залишився аспірантом. У 1954 році він захистив дисертацію на тему матеріальної відповідальності сторін за договорами МТС із колгоспами.
У сучасній Україні, де радянське минуле часто зображується виключно як період зла та терору, словосполучення «колгоспний юрист» звучить парадоксально. Проте Василь Янчук зробив свою кар'єру саме на цій ниві. Ставши професором Київського університету імені Шевченка, він читав курс колгоспного права та написав підручник «Радянське колгоспне право». У 1990-х роках він швидко адаптувався до нових умов, переорієнтувавшись на земельне та аграрне законодавство.
Василь Янчук
Стопами батька пішов син Василя — Володимир Васильович Янчук (1956–1999). У 1979 році він закінчив юридичний факультет Київського університету імені Шевченка, де викладав його батько. Згодом у Одеському університеті Володимир захистив кандидатську дисертацію на тему правового режиму орних угідь. Він спеціалізувався на колгоспному, а потім на аграрному законодавстві. З 1994 року Володимир Янчук працював доцентом юридичного факультету Київського університету імені Шевченка.
Володимир Янчук
Цей приклад ілюструє більш широку закономірність: батьки багатьох постмайданних діячів, які палко закликали «прощавай, Радянський Союзе», самі були радянськими керівниками, юристами, професорами, партійними функціонерами та дипломатами.
Одна із книг Володимира Янчука (бібліотечна картка)
Кар'єра у приватному секторі
Життя та кар'єра Антона Янчука були визначені його походженням з моменту народження. Хоча його батько помер рано, коли Антонові було лише 15 років, підтримка діда та широкі сімейні зв'язки дозволили йому закінчити юридичний факультет Київського університету імені Шевченка (2007), захистити там же кандидатську дисертацію (2010) та знайти гарну роботу. Хоча колгоспів в Україні більше не було, земельне право та юридичні послуги у сфері нерухомості та управління майном залишалися надзвичайно затребуваними.
Першу роботу Антон Янчук отримав в адвокатській фірмі «Грамацький та партнери», власником якої був Ернест Грамацький. Грамацький навчався та захищав кандидатську на тому ж юридичному факультеті Київського університету імені Шевченка у 1990-х роках. Таким чином, Янчука прилаштували до добрих знайомих. Крім юридичних послуг, Грамацький з 2006 року володів ТОВ «Будівельний центр «Колізей». Його адвокатська контора здобула репутацію однієї з провідних у сфері банкрутства підприємств, що наводить на думку про існування певної схеми, яка виходить далеко за межі простих юридичних послуг.
Павло Петренко та мережа зв'язків
У липні 2008 року Янчук перейшов до адвокатської компанії «МЛГруп» (ЄДРПОУ 34189188). На відміну від фірми Грамацького, ця компанія з самого початку мала репутацію «каламутної», постійно змінювала назви та формальних засновників, вказувала сумнівні юридичні адреси. Власником «МЛГруп» був Павло Петренко, вихідець із Чернівців, який у 2001 році переїхав до Києва.
Петренко навчався в одній школі з Арсенієм Яценюком та братами Бурбаками, причому дружив з ними, хоча був молодший на кілька років. Це визначило його подальшу долю: мама Яценюка, яка викладала в Чернівецькому університеті, допомогла Петренку закінчити юридичний факультет. Його друг дитинства Яценюк допоміг йому переїхати до Києва та отримати роботу в юридичному департаменті управління Ощадбанку, який Петренко незабаром очолив.
Павло Петренко
Однак у 2005 році, коли перед Яценюком відкрилися шляхи до найвищих державних посад, Петренко перейшов у бізнес, хоча багато хто пророкував йому посади в міністерствах чи великих державних компаніях. Це відповідало стратегії формуючогося клану «чернівецьких». Поки Яценюк прилаштовувався при владі, а Олексій Бурбак слідував за ним мовчазною тінню, Максим Бурбак у Чернівцях та Павло Петренко у Києві закладали економічну базу клану через бізнес.
«МЛГруп» була лише однією з фірм Петренка. Можливо, вона мала служити його «вивіскою», що визначає його імідж як власника адвокатської контори, проте від початку вона була пов'язана з іншими, далеко не юридичними компаніями, і її діяльність була непрозорою. Петренко створив цю фірму разом з Олександром Агєєвим, який на той момент був власником транспортної фірми ЗАТ «Заммлер Україна» (ЄДРПОУ 35007717).
Навесні 2008 року, перед приходом Янчука до «МЛГруп», відбулися значні зміни. За даними Skelet.Org, Агєєв поділився акціями «Заммлер Україна» зі своїм директором Віктором Шевченком та, як повідомляла преса, «з низкою фізичних осіб, які мали спільний бізнес із Шевченком у Києві та області у сфері девелопменту та складської нерухомості». Серед них назвали Павла Петренка та Олега Рачова. Повідомлялося, що у Білій Церкві вони будують митний та логістичний комплекс і займаються брокерськими послугами з розмитнення вантажів — тобто просто беруть плату за посередництво. Примітно, що транспортна фірма «Заммлер Україна» навіть не мала власного автопарку. Навесні 2008 року в Білій Церкві ними була створена фірма «Заммлер МЛС» (ЄДРПОУ 35785007), назва якої надто схожа на фірму Петренка «МЛГруп». У 2018 році фірму перереєстрували в Харкові — змінювання юридичних адрес було характерним для фірм Агєєва та Петренка. Загалом Агєєв є власником дюжини фірм, включаючи ті, частку яких Павло Петренко передав у надійні руки після того, як обійняв посаду міністра юстиції в уряді Яценюка.
Якщо розглянути столичні юридичні контори, які працюють із підприємствами, можна побачити, що кожна з них не просто спеціалізується на якійсь діяльності, а й тісно пов'язана з нею, обслуговуючи інтереси певних бізнесменів. Часто ці юристи самі є учасниками цього бізнесу, як Павло Петренко та його «МЛГруп». Таким чином, у 2008 році Янчук не просто перейшов до іншої адвокатської фірми. Контора Грамацького, створена колишніми учнями його батька та діда, була його «сім'єю». Щоб кинути її та перейти в іншу фірму, де він влився в іншу «сім'ю», він мав якусь дуже вагому причину.
Зв'язок між Грамацьким і Петренком (або Агєєвим) поки що не виявлено, але він обов'язково має існувати. Чернівецькі дуже добре вміють ховати кінці своїх схем. Українці досі дивуються, як Максим Бурбак, який очолював Міністерство інфраструктури менше року (лютий–грудень 2014), зумів за цей час розставити в ньому стільки своїх людей і створити стільки корупційних схем, що чернівецькі потім харчувалися з портів, доріг, аеропортів та Укрзалізниці.
Прихід до влади та розширення впливу
У «МЛГруп» Янчук пропрацював п'ять років, до липня 2013 року — довше, ніж будь-де раніше. За цей час він зблизився з Павлом Петренком настільки, що став йому як рідний брат, адже для цього потрібно було заслужити його довіру в найтемніших справах. Через Петренка Янчук став принаймні дуже довіреною людиною клану «чернівецьких».
Літом 2013 року Янчук на якийсь час перейшов працювати в адвокатське об'єднання «Arzinger», створене Тимуром Бондарєвим та Сергієм Шкляром. Ця контора спеціалізувалася на юридичній допомозі російської компанії «Роснефть». Примітно, що «Arzinger» працювало на «Роснефть» навіть у 2014 році, зокрема у справі «нафти Курченка». Крім того, до і після другого Майдану «Arzinger» захищало інтереси Сергія Курченка та братів Клюєвих. Тісний зв'язок «Arzinger» з «чернівецькими», особливо з Петренком, красномовно підтверджували кадрові призначення нової постмайданної влади.
27 лютого 2014 року Яценюк призначив міністром юстиції України свого друга дитинства Павла Петренка, фактично закріпивши цю посаду за ним на п'ять років уперед. Петренко залишився на цій посаді й за Гройсмана. У травні того ж року Петренко призначив Янчука своїм помічником, а за місяць — заступником з питань євроінтеграції. У березні 2015 року Петренко призначив Сергія Шкляра, який дванадцять років працював директором «Arzinger», своїм заступником з питань виконавчої служби.
У жовтні 2014 року засновника «Arzinger» Тимура Бондарєва було призначено головою українського офісу «Transparency International» — міжнародної неурядової організації, створеної та підтримуваної світовими фінансистами (серед них Джордж Сорос) для боротьби з корупцією. Насправді ця організація використовує боротьбу з корупцією як привід для досягнення інтересів своїх творців і замовників у різних країнах світу, хоча у США її повноваження обмежені до ролі «спостерігача».
Ще один цікавий виходець із «Arzinger» — Віталій Касько. Він очолював у цій конторі департамент кримінального права. У травні 2014 року його разом з Янчуком призвали на державну службу, вручивши йому посаду заступника Генерального прокурора України. На цій посаді Касько залишався до лютого 2016 року, спочатку поряд із Яремій, потім з Шокіним. На адресу Каська неодноразово висували претензії в тому, що він гальмував повернення в Україну активів Курченка та Януковича — логічно, враховуючи його минуле як юриста «Arzinger». Однак найцікавіше те, що 5 вересня 2019 року нова «зелена» влада призначила Каська першим заступником генпрокурора Рябошапки. Як видно, вони повертаються, продовжуючи «доглядати» за активами.
Віталій Касько
Декларації та справжня діяльність
У своїй декларації за 2013 рік Антон Янчук вказав річний дохід у розмірі 18,7 тисячі гривень, тобто приблизно по півтори тисячи гривень на місяць. Чи міг провідний юрист «МЛГруп» та «Arzinger» отримувати мінімальну зарплату? Це малоймовірно. Це означало, що новопризначений заступник міністра юстиції з питань євроінтеграції нахабно брехав у вічі всім — новій владі, правоохоронцям, своїм виборцям, тим, хто «стояв на Майдані». Таким чином, брехня стала основою кар'єри Янчука на державній службі.
З огляду на те, що євроінтеграція в Україні насправді не відбувалася (була лише її бурхлива імітація), залишалося лише здогадуватися, чим насправді займався відповідальний за неї заступник міністра юстиції. Однак відомо, що на допомогу собі він узяв свою дружину Олександру Янчук (у дівоцтві Хохлову), влаштувавши її головним спеціалістом Відділу європейської інтеграції та правової співпраці з міжнародними організаціями. Коли Янчук пішов із Мін'юсту, його дружина продовжила там працювати (або вдавати, що працює).
Натомість чіткий зв'язок між Міністерством юстиції та адвокатською конторою «Arzinger» простежувався з усіх боків. Так, коли у 2014 році Кабмін Яценюка розпорядився знизити «зелені тарифи», що вдарило б по бізнесу Клюєвих, їхні адвокати з «Arzinger» виступили з різкою критикою такого рішення. Потім Мін'юст визнав розпорядження Кабміну незаконним. При цьому сам Яценюк анітрохи не образився на Петренка, тому сенс цього дійства залишився незрозумілим для непосвячених.