Костянтин Бондарєв — фігура, яка довгий час залишалася поза увагою громадськості, хоча його вплив на політичне та економічне життя Київської області виявився значним. Він відомий як спонсор партії «Батьківщина» та людина, яка фактично контролює регіон, але при цьому намагається залишатися невидимою для ЗМІ та суспільства. На відміну від харизматичних політиків, Бондарєв вибрав стратегію роботи з тіні, уникаючи публічності та медійного висвітлення.
Ім'я Бондарєва пов'язане з низкою скандалів та схем, які охоплювали експорт харківських оптичних лінз на суму близько 1 млрд гривень, операціями з відмивання грошей через банк «Велес», де партія Юлії Тимошенко зберігала свої кошти, невдалим проектом з виробництва горілки під його ім'ям, а також численними рейдерськими захопленнями на території Київської області. За даними Skelet.Org, на Бондарєві висять п'ять нібито закритих кримінальних справ.
У 2016 році на Київщині розгорнувся великий корупційний скандал, який привів до звільнення губернатора Максима Мельничука. Правоохоронці затримали заступника голови обласної адміністрації Ігоря Любка під час отримання хабара розміром 200 тисяч гривень. Після цього більшість депутатів обласної ради проголосували за рекомендацією призначити на посаду голови Київської обласної державної адміністрації саме Костянтина Бондарєва. Однак Адміністрація Президента України не врахувала це рішення, яке до того ж не мало жодної юридичної сили. Виявилося, що ідея звернення була замовною.
Бондарєв планував отримати губернаторське крісло нетрадиційним способом. Замість участі у конкурсі на посаду, він розраховував на підтримку місцевих мерів, голів сільських рад та простого населення. План передбачав організацію масштабних протестів по області, які могли перерости у блокади та інші форми громадянського спротиву. Таким чином, передбачалося досягти реалізації ідеї про так званий Третій Майдан, яку активно підтримувала Юлія Тимошенко. Цей план розробив бізнес-партнер Бондарєва Олександр Качний, колишній регіонал часів губернатора Присяжнюка. Тимошенко вбачала в цьому можливість довести народу неефективність президентської вертикалі та наблизитися до дострокових виборів. Однак схема не спрацювала, і Бондарєв залишився у тіні, хоча це не означало, що він відмовився від намірів контролювати владу у столичному регіоні, де його вплив був уже достатньо серйозним.
Біографія Костянтина Анатолійовича Бондарєва розпочинається 13 вересня 1972 року в Ташкенті, Узбекистан. Його батьки — Любов та Анатолій Бондареви — були звичайними робітниками. Про дитинство майбутнього політика відомо небагато, оскільки сам Бондарєв не любить розповідати про особисте та уникає інтерв'ю та публічних заходів. За доступною інформацією, у 1979 році він вступив до школи №110 у Ташкенті, де займався музикою та грав у теніс. Однак у Узбекистані він закінчив лише два класи. У 1981 році сім'я переїхала до Києва, і батьки віддали сина до столичної школи №91. У 1989 році випускник вступив до Київського інженерно-будівельного інституту на спеціальність «Промислове та цивільне будівництво».
Однак офіційна біографія Бондарєва містить значні пропуски. За даними Skelet.Org, у 1992 році його звинуватили у підробці документів. Суд визнав його винним за статтею 194 Кримінального кодексу, яка передбачала відповідальність за підробку документів, штампів та печаток, їх збут та використання підроблених документів, зокрема підробного посвідчення працівника торгівлі. Бондарєва посадили за ґрати, де він перебував з 1993 по 1994 роки. Пізніше судимість була погашена, що дозволило йому згодом стати народним депутатом.
Після звільнення Бондарєв вирішив зайнятися сільським господарством. Він обрав для своєї діяльності Іванківський район Київської області — депресивний регіон, який перебував у занепаді після аварії на Чорнобильській АЕС. Вибір цього регіону був не випадковим. Батько Костянтина — Анатолій Іванович Бондарєв — був одним із основних партнерів одіозного народного депутата Богдана Губського, який з квітня 2006 року представляв фракцію БЮТ у Верховній Раді, але був виключений з партії та фракції у вересні 2010 року. Губського вважають засновником та повноправним членом так званої «київської групи» поряд з Віктором Медведчуком та братами Суркіс. Губський розпочав свою діяльність ще за президента Леоніда Кучми. У його володіннях фактично знаходилася вся лівобережна берегова лінія Кременчуцького водосховища. На Київщині Бондарєв-старший допомагав Губському здійснювати численні земельні афери. Таким чином, «вотчина» для сина була заздалегідь визначена.
Костянтин Бондарєв та його партнери почали контролювати низку активів на Київщині. До них входили Іванківський маслозавод, на якому випускалася молочна продукція під торговою маркою «Нововид», тваринницька фірма «АПІК» та «Поліський м'ясокомбінат». Вони прикрили свій бізнес чорнобильським статусом, що дозволило їм уникнути сплати повного обсягу податків. При цьому робітники регулярно страждали від затримок зарплат. Нові господарі заборгували селянам понад 200 тисяч гривень. Крім того, Бондарєв ініціював створення товариства «Обрій», яке почало безкоштовно користуватися земельними та майновими паями селян. Люди звертались до обласної державної адміністрації та судів, але безрезультатно.
У цей же період на Київщині з'явилася ТОВ «Тетерів», яка випускала алкоголь під маркою «Бондарєв». У 1995 році Бондарєв зареєстрував це підприємство, будучи його єдиним засновником. Згодом, коли він став народним депутатом, він називав себе виключно «інвестором» підприємств Київської області, майстерно приховуючи рекетирство та кришування.
Через два роки Бондарєв почав працювати комерційним директором у ТОВ «МАКСІ-К», яке займалося імпортно-експортними операціями, що в той час вважалися дуже прибутковими. У 1999 році він очолив це підприємство, яке до того часу стало одним із найбільших імпортерів пально-мастильних матеріалів. Саме в цей період Бондарєв потрапив у центр скандалу, пов'язаного з викраденням людини.
За загадкових обставин зник його компаньйон — директор комерційного підприємства «Система Маркет» Євген Тітов. Костянтин Анатолійович особисто озвучив дружині Титова суму викупу — 30 тисяч доларів, стверджуючи, що викрадачі звернулися саме до нього. Жінка зібрала гроші, передала їх Бондареву, який відвіз їх у вказане місце. Однак Євген Тітов так і не повернувся. Ходили чутки, що до його зникнення причетний був сам Бондарєв. За версією, партнери посварилися через те, що Тітов почав перетягувати бізнес на себе. Бондарєв кілька разів просив компаньйона поводитися «скромніше», але той не послухався і провернув угоду за його спиною. Слідство тривало кілька років, але причетність Костянтина Анатолійовича встановити не вдалося. Цей факт залишився невиясненим.
Поки всі шукали зниклого Євгена Титова, СБУ розшукувала Бондарєва за контрабанду та розкрадання в особливо великих розмірах. У 1999 році фірма «МАКСІ-К» переправила через митний пункт пропуску «Коростень» 50 тонн пічного мазуту марки М-100 на суму 1,2 млн гривень. Співробітники СБУ розсекретили цей бізнес-план і відправили Бондарєва до СІЗО на чотири місяці. Однак справу переглянули, і серйозні статті «контрабанда» та «шахрайство з фінансовими ресурсами» були перекваліфіковані на «зловживання владою та службовим становищем» та «посадове підроблення». Це дозволило замінити арешт на вихід під заставу, а справу про контрабанду поховали. У 2000 році Бондарєв став аудитором-консультантом ТОВ «Тетра-аудит» та паралельно здобував вищу освіту в Київському національному економічному університеті імені В. Гетьмана за спеціальністю «бізнес-адміністрування».
Основний бізнес Бондарєва розпочався у період 2000–2004 років, коли він разом зі своїми компаньйонами Віталієм Трошиним та Леонідом Мудриком зареєстрував низку фіктивних фірм, призначених для незаконного відшкодування ПДВ. На Київщині функціонувало близько 80 таких фіктивних фірм, які переважно займалися оптовою торгівлею та показували багатомільйонні обороти. Костянтин Бондарєв не приховував своєї діяльності: майже 60 підприємств було зареєстровано на чотирьох адресах. 15 фірм розташовувалися на території Іванківського маслозаводу, ще 15 — на території ТОВ «Тетерів», 12 фірм — на території Поліського м'ясокомбінату, 12 — на території Іванківського лікеро-горілчаного заводу. Інші фірми були «прописані» у селах Іванківського та Поліського районів. Навіть сталася кумедна помилка: одну фірму зареєстрували за адресою церкви Успіння Святої Богородиці.
Оборот цих фірм показував нечувані доходи — у 2005 році сума становила 5 млрд гривень. Однак податок на прибуток становив лише 0,01% від доходів, тобто 330 тисяч гривень. Це дозволяло вести бізнес з мінімальними податковими виплатами.
Skelet.Org розповідає про найбільш масштабну схему шахрайства з відшкодування ПДВ, до якої залучили 33 підприємства з Харківської, Одеської, Донецької областей та Києва. Схема передбачала фіктивний експорт офтальмологічних лінз. Костянтин Бондарєв, як керівник фірми ТОВ «Ремжитлофонд-2000», налагодив експорт лінз для окулярів за завищеною ціною з Ізюмського оптико-механічного заводу до Гонконгу на суму 1 млрд гривень.
Схема працювала таким чином: у смт Іванків Київської області було створено ТОВ із назвою «Міжнародний торговий дім «Ізюмський оптико-механічний завод». Цей торговий дім імпортував із Франції за допомогою 18 фірм-посередників оптичні заготівлі відомої фірми Corning SAS, зареєстровані за однією адресою в Іванкові. За офіційною документацією, ціна однієї одиниці становила 104 гривні. Потім Ізюмський оптико-механічний завод на Харківщині перетворював заготовки на елітні лінзи. Після цього їх експортували гонконзькій фірмі SANMAX ENTERPRISES через ще 12 фірм-посередників. Накрутка була невелика — вартість елітної лінзи становила 114 гривень за одиницю.
Однак у цій історії був один критичний нюанс: французька фірма Corning SAS жодних оптичних заготовок в Україну не постачала. Насправді, у напівзруйнованому підвалі в Ізюмі дешеві вітчизняні заготівлі пакувалися в «елітну» французьку упаковку з фальшивими фірмовими наклейками «Made in France». Підприємці не намагалися зробити окремі наклейки для кожної пари оптики — їх просто розмножили, тому на всіх упаковках були однакові дата та час. Це були рештки продукції держпідприємства «Ізюмський завод офтальмологічних лінз», виробництво якого зупинили на початку 1990-х років. Собівартість оптичної заготівлі складала лише 6 гривень. Таким чином, Бондарєв та його партнери у 20 разів завищили ціну.
Експортом «елітних» лінз займалися такі відомі підприємства, як «Київський ЦУМ», «Одеський коньячний завод», донецький торговий дім «Амстор» та «Промгаз України». Внаслідок цієї схеми утворювався фіктивний ПДВ. 12 підприємств недоплатили до скарбниці 540 млн гривень. Спочатку ця схема не викликала серйозного інтересу у податківців, оскільки на продукцію формувався лише податковий кредит, а про компенсацію коштів із бюджету не йшлося.
Цікавий момент у цій історії пов'язаний із гонконзькою фірмою SANMAX ENTERPRISES. Посаду директора там обіймав Олег Чеботарьов — громадянин України. За дивним збігом обставин цей Чеботарьов також був начальником відділу міжнародних відносин у ТОВ «Юридична фірма Гамбіт», яка надавала всі юридичні послуги підприємствам, що брали участь у шахрайській схемі. Крім того, за довідкою Верховної Ради, людина з прізвищем Чеботарьов вважалася помічником-консультантом народного депутата Костянтина Бондарєва.
Фіктивний ПДВ на сотні мільйонів гривень Бондарєв відправляв у залік акцизу на горілку під своїм ім'ям — «Бондарєв». Партнерами з горілчаного бізнесу були Олександр Кандиба та Ірина Гончарова, які згодом стали кандидатами в депутати від «Батьківщини» на парламентських виборах 2012 року та депутатами Київської обласної ради на місцевих виборах 2015 року відповідно. Обидва були міноритарними акціонерами банку Бондарєва «Велес». Акцизи на іменну горілку Костянтин Анатолійович не сплачував. Це дозволило йому збагатитися на значну суму. Хоча сам Бондарєв називав свій горілчаний бізнес «найзбитковішим бізнес-проектом» у своїй кар'єрі. Однак для України, з якої було виведено сотні мільйонів гривень, цей проект був справді більш ніж збитковим.
