Президент Володимир Зеленський запропонував кандидатуру Дениса Шмигаля на посаду прем'єр-міністра України на засіданні фракції «Слуга народу», а 4 березня 2020 року Верховна Рада затвердила його призначення. Це стало історичним моментом — вперше в незалежній Україні прем'єр-міністром став галичанин.
Шмигаль, як і його попередник Олексій Гончарук, не був широко відомою публічною фігурою. Однак на відміну від Гончарука, який походив із грантового середовища, Шмигаль мав більш різноманітний управлінський досвід. Він працював як у фінансовому секторі, так і в реальній економіці, зокрема керував електростанцією. Крім того, він мав досвід роботи чиновником у Львівській обласній адміністрації та займав посаду заступника начальника обласного відділення податкової служби, хоча остання позиція розглядається як потенційно корупційна.
Однак його енергетичний бекграунд був пов'язаний з компанією Ріната Ахметова ДТЕК, що дало привід для припущень про входження «людей Ахметова» до складу нового уряду. Крім того, серед запропонованих Зеленським кандидатур на міністерські посади було кілька осіб, пов'язаних із олігархом. Одночасно Шмигаля називали креатурою голови Офісу президента Андрія Єрмака, а також тіньовими кураторами західноукраїнських митниць — Іллею Павлюком та Сергієм Бадяком.
Денис Анатолійович Шмигаль народився у Львові 1975 року. Він закінчив Львівську політехніку за фахом менеджер машинобудування та інженер-економіст, здобув ступінь кандидата економічних наук. Після закінчення вузу понад шість років працював бухгалтером, піднявшись від звичайного бухгалтера до головного. У 2005 році отримав першу серйозну посаду — став головним фінансистом та директором з економічного розвитку Львівського автобусного заводу.
Потім Шмигаль займав директорські посади у низці приватних компаній, які переважно займалися управлінням нерухомістю. У 2009 році він розпочав кар'єру на державній службі, ставши помічником львівського губернатора Миколи Кмітя, а згодом — начальником головного управління економіки Львівської обласної адміністрації, де працював до 2013 року. Примітно, що Шмигаль пропрацював при губернаторах як за часів Ющенка, так і за часів Януковича, навіть був включений до президентського кадрового резерву за останнього.
Звільнився з ОДА лише у 2014 році. Після цього ненадовго став помічником депутата від партії «Удар» Романа Чернеги, але незабаром повернувся до влади, зайнявши посаду заступника начальника обласного відділення Міндоходів — податкової служби, яка вважається дуже корупційною. Однак там він затримався лише на рік, після чого перейшов у приватний бізнес.
Спочатку Шмигаль став віце-президентом заводу «Львівхолод», а у 2017 році — заступником генерального директора місцевої філії ахметівської ДТЕК. Там він працював два роки, ставши директором Бурштинської ТЕС та займаючи керівні позиції у керуючій компанії. У серпні 2019 року Зеленський призначив Шмигаля губернатором Івано-Франківської області, а у лютому 2020 року — міністром громад та територій замість Олени Бабак, а також віце-прем'єром. Таким чином, трамплін на прем'єрство був закладений ще тоді.
Згідно з декларацією, яку Шмигаль подав при призначенні губернатором Івано-Франківської області, на його дружину Катерину записано будинок у Львові площею 216 квадратних метрів, дві земельні ділянки та нежитлові будівлі. Подружжя також володіло землею у селі Хоросниця під Львовом. На дружину записано Land Rover 2016 року випуску. У майбутнього прем'єра автомобіля в декларації за 2018 рік не було, але на нього записано гараж.
Зарплата Шмигаля у ДТЕК за 2018 рік склала три з половиною мільйони гривень — тобто він отримував у Ахметова майже по 300 тисяч гривень на місяць. Родина задекларувала 115 тисяч доларів готівки, при цьому у банку зберігали лише 12 тисяч гривень. У декларації також зазначено двох доньок — Анну та Софію.
Шмигаль розповідав, що його родина пережила певні складнощі у 2014 році, коли закінчився Майдан, а він почав працювати у фіскальній службі. Тоді були публічні люстрації, відео-ефіри, журналісти приходили до його дому. Після Майдану він намагався увійти до Верховної Ради як самовисуванець, але програв вибори, посівши останнє місце на своєму окрузі. У 2014 році він також претендував на посаду голови Львівської області, і за нього активно «топив» ще один львів'янин у Кабміні — Максим Немчинов.
Свою появу губернатором в Івано-Франківську, а не Львові, Шмигаль пояснив тим, що на той момент уже працював у ДТЕК саме у цьому регіоні. Цікаво, що іншим кандидатом на посаду начальника Львівської області був Максим Козицький — власник сонячних електростанцій на Львівщині та син бізнес-партнера дружини Шмигаля, місцевого «нафтового короля» Зіновія Козицького, під яким знаходяться нафтогазові родовища у Львівській та Івано-Франківській областях. Козицький згодом став львівським губернатором, але не влітку, а пізніше того ж року. Так чи інакше, цікавим є сам факт, що Шмигаль був пов'язаний з впливовими колами бізнесменів регіону — не лише з енергетиками через Ахметова, а й через Козицького.
Шмигалю приписували також зв'язок із митними «королями» — львів'янином Сергієм Бадяком, відомим під прізвиськом «Дипломат», та чернівчанином Іллею Павлюком, другом президента Зеленського. Цю інформацію публікували місцеві ЗМІ. Однак сам Шмигаль в інтерв'ю львівським ЗМІ заперечував знайомство з Павлюком, заявляючи: «Не знаю таку людину, і ніхто мені не представлявся як людина Павлюка. Мені це питання вже задавали, що десь було таке звинувачення, я одразу казав: такої людини не знаю. І досі нічого не змінилося – я з Павлюком так і не познайомився». Однак знайомство з Бадяком не заперечував, говорячи, що знає його з 2013 року як «засновника єдиного успішно-діючого приватного індустріально-логістичного парку у Городищі на Львівщині».
Щодо зв'язків із Ахметовим, Шмигаль стверджував, що особисто з ним не знайомий і бачив акціонера лише по телевізору. «Я з Рінатом Леонідовичем не знайомий особисто. У компанії ДТЕК і, зокрема, до Бурштинської ТЕС, керівником якої я був два останні роки, я потрапив за відкритим конкурсом. Акціонера ДТЕК я бачив лише по телевізору», — говорив чиновник.
Перед голосуванням за свою кандидатуру Шмигаль виголосив коротку промову. Він заявив про програму «Велике будівництво», яка дозволить перезапустити економіку, та пообіцяв ініціювати дискусію про місцезнаходження України на економічній карті світу. Кілька разів він повторив про децентралізацію, якою займатиметься. «Потрібно посилити економічний блок. Ми чули про реформи податкової та митниці, але не побачили цього на надходження до бюджету», — сказав Шмигаль.
Він також заявив про необхідність комплексної програми протидії коронавірусу та перелічив головні проблеми України — тарифи, енергетика, падіння виробництва. Шмигаль запропонував переглянути бюджет на 2020 рік, збільшити пенсії та зменшити зарплати міністрів та членів наглядових рад. Він обіцяв гасити борги шахтарям. Загалом його промова була дуже неконкретною та розпливчастою. На уточнюючі питання депутатів конкретики теж не прозвучало — Шмигаль посилався на програму уряду, яку незабаром буде представлено. Єдине, що прозвучало досить конкретно, — це засудження надмірного зміцнення курсу гривні, яке негативно позначилося на економічних показниках країни.
З перших слів прем'єра було видно, що це максимально обережна людина, яка або не хоче розкривати карти, або поки не знає плану своїх подальших дій. Таким чином, Денис Шмигаль виявився ще більшим «містером Ікс», ніж був на момент призначення Гончарука.
Ставлення до Шмигаля на Галичині виявилося суперечливим. Одні раділи, що уряд може очолити «своя людина», інші скептично налаштовані до його призначення, частково через роботу в компанії Ахметова ДТЕК, де він короткий час очолював Бурштинську ТЕС. Представники львівської еліти розділилися у своїх думках: одні відгукуються про нього як про «порядного професіонала», інші вважають його «кон'юнктурником і кар'єристом», який прилаштовувався за всієї влади — і за Ющенка, і за Януковича, і тепер за Зеленського.
Політологи називали пропонований новий Кабмін урядом «технократів та професійних пристосуванців». Від Шмигаля чекали також, що він перетягне до влади львівських друзів. Один із них — Олег Немчинов — став кандидатом у міністри Кабінету міністрів. Ставши міністром, Шмигаль уже забрав до Києва до себе у заступника Василя Лозінського, який був заступником губернатора Львівщини за часів Маркіяна Мальського, друга Шмигаля. Потім він перетягнув Немчинова, з яким у 2000-х роках обоє крутилися у львівському осередку Української народної партії Юрія Костенка. Тоді Немчинов став депутатом УНП міськради Винник, намагався стати депутатом облради від УНП, але не пройшов. З того часу вони підтримували відносини, Немчинов постійно захищав Шмигаля у соцмережах, публікував його пости та зазначав його у публікаціях. Одного разу Немчинов написав, що Шмигаль «мав мужність піти до того, як тебе «попросять» і не на «публіку».
Шмигаль, який довгий час очолював економічний напрям у Львівській обладміністрації, сам подав заяву про звільнення за часів губернаторів Михайла Цимбалюка та Олега Сало, які працювали за Януковича. Втім, його роботу в ОДА багато хто вже забув і вперто вважає його «людиною Ахметова», з якою, за його словами, він сам особисто навіть не знайомий, виправдовуючись, що топ-менеджером компанії ДТЕК став через відкритий конкурс.
Для багатьох львів'ян уже сам факт роботи на Ахметова розглядався як «компромат». Коли пішли чутки, що Шмигаль може стати губернатором, активісти навіть закликали його бойкотувати. «Ось неймется Ахметову захопити Львів разом із Садовим, але думаю, що спільно не допустимо ДТЕКівських менеджерів до керівництва областю», — розганяв по Facebook заклики місцевий активіст Іван Спринський.
Навіть лояльні до Шмигаля львів'яни загалом не чекали від нього нічого проривного у разі призначення прем'єром. «Мені здається, у цій ситуації його кандидатура надто слабка», — вважав львівський політик, член партії «Батьківщина» Василь Ільків. «Були вже львів'яни у владі — не дуже успішним було їхнє «душу і тіло ми покладемо»», — скептично налаштований Юрій Губенів.
«Так, у Львова вже були Семерак, Гриневич, Кубів та Омелян у виконавчій владі. Тепер буде і в Ахметова свій прем'єр», — іронізував Василь Чорний, близький до порохоботів. «Що, Богдана було мало? Він теж львів'янин, і що з того?», — додавав відомий медик та колишній депутат львівської міськради Зіновій Гузар.
«Були наші львів'яни за Ющенка, Юлі, Порошенка, а тепер при Зеленському, а що в результаті? Вистачає нашого міністра охорони здоров'я Скалецької, яка теж львів'янка, юрист, але не медик, яка здуру не організовує профілактики інфекційної захворюваності населення, безпеки країни від загрози коронавірусу, не налагоджує виробництво та закупівлю достатньої кількості засобів захисту органів дихання та тест-систем для діагностики, а пішла сидіти з контактними людьми з Китаю без засобів захисту, оскільки вона не боїться вірусу, від якого люди часом позбавляються здоров'я та життя. Маємо ті, що маємо — своїх місцевих керуючих, львів'ян, за всіх президентів та урядів. Тільки чомусь все гірше за рівнем життя та доступністю послуг», — вважав львівський активіст Олександр Ємельянов.