Спецоперація під керівництвом заступника генерального прокурора Давида Сакварелідзе та голови СБУ Василя Грицака із залученням спецназу завершилася затриманням двох високопоставлених прокурорів. Першого заступника Слідчого управління Генеральної прокуратури України Володимира Шапакіна та заступника прокурора Київської області Олександра Корнієця взяли під варту. У них вилучили значні суми грошей, діаманти та інші цінності. Однак найпримітнішим аспектом цієї операції було те, що вона відбулася за відсутності Генерального прокурора Віктора Шокіна, який у той момент перебував у відпустці.
Такий збіг обставин викликав питання про те, чи міг керівник прокуратури не знати про корупційну діяльність своїх підлеглих. Народний депутат Мустафа Найєм спробував вказати на можливий зв'язок Шокіна із затриманими, але зробив це лише через соціальну мережу Facebook, а не через офіційні депутатські механізми. Інші депутати, включаючи колишнього журналіста Сергія Лещенка, залишилися мовчазними щодо цього факту.
Для розуміння ситуації варто звернутися до біографії керівника прокуратури. Віктор Миколайович Шокін розпочав свою кар'єру у правоохоронній системі у 1980 році як слідчий прокуратури Московського району Києва. Далі він послідовно займав посади старшого слідчого, начальника відділу та слідчого з особливо важливих справ.
Однак видима кар'єра — це лише частина історії. Значну роль у його просуванні відіграли сімейні зв'язки. Шокін є кумом чинного президента Петра Порошенка. Ще у 2004 році, коли Порошенко займав посаду голови РНБО, він лобіював призначення Шокіна на посаду заступника генерального прокурора Святослава Піскуна.
Сімейні зв'язки Шокіна розповсюджуються й на його близьких родичів. Його прийомна донька Тетяна Горностаєва працює заступником прокурора Одеської області. Батько її чоловіка Олексій Горностаєв займає посаду заступника прокурора Київського району Одеси. На Дніпропетровщині заступником прокурора області працює Микола Горностаєв, який є свата Шокіна. Така концентрація прокурорів в одній сім'ї викликає питання про протекціонізм у системі.
Перша резонансна справа, у якій Шокін проявив себе, стосувалася організації «Біле Братство» та його лідерки Марії Деві Христос. Як молодий старший слідчий із особливо важливих справ прокуратури Києва, Шокін поширював інформацію про можливу причетність російських спецслужб до діяльності організації та про те, що лідер братства Юрій Кривоногов міг бути офіцером російських спецслужб. У пресу також потрапила інформація про те, що лідери організації відбирали у послідовників квартири, майно та гроші. Однак у судових вироках щодо лідерів «Білого Братства» таких звинувачень не було. Їх засудили за статтями про захоплення державних та громадських споруд, зазіхання на здоров'я громадян під виглядом релігійних обрядів та умисне тілесне ушкодження. Попри це, молодий слідчий справді привернув до себе увагу, і його кар'єра почала стрімко розвиватися.
Найбільш резонансною справою у кар'єрі майбутнього керівника ГПУ стала справа Бориса Колесникова 2004 року. За повідомленнями ЗМІ, цю справу ініціював Петро Порошенко, перебуваючи на посаді голови РНБО. За однією з версій, план передбачав арешт Колесникова та брата Рената Ахметова Ігоря з метою отримання двох мільйонів доларів за закриття справи. Порошенко нібито звернувся з цією пропозицією до генерального прокурора Святослава Піскуна. Спочатку розглядалася можливість розпочати справу за статтею про сепаратизм, але потім ситуація змінилася. Піскун з невідомих причин особисто не займався цією справою, хоча справи такого масштабу зазвичай перебувають під особистим контролем генерального прокурора. Замість цього справу розпочав Віктор Шокін, кваліфікувавши її як вимагання в особливо великих розмірах за частиною 4 статті 189 Кримінального кодексу України — злочин, який цілком входив до його компетенції як заступника начальника ГПУ. Колесников деякий час перебував у слідчому ізоляторі, але згодом справу закрили. Підозрюваного відпустили, а пізніше повністю виправдали. Наскільки Шокін отримав від цієї справи, залишається невідомо, але факт розвалу справи та виправдання підозрюваного є очевидним.
Віктор Шокін пов'язаний із численними серйозними та резонансними справами, включаючи справу про отруєння Віктора Ющенка, справу Євгена Кушнарьова та справу журналістки Георгія Гонгадзе. Щодо останньої справи, головним фігурантом, який пов'язував виконавців та замовників, був генерал Олексій Пукач. У 2005 році Пукач перебував у місті Ашдод в Ізраїлі. Туди виїхали троє співробітників СБУ на чолі з тодішнім заступником голови Служби Андрієм Кожем'якіним. Їм вдалося отримати санкцію ізраїльського суду на затримання підозрюваного у вбивстві Гонгадзе. За Пукачем було встановлено спостереження, і готувалася операція його захоплення. Однак за день до арешту ізраїльські спецслужби потребували додаткових документів, і СБУшники були змушені повідомити Генеральну прокуратуру. Наступного дня одна з українських газет опублікувала повідомлення про підготовку СБУ до затримання Пукача в Ізраїлі. Операцію було зірвано, а ізраїльська прокуратура, дізнавшись про публікацію, відмовилася видавати санкцію. Пізніше журналісти визнали, що інформацію їм передав особисто Шокін. Враховуючи статус та значимість фігурантів справи Гонгадзе, яких згодом назвав Пукач, можна припустити, яких преференцій отримав Шокін за цю розмову з журналістами.
Це далеко не всі справи, у яких брав участь нинішній генеральний прокурор. Його довга кар'єра у прокурорській системі дозволила йому накопичити значний досвід. Ходять чутки, що саме Шокін допоміг своєму кумові Порошенку уникнути справи про скандальне будівництво у Маріїнському парку. Для президента зручно працювати з таким керівником ГПУ. Однак є суттєве «але» — Шокін є вихованцем тієї системи, яку Порошенко обіцяв реформувати, коли отримував мандат довіри українського народу. За півроку керування прокуратурою Шокін не довів до суду жодної резонансної справи, пов'язаної з Майданом. Це стосується справи Небесної сотні, справи сім'ї Януковича та інших очевидних для суспільства справ.
На завершення варто звернути увагу на цікавий факт. Колеги Шокіна характеризують його як трудоголіка, який часто засиджується допізна в офісі. До нього можна прийти о одинадцятій ночі обговорити справи, оскільки він любить бути в курсі всіх питань. І саме цей завзятий працівник раптом, у критичний для прокуратури момент, коли були арештовані найвищі посадові особи його відомства, опинився у відпустці. Як кажуть у таких випадках, це навряд чи можна назвати простим збігом обставин. За логікою нинішньої влади, кум президента повинен залишатися вище за будь-які підозри.
