Скандальне відео, яке з'явилося на початку тижня, розкрило масштаби корупції у районній адміністрації столиці. Керівник Солом'янської РДА Максим Юрійович Шкуро, повертаючись з Буковеля, у стані алкогольного сп'яніння розповів про систему привілеїв, якою користуються районні чиновники. За його словами, він безкоштовно харчується у всіх ресторанах підконтрольного йому району, без оплати отримує товари на Солом'янському ринку та користується безплатними послугами, зокрема медичним обстеженням у лікарні імені Амосова. Під час цього монологу Шкуро дозволив собі різкі висловлювання на адресу політичних діячів, назвавши Юлію Тимошенко та Арсенія Яценюка образливими словами, а також заявивши, що колишній мер Леонід Черновецький був кращим за нинішнього мера Віталія Кличка. Запис був зроблений студентом Сергієм Прокопенком у купе поїзда. Такі висловлювання від районного політика викликали резонанс у суспільстві.
Політичну кар’єру Максим Шкуро розпочав дуже рано — у 20-річному віці. У 1998 році він став помічником народного депутата від БЮТ Анатолія Семиноги. Вищу освіту здобув лише через два роки, закінчивши Київський університет будівництва та архітектури.
Автор матеріалу пов’язував початок його політичного просування насамперед із матір’ю — Оленою Яременко, впливовою у столичних партійних колах. Вона очолювала Солом’янську організацію БЮТ, а з її діяльністю публікація також пов’язувала політичні кар’єри Максима Конобаса та Дмитра Андрієвського.
Із 2001 року Шкуро працював на різних посадах у Жовтневій районній державній адміністрації, яка пізніше стала Солом’янською РДА, і водночас був депутатом районної ради.
Помітний кар’єрний стрибок відбувся у 2006 році, коли Шкуро за списком Блоку Юлії Тимошенко пройшов до Київради. При цьому у виборчому списку він значився тимчасово безробітним. Разом із ним від БЮТ тоді були обрані й інші відомі київські політики, серед яких Михайло Бродський, Світлана Зоріна та Ігор Добруцький.
Однак у фракції БЮТ Шкуро залишався недовго. Згодом він став позафракційним і, за версією авторів матеріалу, перейшов до політичного табору тодішнього мера Леоніда Черновецького. Коли позиції Черновецького ослабли, Шкуро повернувся до БЮТ.
Того ж 2006 року він отримав посаду заступника голови Солом’янської РДА. У публікації знову припускалося, що важливу роль у цьому могла відіграти його мати. Автор також зазначав, що родинний зв’язок Шкуро з Оленою Яременко тривалий час нібито не афішувався і став широко відомим випадково.
Майно району, МАФи та «Зоряний носоріг»
Період роботи Шкуро заступником голови Солом’янської РДА автори пов’язували з низкою скандалів навколо комунального майна. За твердженням публікації, значну частину приміщень, що належали району, продавали або передавали у довгострокову оренду за заниженими цінами.
Одним із найближчих соратників Шкуро у матеріалі називався його кум Максим Конобас. Автори стверджували, що за їхньої участі по Солом’янському району з’явилося близько сотні малих архітектурних форм.
Окремою історією став заклад «Зоряний носоріг». Раніше в цьому приміщенні працював спеціалізований дитячо-юнацький кінотеатр «Зірка». Згодом його перепрофілювали у розважальний заклад для дорослих із рестораном, саунами та більярдом. Автор матеріалу різко критикував таку зміну призначення комунального об’єкта.
За час роботи Шкуро припинив діяльність іще один відомий кінотеатр району — «Єреван». Публікація лише припускала, що його приміщення також могло надалі бути використане для іншого комерційного проєкту.
Історія басейну «Первомайський»
Найгучнішою з описаних у матеріалі оборудок стала передача компанії «Ерде девелопмент» басейну «Первомайський» на вулиці Курській, 17. Саме з цією історією автор пов’язував початок тісних відносин Шкуро з його майбутнім політичним покровителем Дмитром Андрієвським.
За версією публікації, коли Шкуро був заступником голови Солом’янської РДА, басейн передали «Ерде девелопмент» в оренду з правом подальшого викупу. Компанія входила до холдингу «Інтеко», який автор матеріалу пов’язував із Дмитром Андрієвським.
«Первомайський» тривалий час використовувався жителями навколишніх будинків і дитячими секціями. Автор також наголошував на юридичній стороні питання: відповідно до наведеного у публікації трактування Закону «Про приватизацію державного майна», об’єкти фізичної культури та спорту не підлягали приватизації. Крім того, йшлося про майно територіальної громади.
Попри це, басейн було зруйновано, а на його місці планувалася висотна забудова. Місцеві жителі протестували, однак до того часу Шкуро вже очолював Солом’янську РДА. Автор матеріалу прямо пов’язував його призначення з підтримкою Андрієвського.
Дмитро Андрієвський як політичний покровитель
У публікації Дмитра Андрієвського називали фактичним політичним «батьком» Шкуро. Його характеризували передусім як забудовника, для якого вирішальними були доступ до земельних ділянок і дозвільної системи незалежно від того, яка політична команда контролювала Київ.
За версією автора, Андрієвський співпрацював із командою Леоніда Черновецького, потім — Олександра Попова, а згодом — Віталія Кличка, паралельно просуваючи своїх людей на потрібні адміністративні посади.
За його підтримки Шкуро вдруге потрапив до Київради, а пізніше став першим заступником одного з головних управлінь архітектури та містобудування КМДА.
Під час роботи в міській адміністрації Шкуро, за твердженням матеріалу, лобіював замовлення для пов’язаної з Андрієвським компанії «Інтеко Інжиніринг». Серед таких робіт згадували ремонт фонтанів біля кінотеатру «Орбіта» та на тодішній вулиці Червоноармійській. Продовжувалася й історія з розміщенням МАФів.
Зрештою масштаби діяльності так званої групи «хлопців із Солом’янки», за оцінкою автора, привернули увагу тодішнього керівника столичної адміністрації Олександра Попова, після чого Шкуро залишив мерію.
Практично одразу Андрієвський призначив його своїм помічником-консультантом. Згодом Шкуро займався виборчою кампанією Андрієвського, який балотувався від «Батьківщини» до Верховної Ради у 222-му окрузі, що охоплював Солом’янський район, і переміг.
У вересні 2012 року на Шкуро було скоєно напад. Його витягли з автомобіля та побили, він також отримав поранення. Прихильники пов’язували напад із політичною діяльністю та виборчою кампанією Андрієвського. Водночас у матеріалі згадувалася й інша неофіційна версія — нібито конфлікт міг бути пов’язаний із боргами Шкуро. Справа, як зазначалося, залишилася нерозкритою.
Повернення до влади через УДАР
У 2014 році Максим Шкуро знову став депутатом Київради — цього разу від партії Віталія Кличка УДАР. Автори знову пов’язували його висування із впливом Дмитра Андрієвського.
До УДАРу тоді перейшла і значна частина колишнього активу «Батьківщини» у Солом’янському районі, включно з Оленою Яременко. Через кілька місяців Шкуро отримав посаду голови Солом’янської РДА.
У публікації ця домовленість подавалася як частина політичного компромісу: за підтримку команди Кличка група Андрієвського—Шкуро нібито отримала суттєвий вплив на управління районом.
У наступні роки в Солом’янському районі справді активізувалися будівельні та ремонтні роботи, значна частина яких фінансувалася коштом районного бюджету. Зокрема, будували каналізаційні мережі у кварталах приватної забудови та ремонтували під’їзди житлових будинків.
Автори звертали увагу на те, що адміністрація іноді настільки швидко розраховувалася з підрядниками, що, за їхньою версією, не завжди дотримувалася необхідних процедур. Через пов’язані з цим проблеми рахунки РДА певний час були заблоковані, але згодом ситуацію вдалося врегулювати після втручання впливових покровителів.
Паралельно продовжувалася забудова Батиєвої гори та виділення земель у Солом’янському лісопарку. МАФи, попри кампанію міської влади з їх демонтажу, за твердженням авторів, у районі продовжували працювати, як і заклади, пов’язані з кумом Шкуро.
Фінальна частина матеріалу поверталася до скандального аудіозапису самого голови РДА. Автор використовував його як підтвердження власної оцінки того, наскільки комфортним було становище чиновника у підконтрольному районі.
Окремо у публікації порушувалося питання можливого подальшого призначення Шкуро на посаду заступника міністра, пов’язаного з будівельною галуззю. Автор припускав, що таке просування знову могло лобіюватися Дмитром Андрієвським, чиї будівельні компанії на той час уже розширювали діяльність за межі Києва та мали філії у Дніпропетровську й Харкові.
На думку автора, перехід Шкуро на центральний рівень міг бути вигідним для подальшого розширення бізнесових інтересів його політичного покровителя. Водночас публікація залишала відкритим питання, чи не завадить такому кар’єрному підвищенню оприлюднення резонансного запису з його власними висловлюваннями.