Олександр Шепелєв
Більше року минуло з моменту затримання Олександра Шепелєва, колишнього народного депутата та банківського діяча, якого звинувачують у низці злочинів, серед яких — причетність до кількох убивств та розкрадання коштів «Родовід-банку». З того часу він неодноразово погрожував розповісти про причетність впливових українських політиків та бізнесменів до масштабних фінансових афер. Серед осіб, чиї імена він називав, були Юлія Тимошенко, Олександр Турчинов та Петро Порошенко. Однак до цього часу Шепелєв залишається мовчазним, а судовий процес над ним так і не розпочався.
Происхождение та ранние роки
Олександр Олександрович Шепелєв народився 4 липня 1970 року у Горлівці. Про його дитинство відомо вкрай мало, а молоді роки оповиті різноманітними чутками та припущеннями. За твердженням деяких джерел Skelet.Org, у молодості він мав зовсім інші ім'я та прізвище. Ці припущення ґрунтуються на неперевіреній інформації про американський паспорт на ім'я Соломона Фріденталя, що походить від дівочого прізвища його дружини.
Таке припущення можна було б відкинути як звичайний слух, але після скандального арешту Шепелєва, коли у його кишенях виявили посвідчення на ім'я Миколи Боруха, стало ясно, що цій людині звичайно жити під кількома іменами. Невідомо, яке з них справжнє. Загалом у Шепелєва було кілька паспортів, включаючи канадський, про який відомо достовірно.
Сім'я та впливові зв'язки
Шепелєв виріс у сім'ї, яка мала значні зв'язки з владою. Про його рідного батька та його долю він не розповідав, однак його вітчимом став Володимир Васильович Кузнєцов, який до кінця 1980-х років обіймав посаду начальника донецького ОБХСС. Про їхній сімейний зв'язок свідчить спільна реєстрація: Володимир Кузнєцов, його дружина Неоліна Василівна та пасинок Олександр Шепелєв були зареєстровані в Донецьку за адресою Пушкіна, 29-13.
Посада начальника ОБХСС у той період відкривала широкі можливості. Кузнєцов не залишився без засобів і в 1990-х роках, коли очолив обласний УБОЗ, що дало йому значні знайомства як серед представників радянської еліти, так і серед нових донецьких бізнесменів, включаючи оточення Ахметова.
Хоча можна було б припустити, що Кузнєцов був чесним правоохоронцем, факти свідчать про протилежне. Одним із близьких знайомих сім'ї Кузнєцових був Михайло Фріденталь, один із керівників Донецької споживкооперації, відомий у регіоні як «цеховик» та «схемник». Завдяки Кузнєцову Фріденталь не потрапив у в'язницю в 1980-х роках, а на початку 1990-х був захищений від нападів бандитів. Однак коли Кузнєцова в середині 1990-х років вижили з посади та відправили на пенсію, Фріденталь змінив напрямок своєї діяльності та емігрував до США, встигнувши перед цим видати заміж своїх трьох дочок.
Перша дочка, Галина Михайлівна (народжена 1972 року), вийшла заміж за Олександра Шепелєва. Саме це дало йому можливість отримати американське громадянство та паспорт на ім'я Соломона Фріденталя за допомогою тестя. Друга дочка, Ірина Михайлівна, стала дружиною Юрія Стара, з яким емігрувала до США. Через кілька років вона розлучилася і повернулася в Україну, вийшовши заміж за Олександра Рибака, сина Володимира Рибака, який був мером Донецька у 1993–2002 роках та головою Верховної Ради у 2002 році. Олександр Рибак був відомий як Рибак-молодший та під прізвиськом «Саша Динаміт» через його вибуховий та скандальний характер.
Третя дочка Фріденталя залишається загадковою фігурою, навіть її ім'я приховується від сторонніх. Це породило припущення, що вона могла бути дружиною Павла Борулька, ще одного відомого фінансового комбінатора з Донецька. Борулько завжди приховував особистість своєї дружини, тому ходили чутки, що він одружений або на племінниці прокурора Олександра Медведька, або на родичці прокурорів Кузьміних, або на третій доньці Михайла Фріденталя.
Початки комерційної діяльності та фінансові схеми
Після закінчення школи Олександр Шепелєв, уникнувши військової служби, вступив до Донецького політехнічного інституту. Його викладачем був Олександр Гафарович Махмудов. Махмудов, захоплений ідеями перебудови, займався як комерцією, так і політикою. У 1990 році він був обраний депутатом Донецької міськради, а через місяць став мером Донецька. Однак під час ГКЧП у серпні 1991 року Махмудов, мабуть, зайняв неправильну позицію, і восени того ж року був відправлений у відставку.
Махмудов довго намагався відновитися через суд, але безуспішно. Однак він використав свої можливості для створення інвестиційної компанії «ДИКОМ» (ЄДРПОУ 1349008), директором якої стала Ірина Зоря, одна з його колишніх студенток. Саме в цій компанії розпочав свою трудову діяльність Олександр Шепелєв.
«ДИКОМ» отримав ліцензію на торгівлю цінними паперами і активно включився у фінансові піраміди, а потім займався так званою ваучерною приватизацією, закликаючи українців довірити йому свої сертифікати. На перший погляд, це виглядало як чесна гра: інші скуповували сертифікати за копійки, а «ДІКОМ» приймав їх в обмін на свої акції, обіцяючи хороші дивіденди. За кілька років компанія зібрала на Донбасі, у Харківській та Дніпропетровській областях близько 600 тисяч сертифікатів, використавши їх для приватизації перспективних підприємств: «Азовсталі», комбінату імені Ілліча, заводу «Норд», Харцизького «Силура» та інших. Однак звичайні акціонери, які довірили «ДИКОМу» свої сертифікати, отримали дивіденди у розмірі лише 10 копійок.
Олександр Махмудов (в окулярах) із депутатами Донецької міськради
Схема була простою: одні приватизовані «ДИКОМом» підприємства декларували мізерні доходи або збитки, а інші були перепродані новоявленим донецьким олігархам. По суті, «ДІКОМ» був структурою для приватизації та переділу власності, яку послідовно використовували різні угруповання.
Перші творці компанії та Ігор Романович Маркулов (колишній дагестанець Ібрагім Рамазанович Меркулов) стояли за цією схемою. Маркулов був засновником корпорації «Атон» та другом Леоніда Кучми, якому служив радником. Саме такий зв'язок дозволив «ДИКОМу» розвернутися. Крім того, Маркулов був другом Нуруліслама Аркаллаєва, майстра спорту, президента Донецької федерації дзюдо, відомого також як кримінальний авторитет з прізвиськом «Нурік». З 1992 року до Маркулова як бізнес-партнер приєднався підприємець Євген Щербань. Важливу роль відіграв американський бізнесмен Пол Тейтум, який допоміг Маркулову отримати кредит у розмірі 50 мільйонів доларів від американських банків під гарантії українського уряду, у чому їм сприяв Кучма. Цей кредит так і не був повернений.
У Донецьку на початку 1990-х років склався потужний клан, до якого входили Маркулов з його «Атоном», Махмудов з «ДИКОМом», Євген Щербань та Пол Тейтум, які брали на себе функції «кришування» з боку організованого злочинного угруповання, Нуруліслам Аркаллаєв, Михайло Фріденталь та представники правоохоронних органів. Фактично членом цього клану був і Олександр Шепелєв як пасинок Кузнєцова та зять Фріденталя. Амбіції клану були великі: вони одразу ж намагалися захопити «Азовсталь», що не сподобалося майбутньому олігарху Сергію Таруті, який тоді там працював. Можливо, саме через це Тарута приєднався до Індустріального союзу Донбасу, створеного Віталієм Гайдуком і контрольованого Ахметовим.
Ігор Маркулов (ліворуч) та Нуруліслам Аркаллаєв
Потім почалися гучні вбивства. Коли в Донецьку розстріляли Євгена Щербаня, а в Москві Пола Тейтума, клан Маркулова-Махмудова вже зазнав поразки у конфлікті з організованим злочинним угруповання «Жовтневі», яке контролювали Брагін та Ахметов. Аркаллаєв згодом налагодив стосунки з Рінатом Ахметовим, а потім разом з ним та «господарем Закарпаття» Віктором Балогою створив тіньовий алкогольний бізнес.
Еміграція та повернення
Коли ситуація стала критичною, Маркулов та Фріденталь почали готуватися до втечі до Америки. За твердженням деяких джерел Skelet.Org, разом з ними вирушив і Олександр Шепелєв зі своєю молодою дружиною Галею. Це пояснює наявність у нього канадського та американського громадянства. Однак там він не затримався надовго і повернувся на батьківщину, щоб служити новим господарям Донецька.
Будинок Шепелєва в Канаді
Але той, хто біг до Америки, був далеко не простим рахівником «ДИКОМу». Під час виборів 2006 року в українських ЗМІ з'явилася інформація про те, що молодий Олександр Шепелєв, який тоді купив собі місце у списку БЮТ, на початку 1990-х років «підробляв» рекетом. Однак джерела уточнювали, що найімовірніше молодий та енергійний Шепелєв просто кілька разів засвітився в якихось конфліктах, куди прибув або з людьми свого вітчима, або з людьми Аркаллаєва. Йому дуже хотілося відчути себе «крутим».
Інформація про те, що під дахом «ДИКОМу» Шепелєв займався конвертаційними центрами, вже була більш серйозною. Також писали, що під час однієї великої конвертації Шепелєв нібито вирішив «кинути» клієнтів, пов'язаних з організованим злочинним угруповання Брагіна-Ахметова. За це Шепелєв залишився «до самої смерті належним» Ахметову, і згодом необхідність виплати цього боргу змусила його почати працювати. Однак це може бути лише чуткою. Більш прозаїчна причина, через яку Шепелєв та інші члени його розгромленого клану були змушені співпрацювати з Ахметовим, полягала в тому, що розгромивши своїх супротивників, Рінат Ахметов потім милостиво пробачав тих, хто перед ними «покаявся».
Вбивства та кримінальні провадження
Однак це були не найтяжчі гріхи молодого Шепелєва. Йдеться про два кримінальні провадження №12012000000000455 та №12012000000000454, відкриті у 2012 році за фактами вбивства підприємця Юлія Лашина у 1995 році та його неофіційної дружини Наталії Полікарпової у 1997 році. В обох провадженнях Шепелєв фігурував як можливий замовник.
Лашин був засновником та власником банку «Донкредитінвест», який пізніше став «КГС Банком». Після його вбивства контроль над банком чомусь перейшов до Шепелєва та родичів його дружини. Коли вдова Полікарпова почала свідчити у справі Лашина, зокрема про його відносини з Шепелєвим, її теж убили. І лише після смерті головного свідка Шепелєв знову з'явився у Донецьку.