Українські політики активно готуються до можливих дострокових виборів, використовуючи різноманітні способи завоювання прихильності виборців. Одні роздають цукор та святкові подарунки, інші організовують концерти та розважальні заходи. Нардеп Олександр Шевченко обирає власний метод: він запрошує своїх виборців з 83-го округу (Івано-Франківськ) на екскурсії до знаменитого гірськолижного курорту «Буковель» та влаштовує для них обіди. Такі витрати йому обходяться дешево, оскільки він багато років керував цим курортом і залишається його фактичним господарем. Водночас дрібні видатки на виборчу кампанію він компенсує за рахунок бюджету дорожного будівництва, який активно «пиляє» протягом кількох років.
Шевченко вже двічі переконав виборців округу на дострокових виборах 2014 року, але нині їхня довіра до нього суттєво впала. Навіть працівники «Буковеля», які знають його багато років, висловлюють невдоволення. На цьому дорогому та популярному курорті, який приносить власникам величезні доходи, останнім часом почали затримувати зарплату персоналу.
З кінця 2016 року «Буковель» частково перейшов у державну власність, але його штучно утримують у збитковому стані. За цим процесом безпосередньо стоїть Олександр Шевченко. Більшість українців знають його переважно через скандальний інцидент серпня 2014 року, коли на нього напав депутат Олег Ляшко. Skelet.Org пропонує детальніше познайомитися з цією людиною та її бізнес-історією.
Проста біографія з дивними деталями
Олександр Леонідович Шевченко народився 8 квітня 1971 року у місті Коломия Івано-Франківської області у простій небагатій родині. У той час єдиною перспективою для юного Сашка була посада майстра на одному з місцевих заводів. Після восьмого класу він вступив до Коломийського ПТУ-14 на спеціальність радіомонтажника, де навчався з 1986 по 1989 рік. Потім влаштувався монтажником радіоапаратури 2-го розряду в цеху №4 Коломийського деревообробного заводу — принаймні так стверджує його офіційна біографія.
Однак у цій історії виникають питання. За радянським табелем про робочі ранги другий розряд присуджувався учням без професійної освіти. Тим часом Шевченко стверджує, що закінчив ПТУ з червоним дипломом, що давало право на четвертий розряд. Таким чином, у його біографії спостерігається незрозуміла плутанина щодо кваліфікаційного рівня.
Водночас 1989 року Шевченко вступив до Чернівецького університету на спеціальність радіоінженер, яку закінчив 1995 року, мабуть, переривавши навчання на час військової служби. Однак до середини 90-х років ні робота на деревообробному заводі, ні спеціальність радіоінженера його більше не цікавили.
Початок комерційної кар'єри та таємничі зв'язки
1995 року Шевченко вступив у бізнес як менеджер з торгівлі у приватному підприємстві «Аускопрут». Однак його справжнім покликанням став інший напрямок. 1997 року він став директором ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Кварта» (ЄДРПОУ 13661737), обіймаючи цю посаду до 2004 року. У його офіційній біографії це підприємство згадується лише побіжно, проте «Кварта» виявляється дуже цікавою фірмою.
Підприємство займалося широкою комерційною діяльністю: експортувало продукцію переробки молока (казеїн) та цукру, торгувало зерном і нафтопродуктами. Вчорашній монтажник радіоапаратури навряд чи міг очолити такий бізнес без необхідних зв'язків серед родичів чи однокласників, але всі біографічні матеріали Шевченка зберігають мовчанку з цього приводу.
Однак відомо, що засновниками «Кварти» були батько та син Попадюки: Анатолій Васильович та Ігор Анатолійович. Тісний зв'язок Шевченка з ними викликає багато запитань. Ігор Попадюк-молодший давно прославився як аферист і «кидала», який ховався від відплати в Австрії. Його батько Анатолій Попадюк відомий своєю кар'єрою у «Нафтогазі» та «Нафтогазбуді» у 2000-х роках. Саме з такими людьми починав у бізнесі Олександр Шевченко — 1997 року вони запросили його на посаду директора своєї фірми і навіть передали йому 35% статутного фонду. Такі подарунки не роблять людям із вулиці.
З «Кварти» виросли кілька дочірніх фірм, у тому числі «Галичина-Сахар» (ЄДРПОУ 31162561), яка нині належить Тетяні Віталіївні Шевченко — громадянській дружині Олександра Шевченка.
Брат у політиці
Молодший брат Олександра — Віктор Леонідович Шевченко (народився 4 грудня 1980) — пішов стопами старшого. 1994 року він вступив до того ж ПТУ-14 на спеціальність радіомеханік з ремонту радіотелевізійної апаратури, а потім заочно вступив до Прикарпатського університету на правознавця. Нині Віктор складає братові компанію у Верховній Раді.
2000 року Віктор Шевченко з'явився в штаті щойно заснованої фірми ТОВ «Скорзонера» (ЄДРПОУ 31067573) як менеджер проектної групи. Саме його група проектувала майбутній курортний комплекс «Буковель».
Легенда про європейський курорт
Згідно з розповіддю братів Шевченка, 1999 року вони відпочивали на гірськолижному курорті десь у Європі. Мабуть, це було після чергової вдалої угоди щодо продажу українського казеїну до Польщі. Можливо, там тимчасово ховався від військкома Віктор Шевченко, чекаючи, поки брат купить йому «білий квиток» — адже у свої 19 років він мав виконувати військовий обов'язок, а не відпочивати на альпійських курортах. За їхньою легендою, саме тоді брати зайнялися мрією збудувати гірськолижний курорт «європейського рівня» на батьківщині, і так виник проект «Буковеля».
Прихід Коломойського та зміна власності
Однак є те, про що «буковельські брати» мовчать. Spelet.Org відомо, що спочатку до засновників ТОВ «Скорзонера» входили брати Шевченка та Попадюки. Саме з них починався «Буковель». Однак потім відбулися великі зміни: до проекту прийшла група «Приват» Ігоря Коломойського та Геннадія Боголюбова.
У регіоні «Приват» цікавили два нафтопереробні заводи — Дрогобицький «Галичина» та Надвірнянський «Нафтохімік». Будувати курорт Коломойський не збирався. За наявною інформацією, інтерес до проекту «Буковель» до Коломойського доніс Ігор Палиця, з яким мав справи Анатолій Попадюк. Коломойський «вклався» у проект, але зовсім не так, як розповідає Олександр Шевченко.
Всі придбання «Привату» були схожі на рейдерські захоплення. У одних випадках Коломойський обдирав людей до нитки і викидав, у інших приймав їх на службу. Попадюкам та Шевченку пощастило. Анатолій Попадюк втратив свою основну частку в «Скорзонері», але за допомогою Коломойського та свого друга Олексія Івченка отримав місце комерційного директора «Нафтогазу». 2006 року його навіть пророкували до приймачів Івченка, а потім він очолив «Нафтогазбуд».
Олександр Шевченко зберіг крихітну частку в «Скорзонері» (2,1%), оформлену через фірму «Галичина-Цукор», і з 2004 року обіймав посаду директора фірми — головного керуючого «Буковелем». Його брат Віктор до 2007 року працював під його керівництвом менеджером з розвитку концепції, а потім очолив фірми «Амбіка» та «Бугіль», які займаються наданням послуг на курорті (готелі, ресторани, розваги).
Основним власником «Скорзонери» та «Буковеля» став «Приват» (91,4%), який володіє ним через ТОВ «Дерлінг», та ТОВ «Мавекс» (6,5%), що сягає корінням в офшорні структури.
Схема розвитку курорту
Розквіт «Буковеля» при Коломойському відбувався за певною схемою. «Скорзонера» володіла територією курорту і декількома ключовими об'єктами, здійснювала координуючу діяльність та надавала ділянки в оренду для будівництва готелів, ресторанів і розважальних комплексів іншим фірмам — їх нині налічується близько 30. Ділянки розподілялися за принципом: одні — для людей Коломойського, інші — для потрібних людей (родичів чиновників та політиків), треті — для інших бізнесменів. Простіші об'єкти будували навіть місцеві підприємці.