Українська громадськість добре обізнана з корупційно-олігархічними та кримінальними структурами, які контролюють економіку у Донецьку, Вінниці, Одесі, Дніпропетровську, Закарпатті, Львові та Буковині. Однак варто звернути увагу й на кіровоградське середовище, де однією з ключових фігур став Ігор Шаров. Цей бізнесмен, який довгий час залишався малознаним за межами рідного Кіровограда (Кропивницького), брав участь у масштабних схемах та операціях з величезними грошовими потоками. Частина цих коштів дісталася йому особисто, що дозволило Шарову зберігати розкішний спосіб життя навіть у період економічної кризи.Ігор Федорович Шаров народився 10 серпня 1961 року у селищі Скаловські Хутори Новоархангельського району Кіровоградської області. Його батьки — Марія Корніївна та Федір Макарович Шарові — виховували четирьох дітей: Олександра (1957), Валентину (1959), Ігора та Юрія (1965). Проте всеукраїнське визнання здобув лише Ігор. У 1967 році батько покинув сім'ю, і матері довелося самостійно піднімати дітей.Дитячі роки Ігоря та його молодшого брата Юрія були позначені матеріальними труднощами. Це глибоко вплинуло на формування їхнього характеру: обидва розвинули хронічну матеріальну залежність, постійне прагнення до накопичення та бажання заробляти якомога більше грошей будь-якими доступними способами.Після закінчення школи Ігор Шаров вступив до Київського медичного училища за наполяганням матері. Він закінчив його 1980 року і навіть встиг кілька місяців працювати фельдшером у наркологічному відділенні. Незабаром його призвали до армії, де він дізнався про потужний вплив наркотиків на людей. Це сталося в Афганістані, куди Шаров добровільно вирушив як військовий фельдшер, щоб заробити більше. Він став командиром медичного взводу у 103-й дивізії ВДВ.У мирному СРСР знеболювальні опіати суворо контролювалися та навіть вилучалися з військових аптечок. Однак у гарячому афганському конфлікті без них було неможливо обійтися, і деякі військовослужбовці час від часу вживали морфін або метадон для розслаблення. Отримати ці препарати можна було лише в медичній частині. За інформацією джерел Skelet.Org, Шаров скористався цією можливістю для заробітку.Протягом служби з 1980 по 1983 рік Шаров не лише заробляв, а й став членом КПРС. За даними тих же джерел, його нібито достроково відправили з Афганістану назад до СРСР саме тому, що витрата знеболювальних препаратів у його медичній частині значно перевищувала допустимі норми. Повернення на цивільну роботу у якомусь казахстанському місті його не приваблювало, тому він повернувся додому.У своєму інтерв'ю газеті «Факти» Шаров стверджував, що заробив в Афганістані достатньо грошей, щоб 1993 року відкрити своє перше підприємство «Інкопмарк». Однак це твердження викликає сумніви: чи дійсно він повернувся з повною валізою доларів, які потім десять років ховав під ліжком, живучи при цьому на орендованій квартирі?Скоріше за все, Шаров просто збрехав журналістам, намагаючись приховати справжнє походження свого першого капіталу. Існує й інша версія подій.1983 року Ігор Шаров вступив до Кіровоградського педагогічного інституту, закінчив його 1987 року і залишився там викладачем історії. Він також очолював профспілковий комітет та комсомольський осередок як молодий комуніст. До своєї партійної приналежності він ставився серйозно — не з ідеологічних переконань, а як до сходів кар'єрного зростання. Навіть свою першу кандидатську дисертацію він присвятив історії КПРС, обравши темою «Робітничий клас України у сфері виробництва в умовах формування та зміцнення командної економіки». Однак захистити її не встиг: на дворі був уже 1991 рік. Партійний квиток Шаров не викинув, і він знадобився йому 1993 року, коли КПУ знову реінкарнувалася. Маловідомий факт, але у 1993–1995 роках Ігор Шаров був членом КПУ.Хоча Шаров не встиг завершити дисертацію, він організував молодіжний кооператив, отримавши кошти з комсомольської каси, і активно займався дрібнооптовою торгівлею дефіцитними товарами. Він їздив країною, закуповував продукти, побутову хімію, косметику, привозив їх до Кіровограда і продавав. У цьому бізнесі йому допомагали його брати. Юрій, молодший за нього, виявився здібним комерсантом і швидко адаптувався до роботи на кіровоградських базарах. Олександр, старший брат, працював у Кіровоградському ГУ МВС і прикривав сімейний бізнес від рейдів криміналу та силових структур.1993 року брати втілили свій сімейний бізнес у формі підприємства «Інкопмарк», яке стало основою однойменної корпорації. Це саме підприємство, яке Ігор Шаров пізніше називав створеним за гроші, «заробленими в Афганістані».Журналісти цікавилися «Інкопмарком» не випадково. Перш ніж розширитися в мережу підприємств різних напрямків, добре відомих кіровоградцям, ця фірма 1994 року стала співзасновником всеукраїнської корпорації «Республіка». Це була сумно відома компанія, яка завдала державі збитків на багато мільйонів доларів і залишила Україну з півмільярдним боргом перед Туркменістаном.Історія того, як кіровоградський бізнесмен Ігор Шаров потрапив до Києва, залишається загадкою. Сам Шаров визнавав, що раптово піднявся до столичного рівня завдяки впливовим покровителям, але імена їх не називав. Журналісти гадали, хто це міг бути, перераховуючи впливових вихідців із Кіровограда: генерала СБУ Євгена Марчука, російського бізнесмена та високопосадовця Дмитра Козака. Марчук 1994 року став віце-прем'єром, а потім і прем'єром, однак видимого зв'язку Шарова з ним не простежується.З найбільшою ймовірністю покровителем міг бути Юрій Кравченко, який до кінця 1992 року працював в УВС Кіровоградської області (і, можливо, знав Олександра Шарова), а 1993 року став головою Державного митного комітету України.1994 року впливові люди познайомили Ігоря Шарова з бізнесменом Ігорем Бакаєм, і вони одразу ж стали діловими партнерами. Разом вони створили корпорацію «Республіка», яка займалася газовими операціями і 1995 року стала найбільшим газовим трейдером України. Бакай отримав цей бізнес завдяки своїм великим зв'язкам як у владі, так і в кримінальному світі. Серед його «ділових партнерів» називали тодішніх київських кримінальних авторитетів Володимира Киселя (Діда), Віктора Рибалка (Рибку), Олександра Пресмана (людину Семена Могилевича). Ігор Шаров також мав близькі контакти з цими особами.1995 року Бакай почав згортати діяльність «Республіки» і готував новий проект — ЗАТ «Інтергаз», призначену для реалізації більш прибуткових та корупційних схем. 11 серпня 1995 року в Пенсільванії (США) під номером 2664703 було зареєстровано фірму «Intergas Inc» як дочірню компанію ЗАТ «Інтергаз». Ця американська фірма призначалася для уникнення податків та виведення за кордон валютних коштів, заробленими «Інтергазом». Директором «Intergas Inc» став Ігор Шаров, головним бухгалтером — Станіслав Мельник. Цікаво, що тоді ж Бакай та Мельник придбали собі в Пенсільванії приватні будинки. Чи розжився там нерухомістю й Шаров, залишилося невідомим.Skelet.Org відомо, що 1996 року Шаров очолив у Києві основну компанію, ставши головою правління ЗАТ «Інтергаз». Однак його керівництво тривало недовго.1995 року Ігор Шаров переміг на повторних виборах у Роздольненському виборчому окрузі № 41, балотуючись як комуніст, і отримав мандат народного депутата. Він одразу ж увійшов до парламентського Комітету з питань паливно-енергетичного комплексу. Однак захищати інтереси робітничого класу Шаров не збирався. Він одразу написав заяву про вихід із КПУ, перейшов до депутатської групи «Конституційний центр» і спокійно сидів там, не виявляючи жодних політичних ініціатив. При цьому він тихо лобіював інтереси свого бізнесу та виконував прохання впливових людей.Це, мабуть, було оцінено президентом Леонідом Кучмою, який 1996 року призначив Ігоря Шарова своїм представником у Верховній Раді.Газовий бізнес Шарова та Бакая тоді розвивався неважко. Можливо, причиною цього була активна діяльність корпорації ЄЕСУ, яку контролював новий прем'єр-міністр Павло Лазаренко, який замінив на цій посаді Євгена Марчука.1997 року Кучма призначив Ігоря Шарова своїм радником (він залишався на цій посаді до самого Майдану). 1998 року його призначили заступником міністра Кабінету міністрів. Однак на цій невизначеній посаді Шаров не затримався. На виборах 1998 року він знову отримав депутатський мандат, цього разу за списком НДП, яку очолював прем'єр Пустовойтенко. Цього разу він отримав місце не у паливному комітеті, а у комітеті з питань охорони здоров'я, материнства та дитинства. На перший погляд це здається дивним, однак це мало свої причини.
