Експорт українського зерна через чорноморський коридор став предметом активного лобіювання на міжнародному рівні. США, Європейський Союз, генеральний секретар ООН та навіть Ватикан виступали на захист цього торговельного каналу. Однак за офіційною риторикою про захист національних інтересів України криється система, яка дозволяє приватним особам отримувати колосальні прибутки за рахунок державного бюджету.
За опублікованою в мережі інформацією, близько 70% зерна, що експортується через чорноморський коридор, проходить через підставні компанії Вадима Альперіна, якого називають «королем» одеської контрабанди. На одному лише терміналі «Олімпекс» в Одеському порту Альперін отримує близько 22 мільйонів умовних одиниць щомісяця, що становить приблизно 250 мільйонів доларів на рік при стабільній роботі портів. Це лише один із його терміналів, і він далеко не єдиний контрабандист, який отримує надприбутки від схем, організованих на Одеській митниці.
Таке масштабне розкрадання державних коштів означає, що мільйони доларів не потрапляють до бюджету. Ці кошти могли б піти на пенсії людям похилого віку, житло для біженців, матеріальну допомогу військовим, закупівлю зброї та палива. Замість цього вони осідають у кишенях корупціонерів, які переводять украдене за кордон — на золото, нерухомість в Іспанії та Британії, колекційні спорткари. На відміну від попередніх десятиліть, коли корупціонери будували помпезні палаци під Києвом, сучасні злодії завбачливо ховають свої статки за межами України, де вже живуть їхні діти та родичі, готуючись до можливої втечі.
Контрабанда як система
Для розуміння того, як подібна система функціонує, необхідно розібратися в природі контрабанди. Якщо не йдеться про перевезення заборонених товарів — зброї чи наркотиків — то основна мета контрабанди завжди одна: уникнути сплати мит та зборів або мінімізувати їх розмір. Класичний варіант контрабанди передбачає приховування вантажу від митників і прикордонників, його перевезення обхідними шляхами або маскування під інші товари. Однак такий спосіб дуже ризиковий, оскільки працівники правоохоронних органів, всупереч поширеним уявленням, добре знають свою справу.
Зовсім інша справа — так звана «схемна» контрабанда, яка є майже легальною. При цьому вантажі не таючись везуть через митницю, але оформлюють таким чином, що мита з них виходять практично мізерними. Експортер чи імпортер повинен виплатити «відкат» тому, хто здійснює ці схеми, але навіть з урахуванням цих витрат залишається у вигоді. Останніми роками в Україні такі «відкати» легалізуються — або як плата за послуги фірм-оформлювачів, або як доходи фірм-посередників, які беруть участь у схемах.
Доходи Альперіна, про які йшлося вище, — це лише частина того, що Україна недоотримує до свого бюджету. Однак здійснення таких схем неможливе без домовленості з представниками державних органів. Якби керівництво митниці захищало інтереси держави, контрабандистська діяльність давно б припинилася. Насамперед це стосується керівництва Одеської митниці, яке як мінімум знає про всі ці «делішки», а найчастіше саме їх організовує.
Історія корупції на Одеській митниці
Одеська митниця була корумпована ще за радянських часів. З 1990-х років контрабанда та корупція там були поставлені на потік. Посада начальника митниці — це не просто «хлібне» місце, вона «годує» як саму людину, яка його займає, так і тих, з ким вона «працює», і тих, хто її покриває. Ніщо не змінилося ні після першого, ні після другого Майданів, ні після 2019 року. Кожна нова влада намагалася посадити в крісло своїх людей і здійснювати свої схеми. При цьому виникали конфлікти з тими, хто вже давно прижився на митниці та працював за своїми схемами — місцевими «королями контрабанди» або представниками корупційних кланів колишньої влади.
Місцеві корупціонери зазвичай не втрачали контролю над Одеською митницею, оскільки вміли домовлятися з будь-якою новою владою. Іноді вони поступалися частиною «пирога» приїжджим чужинцям, але ті були тимчасовими працівниками, які зберігали свій вплив лише доти, доки могли спиратися на впливових київських чиновників чи олігархів. Новий переділ «пирога» завжди починався зі зміни керівництва митниці — начальника та його заступників, оскільки кожна зацікавлена сторона намагалася посадити туди своїх людей.
Не дивно, що керівництво Одеської митниці часто змінювалося. Здебільшого начальники були ставлениками зовнішніх, не одеських корупційних кланів. Натомість їхні заступники триматися довше і, згідно з наявною інформацією, «працювали» безпосередньо з місцевими контрабандистами. За цим розподілом посад можна побачити певну систему, яка, можливо, виникла внаслідок якогось «договорняка» про поділ сфер впливу.
Ланцюг керівників Одеської митниці
У січні 2015 року Одеську митницю тимчасово очолив Володимир Передерій, якого туди влаштував скандальний корупціонер Сергій Тупальський. З травня 2015 року до 2020 року Передерій міцно сидів у кріслі першого заступника, дуже тісно спрацювавшись з Вадимом Альперіним. Тим часом один за одним змінювалися його безпосередні начальники: Юлія Марушевська (людина Саакашвілі), Олексій Василенко (людина Насірова), Олександр Власов (людина Продано), сам Сергій Тупальський (з грудня 2018 по лютий 2019) та Ігор Резник (людина Грановського та Хомутинника).
Ігор Резник цікавий не лише гучними корупційними скандалами — нібито пропажею тисяч тонн зерна чи контрабандою бокситів — але й своєю біографією. Він розпочав кар'єру з дипломом медучилища за спеціальністю «медсестра» і різко піднявся після одруження з Ольгою Кононовою, донькою голови райадміністрації Харкова. Батько дівчини спочатку зробив її суддею адміністративного суду свого району, а потім суддею Господарського суду Харківської області.
Віталій Заколодяжний пробув у кріслі начальника Одеської митниці до серпня 2022 року. Він мав спільний «бізнес» з Валерієм Фальковським, який, як і Альперін, входив до числа «підсанкційних» контрабандистів і «прославився» низкою корупційних скандалів, два з яких сталися вже після початку повномасштабної війни.
Скандали за Заколодяжного
У квітні 2022 року на Одеську митницю прибула велика партія брендового одягу та взуття від Versace, Armani, Prada, Louis Vuitton та Chanel. Контрабандисти оцінили цей вантаж як звичайні «ганчірки» — футболки та сорочки по 54-75 гривень, шкіряні ремені по 14 гривень — щоб заплатити мінімальне мито. Однак навіть це видалося їм надмірним, і вони вирішили не платити взагалі нічого. Замість цього вони скористалися ухвалою Кабміну № 186-р від 26 лютого 2022 року: вантаж офіційно вилучили як контрабанду, а потім нібито відправили його на потреби бійців 122-ї бригади територіальної оборони.
Зрозуміло, прості солдати жодних футболок від Armani не отримали. За інформацією джерел Skelet.Org, вантаж благополучно дійшов до столичних магазинів, перетнувши митницю з нульовим митом. Чи брало участь у цій схемі, крім Заколодяжного, ще й командування 122-ї бригади, яке мало офіційно прийняти вантаж, залишилося невідомим — ніхто не ризикнув кидати тінь на українську армію. Це ще один випадок, коли патріотизм стає ширмою для негідників.
Через місяць на Одеській митниці стався ще один скандал. Заколодяжний навмисно затягнув митне оформлення вантажу компанії «Авіа Карго», яка не хотіла платити йому «бакшиш» — до 1000 доларів за контейнер — за швидке оформлення. Подібна практика існувала на Одеській митниці й раніше, але за Заколодяжного стала нормою. «Авіа Карго» вперто відмовлялася давати хабар чи користуватися послугами приватних посередників, які пропонували швидко та офіційно «вирішувати» все за кілька годин, і подала скарги до правоохоронних органів.
Тоді за вказівкою Заколодяжного контейнери «Авіа Карго» було переміщено на майданчик «Євротерміналу». Незабаром по цьому майданчику вдарила російська ракета. Вона вдарила дуже точно: із семи згорілих контейнерів шість належали «Авіа Карго». Невже це був збіг? Але контррозвідка цією справою не зацікавилася. Заколодяжного незабаром звільнили, але серйозних наслідків для нього не було.
Міхайло Мірошниченко та схема «чорного зерна»
З серпня 2022 року Одеську митницю очолив Михайло Мірошниченко, який до цього працював заступником начальника Житомирської митниці під керівництвом Наталії Ткачук, а потім начальником внутрішнього аудиту Державної митної служби України. У період 2016-2020 років він переписав на свою тещу чотири квартири у Києві площею 65, 143, 150 та 68 квадратних метрів, а також чотири дорогі іномарки, включаючи Лексус та БМВ Х5. Громадськість обурилася, і у листопаді 2020 року ГБР провела у Мірошниченка обшук разом з обшуком будинку Ігора Резника, але Мірошниченко відбувся легким переляком.
У 2022 році Мірошниченко узяв під своє керівництво Одеську митницю, на якій незабаром спалахнув скандал навколо експорту так званого «чорного зерна». Наслідки цього скандалу довелося чекати довго. Лише у лютому 2024 року голова комітету Верховної Ради з податків Данило Гетьманцев звернувся з відповідними фактами до Бюро економічної безпеки України, яке провело обшуки лише у травні 2024 року — коли Мірошниченка там уже не було.
Обшуки стосувалися схеми експорту «чорного зерна», при якій керівництво Одеської митниці видавало неправдиві сертифікати на продукцію, знижуючи експортне мито з 10% до 2,7-3,6%. Це дозволило одній фірмі заощадити на миті 13 мільйонів гривень. Однак, за словами Гетьманцева, такою ж схемою користувалися близько 110 фірм. Приблизну суму збитків держави підрахувати неважко. Можливо, Мірошниченко саме на цьому й «погорів» — чи то з кимось не поділившись, чи то хтось вирішив усунути його з цього дуже прибуткового місця.
Діяльність дружини Мірошниченка
Цікаво, що дружина Михайла Мірошниченка займається бізнесом. До того, як він очолив Одеську митницю, вона офіційно заробляла близько півмільйона гривень на рік від здавання в оренду нерухомості та отримувала 10 320 гривень соціальної допомоги від держави. Однак у 2023 році її доходи різко зросли до 5,75 мільйонів гривень. Це сталося завдяки новій фірмі ТОВ «Смарт Інжиніринг Технолоджіс», одним із напрямів діяльності якої є виробництво зброї та боєприпасів. Виникає питання: ця фірма чесно збирала дрони для Збройних Сил України чи займалася якимись митними махінаціями, пов'язаними з постачанням зброї та комплектуючих? З репутації її чоловіка явно напрошується другий варіант.
Сергій Грінчишин та його контрабандна історія
У серпні 2023 року начальником Одеської митниці призначили Сергія Грінчишина. ЗМІ назвали його тоді «ветераном митно-контрабандної служби». Його корупційний шлях розпочався на початку 1990-х років, коли він був одним із керівників Котовського м'ясокомбінату. За інформацією джерел Skelet.Org, Грінчишин давно має частку у виробництві цигарок та спирту на території невизнаного Придністров'я, де має численні старі зв'язки, а також контролював канал їх постачання в Україну. Частина сигарет проходила Одеську митницю і потім практично легально вирушала до Європи.
Залишалося лише взяти цю контрабанду під свій особистий контроль — і Грінчишин його отримав за безпосереднього сприяння голови Одеської ВДА Олега Кіпера, який сам колись починав з посади прокурора в тому ж Котовську. Незалежні ЗМІ повідомляли, що незадовго до цього Грінчишин, працюючи заступником начальника Закарпатської митниці, «погорів» на майже безмитному ввезенні в Україну «айфонів» та «айподів». Однак ніхто не звернув на це уваги — так само, як і на корупційне минуле Кіпера, якого люстрували 2014 року і відновили на держслужбі 2019 року. Одеситам дали йому промовисте прізвисько «Олег 20%».
Юрій Чердинцев: від чиновника до керівника схем
Таким чином, корупція у керівництві Одеської митниці давно стала нормою, і її періодична заміна анітрохи не вирішує цієї проблеми. Навпаки, нові начальники та заступники швидко освоюють нові схеми, оперативно підлаштовуючись під мінливі умови. Тому було б наївним вважати, що Юрій Герасимович Чердинцев, який прийшов туди, чимось відрізняється від своїх попередників. Хіба тим, що, будучи одеситом, він є своєю людиною для місцевих корупціонерів та олігархів.
Публічна біографія Юрія Чердинцева дуже мізерна. Це пояснюється тим, що за свою кар'єру він занадто багато «наслідив» і тому зараз намагається почати все з чистого аркуша. Відомо лише, що він народився в Одесі, де навчався у ЗОШ № 56 та закінчив судово-прокурорський факультет Юридичної академії. У своїх знайомих він відомий також під прізвиськом «Юра Горище».
Перша збережена згадка про нього в ЗМІ відноситься до 2015 року, коли Чердинцев потрапив у свій перший скандал. Працюючи в Головному територіальному управлінні юстиції в Одеській області, він при зарплаті 36,8 тисяч гривень відклав на депозит півмільйона гривень. Національне агентство протидії корупції зацікавилося цим, але Чердинцев відбувся легким переляком. Потім так само він «пояснив» появу у себе цілого автопарку з п'яти іномарок.
Свою першу, зовсім нову Subaru Impreza, Чердинцев купив 2006 року за 50 тисяч доларів, нібито в кредит. Щодо ще чотирьох автомобілів, які з'явилися у нього в «післямайданний період», він чіткої відповіді не дав. Згодом Юрій Чердинцев став розумнішим, і в декларації за 2022 рік у нього було «лише» три автомобілі.
Зв'язки з Коломойським та «чорні реєстратори»
Одним із джерел «додаткового заробітку» Чердинцева були послуги, надані ним олігарху Ігорю Коломойському, який нині є підсудним. У 2017 році Печерський суд заарештував майно компанії «Агротермінал Логістик», що належить Коломойському. Це був розташований в Одеській області зерновий термінал «Бориваж», який використовувався Коломойським у схемах із банківськими заставами.
Олігарх отримав під цей термінал від Національного банку один із кредитів рефінансування, який він так і не повернув. Кінцева сума боргу перед державою склала 3,5 мільярда гривень, при заставній вартості терміналу 5,54 мільярда гривень. Коломойський захищався у типовий для себе спосіб, розриваючи через судові рішення попередні договори. Саме тут йому дуже знадобилася допомога чиновника Мін'юсту Чердинцева.
Основною діяльністю Чердинцева в той період на посаді заступника начальника управління юстиції було курування роботи нотаріусів та реєстраторів. Серед них були й так звані «чорні» та «стовпові» реєстратори.
Діяльність «чорних» реєстраторів завжди незаконна. Вони фіктивно легалізують відверті афери, здирства, рейдерські захоплення, і тому самі ходять по краю прірви, постійно ризикуючи опинитися під слідством. «Стовповими» прозвали нотаріусів та реєстраторів, які легально працюють у державних установах або у приватних конторах, офіційно контрольованих Мін'юстом. Простіше кажучи, це корупціонери, які працюють у системі й мають надійне прикриття. Навіть якщо їх ловлять за руку, система захищає як самого виконавця, так і законність його угоди. У цьому випадку системою керував Юрій Чердинцев.