Одеський депутат Верховної Ради Геннадій Чекита залишається однією з найбільш суперечливих фігур у місцевій політиці та бізнесі. Важко знайти в Одесі людей, які б позитивно відгукнулися про нього, та ще складніше зрозуміти, як він став народним обранцем. Перебуваючи у складі пропрезидентської фракції, Чекита активно просуває законопроекти №7499 та №8257, спрямовані на скасування кримінальної відповідальності за отримання хабарів та «відкатів», а також на легалізацію тіньових доходів чиновників та депутатів. Сам він є фігурантом численних скандалів: від зв'язків із організованим злочинним угрупованням та смертельних дорожно-транспортних пригод до рейдерських захоплень та корупційних схем. При цьому він постійно заперечує свою причетність до цих подій, навіть коли факти це підтверджують.
Біографія та військова служба
Геннадій Леонідович Чекита народився 17 липня 1966 року в Одесі та закінчив школу №35 у 1983 році. Після цього він вступив до престижного Московського вищого загальновійськового командного училища імені Верховної Ради РРФСР, яке входило до п'ятірки найелітніших силових навчальних закладів СРСР та Росії. Конкурс туди був величезним, і приймали лише найкращих курсантів, які мали відмінні показники як у бойовій, так і в політичній підготовці. Випускники цього училища отримували цивільні спеціальності інженера та спеціаліста з управління персоналом.
Однак у біографії Чекіти зазначено, що він отримав дві цивільні спеціальності: інженера та референта-перекладача. Це викликає запитання, оскільки училище ніколи не готувало військових лінгвістів. Залишається невясним, де саме Чекита навчався іноземних мов та де він служив у Радянській армії з 1987 по 1990 рік після закінчення училища.
Цікавий факт: у 1989 році лейтенант Г.Л. Чекіта залишив слід у Мінському вищому військово-політичному училищі як командир курсантського взводу. Якщо це був саме Геннадій Чекита, то виникає питання, чому він приховав цей факт та сфальшував свою біографію. Навколо Чекіти ходять чутки про те, що він міг бути завербований наприкінці 1980-х років як агент ГРУ, ФСБ чи навіть МВС. Подібні чутки циркулювали й щодо інших відомих одеських діячів, зокрема Геннадія Труханова та Олександра Ангерти, якого називали головним кримінальним «дивлячим» Одеси.
Повернення до Одеси та перші кроки в бізнесі
1990 року Чекита звільнився з армії та повернувся до Одеси, де одразу отримав посаду заступника генерального директора територіально-міжгалузевого об'єднання Жовтневої районної ради міста. З цього моменту розпочалася його офіційна трудова біографія, хоча в ній не зазначено, завдяки чому та кому 24-річний лейтенант так вдало влився в цивільне життя. Протягом наступних двадцяти років він займав керівні посади в різних комерційних підприємствах, які переважно належали до структур СП «Панком» (ЄДРПОУ 14362066).
Олексій Козаченко та зв'язки з організованою злочинністю
Чекита не розкриває, завдяки якому давньому другу та компаньйону він досяг такого успіху. Цим компаньйоном був Олексій Олексійович Козаченко, ще одна відома в Одесі особистість. За інформацією одеських джерел Skelet.Org, з кінця 1980-х років Козаченко був безпосередньо пов'язаний із організованим злочинним угрупованням Сергія Миколайовича Єршова, відомого під прізвиськом Кацап. Джерела стверджують, що Козаченко займав у цій структурі значне місце, спеціалізуючись на тіньовому бізнесі, зокрема торгівлі кольоровим металом.
З 1990 по 1994 рік Козаченко був генеральним директором того самого територіально-міжгалузевого об'єднання Жовтневої райради і одразу запросив до себе в заступники Геннадія Чекиту. Разом вони розробляли тіньові та кримінальні схеми, пов'язані з металом. 1994 року ці схеми почали легалізувати, і так виникло СП «Панком», засноване Козаченком, Чекитою та кількома іншими людьми з угруповання Кацапа. Компаньйони зняли спортивні куртки «братви» та одягли малинові піджаки, перетворившись на «шановних бізнесменів».
Цей перехід відбувся вчасно, оскільки в другій половині 1990-х років в Одесі розпочалася велика кримінальна війна, яка почалася з вбивства Віктора Кулівара (Карабаса). Під час цієї війни угруповання Кацапа виступило проти угруповання Ангерти і було розгромлено. Сам Кацап був поранений і деякий час виїхав з Одеси. Однак він повернувся, визнав перемогу Ангерти, відійшов від кримінальної діяльності та перекваліфікувався на «шановного бізнесмена» Сергія Єршова, який контролює значну частку тіньової економіки Одеси. Це підтвердив у своєму інтерв'ю одеський бізнесмен Олександр Пресман, який також мав кримінальне минуле.
Подейкували, що Козаченко та Чекита довго залишалися пов'язаними з Сергієм Єршовим, і що він був не лише їхнім «дахом», а й мав свою частку (через третіх осіб) у їхньому бізнесі – і можливо, має й досі. Крім того, одеські джерела стверджують про існування цілого сімейного клану Єршових, до якого нібито належить Тетяна Миколаївна Єршова – незмінна керівниця справами міськради з 1994 року, яка починала саме в Жовтневому районі. Це пояснює, як Чекита та Козаченко зайняли свою нішу в одеському бізнесі та утримували її протягом усього цього часу.
Політичні конфлікти та судові справи
Хоча Єршов і «підкорився» Ангерті, його «нукери» ще довго гризлися між собою. 2004 року, під час першого Майдану, «нашоукраїнець» Козаченко публічно назвав спортивну школу Труханова «кузнею бандитів» та його вихователем, оскільки Труханов справді готував для Ангерти бойовиків і «титушок» у своїх спортивних секціях. У відповідь Труханов, який тоді мав репутацію «правого кулака Ангерти», подав на Козаченка до суду за наклеп. Козаченко не з'явився на жодне з шести призначених засідань, а 2006 року вибачився перед Федерацією тайського боксу Труханова. За словами поінформованих осіб, цей інцидент розглядався на рівні Ангерти та Єршова.
Смертельна ДТП та вбивство
5 листопада 2013 року в Одесі на Миколаївській дорозі в районі заводу «Одесакабель» сталася трагедія. Автомобіль «Бентлі» з номерним знаком ВН 0017 ОР, що рухався на граничній швидкості, збив 23-річного Євгена Бурдейного, який переходив проїжджу частину. Хлопець загинув на місці. З відеозаписів видно, що винними були обидві сторони ДТП, але водій автомобіля несе більшу відповідальність, оскільки їхав зустрічною смугою, об'їжджаючи автомобільну пробку.
Одесити одразу впізнали «Бентлі» за номером. Саме на цьому автомобілі тоді роз'їжджав містом Геннадій Чекита, який не дотримувався правил дорожного руху: їздив з надмірною швидкістю, паркувався де хотів, заїжджав на зустрічну смугу, підрізав інші автомобілі – загалом поводився як охамілий пан. Однак у першу ж хвилину після ДТП водій «Бентлі» квапливо залишив місце трагедії, а замість нього за кермо сів інша людина. До місця ДТП прибули великі чини ДАІ, були зібрані необхідні протоколи (за інформацією сайту «ОРД», це обійшлося Чекіті в мільйон доларів), і незабаром з'явилася офіційна версія від МВС: автомобілем керував співробітник елітного автосалону «Оскар», якому «Бентлі» було визначено для продажу. За два дні цього співробітника було випущено під заставу в 91 тисячу гривень.
Журналісти провели власне розслідування та з'ясували, що автомобіль зареєстрований на матір Геннадія Чекіти, яка через свій вік (77 років на момент ДТП) на ньому не їздить. Сам Чекита має довіреність на користування цим авто. Однак на запитання журналістів він відповів коротко та різко: автомобіль ніколи особисто йому не належав, до ДТП він не має стосунків. Справа була закрита «наглухо», а незабаром Одесі та всій Україні було вже не до неї, оскільки розпочався другий Майдан.
Вбивство Олексія Жеребка
23 липня 2004 року о 23.45 поряд із будинком Олексія Козаченка сталася гучна та резонансна подія всеукраїнського масштабу: народний депутат України застрелив на вулиці людину. Цим депутатом був Олексій Козаченко, обраний до Ради у 2002 році під прапорами прокучмівського блоку «За ЄдУ», який потім перебіг до «Народовладдя», потім до «Центру», а відразу після цього сховався в лавах опозиційної «Нашої України».
За основною версією Козаченка, він із дружиною та дітьми збиралися їхати до села до тещі, вийшов на вулицю першим, і там на нього просто так напали двоє п'яних молодих людей, які розмахували пістолетом. У ході боротьби Козаченко нібито відібрав пістолет і поранив одного з нападників, 25-річного Олексія Жеребка, раніше засудженого, який згодом помер.
Однак за версією матері вбитого та правозахисників, які її підтримали, її син зі своїм другом проходили повз автомобіль, в якому сидів Козаченко, попросили у нього прикурити – і були у відповідь «послані». Почалася суперечка, Козаченко вийшов з машини, щоб «нахилити нахалам», але вийшло так, що це вони настукали йому по голові. Тоді Козаченко замкнувся в автомобілі, дістав пістолет ТТ і через скло почав стріляти в кривдників. На шум прибила охорона Козаченка – і чи то забила пораненого Жеребка до смерті, чи добила його другим пострілом, а потім протягла труп близько сотні метрів у напрямку парку (але тут приїхала міліція).
Пізніше стало відомо, що Козаченко кілька разів змінював свідчення. Спочатку він заявив міліції, що використав власний пістолет у рамках самооборони, діставши його з барсетки після того, як нападники звалили його на землю. Але коли він проспався і згадав, що незаконне володіння пістолетом – це теж злочин, а тим більше після того, як з'ясувалося, що цей пістолет «гарячий» і перебуває в розшуку, Козаченко домовився з міліцією та переписав протокол – і злощасний ТТ уже став зброєю шалених нападників. Понад те, Козаченко публічно озвучив свою другу версію на спеціально зібраній прес-конференції та назвав це «політичною розправою над чесним депутатом».
Одеська газета «Вечірнє місто» у випуску №7 за 2004 рік повідомляла, що цей ТТ Козакову подарував його друг Сергій Єршов. Пізніше з'явилася інформація, що Олексій Козаченко великий любитель зброї та тримає вдома цілий зареєстрований арсенал (9 пістолетів та карабінів) плюс енну кількість нелегальних стволів.
Справа Козаченка, прозваного «другим Лозинським», розтяглася більш як на сім років. Коли 2006 року стало зрозуміло, що справа «зависла», а її матеріали викрадають та підміняють, громадські активісти влаштували численні пікети, а мати вбитого звернулася з листом до Віктора Ющенка – як до президента і як до лідера «Нашої України», головою одеської організації якої був Козаченко. Але все це було марно: спроби домогтися правосуддя робилися до 2011 року, а потім про справу якось забули. Проте вбивство не має термінів давності, і ця справа може бути реанімована й сьогодні. Це дуже сумнівно, враховуючи, що друг і компаньйон Козаченка Геннадій Чекита сьогодні є членом пропрезидентської фракції «Блок Петра Порошенка».
Політична кар'єра та корпоративні зв'язки
Шлях Геннадія Чекіти до «Блоку Петра Порошенка» був довгим і звивистим. У політиці він тривалий час йшов слід у слід свого компаньйона Олексія Козаченка. Депутатство Чекити у Жовтневій райраді (1994-1998) та Одеській облраді (2002-2006) не можна було назвати політичними етапами – там він позиціонував себе як «господарник» та отримав мандат, щоб легше було вести бізнес.
Політичними інтригами Чекита впритул зайнявся, будучи депутатом Одеської міськради (2006-2009). Його бізнес-партнер Козаченко, який був нардепом та членом політради «Нашої України», створив у міськраді фракцію «Наша Україна», куди зібрав своїх ділових партнерів, менеджерів та давніх знайомих з 1990-х років: Андрія Голубова, Володимира Компанійця, Віру Маркову, Дмитра Танцюру, Сергія Масцюка та інших. Чекита став його правою рукою, а головним рупором фракції став Анатолій Балінов – директор та співвласник ТРК «Град».
Балінов сам є ще тим «літуном»: спочатку він був прихильником Едуарда Гурвіца, але потім посварився з ним і перейшов у групу Козаченка – який теж тоді посварився з мером Одеси. Хто з них ініціював конфлікт, сказати було складно, оскільки Гурвіц мав звичку поривати зі своїми колишніми спонсорами та влаштовувати з ними війни. У 1990-х він порвав із Карабасом, а потім і з Ангертом, покликавши собі на допомогу інші одеські угруповання (у тому числі Кацапа), а потім зробивши ставку на чеченців та київські угруповання (так до Одеси прибули Пресман та Убірія). Цікаво, що у 2014 році Балінов очолив у міськраді Одеси фракцію «Довіряй справам», яка стала опорою Геннадія Труханова. У складі цієї фракції, яка в основному складалася з колишніх членів Партії Регіонів, можна було побачити й Дмитра Танцюру – довірену людину Козаченка.
Бізнес-партнером Балінова по ТРК «Град» є Тетяна Шпалтакова, якій належить 51% акцій. Шпалтакова відома тим, що вона також є компаньйоном Геннадія Чекити та Олексія Козаченка по цілій низці підприємств: «Одесгражданпроект», ТОВ «Лег-Транс», ВАТ «Будгідравліка», СП «Панком-Мет» та інші.
Те, що Козаченко та Чекита перетворили фракцію «Наша Україна» на антигурвіцевський табір, а також гучні звинувачення Козаченка у вбивстві, не пройшло повз увагу почесного вождя партії Віктора Ющенка. Коли у вересні 2007 року після реконструкції відкривали Одеський оперний театр, Козаченко викупив собі місце у першому ряду біля проходу – чекаючи на візит президента. Очевидці розповідали, що Ющенко, піднімаючись на сцену і тиснучи руки, демонстративно «не помітив» Козаченка, який «облизував» його собачим поглядом і нервово смикав спітнілою долонькою. Ющенко не захотів бруднити свою руку про людину, яка перебуває в центрі таких скандалів.
Козаченко залишився у лавах «Нашої України» лише через свої тісні зв'язки з Миколою Катеренчуком та Романом Безсмертним. Сьогодні Козаченко фінансує передвиборчу кампанію Безсмертного, який також зібрався у президенти.