Євген Альфредович Червоненко запам'ятався суспільству як скандаліст і матерщинник, людина з гіпертрофованою зарозумілістю, яка дивиться на оточуючих зверху вниз. Ще п'ятнадцять років тому, на початку своєї політичної кар'єри, він демонстрував ці риси характеру, і вони залишилися незмінними. Нині він регулярно з'являється на телебаченні, розривається емоціями про складне життя простого народу, розповідає сенсаційні історії та викриття, супроводжуючи все матюками. Причина такої активності очевидна: Червоненко проводить власну політичну кампанію, намагаючись залишатися помітним та затребуваним.
Народження та родинне походження
Євген Альфредович Червоненко народився 20 грудня 1959 року у Дніпропетровську (нині Дніпро) у впливовій єврейській родині. Його батько, Альфред Григорович Червоненко, був доктором технічних наук, автором численних патентів у галузі гірничої техніки та професором. Цікавим фактом є те, що дідусь Червоненка приходився двоюрідним братом (по материнській лінії) дитячому поетові Самуїлу Маршаку. У Євгена є молодший брат Ігор Альфредович, народжений 24 квітня 1971 року, який рідко згадується у ЗМІ, але відіграє значну роль у житті та бізнесі старшого брата. Обидва брати пізніше оселилися у Києві: Євген займав квартиру на Рейтарській вулиці, а Ігор — на Володимирській.
Навчання Євгена проходило у дніпропетровській школі №23, де він навчався разом із Віктором Пінчуком та Оленою Аршавою, які були молодші за нього лише на рік і входили до його кола шкільних приятелів. Школа вважалася елітною на той час, оскільки там навчалися діти з далеко не простих єврейських сімей, хоча це офіційно не афішувалося.
Шкільні роки та конфлікти
Несмотря на те, що юний Женя Червоненко отримував хороші оцінки і навіть став фіналістом республіканської математичної олімпіади, наука його не захоплювала. Причиною цього був його важкий хуліганський характер. Сам Червоненко пояснював, що не закінчив школу із золотою медаллю через антисемітизм та радянську систему.
Щодо причин його виключення з комсомолу існують дві версії, обидві озвучені самим Червоненком. За першою версією, яку він розповідав наприкінці 90-х років, десятикласник Женя Червоненко спалахнув праведним гнівом на хлопця, який назвав його образливим словом, і побив його так сильно, що довелося викликати швидку допомогу. За другою версією, також представленою самим Червоненком і відомою Skelet.Org, він влаштував у себе вдома новорічну вечірку, на яку прийшли Пінчук із дочкою першого секретаря обкому. Один хлопець із компанії напився, розбив вітрину та потрапив до міліції. На комсомольських зборах всіх прикрили, крім нього. Червоненко стверджував у 2004 році: «Мене, круглого відмінника, виганяли з комсомолу з такою фразою: «Червоненко – ідейний натхненник цієї пиятики, він же і її технічний виконавець». Ось це тавро і прилипло до мене в житті».
Однак обидві версії викликають сумніви. По-перше, однокласники Червоненка не пам'ятають, щоб він когось відправив до лікарні. Як кажуть, забіячливому хлопчику Бог таких важких кулаків не дав. Крім того, завдання тяжких тілесних ушкоджень — це гарантована стаття навіть для неповнолітнього. Тому перша байка була лише спробою зобразити себе богатирем. Також варто зауважити, що Олена Аршава була дочкою заступника начальника Дніпропетровського облздороввідділу, а не першого секретаря обкому. Обкомом тоді керував Олексій Ватченко, і старшокласниці-доньки він не мав. Щодо «одного хлопця з компанії», то в їхній групі лише один міг розбити п'яну вітрину — сам Червоненко, якого в школі прозвали «Червонцем», а за очі «Биком» через поганий характер і великі фізичні габарити. Твердження про те, що «всіх прикрили», також не відповідає дійсності, оскільки прикривати нікого не довелося — виконавця хуліганства схопили одразу. Крім того, Червоненко плутається щодо часу свого виключення з комсомолу: то 1977 року, то 1988 року.
Вітрина — це не побиття людини, але син професора легко відбувся. Однак помилково вважати Червоненка безстрашним бунтарем. Його знайомі та колишня дружина розповідали пресі, що він «бикував» лише тоді, коли був упевнений у своїй безкарності.
Перші невдачі та вступ до інституту
1977 року Євген Червоненко намагався вступити до Московського фізико-технічного інституту, але йому це не вдалося. За його твердженнями, причиною був антисемітизм: нібито за секретним розпорядженням Кремля обмежили прийом євреїв до престижних наукових вузів, мотивуючи це тим, що вони отримають диплом безплатно, а потім емігрують на Захід. Навіть протекція батька-професора не допомогла. Перед молодим чоловіком виникла загроза призову до армії, тому батько допоміг йому терміново вступити до Дніпропетровського гірничого інституту на механіко-машинобудівний факультет. Таким чином Євген продовжив сімейну традицію — його батько та дід також закінчили цей виш. Батько влаштував його до себе у НДІ «Дніпромашоббагачення», де посадив писати кандидатську дисертацію.
Переорієнтація на автоспорт
Однак креслення гірських комбайнів навівали на Євгена нудьгу. Натомість він захопився авторалі, де зазвичай сидів не за кермом, а на місці штурмана, командуючи напрямком руху та інтенсивністю газу. Вже 1982 року він закинув дисертацію і став членом команди авторалі, яка 1983 року здобула перемогу у спартакіаді УРСР. З цього моменту з інститутом та роботою було покінчено. Деякі називали його «штурманом від Бога», проте це викликає сумніви через автокатастрофу, в якій загинув його водій. Сам Червоненко розповідав про це дуже коротко: «1987 року загинув мій друг по збірній України, його останнім словом на швидкості 180 км/год було «живи»». Судячи з того, що він чув останні слова друга, Червоненко був у момент аварії поряд з ним. Однак друг загинув, а він навіть не покалічився, оскільки того ж року брав участь у нових перегонах.
Перехід до комерції
Переважна більшість спортсменів — лише іграшкові солдатики у чиїхось руках. Таким став би і Євген Червоненко, якби він був закоханий лише у спортивні машини та перегони. Але він любив гроші ще більше і знав, як їх робити. Саме тому Червоненко став першим в Україні спортсменом-олігархом, хоча невдовзі від нього залишився лише олігарх у старій спортивній куртці.
Після першої участі в закордонних змаганнях у складі збірної СРСР у 1985 році Червоненко побачив, що автоспорт може приносити бонуси не лише у вигляді безплатного автосервісу для особистих машин або уваги дочки партійного працівника, яка в нього закохалася (він кине її наприкінці 80-х). Він почав діяти активно, оскільки його підприємницький талант перекривав решту якостей. 1987 року Червоненко створив команду «Перебудова», яку було оголошено професійною та незалежною. Зарплати спортсменам платили з каси самої команди, для чого Червоненко виклопотав їй «самофінансування» та «госпрозрахунок». Це було необхідно насамперед для участі у закордонних змаганнях.
Конфлікт із валютою та перші комерційні структури
1988 року у нього стався конфлікт: призовий фонд чемпіонату Європи був в іноземній валюті, яку за законом потрібно було здати державі в обмін на рублі. Червоненко, який уже збирався на ці гроші купити іномарки, розлютився і влаштував скандал. За його словами, це закінчилося позбавленням його команди права на змагання та виключенням його з ВЛКСМ. Йому довелося звертатися аж до Кремля (у чому йому допоміг тесть — батько першої дружини), щоб повернути право брати участь у змаганнях за кордоном. Це було набагато важливіше, ніж втрата призових валютних сум, оскільки забити дойчмарки та долари можна було й іншими способами. Головним було мати власне вікно до Європи, через яке можна було вивозити та ввозити товари.
Червоненко поставив цю справу на потік, оформивши її як черговий кооператив — точніше, мале підприємство при Львівському заводі «Електрон», під крилом якого влаштувалися автогонщики-госпрозрахувальники. 1988 року з'явилася його перша комерційна фірма «Транс-Ралі», яка купила кілька старих фур і почала возити вантажі з України до Європи та назад, ставши першим конкурентом «Совтрансавто». Про вміст цих вантажів Червоненко не розповідав, проте його знайомі запевняли, що 1991 року він уже мав перший мільйон у твердій валюті.
Бізнес у сфері напоїв та офшорні схеми
Цей мільйон він вклав у новий бізнес, з яким познайомився у Польщі, коли возив звідти до України пиво та газовані напої. 1992 року Червоненко відкрив СП «Львів Ван Пур» — по суті, першу в Україні лінію упаковки пива Львівського пивзаводу та газованих напоїв до алюмінієвих банок. 1994 року він відкрив таке ж СП «Рогань Ван Пур», а 1995 року об'єднав цей бізнес під дахом Промислової групи «Україна Ван Пур».
Пізніше Червоненко ніби «по секрету» сказав журналістам, що «Ван Пур» було створено за гроші «ірландських євреїв». Це звучить як жарт, оскільки 1992 року в Ірландії проживали лише 1300 євреїв, які навряд чи мріяли вкластися в бізнес у молодій Україні. Насправді було інакше: за інформацією Skelet.Org, Червоненко знайшов в Ірландії людину (можливо, єврея), яка погодилася стати зиц-засновником СП. Через кілька років він перереєстрував його частку бізнесу на ірландську фірму «Кенкот Ентерпрайзес Лімітед», власниками якої стали сам Євген Червоненко та його брат Ігор.
Зв'язки з кримінальними колами
Однак інше джерело Skelet.Org розповіло, що у бізнес Червоненка могли вкласти гроші євреї Києва та Нью-Йорка, тобто знаменита міжнародна «російська мафія». Точніше, угруповання Семена Могилевича, до якого входили такі відомі особи, як Олег Асмаков (Алік Магадан), Леонід Ройтман, брати Костянтинівські, Вахтанг Убірія (в Одесі), Сергій Максимов (1999 року разом із Червоненком створив Єврейську конфедерацію України) та Олександр Пресман. Нинішній депутат Верховної Ради, член фракції «Відродження», у 90-х роках Пресман був «дивлячим» Могилевича в аферах «Меркурія». Під дахом цього кооперативу (пізніше перереєстрованого у споживче товариство) у 1990-1994 роках працювали кілька найбільших фінансових пірамід, архітектором яких був Семен Юфа. Той самий Юфа запустив у 1990 році гру, правила якої пропонували новачкам вислати 400 рублів своїм попередникам, а потім завербувати нових гравців і отримати гроші від них.
Хоча Пресман стверджував, що познайомився з Червоненком лише у 2002 році, існує інформація про те, що вони знали один одного набагато раніше, ще з початку 90-х років, і що саме Пресман вклав гроші київських організованих злочинних угруповань у бізнес Червоненка.
Пресман був пов'язаний не лише з ОЗУ Могилевича-Асмакова, а й з київським «авторитетом» Володимиром Кисилем, одеським «злодіям у законі» Валерієм Кухилавою (Антимосом), а також із кримінальними колами Львова. Їхні гроші теж могли бути вкладені у бізнес Червоненка. До 2002 року цей бізнес не раз перереєструвався, його власники та їх частки змінювалися, і присутність «третіх осіб» (не родичів, не дружин і дітей Червоненка) у цьому бізнесі дуже ретельно зарита в іноземних компаніях, включаючи офшорні.
Непрямим підтвердженням цьому можна вважати інформацію від знайомих та колишніх дружин Червоненка про те, що в період 2006-2008 років Євген Альфредович мав розрахуватися за великими боргами (можливо, повернути частки на підприємствах) з якимись непублічними людьми, яких панічно боявся. Тому він сильно нервував, збираючи потрібні суми.
Розширення бізнесу та створення групи «Орлан»
1994 року Червоненко вперше зареєстрував ЗАТ «Орлан» у ДПІ Жовтневого району Києва. Протягом 1996-1998 років він перереєстрував під цим брендом весь свій бізнес, який помітно розширився. Крім виробництва газованих напоїв, він приєднав до свого колишнього підприємства «Ралі-Транс» автопарк «Укртранс-Львів» (колишнє відділення «Совтрансавто») та ВАТ «Бориспільська автобаза». Так виникла група «Орлан», до якої входили численні підприємства та фірми.
Структура групи включала: ЗАТ «Орлан», ТОВ «Орлан-Транс-Груп», ВАТ «Орлан-Транс», ТОВ «Українсько-американське підприємство з іноземними інвестиціями «Орлан-Транс-Краковець», ТОВ «Орлан-Транс-Славутич», Корпорація «Укр-Трейд-Бізнес», ЗАТ «Орлан-Трейд», ТОВ «Орлан-Уніпак», ЗАТ «Укрінтерекспедиція», ТОВ «Орлан-Авто», ТОВ «Техінвест», ТОВ «Львів Ван Пур», ВАТ «Бердичівський солодовий завод», ЗАТ «Орлан-Беверіджіз» (продано групі «Приват» у 2005), ТОВ «Еней», ТОВ «Лімекс ЛТД», ТОВ «Майстер-Донецьк», ТОВ «Актив», ТОВ «Торговий дім «Полфорт», ТОВ «Моноліт-Інвест», ТОВ «ІВР», ТОВ «Брейнворкстудіо», ЗАТ «Агроінвест-Груп», ЗАТ «Дар», а також іноземні компанії «Globex Саріtal Limited» (Британія), «Кенкот Ентерпрайзес Лімітед» (Кіпр) та «Ерготрон Лімітед Лайєнбіліті Компані» (США). Це далеко не повний список, оскільки частину своїх структурних фірм, особливо офшорних, Червоненко надійно ховає навіть від близьких людей.
Заплутана схема бізнесу
Загалом схема бізнесу відрізнялася надмірною заплутаністю — надто надмірною для простого виробника газованих напоїв. Щорічно засновувалися нові фірми, які потім ставали засновниками старих, замінюючи собою колишніх засновників-фізособ. Потім їх акції переводили на іноземні фірми, власники яких губилися за назвами інших фірм. Головною особливістю цих схем є склад головних співвласників цих підприємств і фірм. Їх можна поділити на дві групи.
До першої відкритої групи входять Євген та Ігор Червоненко, діти Євгена Червоненка, а також невеликі частки його колишної дружини Маргарити Червоненко, яка обіймала посаду керівника «Орлана». Друга група — це невідомі особи, які ховаються за ширмами фірм-матрьошок. Відкриваєш одну фірму — а там інша, що володіє нею. Відкриваєш наступну — теж саме. Навіть найменша матрьошка — теж фірма. Але хто ними володіє, хто отримує дохід — невідомо.
Це дає привід для різних припущень щодо того, хто ж ці таємничі власники. Те, що серед них був Олександр Пресман, сумнівів немає: він став компаньйоном Червоненка якщо не на початку 90-х років, то вже точно в 2002-2003 роках, коли вони здружилися і разом їздили країною, розвиваючи свій бізнес. Але, як уже зазначалося, Пресман був одним із довірених осіб, які «дивляться» Семена Могилевича, і він вкладав у бізнес не свої заощадження, а гроші організованих злочинних угруповань, які вони видурили у довірливих українців за допомогою фінансових пірамід.
Сьогодні нардеп Пресман, що є членом парламентського комітету з бюджету, є іронічним прикладом того, як люди з кримінальним минулим можуть займати впливові посади. Крім того, ряд підприємств Червоненка мав по кілька міноритарних акціонерів з часткою від 2% до 25%, не всі з яких приховували свої особи.