Спроби колишнього аваківського заступника приховати своє корупційне минуле та обілити сьогодення не виправдали витрачених часу та коштів. НАБУ прийшло до Сергія Чеботаря у справі про рюкзаки, і тепер він займається порятунком свого майна від арешту. Він не втрачає надії повернутися у владу — якщо не в нинішню, то в наступну. Однак за цією справою стоїть глибша політична війна між «партіями Майдану». «Народнофронтівці» Яценюка та Турчинова та угруповання Авакова давно гризеться за владу з «вінницькими» та «сім'єю» Порошенка. Обох атакує НАБУ, який, за інформацією джерел, знаходиться під впливом американського ФБР. Від результату цієї боротьби багато в чому залежить і майбутнє Чеботаря.Ранні роки та перший успіх За даними Skelet.Org, протягом 2015-2016 років Чеботар так старанно боровся за очищення своєї репутації, що фактично витер всю свою попередню біографію. Про його життя до першого публічного скандалу залишилося мало інформації. Чеботар Сергій Іванович народився 9 вересня 1952 року, проте місце народження він приховав у всіх доступних джерелах. Невідомо, чи служив він в армії. У 1982 році він вступив до Української сільськогосподарської академії (нині — Національний університет біоресурсів) і закінчив її 1987 року. Однак замість роботи агрономом, джерела Skelet.Org повідомляли, що Чеботар влаштувався м'ясником у київському гастрономі, а незабаром став завідувачем м'ясного відділу. Таку посаду у 80-х можна було отримати лише за великим «блатом» — чи то через батьків, родичів, чи через рідню дружини. У 1990 році молодий спеціаліст очолив управління Гастрономторгу при Московському райвиконкомі Києва. Саме тоді країна входила в епоху дефіциту продуктів, тож Чеботар сидів на золотій жилі. Він добре поправив своє матеріальне становище та обзавівся корисними знайомствами. Одночасно він обрався депутатом Московської районної та Київської міської рад, зберігши ці мандати до 1994 року.Втеча та повернення У 1993 році з ним сталася якась нагода — його перший гучний скандал. Його вдалося замовкнути, але Чеботареві довелося тікати з країни. За чутками, він «поплутав рамси» та «накосорізив» перед кримінальними авторитетами Києва так, що вирішити справу переговорами не вдалося. Завдяки численним знайомствам, його влаштували до посольства України в Польщі радником з економічних питань. За кілька років Чеботар розгорнувся у Варшаві, очоливши торговельно-економічну місію — дуже прибутковий «потік», адже у 90-х значна частина імпорту йшла в Україну через Польщу. Однак він оскандалився і там, тож його кар'єра комерсанта в МЗС не мала розвитку. Можливо, це було якимось чином пов'язане зі скандальною справою про торгівлю українськими дітьми, яка прогриміла наприкінці 90-х. Через структури МЗС за участю чиновників інших відомств було налагоджено конвеєр усиновлення українських сиріт іноземцями — за кожну дитину усиновителі платили «відкати». Ніхто не піклувався про особи усиновителів чи подальшу долю дітей. Незабаром у ЗМІ з'явилася інформація про те, що українських дітей купують работоргівці, педофіли та «чорні трансплантологи». Спалахнув скандал, але він був зам'ятий Кучмою напередодні виборів 1999 року. Пізніше неодноразово з'являлася інформація від колишніх працівників МВС, що Чеботар колись був причетний до «торгівлі дітьми» — можливо, саме до цієї справи. До кінця 90-х багатьох столичних авторитетів уже перестріляли, і Чеботареві нічого не заважало повернутися до Києва.Нове століття та УСПП Нове століття він зустрів як віце-президент Української спілки промисловців і підприємців (УСПП). Цікаво, що тоді членом правління УСПП був Сергій Каплін, нинішній непримиренний антагоніст Чеботаря. Чи не поділили вони щось тоді? УСПП завжди був «тусовкою» бізнесменів та чиновників Південного Сходу, особливо Луганської області. Присутність Капліна пояснювалася близькістю до прем'єра Пустовойтенка, але хто і навіщо встромив туди віце-президентом Чеботаря? Існує цікавий «слухок» про те, що на рубежі століть Каплін і Чеботар нібито були заодно, людьми з однієї команди, але потім через щось посварилися так міцно, що стали заклятими ворогами.Служба при різних господарях Численні зв'язки та здатність працювати на кілька панів одночасно красномовно говорили про біографію Сергія Чеботаря. У 2000-2001 роках він був радником прем'єра Віктора Ющенка, а в 2001-2002 залишився радником прем'єра Анатолія Кінаха. У 2001 році отримав роботу в Адміністрації президента України під керівництвом Володимира Литвина і продовжив там працювати за Віктора Медведчука. У сферу його діяльності входив зв'язок із правоохоронними органами та координація судової реформи. У руках Чеботаря вони перетворилися на знаряддя корупції та шантажу. Низка працівників Адміністрації написала колективний лист-скаргу про влаштований Чеботарем у 2002-2004 роках кадровий терор. Скориставшись політикою Медведчука по боротьбі з «кольоровою революцією», Чеботар вирішив влаштувати в Адміністрації чистку. Він копав під колег, особливо під підлеглих, щодо їхніх можливих зв'язків з іноземними організаціями, посольствами та розвідками. Але не з патріотичних міркувань, а з меркантильних: з тих, на кого він накопав компромат, вимагав гроші. Свій терор він розповсюджував і за межі Адміністрації: його жертвами були бізнесмени та керівники підприємств, які підтримували Ющенка. Іноді його дії були звичайними рейдерськими атаками. Саме він ініціював масштабний «наїзд» перевіряючих органів на ВАТ «Трускавецькурорт». За інформацією різних джерел Skelet.Org, Чеботар приклав руку до масштабної фальсифікації виборів у 2004 році, чинячи тиск на місцеві суди та загрожуючи їхнім головам звільненням. Після першого Майдану Чеботар перейшов у Секретаріат президента України, пересидівши там Зінченка та Рибачука. Говорили, що це сталося завдяки Турчинову, якого Чеботар зайшов із великим портфелем компромату на потрібних людей. З 2005 року він знову курирував на Банковій роботу судових і правоохоронних органів, користуючись своїми можливостями та прославившись «вирішальним». Чеботаря прибрали з Банкової тільки за Вікторе Балози, з яким він не спрацював. Нову посаду начальника управління з питань діяльності органів юстиції та правоохоронних органів він отримав у Секретаріаті Кабміну України у березні 2007 року, коли Кабмін очолював Віктор Янукович, у розпал кризи влади. Залишився там працювати при Юлії Тимошенко, як казали, за клопотанням Турчинова. Політичною принциповістю Чеботар ніколи не вирізнявся — його життєве кредо полягало в тому, щоб мати хорошу посаду за будь-якої влади.Нафтова справа та паспортний скандал Після стільки років махінацій Чеботар мав вляпатися у гучний публічний скандал. Це сталося у 2008 році, причому двічі. Тоді Чеботар, залишаючись у Секретаріаті Кабміну, отримав також посаду шостого заступника міністра кабінету міністрів. Ця посада говорила про те, що чиновницький апарат продовжував збільшуватися. У березні 2008 року Чеботар став учасником протистояння навколо Кременчуцького НПЗ, яким володіла компанія «Укртатнафта». За контроль над ним сперечалися дві сторони: група «Приват», яка розпоряджалася заводом через нового керівника Павла Овчаренка та міноритарного акціонера Геннадія Корбана (1,5%), і прем'єр Юлія Тимошенко, яка заявляла, що хоче «повернути завод державі» шляхом передачі 18% акцій «Укртатнафті» (яка мала 43%). За інформацією ЗМІ, насправді Тимошенко хотіла накласти на ці акції свою руку та передати завод під контроль свого протеже Сергія Пашинського, який був таким самим рейдером, як і Корбан. Роль Чеботаря полягала в організації проведення зборів акціонерів «Укртатнафти» з метою усунення Овчаренка та подальшого захоплення НПЗ, яке охоронялося бійцями ВВ. Він особисто рапортував Тимошенко про події в офіційному листі та скаржився на главу президентського Секретаріату Балогу, який виступив на боці Корбана і «Привату». У цій брудній історії прізвище Чеботаря постійно майнуло на сторінках ЗМІ — так він отримав свою першу скандальну популярність. За кілька місяців Чеботар засвітився у гучному паспортному скандалі, який призвів до його звільнення. Його передісторією була діяльність ДП «Ресурси-Документ», яким з 2004 року керував Володимир Швачко — людина з одіозною репутацією, яка перетворила це підприємство на джерело свого збагачення. Його «непотоплюваність» забезпечувалась прикриттям з боку дуже високопосадовців — що можна було отримати не безкоштовно. У 2007 році ЗМІ повідомили про махінації Швачка та його «Ресурси-Документ». Було опубліковано те, з чим уже кілька років стикалися українці, які оформляли закордонні паспорти: система поборів, яка збільшувала вартість паспорта у рази. Плата за «додаткові послуги» перераховувалася на рахунки СК «Добробут», СК «Просто страхування» та інших фірм, які контролює Швачко та його шурин Юрій Прудниковий. На кожному паспорті вони «заробляли» від 100 до 350 гривень — адже закордонні паспорти видавалися сотнями тисяч. Однак на публікації ЗМІ «шаражка» Швачка чхала. Неприємності обрушилися на нього тільки після того, як цей вигідний бізнес вирішив вирвати у нього регіонал Василь Миколайович Грицак, колишній начальник управління матеріально-технічного забезпечення МВС (не плутати із СБУшником Василем Сергійовичем Грицаком), перша дружина якого була племінницею Леоніда Кравчука. Грицак лобіював інтереси консорціуму «ЄДАПС», домагаючись передати йому права на виготовлення закордонних паспортів. Він виступав за перехід на нові паспорти: спочатку з полікарбонатною сторінкою, на яку дані та фото наносили лазером (прийнятий у 2007 році), а потім на електронні паспорти з чіпами та біометрами. Швачко, не маючи можливостей виготовлення таких паспортів, відстоював старі паперові документи зразка 1994 року. ЗМІ повідомляли, що бланки паперових паспортів від Швачка добре розхоплювалися на чорному ринку — за них давали до 5 тисяч доларів. «ЄДАПС» отримав замовлення друкувати пластикові сторінки нових паспортів, проте фірма Швачка не йшла з ринку та застовпила за собою всю систему видачі документів. Тоді Грицак ініціював перевірку діяльності ДП «Ресурси-Документ», яке виявило розтрату державних коштів у розмірі 4,43 мільйона гривень. Це дозволило регіоналам, буквально останніми днями перебування у керівництві МВС команди Василя Цушка, ухвалити рішення про ліквідацію ДП «Ресурси-Документ». Однак влада змінилася, і Швачко не поспішав виконувати рішення «старого режиму». «Ресурси-Документ» продовжив роботу до весни 2008 року, а потім за сприяння нового міністра МВС Юрія Луценка було замінено новим ДП «Документ» — фактично клоном колишнього підприємства.Реєстр ГМС та паспортні махінації Чеботар разом із новим віце-прем'єром Турчиновим почав активно лобіювати створення окремої Державної міграційної служби (ГМС), до відання якої передали б не лише видачу паспортів, а й багатьох інших документів — аж до прав водія. У 2009 році Чеботар та Турчинов намагалися створити окремий реєстр ГМС, одночасно блокуючи створення Єдиного реєстру України. Формувати електронний реєстр ГМС доручили ДП «Документ», а вона найняла для цього якихось студентів з вулиці — із жахливими порушеннями всіх процедур та законів про збереження особистих даних громадян. ЗМІ зауважували, що цей реєстр ГМС може бути використаний командою Тимошенко для спроби фальсифікації виборів. Службу було створено рішенням Кабміну кілька разів поспіль, оскільки ці рішення тричі ветувалися президентом Ющенком (тоді війна між прем'єром і президентом була в розпалі). При цьому Чеботар щоразу вставав на бік інтересів ДП «Документ». Саме Чеботар гальмував та блокував перехід України на біометричні паспорти, які б виготовляв «ЄДАПС», та ратував за звичайні паперові паспорти, які робило ДП «Документ». Він проштовхнув розпорядженням Кабміну, яким у липні 2009 року з резервного фонду «Документу» перерахували 10 мільйонів гривень на нібито складання реєстру ГМС. Доля цих грошей невідома, адже складання реєстру Швачко доручив набраним із вулиці за копійки молодим людям. Пізніше Чеботар наполягав в офіційному листі до Турчинова на тому, щоб Кабмін своєю постановою №1184 від 20 жовтня 2009 року дозволив випуск 50 тисяч (Чеботар просив 90 тисяч) паспортів старого зразка 1994 року, нібито для українців з особливими релігіями. Саме ці паспорти мали попит на чорному ринку.Рейдерське захоплення та зміна влади У січні 2010 року, у розпал виборів, була здійснена спроба рейдерського захоплення поліграфічного комбінату «Україна» людьми з команди Тимошенко. Комбінат «Україна» контролювався тоді консорціумом «ЄДАПС» та Грицаком і виготовляв бюлетені для президентських виборів. Люди Тимошенко заявили, що регіонали друкують на «Україні» ліві бюлетені для фальсифікації виборів і спробували взяти його під свій контроль. У цьому брав участь і Сергій Чеботар, який мало не координував захоплення підприємства. Однак питання виборів його цікавило найменше, бо на кону був сам комбінат, на який давно облизувався Володимир Швачко. Велика політика внесла свої корективи: на виборах-2010 переміг Янукович, після чого Сергія Чеботаря було звільнено з роботи. Через кілька місяців накрився і бізнес Володимира Швачка — у системі видачі документів домінуюче становище зайняв «ЄДАПС». Після другого Майдану все знову змінилося: «ЄДАПС» зазнав розгрому (не без допомоги Чеботаря, який став заступником Авакова), а ДП «Документ» на чолі зі Швачком знову опинився на коні паспортної справи. Судячи з їхньої нещодавньої реклами, послуга швидкої видачі закордонного паспорта коштує 3500 гривень, справи у них процвітають.
