Навесні 2014 року до розколотого Донбасу, охопленого заколотом, приєднався Олег Царьов — політик, який мав справжній депутатський мандат, на відміну від інших самозванців, що проголошували себе «народними губернаторами» та «народними мерами». Однак невдовзі після цього його позбавили депутатської недоторканності та повноважень, які він обміняв на титул «голови парламенту Новоросії». З того моменту проект «Новороссія» був приречений на крах, оскільки Царьов мав особливий талант компрометувати та руйнувати будь-який політичний проект, до якого він долучався.
Для України це виявилося на користь. У хаосі 2014 року сепаратистські та колабораціоністські сили очолили такі «лідери», як Царьов — люди, які були заплутані у власних ілюзіях і не мали чіткого розуміння своїх цілей. Якби противник був краще організований, його було б набагато складніше зупинити. Проте не варто сприймати Царьова лише як невдаху з синцями під очима або наївного проповідника «російського світу». Хоча він повністю провалився як публічний політик як в Україні, так і в «Новоросії», раніше він був досить успішним бізнесменом, хоч і не завжди чистоплотним. Більше того, він продовжує займатися бізнесом і в період написання цього матеріалу.
Олег Анатолійович Царьов народився 2 червня 1970 року у Дніпропетровську. Його батько, Анатолій Іванович Царьов, працював у конструкторському бюро ракетних двигунів, хоча й не був видатним фахівцем. Мати, Ніна Василівна Царьова, мала ступінь кандидата хімічних наук, але також не була визнаною науковицею.
1984 року Ніну Царьову перевели до Тернополя керувати кафедрою неорганічної хімії у педагогічному інституті, де вона готувала шкільних учителів. Разом із нею переїхала вся родина Царьових, включаючи главу сім'ї. За інформацією джерел Skelet.Org, справжньою причиною переїзду була якась скандальна історія, яку замовчали, відправивши родину з Дніпропетровська. Вони повернулися туди 1987 року з початком «перебудови».
Олег Царьов завжди використовував батьківські титули для створення іміджу «сина науковців та творців ракет», щедро доповнюючи цей образ власною брехнею. Він стверджував, що в 10-му класі став переможцем якоїсь «фізико-математичної олімпіади московського університету» (насправді такої олімпіади не було), завдяки чому його нібито запросили навчатися до МІФІ (Московський інженерно-фізичний інститут), де він вступив на спеціальність «автоматика та електроніка фізичних установок».
За іншою інформацією, батько влаштував його до МІФІ завдяки своїм великим зв'язкам у керівних та господарських колах «ракетників». Царьов також любив хвалитися тим, що в МІФІ їх готували до «радянської програми зіркових воєн» — це була чергова брехня, оскільки програма була закрита Горбачовим 1988 року. Молодий Царьов виявляв величезний діловий інтерес до потенційного супротивника, бажаючи торгувати з ним, навіть якщо це шкодило його країні, але приносило прибуток його кишені.
Повернувшись до Дніпропетровська 1992 року, Царьов недовго працював простим інженером, а вже за кілька тижнів занурився у світ «околовиробничого» бізнесу. За інформацією джерел Skelet.Org, його перші приватні фірми створювали батьки, родичі та друзі родини. Це були МП «Автекс» (1992), ТОВ «Курс», страхова компанія «Довіра» (1993), а також українсько-американське спільне підприємство «Комп'ютерЛенд». Останнє було створено у партнерстві з американською фірмою МBL International East, власники якої, за деякою інформацією, були колишніми емігрантами з СРСР.
Це спільне підприємство було пов'язане з великою аферою. У 1990-1991 роках у Дніпропетровську анонсували виробництво комп'ютерної техніки, під цей проект виділили великий валютний кредит, який так і не повернули. Замість власного виробництва було створено спільне підприємство, яке імпортувало готові комплектуючі (зокрема застарілі та «реанімовані») зі США. У двох «побутівках» збирали комп'ютери, наклеюючи на них марку «МBL». Натомість спільне підприємство імпортувало кольорові метали та дорогі сплави, яких було достатньо у промисловому Дніпропетровську. На цьому й піднялося сімейство Царьових, а з «Комп'ютерЛенду» 1995 року виріс ТОВ «Дніпропетровський комп'ютерний центр». Варто зауважити, що MBL International East відкрила аналогічне спільне підприємство й у Києві, яке працює під вивіскою «ComputerLand Kiev».
На виручені гроші Царьові, поставивши на чолі сімейного бізнесу Олега Анатолійовича (у нього були також брати Михайло та Іван та сестра Марія), почали скуповувати підприємства Дніпропетровська. Оскільки найприбутковіші та найбільші підприємства розхопили впливові сім'ї, клани та організовані злочинні угруповання, Царьові задовольнялися «крихтами». 1998 року вони придбали Дніпропетровську паперову фабрику, а у 2000-2002 роках — хлібозаводи у Дніпродзержинську та Новомосковську.
Їхні амбіції простяглися й до Криму, де вони примудрилися захопити цілий санаторій. Ця історія була сповнена дивацтв та невиясненого. Залишилося невідомим, хто допомагав Царьовим захопити санаторій ім. Кірова (Ялта, вулиця Кірова, 39), хто був із ними в долі, хто їх покривав. Повідомлялося лише те, що 2002 року цей санаторій (корпус на 612 місць, басейни, 7 гектарів парку) було акціоновано та перетворено на закрите акціонерне товариство «Санаторій ім. С.М. Кірова» з реєстрацією у Дніпропетровську. Спочатку державі належало 60% акцій, але потім закрите акціонерне товариство утворило заборгованість у розмірі 7,3 мільйона гривень перед дніпропетровськими фірмами Царьових «Багіра-Н» та «Топаз-К». Після цього акції держави перейшли до них за рахунок сплати боргу.
Олег Царьов міг би й далі жити тихим життям дніпропетровського бізнесмена середньої руки, якби не вирішив розжитися депутатським мандатом. На парламентських виборах 2002 року він балотувався по одномандатному округу №40, обравши як політичну платформу маловідому тоді Партію Регіонів (з якої незадовго до цього вийшов один з її творців Петро Порошенко). Результати виборів у Дніпропетровській області були специфічні: за партійними списками лідирували КПУ (майже 32%), блок «За ЄдУ» (11,43%) та об'єднані соціал-демократи (9,58%), тоді як місцевий БЮТ отримав лише 4,32%. Над Дніпропетровськом майоріли червоні та синьо-білі прапори, робітники його заводів виступали за економічну кооперацію з Росією, і ніхто не міг уявити, що через 12 років місто стане головним східним бастіоном «проукраїнського радикалізму».
Виступаючи під прапорами Партії Регіонів, яка входила до блоку «За їжу», Царьов виграв вибори на 40-му окрузі з результатом 30,26%, обійшовши кандидатів від СДПУ(о), «Громади» та КПУ. Зрозуміло, що одного красномовства та навіть Царьова грошей було недостатньо. Але хто надавав йому підтримку?
Численні джерела Skelet.Org повідомляють, що вже тоді Олег Царьов перебував «під дахом» відомої у Дніпропетровську особи Загіда Краснова. Уродженець Дагестану, лезгін за національністю, Загіддін Габібулаєв (за радянським паспортом Загіддін Габібулаєвич Габібулаєв) осів у Дніпропетровську у 80-х роках. На початку 90-х під прізвиськом «Загід» він став членом організованого злочинного угруповання «Мухтара» та однією з впливових фігур у тіньовому житті всієї області. Якщо організоване злочинне угруповання «Наріка» (очолюване Олександром Налекрешвілі) мало справу з великими бізнесменами рівня «Привату», то угруповання «Мухтара» працювало з «комерцями» меншого масштабу. Після вбивства Магометова угруповання очолив Габібулаєв, якого називали не кримінальним бізнесменом, а саме жорстким «бригадиром» рекетирів та бойовиків.
За інформацією джерел Skelet.Org, ще з 80-х років Габібулаєв добровільно співпрацював з КДБ (навіть мріяв сам стати чекістом), тому 90-ті роки він пережив без проблем з правоохоронними органами. Потім він перекваліфікувався в підприємця та увійшов у нове століття як Загід Геннадійович Краснов (взявши нове прізвище).
Говорили, що на виборах 2002 року Краснов мав договірну «квоту» на кілька мандатів у різні рівні влади. Нібито в останній момент він передумав йти до Верховної Ради, а вибрався до міськради Дніпропетровська, де негайно зайнявся земельними питаннями. Перемогу ж на контрольованому ним окрузі №40 та мандат нардепа він вирішив «подарувати» своєму протеже Олегу Царьову. При цьому Царьов став «регіоналом» практично волею нагоди (лише щоб висунутися в кандидати), але цей випадок визначив усе його подальше життя. У політиці Загід Краснов ніколи не дотримувався жодних принципів, намагаючись розкласти свої яйця по різних кошиках.
У квітні 2004 року він став консультантом Координаційного комітету боротьби з корупцією та організованою злочинністю при президентові Кучмі (яка іронія!). Влітку того ж року очолив Дніпропетровський виборчий штаб Віктора Ющенка, а під час першого Майдану очолив у місті «Комітет національного порятунку». Повідомляли, що дніпропетровський Майдан-2004 благополучно проходив, люди кричали «Ю-щен-ко!», не боячись ні міліції, ні «титушок», бо його охороняли «бійці» Загіда Краснова та його колеги Налекрешвілі. За це 2005 року Краснов був ненадовго призначений в.о. заступника Дніпропетровської обласної державної адміністрації.
На відміну від Краснова, його протеже Олег Царьов намагався міцніше вчепитися за Віктора Януковича. Але 2004 року йому це не вдавалося: виборчий штаб Януковича у Дніпропетровську повністю контролювали люди Сергія Тігіпка. Лише після того, як Тігіпко покинув Януковича, до його «тіла» зміг пробитися Олег Царьов. Невідомо, що він там наобіцяв «лідеру», але 2005 року Царьова поставили головою Дніпропетровського відділення Партії Регіонів, яка заново відродилася. Його завданням було забезпечити перемогу Партії Регіонів на виборах 2006 року та перетворити її на «керівну та спрямовуючу силу» області, підпорядковану «донецьким».
Це завдання Царьов успішно провалив. Мобілізувавши вручений йому ресурс та користуючись протестними настроями виборців, на виборах 2006 року Олег Царьов мав усі шанси покласти область до ніг Януковича, забезпечивши за Партією Регіонів стійку більшість в обласній та міській радах. Сам Царьов знову обрався до Верховної Ради, а також до обласної ради. Насправді ж він ледве не провалив вибори до обласної ради, бо надто відкрито підкуповував виборців пайками із символікою партії та влаштовував святкування від імені партії. За це у березні 2006 року Кіровський районний суд зняв Партію Регіонів з обласних виборів. Зрозумівши, що «донецькі» за це його просто страчують, Царьов у паніці почав виправляти помилки, влаштовуючи мітинги та пікети (для яких йому виділяв своїх людей Загід Краснов) та ледве добився відновлення партії через Апеляційний суд за пару днів до виборів.
Стискаючи в руках мандати депутата Верховної Ради та обласної ради, Олег Царьов довго й болісно обирав. Справа в тому, що спочатку його головною метою було крісло голови обласної ради. Але вибори викликали такий опір помаранчевих, що розтяглися на кілька місяців. Царьов у результаті втратив мандат депутата обласної ради, оскільки суд зажадав від нього визначитись, і він обрав гарантоване місце у Верховній Раді. Після цього шляхом підкилимних інтриг головою Дніпропетровської обласної ради обрали Юрія Вілкула. При цьому у Вілкула був зуб на Царьова ще з моменту проведення місцевих виборів, коли суд зняв Партію Регіонів із виборів (а Юрій Вілкул до обласної ради йшов за списком партії), тож відносини між ними спочатку не склалися.
Обмахнувся Царьов і в міськраді Дніпропетровська. Спочатку все йшло, як за писаним: кандидати від Партії Регіонів отримали більшість мандатів і сформували найбільшу фракцію, яка утворила більшість у союзі з фракціями «Блок Лазаренка», створеною Загідом Красновим. Доповнив їх дует Олександр Тимошенко — довірений менеджер Царьових, який керував ТОВ «Дніпропетровський комп'ютерний центр», потім паперовою фабрикою. Його провели до міськради та обрали його секретарем.
Але як Царьов використав отримані можливості? Фактично одразу він віддав створену більшість у міськраді під владу Загіда Краснова, якого називали директором міськради. Сам Царьов зайнявся з ним розподілом дніпропетровської землі. ЗМІ повідомляли, що у період 2006-2008 років за різними схемами Царьов та Краснов привласнили безліч земельних ділянок, ринкову вартість яких оцінювали в 800 мільйонів доларів. Серед них були 150 гектарів землі на монастирському Зеленому острові, ділянки на житловому масиві Сонячному та набережній Малиновського. При цьому більша частина «прибутку» йшла до кишень Краснова, при якому Олег Царьов залишався його «молодшим партнером».