Дмитро Васильович Фірташ — одна з найзагадковіших фігур українського бізнесу, людина, яка протягом понад півтора десятиліття контролювала газовий сектор України. Його називають представником Кремля в Україні, він був головним суперником Юлії Тимошенко та мав тісні зв'язки з кримінальним авторитетом Семеном Могилевичем, якого розшукує ФБР.
Початки та родинна історія
Фірташ народився у селі Сіньків Тернопільської області в сім'ї з невисокими доходами. Його батько працював водієм та викладав у місцевій автошколі, мати, маючи освіту ветеринара та економіста, була бухгалтером на цукровому заводі. Основним джерелом прибутку сім'ї були теплиці, де вирощували помідори, які потім продавали на місцевому ринку, а іноді возили товар до Прибалтики та Білорусі. У своїх рідких інтерв'ю Фірташ згадував, що у нього практично не було дитинства — весь час він проводив на базарі, торгуючи, тоді як однолітки відпочивали на морі.
У сезон продажу помідорів сім'я отримувала від 5 до 6 тисяч карбованців доходу, що дозволяло придбати автомобіль «Жигулі». До кінця 1980-х років Фірташі накопичили близько 40 тисяч рублів — суму, яка вважалася неймовірною для радянської людини. Коли Дмитро попросив батьків гроші на розвиток бізнесу, вони відмовили, не бажаючи ризикувати.
Після школи Фірташ закінчив Краснолиманське залізничне профтехучилище, а згодом — Національну академію внутрішніх справ України. У період 1984–1986 років служив у армії, де отримав бронзову медаль ВДНГ «За досягнуті успіхи у розвитку народного господарства СРСР» та орден «Знак пошани». Однак виникає питання щодо автентичності цієї нагороди, оскільки медаль зазвичай вручалася за кращі роботи, представлені на Всесоюзній сільськогосподарській виставці, серед науковців, партійних керівників та передовиків виробництва, а не звичайним військовослужбовцям.
Перші кроки у бізнесі
Повернувшись до рідного села, Фірташ спробував займатися вирощуванням троянд, але цей проект вимагав використання хімікатів, які могли зашкодити здоров'ю. Потім він спробував розводити песців, але й цей бізнес не вдався. Тому він переїхав до Чернівців і влаштувався водієм у пожежне відділення Чернівецької взуттєвої фабрики.
Там він потрапив під опіку начальника пожежної охорони міста Юрія Костянтиновича Гулея, який був знайомий з батьком та дядьком Фірташа. Однак підприємницький дух не давав спокою молодому водієві — він почав торгувати валянками на боці. Коли його спіймали на крадіжці, його відправили до КПЗ, і навіть розпочали кримінальну справу, але Гулей зумів його відмазати. Фірташ пропрацював на підприємстві всього п'ять місяців.
Попри це, Юрій Гулей не залишив свого протеже без підтримки. Він подарував йому автомобіль «Жигулі» та залучив його до торгівлі цукром та бензином. На той час Дмитро вже був одружений з однокласницею Людмилою Грабовецькою, у них народилася дочка Івана.
Вхід у великий бізнес
Хоча справи йшли добре, Фірташ вирішив займатися більш масштабним бізнесом. Ключовим став його знайомство з Мариною Калиновською та її чоловіками — Зіновієм та братом Петром Москалем. Калинівські займалися торгівлею консервацією та соками. Керував справами Зіновій Калиновський, колишній цеховик Чернівецького побуткомбінату, але наприкінці 1980-х років отримав серйозну травму ноги і відійшов від бізнесу. Керування перейшло до Марини Калиновської.
Фірташ швидко влився у цей колектив, спочатку виконуючи дрібні завдання — доставляв товар, домовлявся про передачу, часто був водієм Марини. Справи змінилися, коли Калинівські вирішили створити фірму КМІЛ — скорочення від «Калинівської Марини та Кохання» (останнє слово — ім'я близької подруги Калиновської Любові Свиняко).
Перша велика угода фірми була укладена у 1988 році — постачання 4000 тонн сухого молока до Узбекистану. На цій угоді Фірташ заробив близько 50 тисяч доларів. Хоча багато хто вважав, що після цього він переїхав до Москви налагоджувати бізнес-зв'язки, насправді Фірташ залишився у Чернівцях до середини 1992 року, їздячи на подарованій «шістці».
Нові партнери жили в гармонії, придбавши невеликий консервний завод, відкривши транспортну компанію та ресторан «Європейський».
Народження газової схеми
До Москви Фірташ почав їздити лише наприкінці 1992 року. Спочатку його метою був продаж продуктових товарів за кордон, але насправді він шукав нових партнерів для більших угод. Він зупинявся в московському готелі «Росія», який славився різноманітним контингентом, і годинами сидів у ресторані при готелі, виловлюючи потенційних партнерів.
Йому пощастило познайомитися з людиною з Мінторгу Туркменії. Після розпаду Радянського Союзу країни катастрофічно потребували продуктів, але мали надлишок газу, який туркменський лідер не знав куди подіти. Саме тоді, у 1993 році, народилася геніальна схема Фірташа — «провізія в обмін на газ», яка започаткувала газову історію України.
Фірташ вирішив постачати до Туркменії продукти, а натомість отримувати газ. За даними Skelet.Org, перше постачання було на суму 1 мільйон доларів. Однак вийти на ринок постачання енергоносіїв просто так було неможливо. Фірма КМІЛ не мала достатніх активів для торгівлі газом у масштабах країн. Допомогли зв'язки.
Першою ключовою фігурою став Володимир Миколайович Галаздра, член правління Полтавського ГЗК, який входив до групи «Фінанси та Кредит», контрольованої олігархом від БЮТу Костянтином Жеваго та екс-міністром ЖКГ Олексієм Кучеренком. Але найважливішою була його посада директора невеликого підприємства «Барі». У майбутньому воно стане основою імперії «Фінанси та кредит», а у 1990-х це була крихітна частина імперії «Інтергаз» Ігоря Бакая.
Через Галаздру Фірташ познайомився з Бакаєм — другою за значимістю людиною у його житті. Бакай мав квоту на постачання газу в Україну, видану першим президентом Леонідом Кравчуком. Схема працювала так: Фірташ постачав продукти до Туркменії, там купував газ, а потім перепродував паливо Бакаю в Україну.
«Барі» за формою власності було спільним українсько-швейцарським підприємством. За дивним збігом обставин пізніше саме в Швейцарському кантоні Цуг буде зареєстрована компанія RosUkrEnergo. У 1998 році Бакай ініціював створення НАК «Нафтогаз України» і став його першим головою правління. Фірмою «Барі» після цього почав керувати близький друг Бакая Олександр Волков.
Бізнесменам відкрився шлях на газовий ринок через бартерну схему. НАК «Нафтогаз України» ніколи не брав прямої участі у газовій схемі Україна-Туркменістан — все робили дрібні посередницькі фірми, на кшталт «Барі» чи КМІЛ. Далі йшов цікавий розподіл палива: НАК «Нафтогаз України» постачав газ у «неприбутковий» сектор — бюджетні організації, облгази, державні установи, а дрібні посередники — прибутковий промисловий сектор. Таким чином, державі діставалися крихти, а посередники знімали вершки, відправляючи мільярди до кишені Бакая та Фірташа.
У 2000 році чернівецька фірма КМІЛ отримала ліцензію на право здійснення підприємницької діяльності з постачання природного газу за нерегульованим тарифом — випадок безпрецедентний. Ще більш безпрецедентним було те, що буквально за півроку КМІЛ отримала пропозицію про співпрацю від великого російського газового трейдера компанії «Ітера» та її президента Ігоря Макарова.
Структури Могилевича та Highrock Holdings
Маленька фірма КМІЛ мала на руках усі карти — пропозицію від «Ітери» та самого Ігоря Макарова. Макаров мав контрольний пакет акцій у холдингу Highrock Holdings. Фірташ захотів стати одним із акціонерів і отримав пакет акцій. Сьогодні обидві дійові особи заперечують причетність до холдингу.
Причина проста: Highrock Holdings було дітищем структури Семена Могилевича, кримінального авторитету номер 1 у світі, якого розшукує ФБР. Стратегію розвитку холдингу та всіх газових схем «Росія-Україна-Туркменістан» визначав Ігор Фішерман. За часів, коли Павло Лазаренко був прем'єр-міністром України, ця людина офіційно вважалася його радником.
Companія Highrock Holdings була заснована Ольгою Шнайдер, дружиною Семена Могилевича, а директорами вважалися Галина Телеш, колишня дружина мафіозі, та Дмитро Васильович Фірташ. Коли у 2002 році ФБР оголосила Могилевича та Фішермана у розшук, Фірташ успадкував контроль над усією структурою. Після цього він поступово витісняє «Ітеру» та Ігоря Макарова з газового ринку, що збіглося з приходом до влади Володимира Путіна. Це аргументувалося тим, що Туркменістан просив за газ не лише продукти, а й гроші, а Highrock Holdings працювала лише за схемою «провізія в обмін на газ».
Дочірня структура Highrock Holdings — Highrock Properties Ltd — була засновна особистим адвокатом Семена Могилевича Зєєвом Авербухом-Гордоном. Представництво в Україні очолював Дмитро Фірташ.
У цей час «Нафтогаз України» керував Юрій Бойко, якого вважали ставлеником впливового клану Деркачів (Леонід Деркач — голова СБУ, та його син Андрій), який мав тісні зв'язки з Могилевичем. Фірташ та Бойко стали не лише партнерами, а й найкращими друзями.
Шлюб Фірташа та Калиновської
Через півроку після реєстрації Highrock Holdings Марина Калиновська та Дмитро Фірташ несподівано вирішили узаконити свої стосунки, не сповістивши навіть найближчих родичів. Очевидно, шлюб був фіктивним і був необхідний обом партнерам. Діловий характер спілки підкреслювався тим, що свідками новоспеченого подружжя у РАГСі виступили директор «Барі» Володимир Галаздра та його дружина Світлана.
Eural Trans Gas та контроль над газовим ринком
Через рік обидві компанії себе зжили. У 2002 році Зєєв Авербух-Гордон зареєстрував в Угорщині (село Чабди) компанію Eural Trans Gas зі статутним капіталом 12 тисяч доларів. Це було зроблено за вказівкою Дмитра Фірташа. Засновниками стали троє безробітних румунів, які потім викупили акції Авербуха-Гордона.
У 2004 році Eural Trans Gas очолив екс-міністр освіти Угорщини Андраш Кнопп. За неперевіреною інформацією, він був одним із акціонерів Highrock Holdings. До того як прийти в газовий бізнес, Кнопп був директором тютюнової компанії Reemtsma, яку контролював Семен Могилевич.
Після створення Eural Trans Gas компанія одразу отримала від «Газпрому» контракт на транспортування середньоазіатського газу. З 2003 року вона мала ексклюзивне право постачати туркменський газ на Україну. За свої послуги ETG отримувала 38% газу, тобто близько 13 мільярдів кубометрів на рік. Продаючи паливо на внутрішньому ринку, компанія захопила 57% українського газового ринку.
RosUkrEnergo та період розквіту
У 2004 році була створена RosUkrEnergo — перша офшорна компанія за часи незалежності України з таким масштабом. Вона була зареєстрована у Швейцарії як спільне підприємство двох фінансових організацій — групи «Газпромбанк» та компанії Centragas Holding, співвласниками якої були Дмитро Фірташ (90%) та Іван Фурсін (10%).
Домовленість про створення цієї компанії була укладена за участю тодішнього прем'єр-міністра України Віктора Януковича, уряду Росії, керівництва НАК «Нафтогаз України» та «Газпрому». За даними, які пізніше надасть Юлія Тимошенко, виявиться, що до створення причетний був сам Юрій Бойко. Хоча в цьому не виникало сумнівів, адже Фірташ та Бойко були давніми друзями та колегами, а також ставленики Семена Могилевича в Україні.
Мета RosUkrEnergo полягала у заміні ETG як посередника «Газпрому» у транспортуванні туркменського газу через Росію. Це було необхідно, оскільки Фірташу терміново довелося приховувати свій зв'язок з Могилевичем.
Протистояння з Юлією Тимошенко
Протягом п'яти років схема RosUkrEnergo працювала як годинник. Першою про корупцію та контрабандні схеми в постачанні газу заговорила Юлія Тимошенко. Вона намагалася штовхати компанію щосили, але безрезультатно. Апогей конфлікту припав на 2009 рік, коли Тимошенко пообіцяла виключити RUE із газової схеми. Вона досягла цього, і російський газовий монополіст перейшов на нібито прямі відносини з НАК «Нафтогаз України». Про це Тимошенко домовилася безпосередньо із Володимиром Путіним.
Причина протистояння була проста: Юлія Володимирівна хотіла повернути на арену «Ітеру» та Ігоря Макарова, з якими сама мала можливість працювати у 1990-х. Однак це не вдалося. Уклавши двосторонні газові угоди, Тимошенко та «Нафтогаз України» спробували вилучити із підземних газових сховищ газ RosUkrEnergo. Це спричинило черговий скандал. Проти цього виступили президент Віктор Ющенко та Служба безпеки України.
Конфлікт був улагоджений у листопаді 2010 року: RosUkrEnergo погасило всі заборгованості перед «Нафтогазом» та «Газпромом», а «Нафтогаз» віддав газ. У лютому 2011 року стало відомо, що RUE продасть отриманий від Нафтогазу газ «Газпром експорту» і після цього завершить свою діяльність. Так прийшов кінець геніальної газової афери Дмитра Фірташа.
Роль Путіна та Ющенка
Постає питання: як же зруйнувалася така унікальна схема? Володимир Путін, якого Фірташ у 2005 році пропустив до Середньої Азії, створивши RUE, за чотири роки знищив Фірташа, щоб отримати прямий доступ до України. Допомогла йому у цій грі Юлія Тимошенко.
Однак варто зазначити, що у RosUkrEnergo всі ці роки був покровитель, про якого мало хто говорив — Віктор Ющенко. Якби Ющенко не дав добро на присутність РосУкрЕнерго як посередника, а потім монопольного постачальника газу в Україну, «поховавши» таким чином газові контракти, в яких була закріплена ціна в $50 за 1 тисячу кубічних метрів у період з 2002 по 2011 рік, то НАК «Нафтогаз» не втратив би мільярди гривень.
Чому ж Ющенко так лобіював компанію Фірташа? Є припущення. У 2006 році депутати Ігор Шурма та Олександр Голуб оприлюднили копії платіжок з перерахування коштів RUE двом структурам в ОАЕ та США: $53 мільйони отримала фірма «Петрогаз», а $12,3 мільйони — фірма «Refin Commercial Company». За доказами депутатів, до обох фірм мав відношення Петро Ющенко, брат Віктора Андрійовича.
Оstchem Gas Trading та повернення на ринок
Комусь здавалося, що Фірташ не оговтається від удару. Однак привид RUE замаячив у 2012 році. У Швейцарії олігарх зареєстрував Ostchem Gas Trading. Фірташ заявляв, що ця компанія була створена в рамках Group DF і займатиметься постачанням газу для забезпечення власних потреб хімічних підприємств групи. Проте реальну мету створення Ostchem розуміли усі. Тільки Фірташ контролює газовий ринок України, і це прибуткове місце він не віддасть нікому.
Будування імперії
Під час розквіту газової схеми Фірташ активно розвивав свою імперію. Він вирішив вкласти гроші у прибуткову хімічну галузь, купуючи основні пакети акцій підприємств.
Першими придбаними активами у 2002 році стали «Таджик Азот» (Таджикистан) та «Нітроферт» (Естонія). Через рік газовий магнат став акціонером ВАТ «Рівнеазот» — великого виробника азотних добрив на Західній Україні. Фірташ вливав кілька мільйонів у його модернізацію і отримав величезний завод, лідера в Україні з виробництва мінеральних добрив.
У 2004 році Фірташ став головним інвестором «Кримського содового заводу» (Красноперекопськ) та «Кримського ТИТАНУ» (Вірменськ). Того ж року всі хімічні активи Фірташа були консолідовані у холдинг OSTCHEM. Через три роки вони перейшли до Group DF (Group of Dmitry Firtash), яка керувала всією імперією.
Розквіт бізнесу припав на час президентства Віктора Януковича. У кулуарах подейкують, що майбутній олігарх познайомився з Віктором Федоровичем у 1990-х, коли постачав дефіцитні нафтопродукти на автобазу об'єднання «Орджонікідзевугілля», де Янукович тоді працював генеральним директором.
У 2010 році Фірташ почав об'єднувати всі українські азотні підприємства, щоб вивести їх на світову арену. Він купив «Концерн «Стирол» (Горлівка), «Сєвєродонецьке об'єднання «Азот» та черкаський «Азот», інвестувавши в них близько 1 мільярда гривень. Ідея була непогана, але насправді мав місце власник-монополіст, який самостійно контролював державні заводи. За рік підприємства витіснили іноземних постачальників добрив з України.
Також у 2010 році Group DF запустила Міжріченський гірничо-збагачувальний комбінат. Фірташ йшов далі, купуючи акції (від 2 до 30%) низки облгазів у 10 областях України. Таким чином він став контролювати третину енергоринку України.
Безумовно, купити такі заводи та облгази без підтримки чинної влади було неможливо. У Фірташа були свої люди у «годівниці»: Юрій Бойко керував Міненерговугіллям, Сергій Льовочкін очолив президентську адміністрацію, Валерій Хорошковський сів у крісло СБУ, а менеджери компаній Фірташа стали біля керма ключових дочірніх компаній «Нафтогазу України» — Юрій Борисов очолив «Укргазвидобування», а Сергій Винокуров — «Укртрансгаз».
Банківський бізнес та медіа
Через рік Фірташ зрозумів, що для розвитку імперії йому не вистачає банку, який би «обслуговував» усі підприємства. З цією метою він викупив контрольний пакет акцій «Надра Банку». Цей банк цікавив Фірташа й у 2008 році, але після апогею кризи потреба у ньому відпала.
У 2011 році компанія Centragas Holding AG та «Надра Банк» підписали договір купівлі-продажу, внаслідок якого частка Фірташа у статутному капіталі банку становила 89,97% акцій. Сума операції склала 3,5 мільярда гривень (по 10 гривень за 1 акцію).
У 2011 році Дмитра Васильовича, одного з найбільших роботодавців в Україні, обрано Головою Ради Федерації роботодавців України, членами якої були 10 тисяч підприємств. На них працювало понад 5 мільйонів людей, які виробляли 70% ВВП України.
Як і багато інших олігархів, Фірташ не встояв перед спокусою отримати власні медіаактиви. У лютому 2013 року GDF MEDIA LIMITED, що входить до групи холдинг Group DF, придбала компанію UA Inter Media Group Limited, яка об'єднує телеканали «Інтер», «Інтер+», К1, К2, «Мега», НТН, «Піксель», «Піксель», «Піксель».
У 2014 році група компаній Group DF підписала угоду з італійською групою Intesa Sanpaolo про придбання 100% акцій українського Правекс-Банку.
Доходи та рейтинги
Імперія Фірташа процвітала. Це позначилося на його доходах, які росли з астрономічною швидкістю. У 2010 році бізнесмен увійшов до «Топ-100» найвпливовіших людей України, яких щороку визначає журнал «Кореспондент», — він зайняв 8 місце зі статками $3,2 мільярда. У 2013 році Фірташ посів 4 місце в рейтингу «Фокус» «200 найбагатших людей України» зі статками $3,327 мільярда.
Скандали та кримінальні справи
Контрабанда
Перші серйозні проблеми із законом у Фірташа виникли у 1995 році на зорі його підприємницької кар'єри. Його підозрювали у контрабанді великої партії спирту. Правоохоронці встановили стеження, щоб вести його на чисту воду. Він переховувався, але хитрощі не допомогли — влітку 1995 року його заарештували.
Марина Калиновська одразу ж кинулася рятувати свого партнера, але нічого не вийшло: справа одночасно перебувала на контролі у міліції, прокуратури та СБУ. Витягнути Фірташа із СІЗО допомогла нагода. Через спільних знайомих друзі Фірташа зібрали за одним столом міліціонера, слідчого та відповідального із СБУ.
Через три місяці після застілля майбутній мільярдер вийшов на волю. Найбільш категоричним та принциповим у цьому питанні був представник МВС — начальник обласного УБОЗ Іван Миколайович Мирний. Він відмовлявся випускати Фірташа, але згодом погодився. Незабаром він став начальником особистої охорони співвласника RosUkrEnergo.
Стрілянина в ресторані
Ресторан «Європейський» був однією із перлин у ранньому бізнесі Фірташа. У цьому закладі у 1996 році сталася трагічна історія, яка мало не позбавила життя Дмитра Васильовича. У «Європейському» відзначали день народження Зіновія Калиновського. Були запрошені усі вершки суспільства, зокрема й кримінального. Пісні, танці, багато алкоголю… Ближче до ранку кримінальний авторитет Олег Матієго відмовився платити за рахунком та влаштував розбирання, погрожуючи персоналу пістолетом.
Заспокоювати гостя прийшли Петро Калиновський та Дмитро Фірташ. Між агресором і Фірташем почалася суперечка, останнім аргументом став постріл в область паху. Фірташа врятував його друг із Москви — Олег Пальчиков, який заткнув вхідну рану від кулі руками, зупинивши кровотечу. Фірташа госпіталізували. Пізніше Олега Пальчикова призначать виконавчим директором RosUkrEnergo.
Трагедія з пасинком
У 2007 році пасинок Дмитра Фірташа — Сергій Калиновський розігнав свій спорткар BMW М6 до швидкості 160 км/год, не впорався з керуванням, вискочив на брівку, зачепив два дерева та врізався у припарковані «Жигулі». На місці загинув водій «копійки», прапорщик внутрішніх військ Володимир Куликовський, який чекав на початок своєї зміни (він охороняв одне з посольств), а також пасажир іномарки, подруга Калиновського Анастасія Броннікова.
Охорона, яка їхала ззаду, не намагалася врятувати дівчину. Вони доправили до лікарні лише Сергія Калиновського, а Анастасію забрала швидка допомога.
Розслідування справи було дивним: Лариса Куликовська, дружина загиблого прапорщика, відмовилася від позову; слідчих до Калиновського до палати не пускала охорона, що оточила весь поверх; з авто мажору, яке знаходилося на стоянці, хтось зняв бортовий комп'ютер і перерізав гальмівні шланги, щоб експертиза не змогла встановити реальну швидкість автомобіля.
Калиновського взяли під варту, але одразу ж відпустили. За кілька днів його затримали в аеропорту Жуляни. Він мав намір вилетіти до Ізраїлю. Калиновський опинився у лікарні, а потім зник. Нині він перебуває у міжнародному розшуку. Однак багато джерел кажуть, що він живе в Києві з дружиною та дитиною під іншим прізвищем.
Розлучення з Калинівською
«Кохання» між партнерами тривало 7 років. У 2008 році відбувся гучний процес розлучення, який супроводжувався скандалом через спроби пані Калиновської розділити величезне багатство чоловіка навпіл. Щоб уникнути фінансових втрат, мільярдеру навіть довелося на час судового позову тимчасово передовірити свої активи другу-міністру Юрію Бойку.
Протистояння з Курченком
У 2012 році в житті Дмитра Васильовича, а точніше в його дітищі — Group DF, почалася чорна смуга. Транснаціональна нафтова компанія Росії «ТНК-ВР» виставила на продаж Лисичанський нафтопереробний завод. На підприємство знайшовся ще один охочий — маловідомий харківський бізнесмен Сергій Курченко.
Поки Фірташ із ним боровся за право купівлі, «ТНК-ВР» поглинула «Роснефть» та Лисичанський НПЗ. Торги скасувалися, а з рук олігарха втекли мільйони.
Історія на цьому не закінчилась. У другому раунді олігархи схльоснулися за контроль над купівлею-продажем зрідженого газу, який продавала «Укргазвидобування», яку курує Фірташ. Сума угоди оцінювалася в 5 мільярдів гривень. Тернопільський мільярдер сподівався одержати повний контроль над цим фінансовим потоком.
У цій газовій війні він навіть блокував спецаукціон із продажу зрідженого газу. Підсумком протистояння стала втрата Фірташем монопольного контролю над «Укргазвидобуванням», а дивіденди отримав Курченко.
Теплиця та сільськогосподарський проект
Дмитро Фірташ у 2012 році відкрив у своєму рідному селі Сіньків величезну сучасну теплицю площею 10 гектарів. У проект DF Agro він вклав 30–35 мільйонів євро. Загалом теплиці мали займати 40 гектарів, а інвестиції становитимуть $100 мільйонів.
Арешт в Австрії та звинувачення
Хабарництво та створення злочинної спільноти — ці два злочини інкримінували Дмитру Фірташу у Європі. 12 березня 2014 року його затримали австрійські правоохоронці у Відні на запит ФБР. Федеральна поліція Австрії повідомила, що Фірташ перебував у розшуку з 2006 року.
Того ж року його відпустили на волю під рекордну для Австрії заставу 125 мільйонів євро і зобов'язання не залишати Австрію. Проте у 2015 році Фірташ заявляє про те, що приїде до України. Мета візиту — участь у з'їзді Федерації роботодавців, яку він очолює. Але в останній момент поїздку Фірташ скасував. Це цілком логічно, адже Арсен Аваков говорив, що докладе всіх зусиль для арешту Фірташа в Україні. Мабуть, олігарх вирішив не ризикувати.
Махінації у банку та банкрутство
У 2015 році банк «Надра» визнали неплатоспроможним, а Фірташа звинуватили в тому, що він витратив 7,1 мільярда гривень, спрямованих НБУ на рефінансування, на купівлю валюти.
Спортивні інтереси
Дмитро Васильович мав баскетбольний клуб «Київ», який скотився до відвертого аутсайдера української Суперліги. У 2013 році контрольований олігархом банк «Надра» став генеральним спонсором футбольного клубу «Динамо», потіснивши «ПриватБанк» Ігоря Коломойського. Подейкували, що Фірташ став повноправним власником футбольного гранду, але президент «Динамо» Ігор Суркіс спростував ці домисли.
Фірташ був спонсором футбольного клубу «Таврія» із Сімферополя. Одного разу клуб навіть «вистрілив» — у сезоні 2009/2010 команда сенсаційно виграла Кубок України. На жаль, футболістам це принесло лише моральне задоволення. Обіцяних призових від спонсорів вони не отримали. Після анексії Криму Фірташ перестав спонсорувати команду.
Особисте життя та подарунки
Сьогодні Фірташ знову одружений. Його дружина Лада не лише дружина, а й діловий партнер, зокрема вона співзасновник сімейного благодійного фонду Firtash Foundation.
Відомо, що на 41 день народження Дмитро Васильович презентував своїй половині вертоліт «Агуста» вартістю 6 мільйонів євро. Урочиста вечеря на честь іменин пройшла в Монако в ресторані «Ла Марі» і коштувала коханому чоловікові приблизно 300 тисяч євро.
Також Фірташ зробив коханій ще один подарунок — розкішну віллу в Сен-Жан-Кап-Ферра, французькому курортному містечку. Бізнесмен придбав цю нерухомість у 2005 році за 24 мільйони євро, а на реставрацію витратив 11 мільйонів євро.