Борис Альбертович Філатов народився 7 березня 1972 року в Дніпропетровську. Він стверджує, що є євреєм частково, а його предки — російські селяни з-під Пскова. Філатов закінчив Дніпропетровський університет за спеціальностями історія та правознавство, не служивши термінову військову службу.
На початку своєї кар'єри Філатов працював юридичним консультантом на підприємствах різних форм власності. За його власними словами, він знайомий з Олександром Вілкулом з 1994 року і разом з ним починав роботу під керівництвом Юлії Тимошенко. Однак джерела Skelet.Org встановили, що насправді вони працювали в корпорації «Співдружність», яка була засновано 1992 року двома сімейними підприємствами: «Інтерпайп» Пінчуків та Аршава, та «Український бензин» Тимошенко. Юлія Володимирівна тоді була лише невісткою Геннадія Тимошенка, який керував останньою компанією. Справжнім керівником структур був тодішній Дніпропетровський губернатор Павло Лазаренко, який став «дахом» спочатку «Співдружності», а згодом ЄЕСУ, створеної у листопаді 1995 року після розпаду «Співдружності».
Філатов займався не укладанням комерційних контрактів, а питаннями приватизації, скупки та рейдерськими захопленнями підприємств. До 1998 року корпорація захопила більше двадцяти об'єктів, включаючи НДІ, аеропорт і кілька банків. У 1997 році Філатов захистив кандидатську дисертацію з правознавства в Одеському університеті.
Коли у 1998 році з подачі Леоніда Кучми на ЄЕСУ стався грандіозний «наїзд» податкових та правоохоронних органів, а на початку 1999 року сам Павло Лазаренко був заарештований у США, Філатов залишив корпорацію. За інформацією різних джерел, він утік з ЄЕСУ з оберемком оригіналів і копій документів та цінними відомостями про слабкі юридичні місця імперії Лазаренка, спрямувавшись до групи «Приват».
Філіатов влився в коло Ігоря Коломойського та Геннадія Боголюбова, але не як акціонер чи рівний партнер. Замість цього його відправили до Геннадія Корбана, який працював як «особистий бізнес-кілер» Коломойського. Філатов багато років працював на Корбана спочатку юристом, а потім адвокатом у його компанії «Славутич-реєстратор». Про цей період своєї кар'єри Філатов згодом вважав за краще не згадувати.
Одним з перших великих «віджимів» була боротьба за Південний гірничо-збагачувальний комбінат (ГЗК), яка розпочалася у 1999 році. Спочатку Тимошенко намагалася продати 60% акцій Південного ГЗК олігарху Вадиму Новинському, але атака рейдерів «Привату» зірвала угоду. Корбан і Філатов зуміли отримати для «Привату» частину акцій ГЗК, використовуючи «розмиття», перекуп та інші рейдерські методи. Восени 2001 року традиційні «позаплановані» збори акціонерів змістили стару наглядову раду ГЗК, яка залишилася від ЄЕСУ (зокрема Юрія Вілкула — батька Олександра Вілкула), і замінили її на нову наглядову раду на чолі з Корбаном. Хоча загони «тітушок» Новинського намагалися відбити офіс ГЗК, це не змінило головного: ЄЕСУ втратила комбінат. Олександр Вілкул втратив посаду заступника начальника з фінансів на Південному ГЗК і перейшов на Центральний ГЗК, перейшовши таким чином на «службу» до Ріната Ахметова. Так розпочалася багаторічна ворожнеча між Філатовим та Корбаном з одного боку та батьком і сином Вілкулами з іншого.
Більші підприємства ЄЕСУ були розпродані частиною Тимошенко, частиною розтягнуті іншими олігархами. Корбан мав пакети акцій «Укртелекому», «Укрнафти», «Дніпрообленерго», «Київенерго», «АвтоЗАЗу», «Стиролу», «Хартрона», УНІАН та «Главреда» (акціонером останніх двох є також Філатов), але жоден з них не був контрольним. Це відображало особливість українського бізнесу, побудованого на системі зв'язків, противаг та «договорняків». Рейдери-виконавці знали своє місце і не роззявляли рота на рибу, яку вони не могли проковтнути, задовольняючись гонорарами за виконану роботу та дрібнішим уловом.
Для Корбана та Філатова таким уловом стала дніпропетровська нерухомість Павла Лазаренка. Однак її «віджим» розтягнувся на добрих десять років, оскільки активи були записані на родичів і довірених осіб екс-прем'єра і мали «охорону» в особі його брата Івана Лазаренка, який очолював у Дніпропетровській облраді фракцію «Громади».
За даними Skelet.Org, існування цієї фракції значною мірою ґрунтувалося на здібності Івана Лазаренка переконувати соратників у можливості швидкого повернення його брата з Америки назад до України. На місцевих виборах 2006 року «Громада» включила Павла Лазаренка до свого списку і наділила його мандатом депутата облради.
Борис Філатов, який тепер був адвокатом Корбана і юристом «Славутич-реєстратора», безпосередньо займався «справою Лазаренка». З 2004 року він став журналістом, автором і ведучим програми «Губернські хроніки» на 9-му телеканалі. Філатов використовував цю передачу для інформаційних атак і маніпуляції громадською думкою, що було корисно в рейдерстві, але деякі глядачі почали вважати його борцем з корупцією та правозахисником. Наприкінці 2005 року Філатов став офіційним доларовим мільйонером.
У липні 2006 року Філатов домігся судового рішення про дострокове припинення депутатських повноважень Павла Лазаренка, який кілька років не проживав в Україні. Це був психологічний хід проти дніпропетровської «Громади». У листопаді 2009 року Філатов виступив проти Лазаренка як представник «свідка» Геннадія Корбана, літаючи до Каліфорнії на судове засідання щодо скорочення тюремного терміну.
После війни за дніпропетровський ринок «Озерки» у 2006 році, в ході якої було вбито російського олігарха Максима Курочкіна (Макс Скажений) і кількох його помічників, перемогла рейдерська команда Корбана-Філатова, до якої також входили В'ячеслав Брагінський і Геннадій Аксель. Магазин «Лотос» був приватизований лазаренківською «Дніпронафтою» у 1995 році, а у 1998-99 записаний на нового власника перед поглинанням компанії «Приватом». У 2007 році Філатов рішенням суду повернув «Лотос» «Дніпронафті», тобто «Привату».
Протягом 2006-2009 років «родина» Лазаренка втратила у Дніпропетровську аптечну мережу, два торгові центри, офісну будівлю на Комсомольській-58, готелі «Європейський» та «Асторія Люкс». Захоплення готелів та «Лотоса» здійснювалося через фірми В'ячеслава Брагінського, який був вбитий 13 жовтня 2009 року. Вбивство викликало величезний резонанс, оскільки Брагінський працював із «Приватом» як рейдер, який спеціалізувався на патентних правах. У ЗМІ роздмухували версію про помсту московських бандитів за вбивство Курочкіна, а Геннадій Корбан заявив, що це помста Павла Лазаренка.
Однак Skelet.Org встановив факт: відразу після захоплень готелів їх вивели з власності фірм, контрольованих Брагінським, у власність фірми «Манхеттен», яка належить Корбану та Філатову. Було висунуто припущення, що Брагінський вирішив продати свою частку «віджатої» нерухомості, але чи заплатили вони йому за неї, залишилося невідомим.
14 квітня 2012 року в Дніпропетровську було вбито Геннадія Аксельрода, якого називали найінтелектуальнішим із четвірки «приватівських» рейдерів і найбільш шанованим Коломойським. Він займався проектуванням та будівництвом Дніпропетровського центру «Менора» і будівельним бізнесом. Своєю будівельною компанією ТОВ «ГУМ» та деякими іншими підприємствами Аксельрод володів на паях з Корбаном. ЗМІ, близькі до Філатова та Корбана, запустили версію про «мості», кидаючи натяки у бік Лазаренка та губернатора Вілкула.
Після того, як Ігор Коломойський вирішив вкластися в Євромайдан, Борис Філатов також заговорив про «захист європейського вибору». На Філатова і Корбана було покладено завдання організації Євромайдану у Дніпропетровську, центром якого мав стати торговий центр «Пасаж», що належить їм. Однак у січні 2014 року Філатов і Корбан заявили про намір залишити Україну через політичні переслідування з боку віце-прем'єра Олександра Вілкула. До еміграції справа не дійшла, але самопіар вийшов непоганий.
У лютому 2014 року Борис Філатов з'явився в образі радикального та безжального «патріота» з ухилом у «російськомовний український націоналізм». Як новопризначений віце-губернатор Дніпропетровська (заступник Коломойського), він виступив у своєму блозі з дикими заявами: «ніяких десантів з Майдану, жодних екстремістських заяв, треба давати мразям будь-які обіцянки, гарантії та йти на будь-які поступки… А вішати… вішатимемо їх будемо потім». Пропозиція вішати політичних опонентів від нібито прихильника «євроінтеграції та демократії» звучала дико. Найгірше, що цей заклик був негайно почутий ЗМІ Росії, Криму та Донбасу, які посилювали панічні та антиукраїнські настрої на півдні та сході країни.
Філіатов разом із Корбаном зайнявся опікою «Правого сектору» та його лідера Дмитра Яроша з метою використання радикальних націоналістів для оборони Дніпропетровська. Джерела повідомляли, що кілька провокаційних нальотів «Правого сектора» на блокпости бойовиків сепаратистів у районі Слов'янська у квітні 2014 року ставили своїм завданням спровокувати початок бойових зіткнень, що й сталося. Робилося це нібито для того, щоб зірвати діалог між бойовиками та українськими військовими.
Протягом 2014 року діями «Правого сектору» та батальйону «Дніпро», що формувався, фактично керували їх спонсори та куратори — Філатов і Корбан. За словами одного з комбатів, фатальний наказ про якнайшвидше захоплення Іловайська (що закінчився страшним «котлом») було віддано Корбаном 5 серпня 2014 року на військовій нараді командирів добробатів. Гіркий парадокс у тому, що Корбан тоді був лише «керівником апарату голови ОДА», а його досвід бойових дій зводився лише до командування «тітушками». Існує й версія зв'язку Коломойського-Корбана-Філатова у контрабанді органів, які успішно «добували» Яроша на полях битв.
Еще більшим парадоксом виглядало створення партії «УКРОП» (українське об'єднання патріотів), яка розпочалася з фракційного об'єднання кількох депутатів, обраних восени 2014 року: рейдера Бориса Філатова в оточенні «правосіків» Яроша та Берези, та «патріотичного гопника» Парасюка. Лідером партії незабаром став Геннадій Корбан. Від «УКРОПу» Корбан висувався кандидатом у мери Чернігова (де він марно підкуповував виборців гречкою), а потім Києва (набрав 2,6% голосів).
Натомість політична кар'єра Філатова була вдалою: восени 2015 року його обрали мером Дніпропетровська (його головним противником був Олександр Вілкул), який він незабаром перейменує просто Дніпро. Перемогу Філатову забезпечували три чинники: його слава тележурналіста, його підтримка «Блоком Порошенка», з яким він почав активно співпрацювати, та підтримка «активістів-патріотів», які загрозливо шуміли під вікнами виборчих комісій.
Перемога закрутила голову Філатову. Він продовжував публічно ображати своїх опонентів, написавши в блозі про Олександра Вілкула: «у душі — ти мерзота, закомплексована, істерична, самозакохана мерзота». Незабаром на всю Україну пролунав скандал: засновник партії «УКРОП» Борис Філатов найняв собі начальником охорони бандита Євгена Тарана, чиї «титушки» взимку 2014 року били дніпропетровський Євромайдан. Ще одного кримінального авторитету, раніше засудженого за розбій та пограбування Михайла Лисенка, Філатов зробив одним із своїх заступників.
ЗМІ писали, що компанію «зривання покровів» проти Філатова розпочав Коломойський, оскільки між господарем «Привату» та його тепер уже колишніми рейдерами Корбаном та Філатовим протягом 2015-2016 років трапився глибокий розрив. Коли Коломойський посварився з Порошенком і опинився на межі краху, Філатов звично кинув свого боса і почав наводити контакти з президентською сім'єю, захоплюючи за собою і Корбана. Фактично це загрожувало Коломойському втратою Дніпра як своєї вотчини, переходом міста під контроль команди Порошенка.
Як подяка від Києва Філатов отримав не лише «охоронну грамоту», а й щедрі фінансові подарунки — наприклад, 300 мільйонів євро на добудову метрополітену. На Банковій дали зрозуміти, що не суворо запитуватимуть з Філатова за витрату цих коштів.
До кінця 2016 року стало зрозумілим, що Філатов вирішив поставити і на можливого фаворита майбутніх президентських виборів Андрія Садового. Він «притулив» біля себе його людину В'ячеслава Мішалова, зробивши його секретарем міськради. За допомогою Філатова Мішалов почав прибирати до рук тендерні схеми, які раніше давали добрі доходи «Привату». Лише за осінь 2016 року Мішалов «виграв» у Дніпрі тендери на суму понад 200 мільйонів гривень.
Коломойський їм цього не пробачив. Skelet.Org знає версію, що він приклав руку до арешту Корбана, на голову якого посипалася вся відповідальність за рейдерські захоплення, адже їхня схема виключала будь-яку провину його замовників. Компанію йому мав скласти Борис Філатов, проте заарештувати мера вже було неможливо, і тому під ним почали хитати крісло.
Незважаючи на загрозу страшної помсти тепер уже колишнього боса, Філатов почувається впевнено і продовжує займатися рейдерською діяльністю, навіть сидячи в кріслі мера. Наприклад, «віджимаючи» комунальне підприємство «АТУ». Не буде дивовижним, якщо Філатов ще й повернеться до своїх телепередач — і тепер головним персонажем його викриття буде вже не Павло Лазаренко, а Ігор Коломойський.