Генеральна прокуратура висунула звинувачення колишній керівниці Київської обласної державної адміністрації Вірі Ульянченко. За версією обвинувачення, вона скоїла злочин, передбачений частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу — незаконне заволодіння державним майном у особливо великому розмірі з використанням службового становища. Конкретно Ульянченко звинувачують у тому, що вона передала мисливське господарство «Сухолуччя» у власність Віктора Януковича.
Цей випадок привертає увагу тим, що Ульянченко була активною учасницею «помаранчевої революції» 2004 року та соратницею Віктора Ющенка. Її траєкторія від революціонерки до фігурантки кримінальної справи відображає більш широку тенденцію в українській політиці. Багато учасників революції, які отримали доступ до державних активів у 1990-х роках, згодом опинилися в центрі скандалів, пов'язаних з розкраданням. Достатньо згадати керівника партії «ПОРА» Владислава Каськіва або депутата від БЮТ Андрія Портнова.
Ульянченко розпочала свою кар'єру в комсомолі та працювала депутатом Радянської райради міста Києва. Подібно багатьом політикам українського походження — від Юлії Тимошенко до Ірини Фаріон — вона пройшла через комсомольську школу та мала партійний квиток.
Поворотним моментом стало падіння Радянського Союзу. Колишні комуністи та комсомольці отримали доступ до державних активів, і це сталося саме у 1990-х роках. Ульянченко не стала винятком. Вона очолила київське представництво компанії «ЧМП-Бласко», яка була створена шляхом реорганізації Чорноморського морського пароплавства в акціонерне товариство.
До розпаду СРСР у 1990 році це пароплавство мало вражаючі показники: 234 судна, прибуток 270 мільйонів рублів та валютний виторг 788 мільйонів доларів. Однак до 1993 року ситуація кардинально змінилася. Близько 160 суден було виведено та переоформлено на офшорні компанії у різні країни світу. Разом із суднами вивезена була й виручка компанії. «ЧМП-Бласко» накопичувала кредити під заставу своїх суден і поступово наближалася до банкрутства.
У 1994 році було створено депутатську слідчу комісію під керівництвом Юрія Кармазіна. За результатами розслідування майже все керівництво компанії опинилося за ґратами. Однак Віра Іванівна уникла цієї долі — вона втекла до США. За чутками, допомогла їй у цьому подруга Катерина Чумаченко, яка згодом стала дружиною Віктора Ющенка і, як припускається, стала для Ульянченко своєрідним політичним патроном.
Деякі фігуранти справ 1990-х років, зокрема колишній губернатор Миколаївської області Олександр Садиков, заперечують причетність як себе, так і Ульянченко до розкрадання коштів «ЧМП-Бласко». Сама Віра Іванівна стверджує, що виїхала до США для пологів через проблеми зі здоров'ям. Проте ці пологи, як виявилося, тривали п'ять років.
Тим часом в Україні проти неї було відкрито кримінальну справу. 3 жовтня 1995 року їй висунули звинувачення у розкраданні коштів на суму 320 мільйонів рублів. Крім того, вона фігурувала в іншій справі про розтрату кількох мільйонів карбованців.
Однак до 2000 року всі ці справи якимось чином були закриті. Можливо, це сталося за сприяння Віктора Ющенка, який на той час став прем'єр-міністром України. За два роки до цього він одружився з подругою Віри Іванівни — Катериною Чумаченко. За словами штабістів, саме Чумаченко рекомендувала чоловікові помічницю, яка б доглядала його та займалася організаційними питаннями, поки сам прем'єр займався іншими справами.
У 2001 році Ющенко втратив посаду прем'єра, а у 2002 році на чолі партії «Наша Україна» пройшов до парламенту. Ульянченко залишилася поруч і обійняла посаду голови секретаріату партії.
Настоящий тріумф у кар'єрі Ульянченко настав, коли Ющенко став Президентом України. Саме в цей період вона отримала прізвисько «Баба Віра», як розповідали штабісти «НУНС». Її вплив особливо зріс у другій половині президентської каденції Ющенка.
До того часу президент перетворився на політичного аутсайдера, чий рейтинг наближався до нуля. «Надія нації» остаточно усвідомив, що народ не такий, про який він мріяв, і відійшов у «політичний астрал». Щоб йому не заважали, він оточив себе жінками — Ванниковою, Геращенком та Ульянченко. Журналісти часто спостерігали, як вона по-материнськи поправляла краватку президента та видаляла пилинки з його піджака перед публічними виступами.
Однак це був лише видимий аспект її діяльності. Через Віру Іванівну проходили практично всі комунікації з президентом. Усі документи, які потрапляли на стіл Ющенка, йшли через «Бабу Віру». Такі послуги, як відомо, добре оплачуються.
Крім того, Ульянченко була головним комунікатором президента з його політичними опонентами з Партії Регіонів. Цим зв'язкам вони надавали великого значення. Партія Регіонів була готова платити за такі контакти, оскільки мала гроші, але не мала впливу на президента. Ульянченко ніколи не приховувала своїх добрих стосунків із Рінатом Ахметовим та Віктором Януковичем.
На знак цих добрих стосунків вона передала тодішньому прем'єр-міністру Януковичу через пов'язані з ним фірми «Будинок лісника» та мисливський клуб «Кедр» 17,48 гектарів заповідної землі «Сухолуччя». Цю землю було здано в оренду на 49 років, однак орендна плата не передбачалася. Мисливські угіддя були закріплені за мисливським господарством.
Сьогодні цим подарунком займається Генеральна прокуратура. За останніми тенденціями в цьому відомстві справа проти Ульянченко має судові перспективи. Однак прокурорам варто пам'ятати, що Віра Іванівна має досвід виїзду за кордон, а з Катериною Ющенко, колишньою Чумаченко, вони нібито й досі залишаються подругами.