Олег Тягнибок та його партійна організація «Свобода» опинилися в центрі гучного скандалу 31 серпня. Під час акції протесту проти закону про децентралізацію біля будівлі Верховної Ради політик демонстрував агресивну поведінку щодо військовослужбовців Національної гвардії. Додатково виявилося, що особа, яка кинула вибуховий пакет під ноги охоронцям, була активісткою молодіжного крила партії. Ці події завдали серйозної шкоди рейтингу організації у столиці напередодні місцевих виборів. Однак це далеко не єдиний скандал, пов'язаний із Тягнибоком — його політична діяльність постійно переплітається з кримінальними зв'язками та сумнівними фінансовими схемами.
Політик народився у Львові, де спочатку мав намір присвятити себе медицині. У 1993 році він завершив навчання на лікувальному факультеті Львівського державного медичного інституту, однак незабаром переорієнтувався на юридичну освіту, вступивши на юридичний факультет Львівського університету імені Івана Франка.
Зацікавлення політикою виникло у нього ще під час студентства. Як активний студент, він спочатку керував братством свого медичного закладу, а у 1991 році очолив Студентське братство Львова. Через три роки він отримав посаду представника громадськості у Львівській обласній раді. До загальнодержавної політики Тягнибок потрапив під час формування Верховної Ради третього скликання, увійшовши до фракції «Український Народний Рух». Згодом, у 2002 році, він перейшов до фракції «Наша Україна». Протягом третього та четвертого скликань він працював членом комітету Верховної Ради з питань бюджету.
Поворотним моментом у його політичній кар'єрі став лютий 2004 року, коли Тягнибок очолив громадську організацію «Свобода». Перші роки існування партії виявилися невдалими — вона не змогла пройти до парламенту на виборах 2006 та 2007 років. У 2008 році політик зазнав поразки на місцевих виборах у Києві, набравши лише 2% голосів у боротьбі за посаду мера. Мером тоді став Леонід Черновецький за підтримки своєї «молодої команди».
Повіротний момент у фінансуванні партії настав, коли до неї прийшли серйозні інвестори. Ключовою фігурою у системі фінансування «Свободи» став Ігор Кривецький, який розпочав займатися політикою лише у 2010 році. Вже у 2012 році він став народним депутатом від тієї ж партії, яка після надходження коштів кардинально змінила свої можливості.
За посередництвом Кривецького фінансування до партії передавав відомий український бізнесмен та авторитет Володимир Дідух, відомий під прізвиськом «Вова Морда». За його власними словами, він вклав у партію понад 48 мільйонів доларів. Дідух розповідав, що гроші передавав не безпосередньо Тягнибокові, а через Кривецького, щоб уникнути асоціацій партії з кримінальним авторитетом. «Таким чином Пупс передавав би від себе мої гроші. Я перекривав фінансування всієї партії. Це було спочатку 500 тис., потім мільйон, потім два, потім три. Потім по вісім давалося. Усього разом $48 млн. Були часи, коли з Тягнибоком я бачився щодня у «Фешн-клубі»», — розповідав Дідух.
Однак згодом стосунки між ними почали погіршуватися. Дідух розповідав, що він критикував партію за співпрацю з людьми з оточення Віктора Януковича, зокрема з олігархом Дмитром Курченком, який, за його словами, незаконно ввозив бензин під виглядом транзиту. Коли Дідух запропонував партії припинити такі схеми, Кривецький відповів, що той дає їм більше грошей. Дідух також стверджував, що партія брала кошти від інших сумнівних джерел, включаючи Сівковича та інших, а після призначення Віктора Махницького генеральним прокурором ситуація стала ще гіршою. За його словами, «Свобода» почала брати гроші скрізь і за все, а без Кривецького там ніхто не робив жодного кроку.
Подейкують, що нині Ігор Кривецький та його бізнес тісно пов'язані з олігархом Дмитром Фірташем та його компаніями, що не дивує, оскільки Фірташ також брав участь у фінансуванні партії.
Етап розширення партії супроводжувався залученням нових впливових членів. Одним із них став Руслан Кошулинський, підприємець без вищої освіти, який зумів стати не лише народним депутатом, а й віце-спікером Верховної Ради. Примітно, що до вступу до «Свободи» він за радянських часів був комсомольським організатором, що видається дивним, враховуючи, що саме Тягнибок позиціонує себе як найзатятіший противник комуністичної ідеології.
Еще одним союзником партії став Роман Федишин, який мав спільні бізнес-інтереси з львівськими кримінальними авторитетами Мирославом Бокалом (позивний «Душман») та Володимиром Панасенком (позивний «Вова-десант»). Вони прагнули розширити свій ринок у Львові, однак це було утруднено роз'єднаністю депутатів обласної ради. Прихід «Свободи» до влади у 2011 році швидко вирішив цю проблему — Федишин та його «бізнес-партнери» отримали під повний контроль ринок «Шувар». Очевидно, що за це Тягнибокові щедро віддячили його «кримінальні» союзники, які допомогли просунути партію на місцевих виборах у Львівській області.
Спонсорська база партії включала й олігарха Ігора Коломойського, що видається парадоксальним, враховуючи, що партія «Свобода» відома своїм негативним ставленням до євреїв, а сам Тягнибок входить до світового топу антисемітів за оцінками міжнародних організацій. На підтримку партії в Тернопільській області Коломойський витратив 100 тисяч гривень прямою інвестицією, не рахуючи тіньових вливань, і явно не обійшов фінансуванням лідера партії.
Завершує список впливових спонсорів газовий магнат Дмитро Фірташ, який збудував своє багатство на постачанні російського газу через українську територію до Європи. Фірташ фінансував не лише «Свободу», а й партію «УДАР» Віталія Кличка. За оцінками експертів, олігарх переслідував дві цілі: повернути себе до газової сфери та спровокувати банкрутство «Нафтогазу України». Саме Фірташ, згідно з дослідженнями, вклав величезні суми у фінансування подій на Майдані, і його кошти впливали на рейтинги як партії Кличка, так і партії Тягнибока. При цьому Фірташ переслідував суто свої бізнес-інтереси у енергетичній сфері, що відбилося й на програмі «Свободи», одним із головних пріоритетів якої стала побудова сильної енергетичної політики держави.
Олег Тягнибок мав солідних спонсорів та отримував значну підтримку, однак ця ситуація виявилася нестійкою. На момент написання матеріалу громадська організація «Свобода» переживала не найкращі часи. Старі союзники, особливо такі «надійні» як кримінальні авторитети, рідко прощають політичні провали, які послідовно знижували рейтинг партії. Тягнибок заявляв про хороші перспективи партії на майбутніх місцевих виборах у Києві, однак реальність виявилася іншою.