Українська політична сцена населена багатьма неоднозначними та загадковими постатями. Деякі з них викликають більше підозр, інші менше. Практично в біографії кожного політика можна знайти факти, які свідчать про його причетність до різних махінацій чи навіть злочинів. Олександр Турчинов, нинішній секретар РНБО, перший і єдиний виконувач обов'язків президента України, колишній голова Верховної Ради, екс-глава СБУ та народний депутат III–VIII скликань, не є винятком. Протягом своєї кар'єри він обіймав посади в численних державних установах, здійснював складні фінансові операції та схеми, проте так і не був офіційно викритий у злочинній діяльності. Його називали «кривавим пастором», але він продовжував займатися своєю «великою справою".
Олександр Валентинович Турчинов народився 1964 року у Дніпропетровську. Його батько Валентин Іванович був майстром спорту СРСР з волейболу та присвятив своє життя спорту. Син успадкував батькові таланти: займався волейболом, очолював шкільну команду, навчався на відмінно. Після закінчення школи Турчинов вступив до Дніпропетровського технологічного університету. Під час навчання активно писав наукові роботи, що дало йому репутацію перспективного вченого. Однак після закінчення університету він несподівано пішов працювати на завод «Криворіжсталь». Ще в студентські роки Турчинов спробував себе в політиці, активно беручи участь у комуністичних будівельних загонах. За цю діяльність його навіть нагородили поїздкою в Індію, яка була недосяжною для звичайних радянських громадян. Відчувши переваги, які дає участь у комсомольському та політичному житті, він паралельно з роботою на заводі розпочав кар'єру в одному з районних дніпропетровських комсомольських структур.
За свою наполегливість та працьовитість Турчинова призначили завідувачем відділення агітації та пропаганди Дніпропетровського обласного комітету ВЛКСМ. У той період цей комітет очолював Сергій Тігіпко, який згодом став олігархом, міністром соціальної політики та віце-прем'єр-міністром при уряді Миколи Азарова. З розпадом Радянського Союзу Турчинов відійшов від політики та звернув увагу на журналістику. До 1991 року він був головним редактором українського підрозділу інформаційного агентства «УНА-прес АПН». За його ініціативою цей підрозділ іноземного видання було відкрито в Україні. Згодом він повернувся до наукової роботи, заснувавши та очоливши Інститут міжнародних зв'язків, економіки, політики та права. За офіційною біографією, він написав близько сотні наукових праць про тіньову економіку та тоталітарні системи управління. Проте журналістам не вдалося знайти більшість цих робіт. Єдине, що вдалося виявити, — це невеликі брошури, де Турчинов був співавтором, але жодної його «епохальної» праці не було знайдено.
Повернення до політики відбулося 1992 року, коли Павло Лазоренко став главою Дніпропетровської обласної державної адміністрації. Турчинова призначили головою комітету з демонополізації та роздержавлення виробництва. Це призначення стало поворотною точкою його політичної кар'єри. Невдовзі його призначили радником президента Леоніда Кучми з макроекономіки, а неофіційно він став його бізнес-партнером. Одночасно він увійшов до керівництва Української спілки промисловців та підприємців. Разом із Павлом Лазаренком він брав участь у створенні виборчого об'єднання «Громада», очолюючи його. Після того як Леонід Кучма залишив посаду прем'єр-міністра, Турчинов відійшов від політики та повернувся до наукової роботи, обійнявши посаду генерального директора Інституту економічних реформ. 1997 року він захистив докторську дисертацію на тему «Тіньова економіка». Народним депутатом Турчинов став вперше 1998 року за списками партії «Громада», якою керував Лазоренко. Тоді ж його майбутня соратниця Юлія Тимошенко обіймала посаду заступника голови ради цієї партії.
За чутками, Турчинов та Тимошенко почали «тісно дружити» ще 1989 року, і в них навіть могли з'явитися спільні діти. Це сталося, коли Юлія Володимирівна розпочинала свою підприємницьку діяльність. Саме під патронатом Дніпропетровського обласного комітету ВЛКСМ, де працював Турчинов, Тимошенко займалася створенням молодіжного центру «Термінал». Після того як Павло Лазаренко втік з України і проти нього розпочалося кримінальне переслідування за звинуваченням у фінансових зловживаннях, Турчинов та Тимошенко вийшли з партії «Громада» та заснували партію «Батьківщина». У новій партії Турчинову відвели роль заступника голови, а Тимошенко стала лідером. Вдруге народним депутатом Турчинов став у складі партії «Блок Юлії Тимошенко», займаючись у парламенті питаннями, пов'язаними з державним бюджетом. 2003 року Генеральна прокуратура звинуватила Турчинова та його колегу по БЮТ Степана Хмару за трьома статтями Кримінального кодексу.
Згідно з інформацією слідства, народні депутати проникли в Лук'янівське СІЗО наприкінці червня 2003 року, де «почали ображати та бити працівників правоохоронних органів». На цій версії наполягав Віктор Шокін, який тоді обіймав посаду заступника голови ГПУ. Цікаво, що пізніше, коли Шокін став Генпрокурором, він раптово забув про цей інцидент.
Під час «Помаранчевої революції» Турчинов активно працював, курируючи виборчі штаби Віктора Ющенка у Донецькій, Луганській, Сумській та Кіровоградській областях. На завершальному етапі виборів він виконував роль «фінансового контролера» з правом підпису фінансових документів. Його зусилля були винагороджені: після того як Ющенко став президентом, Турчинов очолив СБУ. Він став першим цивільним, якого призначили на цю посаду. Після його приходу до служби безпеки основні оперативники звільнилися, забравши з собою «флешки» з різними даними.
Інформація з цих «флешок» стала серйозною проблемою для режиму Ющенка. Виявилося, що ні сам президент, ні його оточення не були «білими й пухнастими». Навпаки, основні корупційні схеми та злочинні структури, які існували за часів Кучми, контролювалися саме «новою командою Ющенка». Вони не зникли, а були вбудовані в нову систему влади. На посаді голови СБУ Турчинов прослужив сім місяців, після чого подав у відставку одночасно з відставкою Юлії Тимошенко з посади прем'єр-міністра.
Зв'язок між цими подіями був прямим. Як голова СБУ, Турчинов за своїм наказом знищив документи з архівів служби, які свідчили про тісний зв'язок Юлії Тимошенко з відомим кримінальним авторитетом Семеном Могилевичем. Про це стало відомо після того, як на Wikileaks було оприлюднено листування тодішнього голови МВС Юрія Луценка з послом США. У листуванні Луценко повідомляв, що Генпрокурор Олександр Медведько наказав заарештувати Турчинова за знищення документів, які викривали незаконну діяльність Тимошенко. Під час керівництва Турчинова СБУ було фактично розформовано слідчу групу служби, яка розслідувала загибель журналіста Георгія Гонгадзе. Оперативниця, яка контролювала розслідування «таращанського тіла», звільнилася відразу після приходу Турчинова, а решта співробітників групи — після приходу Кена Хорошковського. За вказівкою Турчинова ця група припинила отримувати будь-яку інформацію у справі. Одночасно у Генпрокуратурі звинуватили цю групу у зриві операції з екстрадиції генерала Олексія Пукача, якого вважали головним підозрюваним у справі Гонгадзе.
Виконавши свою місію в СБУ, Турчинов почав займатися іншими політичними посадами. На виборах до парламенту 2006 та 2007 років він очолював виборчі штаби «Блоку Юлії Тимошенко». Як народний депутат V скликання, він обіймав посаду лідера фракції БЮТ. Після призначення Юлії Володимирівни прем'єром він став її першим віце-прем'єром. На цій посаді він залишався до поразки Тимошенко на президентських виборах 2010 року та приходу Віктора Януковича на посаду президента. Після арешту Юлії Володимирівни 2011 року Турчинов очолив опозиційні сили, які об'єдналися навколо партії «Батьківщина». У партії він завжди відповідав за розвідувальну діяльність та так звану «чорну касу». Повернувшись до Верховної Ради, він активно критикував чинну владу, але особливо не виділявся з опозиційної маси.
Під час Євромайдану Турчинов був поранений уламком світлошумової гранати, кинутої беркутівцями під час одного зі штурмів. Після «повалення» Януковича його призначили спікером парламенту та обрали виконувачем обов'язків прем'єр-міністра та президента України. Ці обов'язки він виконував до завершення президентських виборів. Як виконувач обов'язків президента, Турчинов «віддав борг» олігархам, які підтримували Євромайдан, призначивши їх губернаторами: Сергія Тарута (ІСД) — губернатором Донецької області та Ігора Коломойського (Приват) — губернатором Дніпропетровської області. Після гучної сварки в партії «Батьківщина» Турчинов разом із Арсеном Аваковим, Арсенієм Яценюком та кількома однодумцями залишив партію. На вибори до Верховної Ради VIII скликання він пішов з партією «Народний фронт», яка посіла перше місце за партійними списками. У середині грудня 2014 року за указом Петра Порошенка Турчинова призначили головою Ради національної безпеки та оборони України. Одночасно до законодавства були внесені поправки, які суттєво розширили повноваження секретаря РНБО. З приходом Турчинова на цю посаду вона за обсягом повноважень стала фактично порівнянною з посадами президента чи прем'єр-міністра.
Як і в більшості представників української влади, бізнес Турчинова офіційно оформлений не на нього, а на членів його родини. Активами володіють його дружина Ганна Турчинова, мати Валентина Турчинова та теща Тамара Беліба. Більшість бізнесу оформлена саме на тещу. У їхньому володінні знаходиться Інститут економіки та права, який займається дослідженнями та постійно отримує фінансові впливи від невідомих інвесторів. До активів подружжя також входять компанія «Імкотел», яка займається бездротовим зв'язком та інтернетом (її головним акціонером є Інститут економіки та права), компанія «Кінотур», яка займається майстерингом фільмів (власник Тамара Беліба), та підприємство Ekonomiks Institutas, яке займається будівництвом. Сам Турчинов стверджує, що порівняно з іншими громадянами України він досить багата людина, хоча за декларацією живе лише на зарплату народного депутата.
Зважаючи на тему його докторської дисертації про тіньову економіку, не дивно, що він прямо чи опосередковано причетний до створення фірм «Європа-ікс», «Фармакор», «ЗЕТ», «ВВ», «СВВ», газети «Вечірні новини» та агенції з нерухомості. За інформацією тижневика «Бізнес», Олександр Турчинов є пастором баптистської парафії та одним із голів філії «Церкви Христа» в Україні. Примітно, що після призначення на посаду голови СБУ 2005 року одним із його перших розпоряджень було припинити всі розслідування, пов'язані з діяльністю «Церкви Христа». Це видається дивним, оскільки подібні організації часто служать місцями для відмивання великих фінансових коштів. Ця церква для таких операцій використовує благодійний фонд «Надія у всьому світі». Цікаво, що подругу Турчинова Юлію Тимошенко також називають членом цієї церкви, хоча вона приховує такі факти. Українські та російські конспірологи пов'язують діяльність цієї церкви з розвідувальною діяльністю США, припускаючи її співпрацю з ЦРУ.
Про Олександра Турчинова написано безліч матеріалів. За різними версіями його називають американським агентом, гомосексуалістом, злодієм, шахраєм, коханцем Тимошенко, «сірим кардиналом», «кривавим пастором» та багатьма іншими словами. Багато з цих характеристик — це припущення без офіційного підтвердження. Проте те, що в його житті було багато «брудних справ», заперечувати неможливо. Поки його злочинна діяльність не буде офіційно доведена, він продовжуватиме робити те, що йому заманеться, або те, що йому шепнуть його покровителі — чи то американські спецслужби, масони, світовий уряд чи інші приховані від очей простих українців сили.
Важливе питання залишається без відповіді: чи не кинув Турчинов свого «творця» та «патрона» Павла Лазаренка, який дуже притих після Євромайдану? Основними свідками у справі Павла Лазаренка були Борис Філатов та наближені Геннадія Корбана. Нині Філатов став главою Дніпропетровської обласної державної адміністрації. Ще 6 років тому Коломойський сказав: «Розбирайтеся самі, претензій до Павла Лазаренка не маю».
Недавно Філатов та Корбан «віджимали» у Лазаренка готелі «Асторія-Люкс» та «Готель Європейський» у Дніпропетровську. За Павла Лазаренка вирішувала питання його теща Тамара Цікова. Вона звернулася за юридичними послугами до Максима Лавриновича, сина тодішнього міністра юстиції Олександра Лавриновича, у якого був офіс на вулиці Льва Толстого у Києві. Ті ж дні, коли Цікова звертався за допомогою, особисто до офісу Лавриновича заходив Геннадій Корбан. За кілька днів після цього від дивного вибуху газопроводу у Дніпропетровську загинув В'ячеслав Брагинський, пов'язаний із Корбаном та голова компанії «Україна-Канада». На цю компанію було оформлено «віджаті» активи Лазаренка. За пару днів до вибуху акції та частки основних структур Брагинського було переведено на інші юридичні особи, підконтрольні Корбану та, за чутками, Лавриновичу. Турчинов у той час був при владі та знав, що Цікова навіть зустрічалася з Юлією Тимошенко з проханням про допомогу. Складно припустити, що Турчинов не був в курсі цих «розбірок».
Невже Турчинов не міг вирішити проблеми Лазаренка, обіймаючи таку впливову посаду? Чи не хотів конкуренції? І чому зараз так затихла тема повернення Лазаренка на Батьківщину? Після Євромайдану, коли Турчинов став виконувачем обов'язків президента України, його «гаманцем» називали відомого рейдера Олександра Дубового.