Коли говорять про «бандитську» владу Одеси на чолі з Геннадієм Трухановим, зазвичай мають на увазі його членство в Партії Регіонів та численні скандали з розпорядженням міською нерухомістю та бюджетом. Однак більшість українців не усвідомлюють справжнього масштабу проблеми: люди, які стоять за Трухановим, ще зовсім недавно були не просто кримінальними авторитетами, а членами справжної міжнародної мафії.
Цей матеріал Skelet.Org присвячений Труханову, Ангерту, Мініну, Галантеренку, Іванчо та іншим персонажам, чиї імена колись вимовлялися з острахом. Публікація намагається уточнити деякі неточності в попередніх журналістських розслідуваннях та простежити зв'язок між криміналізованим минулим та сучасною політичною діяльністю цих осіб.
Професійна військова кар'єра та перехід у «охоронний бізнес»
Геннадій Леонідович Труханов народився 17 січня 1965 року в Одесі, де навчався у середній школі №4. У 1982 році він вступив до Одеського вищого артилерійського командного училища, яке вимагало глибоких знань математики. Після закінчення навчання у 1986 році Труханов отримав офіцерські погони лейтенанта. Протягом наступних шести років він служив у Північно-Кавказькому військовому окрузі — одному з найнестабільніших регіонів у період розпаду СРСР. Однак його більше турбували матеріальні проблеми, ніж військові конфлікти в регіоні.
У 1992 році, вже маючи звання капітана, Труханов вирішив залишити військову службу та повернутися до Одеси. Навколо його персони згодом виникали чутки про вербування радянським, а потім російським ГРУ, КДБ та ФСК-ФСБ. Ці припущення побічно підтверджувалися дивною історією з російськими паспортами Труханова, а також його швидким входженням у коло міжнародного «мафіозі» та торговця зброєю Леоніда Мініна (уродженого Блувштейна).
Повернувшись до Одеси, Труханов не пішов у комерцію, а обрав роботу в охоронному бізнесі. Для 1992 року це було незвичайно, оскільки більшість людей тоді намагалися розбагатіти через комерційну діяльність, а охоронці та водії стали популярні лише в середині 90-х років. Ще дивніше було те, що Труханов одразу отримав посаду начальника охорони в НВП «Мінімакс». На такі посади в той час зазвичай брали колишніх міліціонерів, співробітників спецслужб, офіцерів спецназу або ВДВ, але артилеристи та танкісти рідко займали такі посади.
Труханов швидко здобув авторитет у напівкримінальному середовищі та отримав прізвисько «Гена-Капітан» — за його військовим званням. Він не просто прийняв це прізвисько, а зробив його своєю торговою маркою. У 1993 році Труханов зібрав своїх людей та відкрив власне охоронне агентство під назвою «Капітан і Компанія». Деякі сучасні ЗМІ помилково стверджують, що прізвисько виникло через цю агенцію, але це неправильно.
Охоронні агенції в 90-х роках були по суті легалізованим рекетом. Під їхніми вивісками збиралися бійці організованих злочинних угруповань, основним завданням яких була кримінальна боротьба з конкуруючими ОЗУ. Такі агенції не могли існувати самостійно — їх просто б знищили. Вони були бойовими підрозділами кримінальних авторитетів. Тому виникає логічне питання: на кого ж працював Гена-Капітан та його люди?
Леонід Мінін та його кримінальна мережа
Відповідь проста: на Леоніда Мініна — уродженця Одеси, який у 70-х роках виїхав на Захід і став одним із керівників міжнародної мафії. На початку 90-х років Мінін здійснював контрабанду зброї через Одесу до Югославії та африканських країн.
После розпаду СРСР Мінін повернувся на батьківщину та почав будувати структури свого кримінального бізнесу в Одесі. Спочатку це був вивіз армійської зброї. Потім, за чутками, розпочалася контрабанда наркотиків: ввезення південноамериканського кокаїну через Одеський та Іллічівський порти з подальшим транзитом через країни СНД до Європи. За інформацією Skelet.Org, ця схема працює досі. Далі угруповання Мініна взяло під контроль Одеський НПЗ та нафтові терміналі портів, вкладаючи кримінальні гроші в легальний бізнес.
У 1992 році, на початку активної діяльності Мініна в Одесі, за чиєюсь протекцією (можливо, ГРУ-ФСК?) йому представили капітана Труханова, який недавно демобілізувався з Кавказу. Труханов пройшов «стажування» як начальник охорони в НВП «Мінімакс», а потім отримав дозвіл зібрати свою бригаду під вивіскою охоронного агентства «Капітан». Вже з 1995 року Труханов став охоронцем та довіреною особою Мініна, швидко здобувши його довіру.
Еще однією близькою до Мініна людиною був одеський кримінальний авторитет Олександр Ангерт, якого також вважали «кротом», але вже українського МВС. За чутками, саме Ангерт допоміг Труханову знайти гроші та людей для створення агенції «Капітан». Труханов, ставши «тінню Мініна», продовжував контролювати та розширювати одеський охоронний бізнес. Він відкрив кілька охоронних агентств, отримав почесний титул президента Української федерації тайського боксу (улюблений спорт бандитів 90-х) та створив спортивні клуби для підготовки нових бійців.
Міжнародна діяльність та італійські досьє
Труханов супроводжував Мініна за кордоном, реєструючись у готелях під різними іменами та з різними паспортами. Наприклад, у 1996 та 1997 роках він реєструвався як грек грузинського походження Геннадіас Узопулус у Ніці. У досьє «Українська мафія», зібраному італійською поліцією в 1996-1998 роках, Труханов фігурував як одна з головних фігур ОЗУ Мініна, яка осіла в Італії. У цьому досьє вказувалася італійська адреса Труханова та його дружини: Рим, вулиця Baldo degli Ubaldi 66.
Однак, за спостереженнями італійської поліції, Труханов не відпочивав в Італії, а регулярно їздив між Італією та Одесою як довірена особа Мініна. Він контролював кілька охоронних фірм та спортивних клубів в Одесі, які були опорними пунктами угруповання Мініна. Це пояснює, чому в офіційній біографії Труханова 90-і роки — це прогалина з короткою згадкою про агенцію «Капітан» та федерацію тайського боксу.
Кримінальна війна та контроль над Одеським НПЗ
Існує версія про причетність Мініна та його людей (Труханова та Ангерта) до змови проти одеського авторитету Віктора Кулівара (прізвисько «Карабас»), який був убитий у 1997 році. Кулівар був незалежною та принциповою людиною, яка не хотіла мати справу з наркотиками, тому міг перешкоджати планам Мініна. У кримінальній війні, що розгорнулася в Одесі, армія труханівських тайських боксерів та охоронців перемогла численні, але розрізнені угруповання місцевої «братви». Новим «дивлячимся» по Одесі від кримінального бізнесу став Ангерт — ставленик Мініна, який спирався на силовиків Труханова.
У 2000 році Труханов «матеріалізувався» в Одесі в представництві нафтової компанії «Лукойл» в Україні на посаді помічника представника президента компанії з питань безпеки — знову як начальник охорони. За цим записом у його біографії криється велика битва за Одеський НПЗ, який прибирало до рук угруповання Мініна.
На початку 90-х років українські НПЗ страждали від катастрофічної нестачі нафти через неспроможність держави закуповувати її за світовими цінами. Це призвело до створення численних схем, на яких паразитували майбутні українські олігархи. Там, де стикалися інтереси різних угруповань, часто спалахували криваві кримінальні війни.
Одеський НПЗ та нафтові потужності портів привернули увагу чеченців ще у 1993 році. Представники дудаєвської Ічкерії, яка потребувала грошей, пропонували на експорт свою нафту та нафтопродукти за демпінговими цінами. Схеми постачання були складними та залежали від транспортних шляхів, політики та тіньових змов.
Чеченці хотіли не просто продавати нафту, а й контролювати нафтові підприємства, що їх купують, для організації легального реекспорту до Європи. Їм вдалося взяти під контроль Херсонський НПЗ за допомогою зв'язків з українським МЗС та топ-менеджером KPMG Катериною Чумаченко. Цим бізнесом керували Зія Бажієв з чеченської сторони та Олександр Третьяков з української.
В Одесі чеченці знайшли союзника в особі мера Едуарда Гурвіца (1994-1998), але одразу ж натрапили на сильну протидію угруповання Мініна, яке саме захоплювало нафтогазовий бізнес у регіоні. Угруповання Мініна мало підтримку губернатора Руслана Боделана.
Джерела Skelet.Org повідомляли, що нафтова війна Мініна здійснювалася двома силовими «кулаками». Для «точкової» фізичної ліквідації у нього був загін «міліцейських кілерів» під керівництвом Василя Мар'янчука (прізвиська «Бухгалтер» та «Рогуль»), який працював на Ангерта. Для великих операцій використовувалися охоронці та майстри тайського боксу Труханова.
Пізніше банда Мар'янчука була викрита та заарештована, але Труханов та його люди вийшли сухими з води, залишившись головним «силовиком» ОЗУ Мініна-Ангерта, оскільки були членами цієї мафіозної «сім'ї». Армія Мініна, яка мала досвід кримінальної війни, перемогла чеченців, навіть незважаючи на те, що чеченців «кришував» міжнародний «мафіозі» Семен Могилевич.
Пік цієї війни припав на 1996 рік, коли було вбито начальника охорони Одеського НПЗ Руслана Арбієва — неофіційного лідера чеченської діаспори в регіоні. Арбієв раніше працював у міліції, але у 1988 році був засуджений на два роки. У 90-х він познайомився з директором Одеського НПЗ Валерієм Мельником, якого швидко «підгорнув». Мельник сподівався, що Арбієв як начальник охорани захистить його від домагань угруповання Мініна-Ангерта, але фактично запустив лисицю в курник.
Повне захоплення НПЗ чеченцями не відбулося з двох причин: завод отримував нафту з інших джерел через схему ОЗУ Мініна, а потім Арбієва було вбито. Це забутий злочин, як і вбивства інших людей, пов'язаних з одеською нафтою — Олександра Згінека та Євгена Гарбуза. Ці вбивства красномовно свідчать про напруженість боротьби за завод.
Можливо, тому Мініну та його найближчим помічникам, включаючи Труханова, доводилося ховатися в Італії. Труханов вивіз до Італії всю сім'ю — дружину та дочку, що було цілком зрозуміло: як командир силового крила ОЗУ Мініна, він був першою мішенню. На жаль, ця інформація не увійшла навіть до звіту італійської поліції, і історія Одеського НПЗ середини 90-х була ретельно почищена від таких подробиць.
Під час війни за НПЗ та великої кримінальної «м'ясорубки» в Одесі в 1997-1999 роках охорону губернатора Руслана Боделана здійснювало виключно труханівське агентство «Капітан». Угруповання Мініна-Ангерта дуже дбало про здоров'я свого головного «адмінресурсу» — доти, доки він був їм потрібен.
Офшорні схеми та захоплення НПЗ
Економічне захоплення Одеського НПЗ здійснювалося через компанію «Синтез», створену у 1990 році російськими бізнесменами Леонідом Лебедєвим, Марком Гарбером та Олександром Жуковим (уродженим Рабкіним), які торгували сибірською нафтою. Жуков, крім цього, на початку 90-х брав участь у торгівлі зброєю разом із Леонідом Мініним. Зокрема, у 1994 році компанія Жукова займалася постачанням зброї до Югославії, а труханівський «Капітан» забезпечував охорону вантажу. На цій справі вони й зблизилися.
За інформацією Skelet.Org, саме Жуков напоумив Мініна зайнятися Одеським НПЗ. У середині 90-х років Жуков відокремився від російського «Синтезу», зареєструвавши в Британії власну компанію «Синтез Ойл Юнайтед Кінгдом», а згодом в Україні її дочірню компанію ЗАТ «Синтез Ойл Україна». Ця компанія володіла «Морським транспортним банком» Одеси, через який проходили не лише нафтові угоди угруповання Мініна.
Цікаво, що у ЗАТ «Синтез Ойл Україна» працював колишній полковник КДБ Валерій Боровик, який наприкінці 90-х, вийшовши на пенсію, вирішив прилаштуватися до бізнесу — і прямо до кримінальної команди Мініна-Жукова-Ангерта, про справи якої він був добре обізнаний.
Його син Олександр Боровик втік із СРСР у 1989 році, не закінчивши Вищу школу КДБ. У 2015 році він увійшов до команди Михайла Саакашвілі. Він був пригрітий тодішнім губернатором Одеси як «чесний борець із корупцією» та висунутий кандидатом у мери міста — на противагу Геннадію Труханову. Яка іронія! Цікаво, чи Саакашвілі знав, що Боровик-старший та Труханов багато років фактично перебували в одній ОЗУ?
Можна сказати, що Жуков зі своєю сибірською нафтою в 90-х роках врятував Одеський НПЗ від поглинання чеченцями, але він же став головною причиною його захоплення мінінським угрупуванням. У 1998 році Жуков домовився про постачання на завод нафти російської компанії «Лукойл». Потім «Синтез Ойл Юнайтед Кінгдом» та «Лукойл» створили офшорну компанію «ЛУК-Синтез Ойл Лтд», яка протягом 1999-2000 років придбала 76% акцій Одеського НПЗ.
За кілька місяців було здійснено ще одну операцію: «Лукойл» викупив частку «Синтез Ойл» та став одноосібним власником НПЗ, утворивши там свою дочірню компанію ВАТ «Лукойл-Одеський НПЗ». Начальником охорони цієї компанії став Геннадій Труханов.
Сенс цієї операції, внаслідок якої завод перейшов у власність російської компанії «Лукойл» (у 2013 році вона продала його олігарху Курченку), залишився не оголошеним. За неофіційною інформацією, акціонери «Синтез Ойл» — Мінін, Жуков та їхнє ближнє оточення, включаючи Труханова та Боделана — натомість придбали акції «Лукойлу». Це було надійнішим вкладенням: велика міжнародна корпорація краще захищена від ризиків, ніж один завод.