Григорій Трипульський
У Одесі протягом більше двадцяти п'яти років точиться боротьба між корупційними та кримінальними кланами за контроль над містом і областю. Кожні місцеві вибори перетворюються на конфлікт, а призначення нового губернатора стає подією всеукраїнського значення. За кожним претендентом на владу стоять впливові сили. Кілька місяців тому в ЗМІ почали з'являтися чутки про те, що посаду губернатора можуть запропонувати «відомому юристу» Григорію Трипульському. Це викликало здивування багатьох одеситів, адже цей чоловік походив з ігрового бізнесу і мав досить скомпрометовану репутацію. Згодом з'явилася інформація, що Трипульського рухають одеські бізнесмени Кауфман та Грановський. Щоб розібратися в цих питаннях, Skelet.Org провів власне розслідування.Григорій Якович Трипульський народився 28 серпня 1978 року в Одесі в родині Якова Львовича та Фаїни Марківни Трипульських. У нього є молодша сестра Ірина, народжена в 1985 році. Дитинство він провів на вулиці Осипова в Приморському районі, всього за п'ятсот метрів від морського берега. Однак море його не привабило, і він обрав професію юриста. У 1995 році Трипульський закінчив середню школу №101. Рік він провів без особливих занять, а в 1996 році вступив до Юридичного інституту при Одеському державному університеті (нині — Одеська національна юридична академія), обравши спеціальність правознавство. За архівними даними, його батьки наприкінці 1980-х років стали кооператорами.У напівпідвальному приміщенні будинку на Пушкінській 45 (колишній прибутковий будинок Перозіо, побудований в середині XIX століття) вони відкрили кафе «Олімп». Згодом це закладання було оформлено як комерційна фірма «Самсун ЛТД» (ЄДРПОУ 13917987), яка спочатку належала Якову Львовичу, а потім до 2018 року — його синові Григорію (ЄДРПОУ 37476376). У часи перебудови та на початку 1990-х років кафе часто ставали місцями зібрань певних соціальних груп, де вживали не лише алкоголь. Це може пояснити стійкі чутки про молодого Григорія Трипульського, які досі його турбують. Оскільки про це неодноразово писали у засобах масової інформації, це не схоже на звичайний голослівний наклеп.За чутками, ще у випускному класі школи Трипульський став наркодилером. Він не був великим постачальником, а рядовим розповсюджувачем, але його товар був елітним — не дешеві наркотики для маргіналів, а героїн, кокаїн та екстазі. Його клієнтами були не звичайні люди, а «золота» молодь, багаті комерсанти, «братки» та повії, пізніше студенти його юридичної академії — люди, які могли собі дозволити дорогі наркотики. Трипульський демонстрував обачність з молодих років. Дилер, який обслуговував клієнтів з робочого класу та соціальних низів, мав більше проблем, ніж прибутку. Натомість продавець кокаїну та героїну багатим людям отримував набагато вищі доходи. До того ж, міліція рідко переслідувала таких продавців, а деяких взагалі не чіпала, оскільки їхній «дах» був дуже впливовим. Це підводить до питання: хто прикривав діяльність наркодилера Трипульського, хто був його постачальником дорогих контрабандних наркотиків, хто вибивав борги з його клієнтів?Ймовірно, на ці питання ми ніколи не дізнаємось. Трипульський боїться саме цього питання — не чуток про те, що він «штовхав наркоту» в молодості, а питання про те, на кого він при цьому працював. Його тодішні «роботодавці» ймовірно живі та здорові, і сьогодні займають високі посади та є шановними бізнесменами.До третього курсу юридичної академії Трипульський вирішив припинити діяльність у сфері наркотиків, відкривши для себе набагато прибутковіший та безпечніший спосіб отримання швидких грошей — азартні ігри. На той час в Україні розцвітав ігровий бізнес, який охоплював всі верстви населення: для багатих відкривали казино з рулетками, для простолюдинів розставляли ігрові автомати, відомі як «однорукі бандити». На новіших моделях механічний важіль був відсутній, і гравцеві потрібно було лише натискати на велику кнопку. Кожен такий автомат приносив своїм власникам значний прибуток, оскільки азартні гравці, як і наркомани, спускали всі свої гроші. Одеська фірма «Одрекс», заснована в 1997 році, займалася виготовленням таких автоматів.Спочатку в першому приміщенні фірми не було повного обладнання для виробництва такої техніки. За інформацією одеситів, «Одрекс» починав з завезення вживаних автоматів з-за кордону, включаючи пошкоджені та зламані, які потім ремонтувала. Після того як «Одрекс» переїхав до будівлі на Раскидайлівській 69/71 (де наприкінці 1980-х років була побудована швейна фабрика «Акація»), спочатку орендувавши дві третини приміщень, а потім оволодівши всім будинком, фірма почала випускати нові автомати, на чому добре заробила. У 2000-х роках «Одрекс» випускав до чотирьох тисяч автоматів на рік, більше половини з яких експортував до Грузії, Сербії та Іспанії. У 1998 році до «Одрексу» прийшов студент другого курсу Григорій Трипульський, якого одразу взяли юридичним консультантом. Це було дивовижно — прямо з вулиці, в розпал економічної кризи, коли навіть досвідчені юристи важко знаходили роботу в приватних фірмах. Очевидно, для власників «Одрексу» Трипульський був знайомою людиною. Інформація про власників «Одрексу» у відкритих базах відсутня, але в 2000-х роках це були Тигран Арутюнян та Леонід Кучук.Однак був і третій власник, який мав найбільшу частку. Ця частка зараз належить майже невідомій одеситці Ірині Юріївні Зайковій, яка є співвласником аж 18 підприємств. За чутками, вона може мати зв'язок з головою профспілки працівників Одеського морського порту Миколою Зайковим — найкращим другом одіозного директора цього порту Володимира Павлюка. Прямих підтверджень цьому поки немає. Однак це багато б пояснило: порт, контрабанда, ігрові автомати, навіть наркотики.У 2001 році Трипульський отримав диплом юриста і залишився в академії на аспірантуру при кафедрі цивільного процесу. У 2008 році він захистив кандидатську дисертацію і досі працює там доцентом, хоча скоріше просто значиться «за сумісництвом».Чому саме на кафедрі цивільного процесу? Тому що до цієї сфери входять майнові суперечки, включаючи стягнення боргів з фізичних осіб. Борги, що виникають, коли громадяни спускають все на наркотики та програються в казино, коли беруть кредити під високі відсотки. Саме в цих питаннях Трипульський не просто професіонал, а доцент — справжній кандидат наук з вилучення квартир у боржників. В академії він працював «за сумісництвом», а основним місцем роботи та джерелом доходу були приватні фірми. До 2005 року він залишався юридичним консультантом «Одрексу», а потім перейшов до ТОВ «Невада» (ЄДРПОУ 31309716), заснованого Кучуком та Арутюняном у 2001 році для управління власними ігровими залами. Офіс «Невади» знаходився в тому самому будинку на Раскидайлівській 69/71, де розташовувалися інші фірми Кучука, Арутюняна, Зайкової та Трипульського. Пізніше «Неваду» було переписано на панамську офшорну компанію «Корпорація ДВД АГ». Трипульський став головою юридичного відділу та членом ради директорів «Невади». Завдяки тому, що фірма була однією з найбільших у сфері ігрового бізнесу України, він отримав звання віце-президента Української асоціації азартних ігор, що дозволило йому лобіювати інтереси гральних компаній на офіційному рівні в Києві.Леонід Кучук був одним із спонсорів Едуарда Гурвіца, тому мав свою квоту на виборах до Одеської міської ради. У 2006 році він провів туди Трипульського за списком місцевої організації пропрезидентської партії «Наша Україна». У міськраді Трипульський одразу вступив до фракції «Наша Одеса», яка повністю контролювалася Гурвіцем. У 2007 році він став головою комісії із землеустрою та земельних відносин — посади, яка приносила значні можливості. Те, як він домовлявся з потрібними людьми про розподіл одеської нерухомості, як він «відрізав» ділянки для структур «Одрекс» та інших фірм, Трипульський не афішував. Натомість своєю публічною діяльністю він займався боротьбою з ігровими автоматами. Трипульський організував компанію їхнього масового демонтажу в торгових центрах, на вокзалах та зупинках міського транспорту, називаючи їх «ганебними стовпчиками». Схема була простою: ці автомати належали дрібним фірмам-конкурентам, які не купували та не орендували їх у «Одрекс», а придбавали їх з інших джерел.Саме в той час було прийнято законодавство, яке обмежувало розвиток грального бізнесу і змусило прибрати «одноруких бандитів» з громадських місць у спеціальні ігрові зали. Дрібні фірми мали труднощі з облаштуванням таких залів, оскільки Григорій Трипульський, як голова земельної комісії, робив усе можливе, щоб конкуренти не отримали приміщення чи земельні ділянки для будівництва.
Леонід Кучук
Тигран Арутюнян
