Явище, коли особи, які грабували державу за часів Януковича, продовжують це робити і за Порошенка з ще більшим розмахом, стало звичайним. Одним із найяскравіших прикладів такої кар'єри є екс-народний депутат фракції БПП Сергій Тригубенко, якому замість роботи у парламенті вистачає часу на численні корупційні схеми у різних регіонах України. Його рідко бачать у сесійній залі, натомість він постійно стає героєм розслідувань та скандалів, які, однак, не завдають йому жодних незручностей.
Історія Тригубенка починається з провінції. Сергій Миколайович Тригубенко народився 6 березня 1972 року в селищі міського типу Кегичівка Харківської області у сім'ї Зої Іванівни та Миколи Федоровича Тригубенка. У нього є молодший брат Віталій (1981 р.н.), який згодом став прокурором Херсонської області. У 1994 році Сергій закінчив Слов'янський педагогічний інститут за спеціальністю «праця та профорієнтація» — найменш престижний вибір для випускника провінційної школи без особливих талантів.
Пропрацювавши рік учителем, Тригубенко зрозумів безперспективність професії. На дворі були 90-ті, вчителям платили продуктовими наборами, а школярів цікавила комерція та рекет, а не праця. Тригубенко вирішив здобути економічну освіту і в 1995 році вступив до «Міжнародного інституту управління, бізнесу та права» у Слов'янську, розташованого у приміщенні колишнього авіаційного училища Федора Піддубного. Цей вуз обіцяв стати «українським Гарвардом», але виявилося, що сам «академік» Піддубний не мав вищої освіти, а його вуз — ліцензії. У 1996 році Піддубний втік до Росії, був екстрадований, провів два роки у СІЗО, потім відпущений за амністією, а його накопичення та майно (близько мільйона гривень) розтягли слов'янські правоохоронці.
Незважаючи на липість диплома, у 1997 році Тригубенко повертається на батьківщину і влаштовується до Податкової міліції, де пропрацював наступні вісім років і зробив першу вдалу кар'єру. Вже у 2000 році він заочно вступив до Харківського юридичного інституту (нині — Національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого) і через рік здобув третю та найголовнішу вищу освіту за спеціальністю «правознавство». Разом із цим отримав керівні посади у Податковій міліції Харківської області. Водночас він потяг на цей шлях і свого молодшого брата Віталія, який також закінчив Харківський юридичний.
Причини такого різкого повороту у долі обох братів залишаються невідомими. Можливо, таємним покровителем став його тесть Олексій Романович Куличковський (1951 р.н.), батько Лариси Куличковської (Тригубенко), з якою він одружився після повернення до Кегичівки. Про діяльність Куличковського у 90-ті роки інформації немає, але зараз він фігурує як «простий» пенсіонер, який володіє у Києві елітною квартирою площею 322 кв.м. у будинку на Передславинській-30, вартість якої оцінюється у 850-950 тисяч доларів.
Відомо, що у 2009-2012 роках Олексій Куличковський був одним із засновників житлово-будівельного кооперативу «Атлант Сервіс», який брав участь у схемах дерибану землі у Харкові та Харківській області. Він вийшов із засновників кооперативу за кілька місяців до порушення великої кримінальної справи за фактами земельних махінацій — тобто мав добрі зв'язки як у міській та обласній владі, так і у правоохоронних органах.
Влітку 2005 року харківський податківець Сергій Тригубенко несподівано переміщується до Києва на посаду заступника голови правління Національної акціонерної компанії (НАК) «Надра України». Розпочався другий етап його стрімкої кар'єри. Сполучною ланкою став його новий начальник — голова правління НАК «Надра України» Ігор Іванович Романенко, людина багатьох талантів та бурхливої біографії.
У 90-х колишній військовий (радіоінженер) вдарився у бізнес. З 1998 по 2002 рік він працював директором ЗАТ «Нафтогазгазвест» у місті Дергачі Харківської області, де міг познайомитися з працівником Податкової міліції Тригубенко. Згодом, у 2008-2010 роках, Романенко працював начальником Харківської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» — саме в цей час Олексій Куличковський створив свій будівельний кооператив. У 2006-2010 роках Романенко був депутатом Харківської міськради від Партії Регіонів, з весни 2013 року вступив до партії «УДАР», ставши головою Харківської обласної організації. З 2014 року він був радником голови облдержадміністрації щодо роботи з правоохоронними органами. З 2015 року Романенко член партії «Солідарність» та депутат Харківської міськради, де займається будівництвом та земельними відносинами.
За інформацією Skelet.Org, саме Романенко захопив Тригубенка до президентської партії. Але у кріслі голови правління НАК «Надра України» Романенко не затримався надовго. Вже в березні 2006 року він «захворів», щоб уникнути скандальних звинувачень у корумпованій роздачі ліцензій на видобуток газу та нафти приватним компаніям, а у квітні його зняли з посади. Тригубенко залишився ще на рік, після чого був вигнаний, проте теж уникнув звинувачень і отримав посаду заступника начальника КП «Київський метрополітен».
Поживитися там було нічим, тож через рік Тригубенко повернувся на посаду заступника міністра охорони навколишнього середовища Георгія Філіпчука — того самого, якого у 2012 році засудили за статтею 365-2 КК України у справі щодо розробки чорноморського шельфу компанією «Vanco International». За наявною інформацією, Тригубенко знову повернувся до старої практики продажу ліцензій, точніше дозволів від Мінекології.
Ще через рік Сергій Тригубенко робить новий стрибок на посаду заступника міністра аграрної політики та продовольства — спочатку Юрія Мельника, а потім Миколи Присяжнюка. Такий універсальний керівник вийшов з простого провінційного педагога. Але це призначення смердло корупцією: повідомлялося, що його лобіював сам Юрій Іванющенко (Юра Єнакіївський), і нібито відбулася співбесіда, під час якої Тригубенко пояснили коло його обов'язків на користь «сім'ї». Головним завданням був збір «чорних податків» — поборів з експортерів сільгосппродукції: від 17-20 доларів з тонни у 2010 році до 25-35 доларів у 2011-му, які потім йшли до каси «сім'ї».
Потім у Тригубенка з Присяжнюком щось не зрослося. За однією інформацією, один із них почав брати зайве у свою кишеню, не ділячись із «партнером», за іншою — Тригубенко почав підсиджувати Присяжнюка. Справа дійшла до бійки. Але найбільш імовірною причиною конфлікту стала т.зв. «цукрова справа» — махінації з держзакупівлями цукру-сирцю для Аграрного фонду та взяття кредитів під заставу нібито закупленого цукру.
У цій схемі фігурували фірми «Продінвест» та «Агромаркетінвест» братів Валерія та Юрія Келестінов, та ТОВ «Ольга» Ігоря Ігнатова. Усі вони познайомилися один з одним для вигідного бізнесу за допомогою Сергія Тригубенка, і з його ж допомогою у 2011 році перемогли у цукровому тендері. Однак афери, які завдали державі збитків на кілька сотень мільйонів гривень, були надто нахабними, а Присяжнюк не хотів розгрібати все сам.
Тоді, у листопаді 2011 року, знову не без протекції Юрія Іванющенка, Сергія Тригубенка посадили керувати Державною інспекцією сільського господарства України. Там він, як повідомлялося, непогано «заробляв» на видачі сертифікатів за легальною схемою: документи офіційно оформлялися через низку приватних фірм (у тому числі «Еталон-Б»), послуги яких коштували недешево.
Після «цукрової справи» Сергій Тригубенко кудись надовго зник. Два роки його біографії — суцільна прогалина, ходили навіть чутки, що він втік за кордон. Тим часом його брат Віталій знайшов собі нову протекцію. Колишнього помічника прокурора району запросили до Києва, де у 2013 році він став начальником відділу забезпечення вимог законодавства Міністерства закордонних справ. Віталій Миколайович почав обростати численними зв'язками в МЗС — традиційній вотчині націонал-патріотів та політиків колишнього «помаранчевого» табору. Одразу після другого Майдану його кар'єра почала зростати. За генпрокурора Віталія Яремі його спочатку призначили заступником начальника Управління з питань захисту прав громадян та інтересів України на території тимчасово окупованого Криму, а згодом заступником начальника Відділу нагляду за дотриманням закону при здійсненні протидії злочинності та корупції Генпрокуратури. За генпрокурора Луценка його було призначено прокурором Херсонської області, де він перебуває і зараз.
На осінніх виборах 2014 року Сергій Тригубенко матеріалізувався у Верховній Раді, куди колишній урядовець Азарова було обрано за списком Блоку Порошенка за №46. За які ж нагороди йому надали практично гарантоване прохідне місце? Повідомлялося, що Тригубенко у цьому допоміг його старий приятель та діловий партнер Ігор Романенко, з яким вони вдвох забезпечували Блоку Порошенка результат у Харківській області. Романенко навіть мало не відмовився від місця у списку на користь Тригубенка, вважаючи за краще залишитися в Харкові.
Так Сергій Тригубенко активно вростав у нову систему влади. Журналісти навіть зняли про нього невеликий документальний сюжет, у якому його назвали «дивлячим» за вугільною галуззю України від «сім'ї» нинішнього президента, працюючи безпосередньо на Ігоря Кононенка. Йшлося про шахту «Краснолиманська» — найбільшу з українських шахт, що залишилися в держвласності, навколо якої ставленики «сімей», що змінюють один одного, каламутять схеми ще з 90-х років.
При шахті створили однойменне ТОВ «Краснолиманська», яке потім узяло в оренду вугільні пласти, фактично позбавивши шахту статусу державного підприємства. Після другого Майдану та початку конфлікту на Донбасі на шахту прибули бійці батальйону «Донбас» на чолі з Юрієм Березою, нібито для її повернення державі. Але у результаті шахта лише перейшла у розпорядження інших аферистів.
З 2015 року «Краснолиманська» разом з останнім великим державним підприємством «Центренерго» стає складовою корупційної схеми президентської «сім'ї», відданої під контроль Сергію Тригубенко. Саме він пролобіював призначення директором шахти спочатку Віталія Зюська, а потім екс-регіонала Олександра Дубовика, якого навіть в уряді Азарова «журили» за те, що той «використовує державну власність як свою». Ці призначення спровокували конфлікт із колективом шахтарів, які підтримували колишнього директора Костянтина Кисильова (заарештованого під час цього протистояння).
Шахтарів обурило те, що Зюсько намагався закупити для шахти два тепловоза (не нових) за ціною 20 мільйонів кожен, при тому що ринкова ціна таких машин ледве перевищувала мільйон гривень. Призначивши до керівництва шахти своїх людей та запросивши до схеми свого ділового партнера, скандального бізнесмена Ігоря Сало, якого називають «дивлячим» за компанією «Центренерго», Тригубенко запустив одну з найбільших афер постмайданної України.
На шахті з'явився ТОВ «Торговий Дім «Ресурс», директором якого був Ігор Тупіков — колишній депутатський помічник Тригубенка. Тригубенко це публічно заперечував, проте офіційна довідка з Апарату ВР свідчила, що він брехун. Ще одного свого колишнього помічника Ігоря Балабанова Тригубенко (за допомогою Ігоря Сало) призначив директором «Центренерго».
«ТД «Ресурс» та ще одна тригубенківська фірма ТОВ «Дантрейд ЛТД» уклали з шахтою «Краснолиманська» низку договорів, що передають їм право субпідряду та оренди пластів, дозволяючи викуповувати вугілля за дуже низькою ціною. Повідомлялося, що це вугілля містить надмірну кількість породи — і вона там виявляється навмисно. У вересні 2015 року ці фірми уклали договір із «Центренерго» щодо продажу підприємству вугілля на суму 520 мільйонів гривень.
З наявних документів видно, що фірми Тригубенка продали «Центренерго» вугілля за ціною 5200 гривень за тонну! Для порівняння: Рінат Ахметов отримує вугілля на своїх шахтах і копанках за собівартістю 500-700 гривень за тонну і продає його електростанціям за ціною 2500-2700 гривень за тонну, що вважається дуже дорогим. Схема «дивлячого» президентської «сім'ї» продавала вугілля держпідприємству вдвічі дорожче! До того ж перемішане з породою вугілля має собівартість ще нижче, ніж шлам із ахметівських «копанок».
Подібне здавалося немислимим: у країні всі клянуть «роттердамську формулу» Ахметова, але ніхто не помічає набагато мерзотніше шахрайство. Історія не отримала розвитку далі звичайного скандалу з фірмою-посередником, що обійшла тендер. Мабуть, ніхто не звернув увагу на вартість вугілля після вивчення документів. Втім, зам'явши публічний скандал, влада вирішила шльопнути по руках своєму «дивлячому», що надто вже зарвався.
Осені 2016 року НАБУ провела обшуки в київських офісах ТОВ «Торговий Дім «Ресурс» і ТОВ «Дантрейд ЛТД» (на 20 поверсі столичного «Паруса»). Пішли навіть чутки про те, що Тригубенко втратив прихильність Кононенка і навіть зміщений з поста вугільного «дивлячого», поступившись цим місцем торезькому олігарху Віталію Кропачову — творцю скандального батальйону «Торнадо» та протеже Антона Геращенка. Нібито Тригубенко перевели «дивитися» за експортом зерна — адже він має відповідний досвід. Втім, на його становищі це не позначилося. Після проведених обшуків НАБУ про Тригубенка більше не згадувало.
Шахта «Краснолиманська» стала не єдиним джерелом доходів Сергія Тригубенка, який піднісся після другого Майдану до нових висот корупційних афер. Він навіть продовжує ділові відносини з представниками поваленого режиму. Йдеться про підприємство ТОВ «Тарком Сервіс» (Обухів), яке займається утилізацією вуглеводневих відходів (масел). Воно не так їх знищує (спалює), скільки бере з казни гроші на нібито утилізацію навіть неіснуючих відходів.
Інша фірма, яка має відношення до Тригубенка — ТОВ «Український центр поводження з відходами» — палила контрафактну продукцію просто неба, наповнюючи небо їдким чадом. Обидва ці підприємства, а також ще два інших («Екоцентр» та «Екосвіт') належать кіпрській фірмі «Kostinia Traiding Ltd».
Вона, у свою чергу, належить двом власникам: білізькій фірмі Eco Business Directions Inc і кіпрській Grotelisa Holdings Ltd. Перша — це фірма «сім'ї» Януковича, а співвласниками другої (через фірми-прокладки) є Сергій Тригубенко та екс-міністр Екології Микола Злочевський.
Серед високих посадових осіб корупційного бізнесу називають начальника Екоінспекції України Андрія Заїку — який дає команду обласним екологічним інспекціям працювати лише зі «своїми» фірмами, серед яких підприємства Тригубенка. Про це повідомляли ЗМІ, які наводили скарги підприємців, які працюють на Одещині.
Не дивно, що колишній педагог, який ледве зводив кінці з кінцями, нині є мультимільйонером — як мінімум гривневим. Стан сімейної пари Тригубенко вражають: дві квартири плюс величезна мансарда, три будинки, майже 2 тисячи кв. нежитлових приміщень, три іномарки. Журналісти вважають, що більшу частину «заробленого» майна Сергій Тригубенко запасав на дружину, проте є думка, що вона і без чоловіка жінка багата.
Крім того, що вона має загадковий заможний батька, Лариса Тригубенко володіє трьома фірмами: двома турагентствами і ТОВ «МД-Альянс», що займається оптовими поставками палива. Переважно питання виникають не до задекларованого майна Сергія Тригубенка, а до його незадекларованого арсеналу. Він дуже значний: крім дробовиків у ньому є дві потужні гвинтівки (фактично снайперська зброя) і самозарядний карабін «Вулкан» (неавтоматичний варіант АКС), а також два пістолети (Макарова та Вальтер-99).
До останніх питання мають виникнути не лише у громадськості, а й у правоохоронних органів: адже інформації про те, що Сергія Тригубенка було нагороджено ними за бездоганну службу чи доблесний захист Вітчизни, немає. Але цей бойовий арсенал цікавить їх не більше, ніж його темні справи, які завдали державі багатомільйонних збитків.