Сьогодні Руслан Требушкін позиціонує себе як активний прихильник українізації, але його минуле розповідає зовсім іншу історію. У 2014 році він доставляв продукти беркутівцям на Майдан, хвалив путінську анексію Криму та критикував «київську хунту». Однак це лише частина того, чому його називають перевертнем. Цей активний розпилювач міських бюджетів з молодих років мав тісні зв'язки як з правоохоронцями, так і з найнебезпечнішими бандитами Донбасу. Саме тому Требушкін, незважаючи на численні корупційні скандали, завжди виходив сухим із води, і жодна справа проти нього так і не була доведена до кінця.
Руслан Валерійович Требушкін народився 27 листопада 1975 року в Донецьку в робочій родині. Його мати працювала кранівщицею на шахті і самостійно виховувала двох синів. У 1978 році сім'я переїхала до Димитрова (пізніше перейменованого на Мирноград), де через рік народився його молодший брат Олексій. Саме в цьому місті Требушкін прожив більшість свого життя, піднявшись від збирача металу до посади міського голови.
Початки кар'єри та зв'язки з міліцією
У молодості Требушкін і його однокласник Костянтин Прокопов, який мешкав у сусідньому будинку, слили репутацію шибеників. За інформацією джерел Skelet.Org, обох хлопців «пов'язали» на крадіжці казенного майна, ймовірно кольорового металу. Їм світив мінімум умовний термін, але мати Прокопова, Тамара Федорівна, сльозно просила за своїх синів. Після цього обидва раптом стали найкращими друзями міліції. Костянтин Прокопов згодом навіть пішов працювати до МВС, хоча його часто називають «колишнім ментом» і він залишається непублічною фігурою, на відміну від свого друга дитинства.
Руслан Требушкін, скориставшись допомогою тітки Тамари та міліції, став легальним бізнесменом. У 1994 році, у віці 19 років, він відкрив свою першу фірму — ПП «Руслан», ставши її директором. Військовий обов'язок він так і не виконав, можливо через той інцидент з крадіжкою та те, що почав працювати на міліцію.
Першим підприємством Требушкіна був туалет на міському ринку, де він брав плату за вхід. Невідомо, чи домовився він з директором ринку, чи його туди посадили куратори з міськвідділу, чи це місце виділила місцева «братва». Незабаром він змінив напрямок діяльності: люди все менше платили за вхід у стару туалетну кабіну, тому вивіску «Руслан» перенесли на пункт прийому вторинної сировини на тому ж ринку.
Тут Требушкін розвернувся по-справжньому. Упродовж кількох років він розширив бізнес від порожніх пляшок та макулатури до цілої мережі пунктів прийому металу. Коли металу стало дуже багато, він орендував під склад одне з міських підприємств. Його збирачі металу різали та везли йому все: від дитячих гойдалок та каналізаційних люків до водопровідних труб та шахтного обладнання. Якщо когось і карали за це, то лише алкашів із ножівками. Бізнес Требушкіна надійно прикривалася місцевою міліцією — його старим куратором, другом дитинства та колегами Прокопова, з якими Руслан швидко «закоренився». До кінця 90-х років Требушкін розвернув ситуацію на свою користь: тепер уже не він працював на міліцію, а міліція працювала на нього.
Зв'язки з генеральством та кримінальним світом
Виключенням були лише дуже високі чини. Називали когось полковника, який потім отримав генеральські погони і став начальником ГУ МВС Київської області. За повідомленнями ЗМІ, Прокопов, який звільнився з міліції в «нульових» і офіційно займався бізнесом, вважався радником у цього генерала. Але конкретне прізвище ніхто не називав.
На роль цього покровителя претендували два начальники Київської обласної міліції, які вийшли з Донецької області: Анатолій Волощук, який прибув до столиці 2003 року з першою хвилею «донецьких», та Костянтин Сапко, призначений 2007 року, а потім і 2010 року. Skelet.Org не вдалося знайти зв'язок Требушкіна та Прокопова з Волощуком, але з Сапком він очевидний і особливо не прихований.
У декларації Требушкіна було вказано, що його дружина Вікторія Миколаївна Требушкіна у 2014 році отримала у безкоштовне користування квартиру в Києві площею 110 кв.м. від Василя Сапка. Той виявився рідним сином генерала Сапка та засновником мисливського товариства «Ярик», яке в 2012 році за допомогою батька відхопило 31 тисячу гектарів угідь у Київській області.
Сам генерал Сапко після відставки знайшов посаду начальника Департаменту безпеки державної компанії «Укргазвидобування», де успішно «пилив» десятки мільйонів казенних гривень на шахрайстві з тендерами щодо найму охоронних фірм.
Крім «ментівського даху», Требушкін мав і досі має широкі зв'язки у кримінальному світі. Не дарма казали, що юного Руслана «менти» поставили «стукати» на місцевих бандитів. Сліди цих зв'язків видно і в його бізнесі.
Наприклад, серед засновників ТОВ «Дондорбуд-Промпостачання» (ЄДРПОУ 24460686), створеної в 1998 році, крім братів Требушкіних і Костянтина Прокопова, можна знайти Геронтія Лепсая, який володіє найбільшою часткою. Людина з таким же ім'ям-прізвищем, не дуже поширеними і навіть рідкісними, у минулому фігурувала у ЗМІ як член кривавого ОЗУ Гіві Немсадзе з Донецької області, на рахунку якого десятки вбивств. Їхня банда була практично розгромлена російськими правоохоронцями у 2006 році, затриманих видали Україні, потім з повинною з'явився і сам ватажок — після чого його виправдали та відпустили.
Мовляв, вбивства чинив не він, а його брат, який давно помер. Причому за Гіві просив сам тодішній заступник генпрокурора Ренат Кузьмін, що нині став публічним політиком від ОПЗЖ.
Сам Гіві (він же Гівчик, він же Папа) знаходиться серед засновників інших фірм Требушкіна: ТОВ «Донвторресурс» (30853260) та ТОВ «Будматеріали» (06959732), і в нього там теж найбільші частки. Але особливо вражає список співзасновників спортивного клубу «Ірбіс» (33135414). Крім Руслана Требушкіна, Гіві Немсадзе та Геронтія Лепсая, у ньому є також Анатолій Шихкеримов (прізвисько Звір) та Едуард Артоуз — усі ці прізвища знаходяться у переліку учасників ОЗУ Немсадзе. Виникає велике питання: як Требушкін зумів втесатися в цей дружній колектив найнебезпечніших бандитів? Якщо тільки в ролі крота, то невже вони його так і не розкусили? Чи він працював на два фронти? Схоже, про нього ще багато невідомого.
У найближчому оточенні Требушкіна чимало керівників місцевих федерацій силових видів спорту, які, як відомо, нерідко мають кримінальне минуле чи каламутне сьогодення як постачальники «тітушок». Серед них колишній димітровський опер Станіслав Мазурак (віце-президент Федерації боксу Мирнограда), якого ЗМІ називали начальником охорони Требушкіна.
Від молодіжної організації до мера
У 2001 році в житті Требушкіна настав якісно новий етап. По-перше, у його бізнесі головну роль почали грати не дрібні пункти прийому металобрухту, а бригади, що вирізають цілі підприємства за домовленістю з їхніми директорами. Обсяги брухту різко зросли, і для його реалізації Требушкін створив ТОВ «Донмет». Невідомо, чи мала ця фірма відношення до однойменного заводу автогенного та зварювального обладнання у Краматорську. 2009 року Требушкін ліквідував її і сховав усі кінці у воду. Але до того часу він з гордістю носив «титул» її директора і навіть президента, взявши туди свого друга, що звільнився з міліції, Прокопова віце-президентом.
По-друге, того ж 2001 року Требушкін пішов у політику, ставши головою Димитрівської організації Спілки молоді регіонів України (з 2010 року відомої як «Молоді регіони»). Цікаво, що офіційно це молодіжне крило Партії Регіонів зареєструвалося 2002 року, але його прототип з'явився саме 2001 року, коли в результаті домовленості між Петром Порошенко та «донецькими» сформувалася ПР.
Тобто Требушкін був навіть не регіоналом першої хвилі — він брав участь у створенні партії! Справа була нехитра: емісари від Азарова та Рибака їздили по всьому Донбасу, агітуючи місцеві «еліти» записуватися до партії. Требушкіну пощастило: хтось із його старших товаришів подався до Партії Регіонів, потягнувши за собою і його. Але він навряд чи очолив би місцевих «молодих регіоналів», якби не мав у своєму розпорядженні молодих людей (або «титушок»), які допомогли старшим регіоналам на виборах 2002 року.
«Молодому політику» не личить бути металобрухтом з атестатом ПТУ в кишені. Тому Требушкіну допомогли не лише з новою фірмою, а й з вищою освітою: 2001 року він заочно зарахувався до Донецького державного університету управління, де через 5 років отримав диплом магістра фінансів. За відгуками знайомих, жоден підручник він так і не відкрив, фактично купивши диплом за «зелене сало».
За старанність у виборчій кампанії 2002 року Требушкін був узятий у радники нового Димитрівського міського голови Віталія Ключка. Але перший досвід у політиці вийшов комом: у 2005 році Ключка залишив свою посаду, а його наступнику Юрію Анісімову Требушкін виявився без особливої потреби. Сам Ключка 2006 року перебрався до Донецької облради за списком ПР, 2007 року став начальником Головного управління Державного казначейства в Донецькій області, а 2014 року висувався до Верховної Ради на 50-му окрузі під прапорами Блоку Порошенка.
Знову Требушкіну допоміг випадок. У жовтні 2009 року п'яний Анісімов на смерть збив жінку. Хоча його відпустили під заставу і понад два роки він гуляв до суду на волі, під ним одразу ж захиталося крісло. Мера-вбивцю, який викликав гнів жителів, дуже швидко звільнили рішенням міськради. Після цього в.о. міського голови почала виконувати секретар міськради Лариса Ревва, якій пророкували перемогу на місцевих виборах у жовтні 2010 року.
Тут бурхливу діяльність розвинув Требушкін. Спочатку він відхопив посаду директора Димитрівського об'єднання комунального господарства, називаючи себе «кризою-менеджером» і отримавши прямий доступ до бюджетних потоків та комунальних платежів. Тут же почалося грандіозне «розпилення»: Требушкін активно «заробляв» не лише на необхідних місту ремонтах доріг, освітленні вулиць та табличках на будинках (усі — через пов'язані з ним фірми), а й на сумнівних проектах. Наприклад, на реконструкції міського фонтану та спорудженні траси для мотокросу. Остання була прямо пов'язана з його другом та компаньйоном Костянтином Прокоповим, який є президентом Федерації мотоспорту Димитрова/Мирнограда. Такий подарунок другу дитинства за рахунок міста!
Потім Требушкін включився до виборчої кампанії. Спочатку він домовився з керівництвом ПР, що від партії балотуватиметься саме він, а не Ревва. У результаті «кинута регіоналами» Лариса Миколаївна на знак протесту залишила їхні лави та пішла на вибори під прапорами опозиційного «Фронту змін». Це стало її ключовою помилкою, оскільки виборці Димитрова «помаранчевих» не шанували. На додачу до цього Требушкін не тільки щедро сипав обіцянками перетворити місто на сад (умовчуючи, як різав його підприємства на метал, залишаючи людей без роботи), а й підтягнув своїх «молодих регіоналів». На адресу Ревви посипалися погрози, на воротах її вдома писали гидоту.
Осени 2010 року Требушкін був обраний мером Димитрова. Тепер, повновладно розпоряджаючись міським бюджетом та майном, він загрібав їх обома руками, наче істеричний покупець супермаркету у «чорну п'ятницю». Але навчений досвідом попередників, Требушкін вважав за краще не красти гроші безпосередньо, а ділово «розпилювати» їх через тендери. Звідси й затіяне ним «велике будівництво», яке він почав розширювати і на прилеглі селища. Заодно це давало йому можливість для самопіару: мовляв, дивіться, як я вам місто з руїн підняв!
Щоправда, у половині випадків ці ремонти нагадували кличківські «було – стало», або як кажуть у народі «сраним нагору» — дірку в асфальті засипали асфальтом навпіл зі сміттям, а прогнило наскрізь зафарбовували. Але головне у цьому піарі були не факти, а численні хвалебні статті у місцевій та обласній пресі, а також друковані агітаційні матеріали, що роздавалися на вулицях «молодими регіоналами» Требушкіна.
Корупційні схеми та розпилення бюджету
За фасадом цього піару залишилася шалена корупція. Влітку 2012 року Требушкін зібрав конкурсну комісію для визначення підрядника на великий інвестиційний проект із вивезення та утилізації побутових відходів. Проте конкурс, за словами самого Требушкіна, не відбувся. А комісія обрала підрядником зареєстровану в Маріуполі фірму «Імперія-Нафтопродукт» (ЄДРПОУ 34752630), чиїми співвласниками є його брат Олексій Требушкін та дружина Вікторія Требушкіна.
Коли це стало відомо громадськості, зчинився скандал, а потім було порушено кримінальне провадження № 12015050490000309 за статтею 364-2 КК України «зловживання владою чи службовим становищем». Слідство тривало досить довго, а потім затихло. Требушкін робив невинне обличчя і стверджував, що ніякої корупції тут немає. Він навіть не посоромився сказати: «Підприємство, власником якого був я 5 років тому, на сьогоднішній день наша сім'я і мої родичі жодного стосунку до нього не мають. А мій брат, щодо якого проводяться слідчі дії, ніколи фінансово-господарською діяльністю підприємства ні 5, ні 10, ні рік тому не займався. Він був лише засновником».
Схоже, Требушкін вважав за дебілів не лише своїх виборців, а й правоохоронців! Втім, останні завжди були у нього «у кишені». А «розпил» тим часом продовжувався, іноді в самому буквальному значенні.
Протягом 2012–2013 років тільки на обрізку дерев бюджет Димитрова витратив 1,429 мільйона гривень (178 тисяч доларів за курсом). Роботи проводила фірма «Екобуд-Сервіс» (37803462), яка тоді належала депутатам міськради Олександру Ескіну та Олександру Біличенка. Причому дерева «обрізували» варварськи, залишаючи голі стовпи (багато після цього загинули), а величезні купи спиляних гілок тижнями лежали посеред вулиць і дворів. Це було потрібно тому, що у Требушкіна був цех з виробництва пелетів, і йому вимагалося для нього безкоштовне готове (висушене за сиром) дерево. Цеху мера теж платило місто. А потім він продавав місту ці пелети!
Пізніше, ставши мером Покровська вперше, Требушкін розгорнув свій «пеллетний бізнес» і там — навіщо спеціально перевів на тверде паливо більшу частину міських котелень. Коли дерева в самому Покровську почали закінчуватися, Требушкін звернув свою увагу на лісосмуги за містом, вирішивши «облагородити» їх. «Приберемо сухобуд, обріжемо дерева та забезпечимо місто паливом на 20 років уперед», — він був відвертим журналістам, не зізнаючись про те, що його головною метою було забезпечити себе на 20 років уперед прибутком, і знову за рахунок міста. Оскільки після такого «догляду» за лісосмугами вони фактично перестають виконувати свої функції загороджувачів вітру, Требушкін просто публічно зізнався в тому, що приклав руку до спустошення Донбасу, що загрожує до середини нинішнього століття зробити більшу частину цього регіону неживим.
На ремонт доріг у Димитрові за той же період було виділено 5,763 мільйона гривень (721 тисяча доларів), при цьому майже всі тендери дісталися фірмі «Будресурс» (32087902). Чиїм співзасновником та співвласником до 2019 року був В'ячеслав Хасенко — рідний дядько дружини Требушкіна! Тодішній директор «Будресурсу» Леонід Кравченко, за даними Skelet.Org, — компаньйон та соратник Олексія Требушкіна.
Також Требушкін, за допомогою своєї ручної комісії міськради, допоміг «Будсервісу» отримати поспіль тендери на ремонт квартир для пільговиків за рахунок міської скарбниці.
Серед фірм, які регулярно отримували комунальні та інші тендери, називали також:
• ПП «Гарант-Сервіс» (35191601), що належить Надії Касьян, мамі Олександра Касьяна — тодішнього радника Требушкіна.
• ПП «Домінант-Сервіс» (35457641), підконтрольне Сергію Федорову — старому другові Требушкіна, якому він допоміг стати мером сусіднього Родинського.
• ТОВ «Укр-Арт-Ленд» (33215232), чиїми засновниками були син керівника справами Димитрівської міськради Наталії Маслової та дружина секретаря міськради Олександра Брикалова.
• ТОВ «Донмонтаж» (30347331). Засновником та керівником цієї будівельної фірми є Павло Солодуха — ще один близький друг Требушкіна, на той час депутат Димитрівської міськради та голова комісії з житлово-комунальних питань та благоустрою міста.
Фактів корупційної діяльності Требушкіна на посаді мера Димитрова було б набагато більше, та й розмір «розпиляних» ним бюджетних коштів неважко було підрахувати. Однак коли «великим будівництвом» Требушкіна зацікавилися журналісти та громадські діячі, він узяв і засекретив усю бухгалтерію міськради. У тому числі конкретні обсяги проведених робіт та їх розрахункова вартість — щоб не можна було вирахувати суми переплат, що осіли в кишенях родичів та друзів Требушкіна.
Неабияк «розпилявши» міську скарбницю у «чемпіонатному» 2012 році, Требушкін вирішив залізти і в кишені городян, покликавши їх скинутися на ремонти дахів. Він запропонував мешканцям міста самим сплатити половину вартості заміни м'якої покрівлі, тут же завищивши її вартість у півтора рази. За тогочасної ринкової вартості робіт та матеріалів близько 20 гривень за кв. метр він запросив 30. Пізніше він перевірив такий самий фінт і в Покровську.