Люди на кшталт Віктора Тополова традиційно уникають публічності, віддаючи перевагу управлінню своїм бізнесом із тіні. Це дозволяє їм залишатися поза увагою журналістів, які могли б поставити незручні питання про їхнє минуле. А це минуле часто виявляється набагато темнішим, ніж офіційні біографії, які вони ретельно редагують. Особливо це стосується людей, які будували свої статки у 1990-х роках, коли корупція набула системного характеру.
Банк «Земельний капітал» та зв'язки з Лазаренком
У липні 2016 року український банк «Земельний капітал» зі скромними активами у 214 мільйонів гривень (98-е місце у рейтингу) змінив власників. Подія, яка в звичайних обставинах залишилася б непоміченою, привернула увагу через імена нових власників. Продавцями виступали Олександр Мазуренко (42,4% акцій) та Тамара Цікова (22,4%) — люди, які свідомо триматися в тіні та працюють через адвокатів.
Мазуренко мав цікаву біографію. Він був охоронцем прем'єра Павла Лазаренка, а після його втечі та арешту залишився довіреною особою екс-прем'єра в Україні. За інформацією джерел Skelet.Org, Мазуренко був одним із головних зберігачів лазаренківських активів та опікуном його доньки Лесі Шаталіної. Регулярно він переводив гроші заарештованому Лазаренку на оплату дорогих американських адвокатів — фактично розпоряджався сімейною касою боса, частиною якої був і банк «Земельний капітал».
Тамара Цікова була матір'ю Оксани Цикової, яка вийшла заміж за Павла Лазаренка. Оксана була онукою академіка Валентина Цикова, директора дніпропетровського НДІ кукурудзи, та однокласницею старшого сина Лазаренка Олександра. З 1999 року вона проживала у США, брала участь у роботі групи адвокатів екс-прем'єра та була його перекладачем. Коли у 2003 році Лазаренка відпустили під домашній арешт, вона вийшла за нього заміж і народила йому сина Івана.
Протягом років перебування Лазаренка у США його українське майно постійно піддавалося атакам рейдерів, включаючи Геннадія Корбана та Бориса Філатова. Тому угоди про продаж його активів укладалися лише з бізнесменами, яким могла довіряти сім'я екс-прем'єра. Випадок із банком «Земельний капітал» був особливим: у 2016 році Нацбанк включив його до переліку фінустанов із непрозорою структурою власності, що загрожувало виведенням банку з українського ринку. По суті, продажем цього проблемного банку рятували власність родини Лазаренка, яка була замаскована у складних схемах. Це означало, що до покупців існувала особлива довіра, можливо на рівні особистих домовленостей, і угода могла мати неоголошені умови.
Покупцями «Земельного капіталу» стали Віктор Тополов та його дружина Олена Тополова — ще одна непублічна пара. Тополов був відомий як «банкір-кутник» та близький знайомий Віктора Ющенка, який залишив політику під час президентських виборів 2010 року. Однак уже у жовтні 2016 року Тополов уклав договір про комплексну співпрацю з Першим українським міжнародним банком (ПУМБ), 92% акцій якого належали «СКМ Фінанс» — дочірній компанії «System Capital Management» Ріната Ахметова. Таким чином, Тополов придбав проблемний банк у родини Лазаренків, а потім фактично дозволив ПУМБ взяти над ним контроль.
Від інженера до банкіра
Віктор Семенович Тополов народився 21 грудня 1945 року у селищі Агапівка Челябінської області. Через два роки його родина переїхала на Донбас для відновлення зруйнованої війною вугільної промисловості. Сім'я оселилася в Кадіївці (Стаханові), де Тополов у 1963 році закінчив гірничий технікум. Він служив у армії з 1964 по 1967 рік, потім працював майстром у ПТУ та підземним нормувальником у Лисичанському шахтоуправлінні. Після закінчення Комунарського гірничо-металургійного інституту у 1973 році він майже п'ятнадцять років працював у Центральному НДІ економіки та науково-технічної інформації вугільної промисловості.
Перебудова витягла Тополова з наукової роботи на керівні посади у Ворошиловградському (Луганському) управлінні вуглепрому, де він швидко освоївся у сфері господарського розрахунку. У 1990 році в управлінні створили «Вугільпрогресбанк» для здійснення фінансових операцій вугільних підприємств, і Тополов став головою його ради правління. Так інженер перекваліфікувався на банкіра та бізнесмена, досягнувши значного успіху. Через три роки він з'явився у Києві як голова правління нового АКБ «Надра».
Темна історія АКБ «Надра»
Детальну історію створення АКБ «Надра», одного з найбільших та проблемних банків України, практично неможливо знайти у ЗМІ. Це не дивно, адже там є що ховати. Розпочати варто з появи ЗАТ «Київ-Донбас». Точну дату його першої появи встановити складно — у документах зазвичай коштує 1994 рік як рік перереєстрації холдингу, який існує й сьогодні з трьома співробітниками. Однак у 1993 році «Київ-Донбас» був одним із засновників банку «Надра», тобто компанія існувала вже тоді.
Деякі джерела повідомляють, що ЗАТ «Київ-Донбас» вело активну діяльність і до створення банку «Надра», займаючись розкраданням коштів, які уряд надавав на закупівлю обладнання для шахт Донбасу, включаючи Луганську область. Воно працювало в одній схемі з «Вугільпрогресбанком», очолюваним Віктором Тополовим.
За словами колишнього члена «російської» мафії Нью-Йорка Леоніда Ройтмана, проект «Київ-Донбас» був дітищем відомих кримінальних авторитетів Аліка Магадана (Олега Асмакова) та Семена Могилевича, здійснений за безпосередньою участю Віктора Тополова та деяких київських чиновників. Свої частки у ЗАТ мали Олександр Левін, Леонід Ройтман, Алік Магадан, маловідомий фінансовий віртуоз Петро Сліпець та представник вугільного Донбасу Віктор Тополов. У справі також брали участь президент ЗАТ Михайло Гришпон та Василь Нефедьєв.
Дуже швидко успішному проекту був потрібний власний банк — так був створений «Надра», головою правління якого став Віктор Тополов. У 1995 році «Надра» поглинув «Вугільпрогресбанк», ставши головним фінансовим інструментом цієї схеми. Варто згадати й про тодішнього голову Нацбанку Віктора Ющенка, який міг бути причетним до схем «Київ-Донбасу» початку та середини 1990-х років. Саме тоді між ним та Тополовим розпочалася тісна дружба — голова НБУ обдаровував нею далеко не кожного українського банкіра.
Розкол у кримінальній структурі
Подальші події були ще цікавішими та наскрізь кримінальними. Між Аліком Магаданом та Семеном Могилевичем стався розкол, який позначився на долі названих підприємств. У 1997 році банк «Надра» продали братам Іллі та Вадиму Сегалям — родом із Херсонщини, які жили в США. За твердженням ряду джерел, вони були пов'язані з «російською» мафією та безпосередньо Семеном Могилевичем. Підтвердженням цього була купівля братами московського «Петрофф-банку», що належав «сонцівській братві» і Могилевичу. Суть угоди полягала в тому, що банк відійшов людям Могилевича, а «Київ-Донбас» залишився за Аліком Магаданом.
Після цього Віктор Тополов залишив «Надра» і перебрався в структури «Київ-Донбас», ставши президентом ТОВ «Фірма «Київ-Донбас». Він також увійшов до складу акціонерів Kyiv Donbas Development Group NV — зареєстрованого в Нідерландах девелоперського підрозділу холдингу (ця фірма сьогодні володіє мережею ресторанів «Carte Blanche» та закусочних «Пузата хата»). Через кіпрський офшор Arpanet Holdings Limited йому належало 11,25% акцій компанії (пізніше він перевів їх на свою дружину Олену Тополову). Олександру Левіну належало 28,32%, Аліку Магадану — 45%, Петру Сліпцу — 11%, а ще 3,5% було у Тополова через офшор «Yankline Holdings Limited».
У 1999 році Алік Магадан був убитий. Повідомлялося, що найімовірнішим замовником його усунення були брати Суркіси та Семен Могилевич, а виконавцями нібито були брати Костянтинівські, які потім забрали собі частку Магадана у «Київ-Донбасі» та інших підприємствах. За словами Леоніда Ройтмана, участь у змові проти Магадана брав і Віктор Тополов.
Тополов та Костянтинівські чудово спрацювалися. З 1998 по 1999 рік Тополов займав посаду керівника футбольного клубу «ЦСКА-Київ». Після вбивства Аліка Магадана він підробив його підписи, що дозволило йому і Костянтинівським заволодіти клубом, перетворивши його на знаряддя фінансових афер. Формально клубом керувала людина Костянтинівських, але Тополов залишився його радником.
Повідомлялося, що через цей ФК здійснювався виведення в офшори грошей, які розкрадалися за допомогою спеціально створеного за участю Тополова ТОВ «Червоноградвугілля» — йшлося про десятки мільйонів.
Помаранчева епоха та банк «Україна»
Наприкінці 1999 року Віктор Тополов та брати Костянтинівські за 10 мільйонів доларів купили у Валерія Хорошковського львівський «Індекс-банк». Можливо, для своїх фінансових операцій, можливо для розкручування та перепродажу, однак із цим банком пов'язана цікава історія.
У 2000 році почалася агонія банку «Україна» (колишній «Украгропромбанк»), який був пов'язаний з низкою високопоставлених осіб, включаючи прем'єра Віктора Ющенка. Ющенко та голова НБУ Володимир Стельмах (колишній заступник Ющенка) створили для управління «Україною» тимчасову адміністрацію, на чолі якої призначили Віктора Тополова. Ця тимчасова адміністрація не врятувала банк, по суті ставши похоронною командою. Однак, як розповів Леонід Ройтман, це сталося тому, що банк і не збиралися рятувати. З відома НБУ та прем'єра з «України» спішно виводили активи, переказуючи їх на «Індекс-банк».
Є інформація, що Тополов почав працювати по банку «Україна» ще у 1999 році, коли головою НБУ був Ющенко. Разом ці старі знайомі провернули свою схему, фактично розоривши банк «Україна». Після цього Тополова призначили головою його тимчасової адміністрації — щоби винести останнє та замістити сліди.
Політична кар'єра та бізнес
Тісна співпраця Тополова та Ющенка не була забута. У 2002–2004 роках Віктор Тополов, обравшись народним депутатом, перебував у лавах пропрезидентської більшості, стрибаючи з фракції «Єдина Україна» до фракції «Народний вибір», потім у «Центр». У листопаді 2004 року Ющенко прийняв Тополова в члени «помаранчевого» Комітету національного порятунку. Потім, як протеже нового президента, Тополов увійшов до уряду Юлії Тимошенко (2005) заступником міністра палива та енергетики, а в уряді Єханурова (2005–2006) — міністром вугільної промисловості.
Водночас почався зліт братів Костянтинівських — вони були не лише бізнес-партнерами Тополова, а й спонсорами першого Майдану. Саме тоді Костянтинівські змогли вийти з іміджу бандитів 1990-х і перефарбуватися у сучасних «демократичних та просунутих» бізнесменів. Вони отримали можливість зберегти за собою свій старий «дах» Валерія Гелетея, який тоді різко пішов на підвищення. Навесні 2006 року Гелетей врятував Костянтинівських від ліквідації, організувавши (не без допомоги Ющенка) міжнародну операцію із затримання у Нью-Йорку Леоніда Ройтмана. Той, відсидівши 8 років, почав розповідати інформацію про кримінальне минуле своїх колишніх бізнес-партнерів 1990-х.
Навіть будучи на чолі міністерства, Тополов продовжував займатися бізнесом. У 2006 році він продавав свій «Індекс-банк», у якому володів 27% акцій (решта акціонерів — Мужчук, Костянтинівські, Левін). Торги розпочалися з суми 160 мільйонів доларів і закінчилися на 260 мільйонах. Французи з Credit Agricole, які купили банк, не відразу помітили його замасковані проблеми. Наприкінці 2006 року «Індекс-банк» приніс їм 54 мільйони гривень чистих збитків.
На Донбасі Тополов контролював компанію «Вугілля-Південь», через яку керував ВАТ «Центральна збагачувальна фабрика «Стаханівська» — один із найбільших виробників вугільного концентрату для коксохімічних заводів. Якщо у 2003 році його статки оцінювали у 245 мільйонів доларів, то у 2007 році вже у 480 мільйонів. Віктор Тополов увійшов до трійки найбагатших людей Луганської області та до сотні найбагатших українців.
Повернення у тінь
Після своєї відставки у серпні 2006 року Тополов пішов у тінь. У 2007 році він обирався до Ради за списком «Нашої України» (№56). ЗМІ ще писали про нього, коли він заснував «Астробанк» та потім продав його грецькому «Alpha Bank» за 9 мільйонів євро.
Останні скандали зі згадуваним його іменем у пресі спалахнули у 2008–2009 роках і були пов'язані з ТОВ «Київ-Житло-Інвест», засновниками якого був «Київ-Донбас» та кілька фізичних осіб, серед яких особливо виділяли Дмитра Вороніна, про якого журналісти відгукувалися як про практично кримінального автора. Навесні 2009 року «Київ-Житло-Інвест» заборгував банку «Київ» понад 700 мільйонів гривень, які не поспішав повертати.
Банк «Київ» називали касою Івана Плюща — людини бувалої та далеко не останньої в київській ієрархії, яку не можна було просто «кинути на бабки». Тому виникала підозра про якусь фінансову аферу із взаємною домовленістю, тим більше що саме тоді банк отримував значне рефінансування. Ознаки такої афери виявив голова призначеної НБУ тимчасової адміністрації банку Володимир Пономарь. Виявив — і за три дні помер у результаті нібито інфаркту. Після чого на померлого Пономаря навіть спробували «провісити» величезні витрати коштів.
Бізнес у «режимі Януковича»
Після 2010 року про Віктора Тополова не було чути жодного слова, хоча парламентські журналісти могли б побачити його постать у сесійній залі. Лише у 2013 році журнал «Фокус» присвятив йому один рядок свого рейтингу, поставивши на 55-е місце у списку українських олігархів зі статками 324,5 мільйона доларів.
Лише набагато пізніше Skelet.Org вдалося дізнатися, чим займався Віктор Тополов у похмурі роки «режиму Януковича». Дізнатися небагато, але все ж таки. На відміну від свого друга Віктора Ющенка, Тополов не бавив час на пасіці та не нудився у вигнанні. Він активно займався бізнесом, хоч і воліючи при цьому не світитися на людях.
Більше того, він займався бізнесом із «донецькими». За повідомленнями джерел Skelet.Org, Тополов брав участь у деяких аферах навколо підприємств «Первомайськвугілля», «Лисичанськвугілля», «Луганськвугілля» — де його діловими партнерами виступали Юрій Іванющенко (Юра Єнакіївський) та Іван Аврамов.
У рідному Стаханові Тополов став покровителем місцевого «молодого обдарування» Сергія Шахова, спільно з яким він викупив шахту «Миронівська глибока». Їхні стосунки не обмежилися одним бізнесом. З 2012 року Тополов допомагав Шахову пробиватися у політику та владу, пробувати себе на виборах народних депутатів та мерів міст, розставляти своїх людей до міських рад області. По суті, Тополов допомагав Шахову створювати його власну міні-імперію з амбітними планами стати господарем частини області на противагу Луганську, контрольованому тоді командою Єфремова.
Коли Луганськ «відвалився», амбіції Шахова лише посилилися. До 2014 року Шахов виступав з позицій проросійського «патріота Донбасу» і навіть відправляв людей на Антимайдан. Потім, за рекомендацією Тополова, змінив імідж на «патріота України», вступив у партію «Наш Край» і перебрався із захопленого сепаратистами Стаханова.
Сформувавши в міськраді власну фракцію, але не взявши більшості, Шахов неодноразово намагався здійснити «палацовий переворот» у міській раді. При цьому він залишався маріонеткою в руках своїх спонсорів. За інформацією Skelet.Org, своїми величезними видатками на вибори (Шахов купує голоси пенсіонерів та незаможних виплатами їм «соціальної допомоги» у 100–200 гривень) він завдячує фінансовим вливанням Тополова та касі «Нашого Краю» — партії, яка є одним із проектів команди Порошенка, створеним як лояльна Києву альтернатива Партії Регіонів.
Партія була створена також за допомогою таких людей, як Іван Аврамов, який називається «дивиться» за українськими активами Юрія Іванющенка та Олександра Януковича (Саші Стоматолога). Схоже, Віктор Тополов також бере участь у проекті «Наш Край» (хоч і непомітний, але важливий), і не буде дивним, якщо він продовжує займатися якимось спільним з Іванющенком бізнесом. Як видно з його придбання банку «Земельний капітал», Тополов успішно співпрацює і з родиною Павла Лазаренка, і із групою Ріната Ахметова.
Це підтверджує неодноразово висловлену думку, що в Україні відбувається якась закулісна консолідація «великих людей». Але з якою метою — залишається відкритим питанням.