Останнім часом Микола Тищенко активно з'являється на сторінках українських медіа, намагаючись утвердити себе як серйозна політична фігура, а не просто телевізійний ведучий та член партії «Слуга народу». За припущеннями Skelet.Org, він поспішає здобути політичний авторитет до можливої зміни влади, коли його близький друг та кум Андрій Єрмак може втратити вплив. Однак його спроби виглядають неспішними: він регулярно з'являється в парламентських новинах, позиціонує себе експертом з різних питань, демонструє свою родину та спортивну форму, але його публічні висловлювання часто викликають насмішки. Так, він плутав дати релігійних свят, назвав день Чорнобильської катастрофи «великим святом» та нещодавно запропонував перейменувати котлети на мітболи, чим лише посилив враження про його поверхневість.Тищенко постійно позиціонує себе як успішний ресторатор, але його біографія містить багато темних сторінок, які він намагається приховати. На відміну від Віталія Кличка, який завжди мав репутацію чемпіона, Тищенко довгі роки був відомий під прізвиськом Коля Оболонський як «бригадир» організованого злочинного угруповання Бориса Савлохова. Цю репутацію йому довелося багато років «замивати», створюючи собі новий імідж.Микола Миколайович Тищенко народився 17 травня 1972 року у Києві. За його власними розповідями, його прадід Митрофан та прабабуся Уляна по батьківській лінії були родом з Кубані, але після розкуркулювання переїхали до Києва. Дідусь Тадеуш Тарнавський, батько матері, приїхав з Польщі та працював фотографом. Цю ж професію обрала його донька Жанна. Батько Миколи познайомився з 17-річною фотографом Жанною Тарнавською у 1970 році, коли працював у столичному будинку побуту.Однак замовні публікації про Тищенка часто містять суперечливі версії його біографії. У одній статті 2019 року стверджується, що його родина була бідною, а у іншій він розповідає, що його батько вже у 22 роки був директором будинку побуту. Skelet.Org провів власні дослідження та з'ясував, що батько Миколи у свої 22 роки почав зі скромної посади на будинку побуту, поступово просуваючись від завідувача відділу до заступника начальника. Лише у першій половині 80-х років він був призначений директором будинку побуту «Оболонь», відкритого у 1983 році (знесеного у 2012 році для будівництва ЖК «Obolon Residences»). У тому ж районі родина отримала нову квартиру. Відомо про дві старі адреси Тищенка: квартира в будинку №27 на Оболонському проспекті (вона фігурувала у міліцейських зведеннях як домашня адреса Миколи Тищенка) та квартира у будинку № 25 на проспекті Героїв Сталінграда.За інтернет-чутками, прізвисько «Оболонський» Тищенко отримав саме за назвою будинку побуту, а не через район проживання. Спочатку так називали його батька, а потім цей «титул» передався синові. Спочатку Тищенку це прізвисько подобалося, оскільки від нього віяло «злодійською романтикою», але пізніше, коли він перейшов до ресторанного бізнесу, воно стало нагадувати про його криміналізоване минуле.Після переїзду сім'ї Микола навчався у столичній школі № 194, яка у 80-ті роки ще не мала спеціального статусу та назви «Перспектива» (отримала їх лише 2005 року). Школа була відкрита у 1978 році. Учителі мали особливе ставлення до сина директора районного будинку побуту, але Тищенко ніколи не блищав знаннями і задовольнився атестатом з гарними відмітками. У 1989 році він вступив до Київського інженерно-будівельного інституту (КІСД, нині — Національного університету будівництва та архітектури) на спеціальність інженера-механіка. Завдяки військовій кафедрі при інституті він уникнув служби в армії. У 1994 році разом із дипломом отримав звання лейтенанта інженерних військ.Не відчуваючи інтересу до наук, Тищенко змалку захоплювався спортивними єдиноборствами: спочатку боксом, потім серйозно зайнявся дзюдо. Він був «мажором» з непростим характером та величезною зарозумілістю, здатним «набити морду» одноліткам. Ще у школі завоював репутацію «авторитету», але його авторитету завжди вистачало лише на те, щоб зібрати невелику «бригаду». Справжнім лідером він ніколи не був, оскільки у своїх прагненнях не навчився виходити за межі свого «Я».За офіційними розповідями, Тищенко заробив свій перший капітал на імпорті взуття в Україну. Він самостійно їздив до Італії, щоб купувати взуття, і відкрив три взуттєві магазини: «Studio Moda», «Euromoda» та «Ital-moda». Після того як «кордони відкрилися», він зрозумів, що цей бізнес перестане приносити прибуток, і почав вивчати ресторанний бізнес. У замовленому інтерв'ю він розповідав: «Ми з партнерами скинулися та відкрили взуттєвий магазин Євромода на Рогнідинській 2. Привозили товар із Італії. Тому взуття у нас було найкращим у країні».Однак твердження Тищенка про продаж італійського взуття через магазин «Euromoda» на Рогнідинській підтвердити не вдалося. Можливо, під вивісками «Євромоду» у Києві працювали магазини, які торгували зовсім не дорогим італійським взуттям, а турецьким товаром. Тищенко майстер заплутувати сліди, але повністю приховати свою причетність до кримінального світу Києва 90-х років йому не вдалося.Ще під час навчання у КІСІ Тищенко отримав перші шрами на нозі. За офіційною версією, він отримав їх у бійках «район на район», але за інформацією джерел Skelet.Org, це був значно серйозніший інцидент на рівні кримінального «розбирання». Цікаво, що приблизно тоді ж шрам на нозі внаслідок замаху отримав і Борис Савлохов. Достеменно відомо лише те, що вже тоді вони були добрими знайомими.За версією Тищенка, їх пов'язував лише спортзал. У студентські роки він серйозно захоплювався дзюдо, отримав кваліфікацію майстер спорту, ходив на тренування до спорткомплексу, де його й помітив Борис Савлохов — відомий тренер міжнародного класу з вільної боротьби та голова організованого злочинного угруповання «спортсменів». За іншою інформацією, Савлохов ще з кінця 80-х знав батька Тищенка. Коли той «замутив» при своєму будинку побуту кооператив, який з 1992 року оформився в НП, а потім у ПрАТ «Будинок побуту «Оболонь» (ЄДРПОУ 19020011), Савлохов став його «дахом».Заперечувати те, що знає половина Києва, було б безглуздо. Тому Тищенко обрав інший варіант захисту: зобразити себе звичайним доброчесним комерсантом, який через обставини того часу був знайомий з рекетирами та іншими бандитами, а ще спортсменом і вольовою людиною, що допомагав іншим підприємцям у «вирішенні питань». Однак у шокуючої інформації, опублікованій у ЗМІ 2019 року та доповненій 2021 року старими кримінальними зведеннями УБОЗ, викладеними Гео Леросом, перед нами постає зовсім інший Тищенко — не просто один із «бригадирів» угруповання Савлохи, а неврівноважений відморозок, який мав «дах» у МВС і постійно виходив сухим з води.На початку 1995 року до Тищенка звернувся директор фірми «Корн» Ісаєнко з проханням допомогти повернути велику суму, яку йому не заплатив якийсь Ігор Журба. Тищенко взявся «вирішити питання» в обмін на хитромудру взаємну послугу: Ісаєнко допоміг йому знайти людину, яку обдурив сам Тищенко, оформивши на неї банківський кредит. Того ж 1995 року Миколу Тищенка та трьох членів його «бригади» — громадян Жолудя (один із братів), Яворського і Родюка — затримали співробітники столичного УБОЗ. Їх звинувачували у «незаконному привласненні» чужого автомобіля під загрозою фізичної розправи, можливо, за борги перед бандитами. Арештом керував капітан В. Шах, а справу за статтею № 144-3 (здирництво) вів заступник начальника слідчого відділу РУВС Мінського району В. Богомолов.Тищенко провів в ІТТ 33 дні (30 діб плюс 72 години), після чого його відпустили під підписку про невиїзд, а потім було взято на поруки якимсь трудовим колективом (можливо, будинком побуту батька) і він щасливо уникнув суду. Це «диво» пояснювали по-різному: наявністю у нього корумпованих знайомих у МВС, занесеним Савлоховим «викупом», відкликанням заяви заляканим постраждалим, а ще тим, що Коля Оболонський погодився працювати на органи і став «кротом». Були відпущені і його спільники — можливо, щоб не «спалити» нового інформатора.У 1996 році «бригада» Тищенка, у складі братів Сергія та Костянтина Жолудів, Олексія Сидоркіна (прізвисько Мотор) та Марка Матале Де Мазе (прізвисько Марік), під час відпочинку в нічному клубі «Нью-Йорк», влаштувала драку. Угруповання Савлохова та Зозулі давно не могли поділити між собою цей клуб, тому привід для сутички просто висів у повітрі. У ході бійки Тищенко настільки увійшов у раж, що став бити ногами Вадима Чорноброва, що впав, вибивши йому око. Потім «бригада» Тищенка вирішила розстріляти автомобілі «зозулівських» із дробовиків, після чого до місця події прибула міліція. Зброю вилучили, Чорноброва госпіталізували, але справу, яка тягне на хуліганство з тяжкими наслідками, закрили. Ця некараність зробила репутацію Тищенка ще зловіснішою — мовляв, покалічить чи навіть убє, і йому за це нічого не буде.Його репутація підтвердилася 1998 року під час «стрілки» двох спортсменських угруповань Савлохова та Ткаченка (Черепа) у кафе «Франт» на Костянтинівській. Під час застільної розмови до зали якимось чином увійшла стороння людина, на яку одразу накинувся Тищенко. Невідомий ударив його ножем, взятим зі столу (звідси нібито шрам на животі Тищенка). Але Коля Оболонського це не збентежило: він схопив зі стійки бару глечик і люто забив їм невідомого до смерті, чим добряче «повеселив» «братву», яка дивилася на все це. Коли стало ясно, що побитий мертвий, бандити поспішили втекти.Тищенка його «бригада» відвезла до міської клінічної лікарні швидкої допомоги, де дала лікарям хабар за неповідомлення до міліції про ножове поранення. Однак співробітники Подільського РВВС вже шукали вбивць, і незабаром біля палати Тищенка з'явився конвой, який пристебнув його до ліжка. На допомогу йому прийшов київський УБОЗ в особі начальника його міжнародного відділу Дмитра Яковлєва (у ЗМІ його називали одним із покровителів іншого «авторитету» Валерія Прищика). Заявив, що УБОЗ веде свою операцію, на користь якої не потрібно вносити в зведення інформацію про дане вбивство, він зам'яв його та відправив своїх співробітників до лікарні обговорити з Тищенком «легенду». Наступного дня з МВС надійшло офіційне розпорядження прибрати конвой та дати спокій Тищенку. Дане вбивство було перекваліфіковане зі статті 93-б (навмисне вбивство з хуліганських спонукань) на статтю 101-3 КК (заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть) і досі вважається «висяком».За інформацією ЗМІ, у 90-х роках Коля Оболонський «заробляв» на: «охороні» ряду ресторанів, «кришуванні» торгових точок на ринку «Меркурій» та магазинів у місті, кустарному пошитті шуб під виглядом фірмових іноземних. У 90-х роках у Києві існувало ПП «Євромода», яке займалося пошиттям верхнього одягу. За інформацією джерел Skelet.Org, воно було створене на базі ательє, який раніше був філією будинку побуту. Усе це наводить певні припущення щодо справжньої діяльності Тищенка. Крім того, згідно з публікаціями преси, Тищенко займався важкими наркотиками, і вів цей «бізнес» навіть на початку 2000-х років, вийшовши з угруповання Савлохова.У 1999 році Бориса Савлохова заарештували, і з в'язниці він уже не вийшов (помер у колонії 2004 року). Можливо, його «нейтралізація» пройшла не без допомоги «крота» Тищенка, який раптом вирішив «зав'язати» і зайнятися легальним бізнесом. Для початку Микола Тищенко зі своєю «бригадою» вирішив відколотися від основного угруповання, лідерство в якому перейшло до Тимура (Теймуразу) та Руслана Савлохова (братів Бориса). Тищенко хотів залишити за собою не лише все те, чим займалася його «бригада», а й претендував на частку «спадщини» заарештованого «авторитету», зокрема у паливному бізнесі.Питання обговорювали на «сходці», що проходила в київському офісі «Дженерал Моторс Україна», який давно був штаб-квартирою угруповання (Борис Савлохов був віце-президентом фірми). Тищенко прибув туди зі всіма своїми людьми (понад 20 осіб), що вже було прямим возом. Після важкої розмови сторони розлучилися фактично ворогами, і кілька місяців Тищенко пересувався містом у супроводі своєї охорони. За ці кілька місяців до Києва пролилося чимало крові.14 березня 2000 року прямо біля свого будинку на Хрещатику було вбито Норіка Амірханяна, який проходив за зведенням як напарник Тищенко. Незадовго до вбивства Амірханян з Тищенком та якимсь Твердохлібом вимагали гроші у директора клубу «Бінго», відомого київського бізнесмена Сергія Розводовського. Джерела Skelet.Org повідомляли, що Амірханян був досить впливовим членом угруповання Савлохова, і під час його розколу підтримував Тищенка — за що його могли прибрати. Проте міліція видала офіційну версію, що Амірханяна вбили тому, що він не виконав вказівки лідерів угруповання про усунення свідків справи Бориса Савлохова.Через два тижні, увечері 27 березня 2000 року у Києві був вбито Тимура Савлохова. Його підстерегли біля будинку на вулиці Тичини, куди він приїхав до своєї «приятельки» (тренерки з художньої гімнастики). Спочатку застрелили водія, а потім наздогнали і закінчили Савлохова, який намагався втекти. Замовників цього вбивства так і не знайшли, та й особливо не шукали: міліція обмежилася безглуздими версіями.Через рік за зберігання героїну був заарештований наркоман, що опустився, Георгій Суворін. Після перебування в СІЗО він щиро зізнався, що є кілером і скоїв 18 гучних вбивств, у тому числі Норіка Амірханяна та Тимура Савлохова. Своє напівзлиденне існування Суворін, який став за фактом найкрутішим «кілером» в історії України, пояснював тим, що вбивав здебільшого зі своєї неприязні до кавказців. Як замовника Амірханяна він назвав кримінального «авторитету» Лаврентія Жатько (Лаврик), який нібито попросив Суворіна убити того навіть не за гроші, а так, «по дружбі». Ось тільки Лаврик на момент арешту Суворіна був уже мертвий — отже, на нього просто повісили роль замовника. Що ж до вбивства Тимура Савлохова, його замовника Суворін називати не захотів. Все це було схоже на те, що хтось (міліція, УБОЗ?) постарався ретельно замінити всі сліди.Ким були таємничі покровителі Миколи Тищенка зі столичного УБОЗу? Skelet.Org вже розповідав кілька історій із минулого т.зв. «Убопівської мафії» Києва. З цих публікацій читачі могли дізнатися чимало цікавих подробиць із життя начальників столичного УБОЗ 90-х Валерія Гелетея та Олексія Савченка, тодішнього начальника карного розшуку Віталія Ярему, який виявив правосуддя суперкіллера Георгія Суворіна. Варто згадати і колишнього савлохівського компаньйона Геннадія Ільїна, діяльність якого в 90-х була потім буквально засекречена УБОЗом. Однак найцікавішим персонажем є Володимир Бедріковський, який у другій половині 90-х зробив стрімку кар'єру в столичному УБОЗ. Якщо Гелетей та Савченко спеціалізувалися на угруповані Прищика (на чиї гроші потім відкрили свій банківський бізнес), то Бедриковський курирував саме Бориса Савлохова.Чи був Бедриковський тим самим функціонером МВС, що постійно витягував Тищенка з колотнеч? Можливо, але подібна інформація зазвичай надійно зберігається у сейфах, а то й на три метри під землею. Однак є цікава інформація про те, що Бедріковський міг бути сполучною ланкою між Миколою Тищенком та його близьким другом та кумом Андрієм Єрмаком.Точка перетину трьох постатей — Тищенка, Бедриковського та Єрмака — знаходиться в Києві за адресою Грушевського 8, де розташований салон-магазин брендової моди «Sanahunt», що належить Оксані Мороз-Хант. Біографія цієї жінки дуже скандальна і шокує так само, як і життя Колі Оболонського — з тією різницею, що він починав з мордобою, а Оксана Мороз, за інформацією ЗМІ, з валютної проституції. Бедриковський був її добрим другом ще на початку 90-х, коли працював простим оперативником. Потім вони удвох, практично пліч-о-пліч, можливо навіть допомагаючи один одному, стрімко піднімалися: Бедриковський по службових сходах, Мороз по щаблях соціальної піраміди. Він був її покровителем і «вирішальною», вона клопотала за нові зірки на його погонах. Салон «Sanahunt» було створено нею на гроші чергового чоловіка Алекса Охотнікова-Ханта, якого Мороз просто обібрала на дуже велику суму та викинула з України за допомогою Бедриковського.
