Народний депутат Юрій Володимирович Тимошенко позиціонує себе як «людина з народу», активний учасник Майдану та борець проти російської агресії. Він заявляє про готовність «викликати вогонь на себе» та боротися з системою. За його словами, понад 27 років він розробляв програму розвитку України, а серіал «Слуга народу» став для нього знаком долі, який пророкує його перемогу на президентських виборах. У 2016 році в соціальній мережі Фейсбук він поділився своїм осяянням, стверджуючи, що має план зупинити війну і що тільки він здатен це зробити.
Однак біографія коломийського нардепа містить численні невясні моменти та суперечності. Його прізвище та ініціали повторюють прізвище та ініціали колишньої прем'єр-міністра Юлії Володимирівни Тимошенко, що могло сприяти його політичному просуванню через так зване «клонування» політиків з однаковими чи схожими прізвищами. Проте в його офіційній біографії відсутня інформація про батьків та їх переїзд зі Ставропольського краю на Івано-Франківщину. Немає даних про його брата Валерія Володимировича Тимошенка (народ. 07.09.1959), коломийського підприємця та помічника нардепа.
Значні прогалини існують щодо військової служби Тимошенко. За офіційними даними, він служив у армії приблизно з 1979 по 1981 роки, але невідомо, чим він займався протягом 13 років з 1993 по 2006 роки. Також незрозуміло, на які кошти він жив, працюючи 7 років на громадських засадах. У період 2005–2010 років Тимошенко кілька разів на рік перетинав кордон. Однак у інтерв'ю телеканалу «Рада» від 22 червня 2015 року він стверджував, що виїжджав за межі України лише двічі «на заробітки», де «довго працював».
За деякими даними, джерелом його прибутку могла бути торгівля антикваріатом та історичними цінностями. Він скуповував предмети у «чорних археологів», українських колекціонерів та торговців антикваріату в Івано-Франківську, Львові та Києві, а потім продавав їх за кордоном, користуючись зв'язками з українською діаспорою та іноземними колекціонерами. У 2004–2005 роках Тимошенко можливо придбав колекцію документів, яка включала частину архіву Української повстанської армії. Ці документи як першоджерела розкривають історичну правду про діяльність УПА і можуть мати політичне значення для спростування стереотипів про «бандерівців». Однак подальша доля цих документів залишається невідомою. У своїх виступах у Верховній Раді та інтерв'ю Тимошенко туманно згадує якусь «колекцію» у своєму володінні (виступ від 20 травня 2015 року), але вона не зазначена у його декларації.
Немає жодних свідчень про участь Юрія Тимошенко у першому Майдані 2004 року або про його опір «режиму Януковича». Він з'явився на публіці під час Революції Гідності у складі «14-ї сотні самооборони». На фотографіях з Майдану він носить блакитний «десантний» берет, тоді як інші учасники зазвичай одягнені в металеві каски. Цей головний убір міг служити «пізнавальним» знаком для певних учасників подій.
5 травня 2014 року Юрій Тимошенко став гвардійцем Першого батальйону оперативного призначення імені генерала Кульчинського Національної гвардії МВС України, сформованого з членів самооборони Майдану. У інтерв'ю телеканалу «Рада» від 5 грудня 2018 року він заявив, що вже 6 травня відбув до зони проведення АТО для участі у бойових діях. Однак конкретні деталі його військової діяльності залишаються невизначеними: невідомо, чергував він на блок-постах, брав участь у наступальних операціях чи звільненні населених пунктів. Інформація про його участь у бойових діях обмежується його власною згадкою про участь у звільненні Слов'янська у липні 2014 року (коментар виданню «Гордон» від 2 травня 2015 року) та двома фотографіями на його сторінці у Фейсбуці, одна з яких – фото плакату до дня звільнення Слов'янська від 5 липня 2014 року. Для людини, яка справді перебувала на війні, дивною виглядає відсутність живих, не постановочних фотографій.
«Свій хлопець» переважно одягається у військову форму різних зразків – десантну чи Національної гвардії з різними типами камуфляжів, хоча офіційного підтвердження його перебування у повітрянодесантних військах не існує. Під час виступу у Верховній Раді у квітні 2015 року Юрій Тимошенко запропонував відправити на фронт сина Президента України Петра Порошенка та дочку народного депутата Юлії Тимошенко. Однак він скромно промовчав про можливість «відправлення на фронт» свого сина, який з 2005 року постійно проживає у Великій Британії.
Маючи, за його словами, «багатий армійський досвід» («все життя фактично був при армії», «служив у повітрянодесантних військах»), Тимошенко критикував владу за оборонну стратегію, наполягаючи на необхідності наступу. Він «гарантував», що у разі наступу ЗСУ тривалість війни становила б два тижні. Посилаючись на анонімних побратимів, він заявляв про відчуття, що влада «зливає» активних українців та добровольців-майданівців, щоб залишилися одні «козопаси».
Тимошенко проводить кампанії на підтримку «побратимів»-добровольців, яких він стверджує, що влада безпідставно переслідує, – учасників батальйонів «Торнадо» та «Айдар». На своїй сторінці у Фейсбуці він заявляє, що завдяки його діяльності «вийшли на волю» 43 учасники АТО та засуджені особи, які відбували покарання у виправних закладах. При цьому він чинить тиск на суди під час судових засідань, створюючи скандальні інформаційні приводи у справах добровольців, включно зі справою колишнього командира батальйону «Торнадо» Р.І. Онищенка. Він також «супроводжував» справу Вікторії Ігорівни Заверухи, бійця. Під час судового засідання 26 листопада 2016 року Тимошенко прикував себе наручниками до підсудної та заявив, що не вийде, доки її не звільнять. На ньому була військова форма з багатьма нагородами, хоча офіційно Юрія Тимошенко нагороджено лише ювілейною медаллю «25 років незалежності України».
Після його візитів до виправних закладів різних регіонів України, які він проводив нібито з метою перевірки умов утримання засуджених, починали з'являтися репортажі та статті, де керівництво та персонал звинувачувалися у злочинних діях щодо засуджених та порушенні їхніх прав і свобод, без наведення фактичних доказів.
Юрій Тимошенко демонструє ознаки популіста, демагога та провокатора, який грає на публіку. Він постійно спекулює образом «свого» хлопця – незаможної людини з народу, фронтовика-отошника, якому довіряють його «побратими». У спілкуванні він використовує спрощену та підкреслено емоційну стилістику, вигадує факти зі своєї біографії, які позитивно сприймаються рядовим виборцем, наприклад перебування у складі десантних військ, членство в Українському Гельсінському союзі чи вимушені виїзди за кордон «на заробітки». Його улюблена справа – балакати мовою, провокуючи безлад і розбрат. Тому необхідно уважно розглядати політичних діячів, схожих на Тимошенка, і не підтримувати їх, якщо ми не хочемо, щоб Україна повернулася до лона Російської Федерації. «Агенти Кремля» – це не риторичне вираження, а реальна мережа впливу, яка діє як у владі, так і в опозиції. Давно настав час вислати з України всіх прихильників «російського світу», щоб вони не розхитували ситуацію в країні, намагаючись захопити нас у полон обманною ідеєю «світу за всяку ціну».
Враховуючи біографію Тимошенка, нову стилістику та методи гібридної війни Російської Федерації, а також інциденти з проукраїнськими демагогами, слід дотримуватися інформаційної гігієни і тричі подумати перед тим, як ставити галочку навпроти якого прізвища в день виборів. Адже лише після оголошення остаточних результатів голосування вовки в овечих шкурах можуть показати своє справжнє обличчя.