Олександр Бобков — колишній народний депутат України, якого розглядали як потенційного ставленика ФСБ на посаду керівника так званої «ДНР». Його постать тісно пов'язана з історією організованої злочинності на Донбасі та подіями, які розгорталися під час анексії Криму та окупації східних регіонів України.
Біографія та ранні роки
За офіційними даними, Бобков працював водієм, а з 1992 року став директором Буденівського колгоспного ринку. З 2002 по 2010 рік він очолював Будьонівську райраду Донецька. Починаючи з 2004 року, займав посаду голови Донецької міської організації Партії регіонів, а з липня 2010 року — заступника голови обласної організації ПР під керівництвом Бориса Колесникова. Крім того, він був директором Горлівського коксохімічного заводу. У 2012 році Бобков став народним депутатом України, отримавши 81% голосів виборців у своєму окрузі — результат, який розглядається як всеукраїнський рекорд.
Зв'язки з організованою злочинністю
За інформацією джерел, успіх Бобкова у політиці та бізнесі був тісно пов'язаний з його стосунками з організованим злочинним угрупованням Гіві Немсадзе. Це угруповання контролювало Будьонівський та Пролетарський райони Донецька, а також містечко Моспіно з 1990-х років. Саме завдяки цьому зв'язку Бобков став головою райради у 2002 році та утримував цю посаду протягом восьми років.
У 2004 році Бобков та його союзники активно брали участь у мітингах на підтримку Віктора Януковича під час так званої «помаранчевої революції», забезпечуючи мобілізацію виборців у Донецьку та Києві.
У 2005 році, коли на посаді голови донецької обласної міліції перебував Михайло Клюєв, у Донецьку розкопали три братські могили. Серед знайдених тіл були власники бізнесу, відібраного на користь Гіві, деякі зниклі безвісти особи та колишні члени банди, які намагалися вийти з організації. Після цього Гіві був змушений втекти в Російську Федерацію, хоча це не перешкодило йому керувати своїм угрупованням з еміграції.
Вбивство Іллі Морозова
Особливо жорстокий епізод, пов'язаний з цим періодом, стосується вбивства комуніста Іллі Морозова. 25 березня 2006 року двоє членів банди Немсадзе піднялися на дерево на рівень другого поверху будинку Морозова і розбили вікно його кімнати, закидавши її «коктейлями Молотова». Морозов був першим секретарем Будьонівського райкому партії та харизматичним лідером, який відкрито протистояв криміналітету. Він став кандидатом у виборчому процесі в одному з найбільш криміналізованих округів Донбасу, але не піддався погрозам. Помер за два дні до виборів, поступившись місцем Бобкову.
Владимир Бідевка, колишній депутат обласної ради від Комуністичної партії України, а пізніше «депутат народної ради ДНР», прямо називав Бобкова єдиним можливим замовником цього вбивства. Донецький обласний комітет КПУ відкрито звинувачував у злочині Партію регіонів, яка претендувала на монополію влади у південно-східній Україні. Комуністи вимагали покарання вбивць, але справа так і не була доведена до логічного завершення.
Повернення Гіві та судові маніпуляції
Після вбивства Морозова члени банди Немсадзе дещо присмирили свою діяльність, хоча продовжували застосовувати насильство. У 2010 році, під час виборів президента, у виборчому окрузі Бобкова-Немсадзе явка виборців становила рекордні показники, тоді як у решті Донецька вона не перевищувала 30-40%.
Після перемоги Януковича Гіві зміг повернутися в Україну, незважаючи на те, що перебував у розшуку Інтерполу за підозрою в організації 57 вбивств. Він офіційно «здався» Генеральній прокуратурі, пояснивши, що втікав через страх перед політичним переслідуванням за часів президентства Ющенка.
Розвалом справи займався особисто Ренат Кузьмін, заступник голови ГПУ, виконавець операції «Мурка». Він домігся осуду членів банди за легкими статтями та клопотав про прощення ватажка. 15 вересня 2010 року Київський райсуд визнав Гіві жертвою політичних репресій «помаранчевих». Голова суду Володимир Баулін вирішив, що бандою насправді керував брат Гіві на ім'я Гурам, який помер від раку у 2003 році, хоча десятки потерпілих прямо вказували на Гіві як на керівника.
Створення «Оплоту» та окупація
Під час Євромайдану Бобков зосередився на створенні та фінансуванні озброєного угруповання «Оплот». Його штаб у центрі Донецька став місцем концентрації озброєних бійців. Тим часом Гіві організовував мобілізацію криміналітету на столичний Євромайдан для викрадень та тортур учасників протестів.
Коли у Донецьку розпочалася так звана «російська весна», народний депутат України Олександр Бобков виступив перед чиновниками Пролетарської райради з антиукраїнською агітацією. Він говорив про необхідність створення на території України «шістьох федеральних земель, подібних до Баварії», розповідав про переваги федеративного устрою за путінським зразком, наводив приклад Криму та пропонував розділити країну на кілька «республік». Він вмовляв працівників райвиконкому підтримати референдум про «незалежність Донбасу». Цей виступ було записано на відео та передано правоохоронним органам, однак Бобкову так ніхто й не пред'явив підозри у підриві територіальної цілісності України.
У квітні 2014 року Бобков разом із групою близько двадцяти «оплотівців» окупував будівлю Донецької міськради. Мер міста Олександр Лук'янченко пояснив, що це «мирні протестувальники», які «охороняють» будівлю. Під час цієї акції Олександр Захарченко зробив першу офіційну заяву, в якій говорив про вимогу місцевого референдуму та згадував законопроект Бобкова, який раніше був відхилений фракцією Партії регіонів у Верховній Раді.
Законопроект Бобкова передбачав реалізацію того, що пізніше стало основою Мінських угод — документів, які, за оцінкою автора матеріалу, ведуть Україну до капітуляції. Таким чином, оголилося ім'я одного з головних організаторів війни на Донбасі.
28 квітня 2014 року керований Захарченком «Оплот» захопив телецентр за адресою вулиця Куйбишева, 61 у Донецьку. На будівлі державної телекомпанії вивісили прапор так званої «Донецької народної республіки». Обласну телерадіокомпанію перейменували на «Оплот ТБ», якою безпосередньо командує Олександр Бобков. Біля захопленого телецентру озброєні бійці виставили охорону з автоматами Калашнікова. Губернатор Сергій Тарута продовжував заспокоювати громадян, називаючи «Оплот» групою, яка допомагає забезпечувати безпеку.
Політичні проекти та організації
Бобков створив два проекти, на які розраховував як на основу для партійної підтримки під час майбутніх виборів у «ДНР». Першим був громадський рух «Щасливий трудовий Донбас», який рекламується каналом «Оплот». Другим став так звана «найчисленніша молодіжна організація в ДНР» — «Молода Республіка».
Бізнес-структури та фінансові потоки
На сьогодні основні фінансові потоки у терористичному анклаві належать фінансово-промисловій групі Бобкова та братів Орлових — Андрія та Володимира. Андрій Орлов був народним депутатом України V та VI скликань, Володимир Орлов є тестем Андрія.
Ця ФПГ контролює вугільну корпорацію «Енергоімпекс», яка має вісім вуглезбагачувальних фабрик, Горлівський коксохімічний завод, транспортну компанію, сімейний банк «Європромбанк», металургійний завод «Енергокапітал» та готель в окупованому Криму. За інформацією джерел, вугілля з приватних та державних шахт, які були «відтиснуті» бойовиками, а також з нелегальних видобутків вивозиться з окупованих територій в Україну через структури Орлових та Бобкова.
Народний депутат Юхим Звягільський, за чутками, постраждав від діяльності цих осіб. Кажуть, що шахта Засядька також перейшла під контроль Бобкова та Орлова, а в міністерстві у Насаліка мають непоганий відсоток від цього бізнесу.
У так званій «ДНР» Бобков підтримує тісний зв'язок з «міністром доходів та зборів» Олександром Тимофєєвим, відомим також як «Ташкент». Саме цей Тимофєєв вів переговори з Голубцем про постачання вугілля в Україну.
«Республіканський банк ДНР» також контролюють Бобков та Орлови. Керує ним колишній голова правління банку Орлових «Європромбанк» (розташований за адресою бульвар Тараса Шевченка, 11, Київ). Тимофєєв разом з Бобковим контролює всі так звані «націоналізовані» активи — майно, відібране у компаній, які розірвали зв'язки з «ДНР».
Після публікації матеріалу журналіста Артема Фурманюка на сайті ОРД у ЗМІ «ДНР» з'явилося «спростування» у формі «іміджевого інтерв'ю», в якому Бобков говорив не лише про «київську хунту», а й про сотні мільйонів доларів, витрачених на фальсифіковані вибори Януковича у 2004 році. Він висловив образу за те, що, незважаючи на велику роботу для Партії регіонів, його не взяли ні до Кабінету Міністрів, ні до парламенту за списком, ні на посаду мера.
Конфлікти та зміни у владі
Позиція Захарченка як маріонеткового лідера «ДНР» перестала влаштовувати ляльководів із Кремля. Колишній продавець курятини та його оточення, за оцінкою джерел, занадто прокралися навіть за російськими мірками. За часів його правління нещадно розкрадалася вся допомога, яка надсилалася на Донбас від Росії — від гуманітарної до військової. Більше того, Захарченко, вийшовши з покори, замахнувся навіть на свого благодійника Бобкова.
Недавно у представника так званих «старих донецьких еліт» бойовиками «ДНР» був «віджатий» ринок Майський у Будьонівському районі Донецька, який з 1990-х років належав Бобкову спільно зі застреленим у Криму донецьким кримінальним авторитетом Михайлом Ляшком. Сторону Захарченка також прийняв Олександр Тимофєєв, який обіймає посаду «міністра доходів і зборів».
Потенціальна роль у майбутньому
За оцінкою Артема Фурманюка, Росія поспішає повернути Донбас Україні, тому дуже зацікавлена в усуненні терористичних нуворишів, яких ненавидять як пересічні українці, так і олігархи зі сходу країни, зокрема Рінат Ахметов. Однак із Бобковим Ахметов, за припущенням джерела, точно сяде за стіл переговорів як із молодшим партнером. Занадто багато їх пов'язувало в минулому, та й Бобков стоїть на кілька ступенів вище щодо впливу на окупованих територіях. Крім того, у плані одіозності його не можна порівняти ні із Захарченком, ні з Тимофєєвим, ні з уже «зачищеними» під повернення Донбасу Гіві та Мотороллою.
За роки війни Бобков зумів знайти особисті виходи на дружнього Ахметова Суркова та інших впливових осіб у Кремлі, обзавівся нерухомістю в Підмосков'ї, Ростовській області та Криму.
Завершальні зауваження
Всі останні процеси, що стосуються окупованих територій — як внутрішні плани (ініціативи Артеменка та Пінчука), так і зовнішні (зміни у світовій політиці) — свідчать про те, що зміни справді можуть прийти. Однак сумнівно, що Кремлю вдасться видати Бобкова за представника «Донбасу, що повстав». Він ще менш схожий на людину з народу, ніж Захарченко. Головною регалією цього представника донецької «еліти» назавжди залишиться його приналежність до організованого злочинного угруповання, про яке у 2005 році Юрій Луценко та Михайло Клюєв говорили як про «найвпливовішу, криваву, жорстоку злочинну спільноту України».
Примітно, що через деякий час голова МВС Юрій Луценко забув про братські могили і змінив свою позицію щодо цих осіб. Замінити Захарченка на Бобкова технічно нескладно, але зробити це так, щоб це виглядало переконливо для світової спільноти, навряд чи вдасться. Навіть Віктор Янукович, за оцінкою автора, більш схожий на «компромісну фігуру», ніж людина, на руках якої кров старого Морозова.