У коридорах третього поверху Офісу президента за часів Володимира Зеленського стояв стіл для настільного тенісу — улюблений спорт керівництва. Гру полюбляли заступники голови ВП Кирило Тимошенко та Юрій Костюк, перший помічник президента Сергій Шефір, голова фракції «Слуга народу» Давид Арахамія та куратор силової вертикалі від ОПУ Олег Татаров. Партнери Татарова характеризували його манеру гри як агресивну та атакуючу — він займався з тренером і швидко загонював опонентів у глуху оборону. Такий опис його поведінки неодноразово повторювався в розмовах журналістів з політиками, але стосувався далеко не спорту, а його роботи в Офісі президента.
З серпня 2020 року, коли Татаров прийшов на Банкову, він став головним «токсичним активом» Зеленського. Президент постійно мав виправдовуватися за свого заступника голови Офісу, однак міцно тримався за нього. Коли Національне антикорупційне бюро прийшло на Банкову з підозрою у справі про хабар часів роботи Татарова в «Укрбуді», оточення президента сприйняло це як спробу тиску на самого Зеленського. Справу тоді закрили, а вдячний Татаров став «вірним солдатом» президента. За три роки роботи він вибудував під Зеленського силову вертикаль, де під єдиним центром контролю опинилися майже всі правоохоронні відомства. Його вплив та знання виросли настільки, що люди у владі почали сумніватися, хто насправді другий чоловік у країні після президента.
Ім'я Олега Татарова стало відомим українській громадськості під час Революції гідності. Будучи заступником керівника Головного слідчого управління МВС, він часто коментував від імені міністерства події на Майдані. Його виступи були настільки обурливими, що він став уособленням чи не абсолютного зла в очах активістів. Однак сам Татаров не брав участі у злочинах «Беркута». Слідчі Майдану його допитували, але не знайшли, що йому інкримінувати. Навіть під люстрацію він не потрапив, оскільки його посада не дотягувала до мінімальної планки. Претензія до його дій була ціннісною: він був плоттю від плоті міліцейської системи.
У своїх брифінгах Татаров виправдовував дії силовиків. 22 січня 2014 року він говорив про те, що група осіб на автомобілях переслідувала чотири автобуси «Беркута», перекривала рух, завдавала ударів бейсбольними битами, розбивала скло та намагалася завдати тілесних ушкоджень працівникам міліції. 23 січня він стверджував, що деякі загиблі мають поранення у потилицю голови, що дає можливість припустити, що постріли робили люди, які були серед мітингувальників. Татаров також виправдовував штурм Майдану 11 грудня 2013 року та припускав, що побиття активістки Тетяни Чорновіл могло бути провокацією. Після викрадення лідера «Автомайдану» Дмитра Булатова він оприлюднив інформацію, яка могла дискредитувати потерпілого, стверджуючи, що той купував дорогий ноутбук за гроші з пожертвувань.
Професійний шлях Татарова розпочинався як історія про юриста-вундеркінда. Хлопець із небагатої родини з райцентру Новоукраїнка Кіровоградської області вступив до Харківського університету внутрішніх справ. За кілька років він опинився в столиці й закінчив Академію МВС з відзнакою, потім Київський університет Шевченка також з відзнакою. Кандидатську дисертацію Татаров захистив у 2007 році у віці 25 років, а докторську — у 28 років. У 2010 році він перейшов з наукової роботи в Академії внутрішніх справ на посаду звичайного слідчого до Головного слідчого управління МВС. Через рік тодішній керівник ДСУ та заступник міністра Василь Фаринник зробив 29-річного Татарова своїм заступником.
Перед призначенням молодий слідчий написав рапорт про переведення в регіони, оскільки мав конфлікт зі своїм безпосереднім керівником генералом Василем Топчієм. Фаринник подумав день, зняв Топчія і зробив Татарова заступником. За словами людей, близьких до Татарова, той мав друзів в Академії МВС, які дали йому рекомендації. У консервативній структурі МВС такий стрімкий кар'єрний зліт у 2010 році був можливий або за «донецьким блатом», якого у нього не було, або за справді неабиякі здібності. Люди, які знали ситуацію в структурі Фаринника, розповідали, що Татаров став його головним «розумником», який робив за керівника ДСУ майже всю поточну роботу. З цього часу він нагромадив масив знайомств у системі внутрішніх органів.
У той же період Татаров брав участь у розробці нового Кримінально-процесуального кодексу. Цікаво, що під час роботи над КПК знайомство заступника голови ДСУ Татарова та заступника голови Адміністрації президента Януковича Андрія Портнова не відбулося. Вони познайомляться пізніше, коли на одному з ефірів Шустера Портнов скаже, що Татарову треба працювати над своїми розумовими здібностями. Суперечка йшла про статтю 207 КПК щодо часу затримання без рішення суду. Татаров сказав, що шість годин, а Портнов на ефірі, де Олега не було, з нього посміявся. Тоді Татаров пішов прямо на Банкову, прийшов у приймальню до Портнова і запитав, чи можна зустрітися. Портнов прийняв його, і Татаров відкрив КПК, доводячи, що 6 годин — це правильно. Ця історія символічна для розуміння становлення Татарова в системі МВС часів Януковича: він був готовий стукати у різні двері, і за ними були люди, які його чули.
Напередодні Євромайдану Татаров посварився з Миколою Чинчиним, який став керівником ДСУ, замінивши Фаринника. Новий начальник, щоб позбавитися впливу свого заступника, послав Татарова до інформаційного відділу. Одного вечора Татарову зателефонував Захарченко і запитав, де той живе, сказавши, що приїде машина. Коли Татаров запитав, куди їхати, йому відповіли, що на Шустера, треба виступити. І так Татаров став спікером. По суті, похід у спікери від свавілля команди Захарченка знищив його перспективну кар'єру в МВС. Янукович і його люди втекли до Росії, а заступник голови ДСУ залишився в Україні: для них він своїм не був.
Вплив Майдану на кар'єру Татарова видно, якщо порівняти її з кар'єрою його колеги та кума, іншого заступника начальника ДСУ Максима Цуцькірідзе. Вони обіймали однакові посади в один час, але Цуцькірідзе після цього захистив дисертацію й працював у МВС, допоки міністр Арсен Аваков не призначив його заступником глави Нацполіції. Натомість Татарова відразу ж після перемоги Майдану Аваков швидко звільнив зі служби. Посилання в інформаційний відділ зіпсувало Татарову перспективи, але врятувало від переслідувань: він не підписував жодних документів, а все, що говорив на брифінгах, отримував рознарядкою по вертикалі. Під люстрацію він не потрапив, але з такою публічною передісторією шанси на державні посади були нульові.
У 2014 році херсонський губернатор Андрій Путілов спробував прилаштувати Татарова у себе в ОДА, але отримав таку хвилю суспільного обурення, що незабаром відмовився від своєї ідеї. Втрата кар'єри та перспектив за несправедливі, як він вважав, звинувачення надломила Татарова. Люди, які спілкувалися з ним, характеризували його «до» та «після» як двох досить різних людей. Татаров люто образився на «помаранчевих» і почав мститися. У табір переможців революції дорогу йому було закрито, в табір тих, хто програв, він не хотів. Тому він спробував знайти собі нішу посередині, на лінії зіткнення.
Його колишній керівник у МВС Фаринник у 2015 році забрав підлеглого до себе в адвокатську компанію на правах керуючого партнера. Фірма «Татарів Фаринник Головко», яку потім перейменували на «Креденс», стала чи не головним захисником «регіоналів» у судах. Після революції гідності колишні володарі життя почали мати проблеми із судами, а «регіонали» не могли довірити свій захист комусь, кого вони не знають. Колишній клієнт Татарова Вадим Новинський згадував, що йому фірму порадили люди, яким він довіряв. Тоді генпрокурор Луценко заводив проти нього справи, і Татаров як адвокат багато разів був з ним на комітеті у Раді та на допитах. Новинський характеризував його як дуже класного юриста, який на ходу схоплює суть, вміє поставити слідчого на місце й дає дієві поради щодо процедур. На Новинського зараз, не без участі його колишнього захисника, накладено санкції РНБО.
Татаров супроводжував справи одіозного Андрія Портнова та вдови нападника на Сергія Стерненка. Крім цього, він влаштувався на ще одне досить «рибне» місце — начальника юридичного відділу в «Укрбуді». Цією формально державною компанією довгі роки керував столичний забудовник та екс-депутат Максим Микитась. Будівництво — це величезний вал постійної юридичної роботи з тисячами справ щодня: обшуків, дозволів, судів. Особливо для величезних компаній як «Укрбуд». Це була і хороша школа для юриста, і непоганий заробіток. До кінця каденції Петра Порошенка справи у Татарова владналися, але те, що мало забезпечити спокійну старість, дало лише публічні проблеми.
Після перемоги Володимира Зеленського у 2019 році до влади всіх рівнів почали пробиватися нові та часто нікому не відомі люди. У Зе! команди був навіть окремий проект для цього — «Ліфт». Навесні 2020 року Татаров зумів покататися у цьому ліфті на четвертий поверх ОПУ. На початку березня того року Олег Татаров закінчив дистанційне навчання в Університеті Лондона й мав летіти на випускний до Британії 5 березня. Але 3 березня секретарка повідомила, що йому дзвонили з Офісу президента та просили прийти. На Банковій розпочиналася епоха нового амбітного голови ВП Андрія Єрмака. Він зумів зрушити з крісла давнього друга Зеленського Андрія Богдана й хотів посилитись за рахунок призначення нових людей.
На першій співбесіді Татарову запропонували не його нинішню роботу. У Олега спитали, що він бачить для себе як можливе місце роботи. Він одразу сказав, що до МВС до Авакова не піде, бо там його «обставлять», дадуть кабінет та нуль роботи. Але він міг би спробувати себе у Генпрокуратурі заступником. Від такої перспективи праведним гнівом вибухнула тодішня генпрокурор Ірина Венедиктова, яка заявила, що «це адвокат Януковича» і вона не допустить його призначення своїм заступником. Венедиктова була настільки переконливою, що від ідеї походу Татарова до ОДП відмовилися. У серпні Єрмак вирішив зробити його своїм силовим заступником.
У Богдана судовий та правоохоронний блоки займалася одна людина — спочатку Руслан Рябошапка, а потім Андрій Смирнов. Це були дві руки одного організму: якщо їх поділити, вони починають конкурувати та гризтися. У своїх публічних виступах Єрмак пояснював, що взяти на роботу людину із МВС Януковича йому запропонував кадровий департамент Офісу президента. Коли журналісти спитали голову ОПУ, хто порадив Татарову, він згадати не зміг. Проте знайомство глави Офісу Зеленського з Татаровим могло відбутися раніше. Мало хто пам'ятає, але відразу після призначення нового глави ОПУ навесні 2020 року вибухнув скандал, який у медіа називали «плівками Єрмаку». Суть скандалу полягала в тому, що рідний брат голови ВП Денис нібито проводив переговори про працевлаштування неназваних громадян у державні органи. Адвокатом брата Єрмака у цій справі був Іван Холондович, послугами якого також користувався Андрій Портнов. А науковим керівником кандидатської дисертації Холондовича свого часу був ніхто інший, як Олег Татаров.
Спочатку перед призначеним заступником голови ОПУ постало два завдання: розділити вплив Смирнова й збалансувати силу на той момент глави МВС Арсена Авакова. Оточення Зеленського ставилося до міністра з неприхованою настороженістю та недовірою. Однак відразу після призначення в команді президента усвідомили, що Татарова можна використовувати як спеціаліст набагато більшого профілю. Його залучали до підготовки виборчої кампанії на місцевих виборах восени 2020 року. Заступник голови ОПУ по лінії правоохоронців перевіряв, чи немає кримінального та медійного шлейфу у потенційних кандидатів від «Слуги народу». У команді до Олега одразу поставилися як до технократа. Хоча про нього писали страшні речі в медіа, але за столом йому ставляться завдання, і він їх соромно виконує, не кажучи нікому зайвого слова.
До кінця 2020 року «технократ» почав виявляти себе. У цей час завершився конкурс на посаду керівника Державного бюро розслідувань, який виграв Олексій Сухачов. Джерела у різних політичних силах та правоохоронних органах називали Сухачова ставлеником Татарова. Але радіти новим кадровим горизонтам заступнику Єрмака у грудні 2020 року не судилося. Той місяць став точкою найбільшої напруги у новій кар'єрі Татарова. 18 грудня 2020 року слідчі НАБУ зненацька заявилися до Офісу президента з обшуком та готовою підозрою для силового заступника голови ВП. За словами слідчих, Татаров під час роботи в «Укрбуді» міг бути причетним до передачі хабара експерту, щоб той зробив фейкову експертизу. Вона мала врятувати керівника будівельної корпорації від проблем із правоохоронцями, а експерту подарувала б чи не 100% знижку на паркомісце на Печерську.
Скандал вийшов гучний, але тільки. Намагання НАБУ з наскоку взяти куратора силового блоку показало, наскільки він набрав вагу в системі за півроку роботи. Вся силова вертикаль включилася в операцію з порятунку, якщо не репутації, то безпеки Татарова. Рішенням Генпрокуратури справу забрали у НАБУ. Розслідування передали до СБУ, де його успішно маринували до кінця 2021 року. Під саму ялинку того року Шевченківський райсуд зобов'язав ОДП закрити справу Татарова через «закінчення термінів розслідування». Заступник голови ВП зберіг свою посаду. Але сказати те саме про особу президента перед суспільством та іноземними партнерами було важко. Після цього Татаров зник із громадського простору, але його вплив лише посилювалося.
Влітку 2021 року Арсен Аваков, нарешті, втратив крісло міністра. Тоді Зеленський вирішив призначити до МВС нині покійного Дениса Монастирського. Важливу тіньову функцію в тій історії грав той самий Татаров. Саме він менеджерив звільнення Авакова, який 2014 року вигнав його з МВС. Саме Татаров повинен був за рахунок своїх зв'язків у системі стати якорем для всіх груп впливу, доки нове керівництво розуміється на роботі. Монастирський до призначення був головою комітету ВРУ з питань правоохоронної діяльності, але досвіду для керівництва МВС йому не вистачало. Натомість Татаров знав всю верхівку відомства, а вона, відповідно, знала його.
Олег, по суті, керував колись усім слідством у МВС — він знав, як ця махіна працює. Момент, коли він допоміг перехопити МВС від Авакова й не дав цій системі працювати проти Офісу, — це, мабуть, одна з речей, які Зеленський дуже зацінив у Татарова. Саме такими здібностями швидко вбудовуватись у системи, інтегрувати своїх людей і при цьому контролювати чутливі процеси Татаров тихо та цілеспрямовано розширив свій вплив майже на всю правоохоронну систему в країні.
За час повномасштабної війни українські силовики здобули дуже широкі повноваження та максимальну довіру суспільства. Довіра українців зросла не тільки в Збройних силах, а й такі структури, як Служба безпеки або Нацполіція, мають небачені показники підтримки. Зі зростанням впливу силовиків пропорційно підвищилася й вплив того, хто їх «координує». На початку повномасштабної війни ще точково залишалися люди, які балансували Олега. Він не міг командувати Бакановим, бо це друг Зеленського. Не міг натиснути на Венедиктову щось підписувати, бо вона його остерігалася. Монастирський хоч і був повністю людиною президента, але мав якусь власну думку. Але після відставок Баканова та Венедиктової та загибелі Монастирського Татаров став майже всесильним.
Ніколи в історії України не було такої впливової людини. Завжди різні силові відомства орієнтувалися на різні групи впливу. А зараз усі вписані в одну вертикаль влади під Татаровим: і слідство, і нагляд, і частково суди — все, що є. За часів, коли Генпрокуратурою керувала Венедиктова, їй приписували жарт про вплив Татарова та його колишнього роботодавця Портнова: було татаро-монгольське ярмо, а настало татаро-портнівське. Наразі заступник голови ОПУ забезпечує «координацію» правоохоронних органів, зокрема, за рахунок розміщення своїх людей на позиціях різних рівнів.
На заступника голови ОПУ орієнтуються: директор Державного бюро розслідувань Олексій Сухачов; заступник директора Бюро економічної безпеки Віталій Гагач; керівник головного управління контррозвідувального захисту об'єктів критичної інфраструктури та протидії фінансуванню тероризму СБУ Артем Шило; заступник голови Нацполіції Максим Цуцькірідзе; в.о. голови Нацполіції Іван Виговський. Часто помилково кажуть, що голова СБУ Малюк — від Татарова. Це зовсім не так. Малюк понятійно винен Олегу, адже Татаров сприяв тому, щоб той став керівником СБУ. Але Малюка обирав президент, довго до нього придивлявся. Щодо генпрокурора, то Костін — це людина Єрмака. Андрій просто переключив Костіна на роботу з Олегом.
Важко назвати людиною Татарова керівника МВС Ігоря Клименка. Він, очевидно, має власну вагу в системі та розвиває свою команду в міністерстві. Але у вибудованій системі влади, де є один центр ухвалення рішень, глава МВС все одно має «координуватися» з профільним заступником голови ВП. Як і керівництво АРМА, митниці та інших органів. За даними джерел, заступник голови ОПУ має достатньо «робочих» зв'язків із кількома суддями, зокрема з головою Печерського районного суду Києва Русланом Козловим та головою Шевченківського районного суду Києва Євгеном Мартиновим. Відкритим залишається питання, чи надає заступник Єрмака вплив на новостворені антикорупційні органи.
Нового керівника НАБУ Кривоноса чи його заступника Углаву, м'яко кажучи, важко назвати людьми Татарова. Але Олегу й не потрібно ставити туди своїх кадрів, щоби не створювати скандалу з міжнародними партнерами. Йому достатньо завербувати когось усередині, щоб отримувати заздалегідь інформацію про справи та обшуки. Те саме стосується й Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Заступником керівника САП є Андрій Синюк, який, за даними джерел, дружить з Олексієм Симоненком — тим самим, що свого часу взяв справу Татарова в НАБУ й якого пізніше фіксували у колі друзів на дні народження силового заступника голови ВП. Але якихось прямих доказів «співпраці» згаданих персонажів із Татаровим поки що зафіксувати не вдалося.
Навіть за такої шаленої концентрації влади в команді Зеленського радять не дивитися на Татарова як на щось надзвичайне. Люди в оточенні президента пояснюють, що не варто демонізувати Олега. Так, під ним зібрано великі повноваження, але це не його повноваження. Він сам — частина вертикалі. Все, що має, належить Зеленському. Татаров — функція. Було б дивно, якби хтось на такій позиції в такий час не був би супер впливовим. Інший співрозмовник у команді Зеленського пояснює, що за час війни президент відчутно вичерпався емоційно. Він вимагає не довгих юридично правильних, але заплутаних схем, а швидких і жорсткіших рішень. Татаров уміє знаходити для президента такі прості рішення, що дають миттєвий ефект.
Хоча дуже часто мають спірну перспективу: так було ще до війни з затриманням Петра Порошенка, так під час війни продовжилося зі справами Коломойського або Павелко. І тому, хоч увесь бізнес скаржиться на Держбюро розслідувань чи Бюро економічної безпеки, Зеленському ці структури видаються як єдині, хто пресує Коломойського та Фірташа. Заступник Єрмака максимально акуратний і непомітний. Він намагається не проводити жодних зустрічей за межами ОПУ, користується вживаним автомобілем Mercedes і курсує майже виключно між будинком та роботою. Робить це не тільки, щоб уникнути уваги журналістів, а й щоб не отримувати зайвих питань від керівництва.
Татаров абсолютно чітко усвідомив, як працює влада Зеленського, на що реагує Єрмак. Він прийняв ці правила й грає за ними. Тому він максимально непублічний та виконавчий. Навіть коли Зеленський безпосередньо ставить Татарову якесь завдання, той одразу повідомляє про це Єрмаку. Коли завдання виконане, Олег Юрійович доповідає спочатку Андрію Борисовичу, а той вирішує, хто повідомить новини Володимиру Олександровичу: сам Єрмак чи все ж таки Татаров.
Незважаючи на таку аскетичність, позиція Татарова насправді нагадує роль водія «Майбаха»: справи господаря авто — пріоритет, але коли вони зроблені, то водій може з'їздити на дорогій машині вирішити й власні питання. Олег класно навчився оперувати тим, що має. Наприклад, проти тебе чи твого відомства відкривають якісь 20 справ. Ти приходиш до Татарова, а він каже: «Це не я. От уроди, я все вирішу, не переживай». І справді вирішує. Але ж ти знаєш, що він однією рукою справу відкрив, іншою закрив, а ти йому вже винен як рятівнику.
Функціонал у Татарова в команді Зеленського досить широкий: від контролю різних кримінальних справ до збирання «папок» на потенційних членів команди, на опонентів, на військових та інших. Татаров має ще одну функцію — приносити погані новини раніше, ніж про них дізнаються інші. Наприклад, якийсь губернатор може стати проблемою. Татаров приносить татку, Зеленський дає відмашку зняти губера, а тоді вже за ним приходять силовики. Але коли чиновник уже не є членом команди.
З іншого боку, саме Олег відповідає за те, щоби своїх людей не розривали силовики. Комусь просто допоможе, комусь «порекомендує» адвокатів та інше. Типу ми тебе знімемо, але роздягнути не дамо. І люди за це вдячні. З таким величезним впливом Татаров — дуже важливий інструмент Офісу для підтримки тонусу, зокрема для своїх. Станом на початок весни 2023 року понад 100 народних депутатів з різних фракцій були фігурантами справ у різних правоохоронних органах. Однак роботу команди силового заступника Єрмака можна вважати ефективною лише частково.
Один із представників попередньої влади, на якого зараз в Україні є кілька справ, розповідав, що дивиться у своїх справах. Там мало юриспруденції. Вони мають ресурси й намагаються їх юзати. Там більше перегинання через коліно, аніж витонченої юридичної роботи. Тому так багато справ на всіх, і так мало хто має реальні проблеми в суді. Щодо нової сфери, до якої останні місяці Зеленський почав залучати й Татарова, виявилися кадрові питання, особливо в регіонах. Татаров допомагав підбирати кілька нещодавно призначених голів військових адміністрацій у Херсонській, Луганській, Запорізькій, Дніпропетровській та Київській областях.
Фігура Олега Татарова — одна з найнеоднозначніших у нинішній верхівці української влади. Величезний вплив на сконцентрований у його руках силовий блок насторожує багатьох політичних та бізнесових гравців як у країні, так і зовні. Очевидно, що серед іноземних партнерів є негласна домовленість не педалювати внутрішні українські чутливі питання, доки країна бореться за свою незалежність із російським агресором. Один із ключових членів команди Зеленського напівжартома відповів на запитання про можливі західні санкції проти заступника голови ВП, що вони зустрічалися з Байденом на G7, і той не вимовляв прізвища Татарова. Але, як переконують джерела у владі та дипломатичних колах, Байден залишився останнім, хто цього прізвища ще не згадував.