Наприкінці 2015 року в одному з київських готелів Hyatt зібралася група впливових українських бізнесменів. Ініціатором цієї зустрічі став Сергій Тарута, колишній губернатор Донецької області. Під час зібрання учасники обговорювали економічну кризу в країні та можливі шляхи її подолання. За інформацією, якою володіють ЗМІ, Тарута не стримувався у критиці діяльності президента Петра Порошенка та прем'єра Арсенія Яценюка. Це був далеко не перший випадок його публічного невдоволення політичним курсом — близько року раніше він втратив посаду голови Донецької обласної адміністрації саме через свої гарячі висловлювання на адресу влади.
Проста родина та перші кроки в бізнесі
Сергій Тарута походив із села Виноградне на Донеччині, де виріс у робітничій родині. Його батько, за даними ЗМІ, обіймав посаду начальника цеху на одному з промислових підприємств. Освіту Тарута здобув у Жданівському металургійному інституті на механіко-металургійному факультеті, а згодом навчався у Донецькій державній академії управління на факультеті менеджменту. Після закінчення навчання він працював на заводі «Азовсталь», де невдовзі став керівником відділу зовнішньоекономічних зв'язків.
У 1995 році Тарута разом із партнерами заснував фірму «Азовімпекс», яка займалася зовнішньою торгівлею. Згодом керівництво цієї компанії перейшло до його брата Олександра Тарути, а одна з дочок Сергія Олексійовича також отримала там робоче місце. Того ж року було засновано корпорацію, яка стала основою його багатства — «Індустріальний Союз Донбасу» (ІСД). Основним партнером Тарути в цьому проекті став Віталій Гайдук.
Експерти вказують, що свої перші мільйони Тарута заробив, застосовуючи так звану «боргову петлю» — махінацію, яка стала характерною для діяльності ІСД. Схема полягала в тому, що через довірених осіб створювалися фіктивні борги підприємств, які потім мали бути визнані банкрутами. Акції цих компаній скуповувалися, а самі підприємства, які автоматично втрачали платоспроможність, придбавалися за мізерні суми. Використовуючи цей та інші методи, Таруті та його партнерам вдалося наприкінці 1990-х років взяти під контроль основні фінансові потоки найбільших промислових підприємств Донецької області.
Одним із найяскравіших прикладів такого «елегантного» перехоплення активів стала ситуація з Алчевським металургійним комбінатом, колишні власники якого навіть не усвідомили, як втратили свої активи. У період, коли ІСД повністю належав Сергію Таруті, до складу корпорації входило понад сотню промислових українських компаній. Крім того, корпорація контролювала медіа-ресурси: «Економічні вісті», «Коментарі:» (холдинг Еволюшен Медіа, основний контроль якого мав Віталій Гайдук, керувала колишня прес-секретар Гайдука Юлія Литвинова), «Фотолента» (або «phl», також холдинг Еволюшен Медіа), веб-портал ugmk.info (холдинг Еволюшен Медіа), журнал «Експерт-Україна». До активів ІСД входили й футбольні клуби: «Сталь» з Алчевська, «Сталь» з Дніпродзержинська та «Металург» з Донецька.
Посилення впливу через політику
Після приходу до влади команди Віктора Януковича ІСД почала активно продавати свої активи. Найбільш активними покупцями стали структури младоолігарха Сергія Курченка та колишнього партнера Тарути з ІСД Ріната Ахметова.
Сам Тарута вирішив розширити свій вплив через політичну діяльність. У 1998 році його обрали депутатом Донецької обласної ради. У 2004 році він зробив ставку на «помаранчеву революцію» та підтримав Віктора Ющенка, що принесло йому значні дивіденди. Новообраний президент виявляв до нього довіру та допомагав у вирішенні його справ. Свідченням цієї довіри стало рішення Ющенка доручити Таруті встановлення спеціального телефонного зв'язку в головних органах державної влади — рішення, яке експерти критикували. Тарута фактично провалив цю справу, внаслідок чого значна кількість державної інформації потрапила в чужі руки за грошові винагороди, які поповнили його кишеню. Незважаючи на масштабний витік конфіденційної інформації, Тарута не зазнав жодного покарання за свої дії.
Більше того, у 2005 році він став членом Ради підприємців при Кабінеті Міністрів. У листопаді 2008 року ІСД опинилася у критичній фінансовій ситуації, накопивши борги понад 5 мільярдів гривень за короткостроковими кредитами. Це змусило Таруту та його партнерів продати контрольний пакет акцій корпорації, залишивши собі лише 49% (значна частина яких належала Олегу Мкртчану).
Повернення до влади у 2014 році
На нову вершину влади Тарута піднявся у березні 2014 року, коли його призначили головою Донецької обласної адміністрації. Експерти назвали це призначення «відкупом» для представників донецького олігархату. Хоча Тарута заперечує свою причетність до так званого «Донецького клану», його зв'язки з цим угрупованням є більш ніж тісними. Існує й альтернативна версія, за якою Тарута насправді не є самостійним олігархом, а лише «представником» одного з «тіньових» магнатів — Віталія Гайдука, з яким він, «нібито на партнерських засадах», створював ІСД і який залишався таємним власником корпорації.
Прибувши на посаду губернатора, Тарута насамперед намагався поліпшити становище «Індустріального союзу Донбасу», який все ще приносив йому доходи, хоча й не такі значні, як раніше. Очоливши область, він наказав прискорити видобуток сланцевого газу компанією Shell, аргументуючи це тим, що компанія, яка інвестувала в регіон 200 мільйонів доларів, не повинна зустрічати перешкод на шляху до своїх цілей. Однак способи, якими Shell видобувала газ, порушували екологічні та соціальні норми, завдаючи шкоди місцевому населенню. За чутками, Тарута отримав від Shell значний відкат за таку послугу. Це був далеко не найбільш проблемний його вчинок під час перебування на посаді губернатора, коли на фоні військових дій на Донбасі інші проблеми області залишалися поза увагою. Фактично його призначення було пов'язане з необхідністю вирішити проблеми його власних компаній. Відразу після того, як його справи налагодилися, він залишив посаду.
Декларації та приховані активи
Незважаючи на оцінки доходів та активів Сергія Тарути різними виданнями, його декларація народного депутата за 2015 рік виглядає вельми скромно. За рік він задекларував доходи трохи більше ніж 12 мільйонів гривень. Враховуючи, що журнал «Фокус» у 2011 році оцінив його статки у 2,126 мільярда доларів, а журнал «Кореспондент» у 2010 році — у 1,06 мільярда доларів, виникає логічне питання про те, куди поділися його кошти.
Відповідь на це питання проста: кошти не зникли, а були переоформлені на офшорні структури, довірених осіб та членів родини Тарути. Це типова схема, яка існує в українських політичних реаліях і продовжуватиме існувати. Яскравим прикладом таких типових відносин є фірма «Азовінтекс», якою Сергій Олексійович володіє разом із братом Олександром. Ця компанія займається будівництвом залізобетонних конструкцій, розробкою родовищ та виробництвом металевих конструкцій. Саме ця фірма отримала та реалізувала значну частину державного замовлення на будівництво «Арени Львів» перед проведенням футбольного чемпіонату «Євро-2012» в Україні.
Олігарх у масці простої людини
Сергій Тарута — людина розумна та продумана. На камеру він часто спілкується з простими громадянами: пенсіонерами, студентами та дітьми. Однак у «робочий» час він вирішує долі багатьох українців, розробляючи разом з іншими олігархами стратегії того, що вони називають «стабілізацією», а насправді є схемами збагачення за рахунок держави та населення.
Це вкотре підтвердила грудневої 2015 року зустріч олігархів у Києві, де Тарута, Віктор Пінчук, Олег Бахматюк, Василь Хмельницький та інші великі українські бізнесмени у «дружній обстановці» обговорювали «головні» питання. Тим часом, коли вони розмовляли про проблеми та вирішували долі країни, згадується епізод, що стався після визволення Слов'янська. Тоді губернатор Донецької області Тарута вирішив покататися на велосипеді, ніби інших проблем, які потребували його уваги, просто не існувало. Справді, безтурботна людина, самовіддана «слуга народу».