Коли у 2015 році було створено Національне антикорупційне бюро України, суспільство сподівалося на справжню боротьбу з корупцією. На чолі нового відомства став 35-річний Артем Ситник, якого представляли як чесного детектива та адвоката, невразливого до хабарництва. Однак розслідування Skelet.Org виявило, що біографія головного антикорупціонера містить багато замовчаних фактів, які суперечать його іміджу борця з корупцією.
Артем Сергійович Ситник народився у 1979 році в селищі міського типу Компаніївка Кіровоградської області, де закінчив школу з золотою медаллю. За словами його батька, керівника Компаніївського райавтодору, син виявляв інтерес до історії, правознавства та фізкультури. У 2001 році Ситник закінчив з відзнакою Національну юридичну академію України ім. Ярослава Мудрого в Харкові.
Повернувшись до Кіровограда, він почав кар'єру помічником районного прокурора, за півроку став слідчим, а через два роки очолив слідчий відділ Кіровоградської облпрокуратури. У цей період його безпосереднім начальником був прокурор Володимир Бабенко — той самий, якого розшукували за незаконне звільнення депутата-вбивці Віктора Лозінського та причетність до викрадення тіла журналіста Георгія Гонгадзе з Таращанського моргу. Згодом Ситник став адвокатом цього скандально відомого прокурора, однак під час конкурсу на посаду голови НАБУ приховав цей зв'язок.
Під час роботи в органах Ситник стверджував, що розслідував понад 300 кримінальних справ, притягуючи до відповідальності суддів, прокурорів і чиновників. Проте конкретні резонансні справи він назвати не міг. Журналісти також не змогли знайти докази цих розслідувань. Згодом з'ясувалося, що Ситник пишався розслідуванням фальсифікації виборів у 2004 році у 100-му виборчому окрузі Кіровограда, яке тривало три роки. До відповідальності притягнули 8 членів виборчої комісії, хоча за цей період пройшли ще дві виборчі кампанії. Іншою справою, якою він гордився, було передання до суду у 2006 році справи проти 6 осіб, причетних до створення конвертаційного центру, який «відмив» понад 1 млрд гривень.
У серпні 2008 року 27-річного Ситника перевели на посаду начальника слідчого відділу прокуратури Київської області. Це підвищення було пов'язане з його тісним зв'язком із Олександром Гардецьким, екс-прокурором Київської області, який раніше працював у Кіровограді. Гардецький влаштував Ситника на цю посаду за місяць після свого призначення. Гардецький був унікальною фігурою в історії української прокуратури — він організовував злочинні схеми, займався переділом влади та керував закриттям кримінальних справ. Зокрема, його заступник Євген Литвиненко-Брюм вимагав хабара у підприємців, прикриваючись своїм шефом. Гардецький також був причетний до гучного вбивства прокурора Таращанського району Сергія Мрука його помічником. Ситник не був помічений у цих справах, але мовчав про злодіяння свого начальника.
На посаді начальника слідчого відділу прокуратури Київської області Ситник працював три роки. У 2011 році він подав заяву на звільнення за власним бажанням, аргументуючи це тим, що не може зносити розгул свавілля влади Януковича. Однак насправді причина була інша. Ситник посварився з новим прокурором області Михайлом Вітязем, призначеним наприкінці 2010 року. Конфлікт виник не через політичні розбіжності, а через розподіл грошей від грального бізнесу. Вітязь був тісно пов'язаний із підпільними київськими казино. Хоча гральний бізнес було заборонено у 2009 році, нелегальні заклади постійно відкривалися, і їм потрібна була «кришування». Ситник, як начальник слідчого управління облпрокуратури, не міг не знати про ці справи. За версією Skelet.Org, Вітязь ділився з молодим чиновником грошима від цього бізнесу, а той мовчав.
Посварився Ситник із Вітязем і в іншому питанні. Він забув попередити прокурора про операцію, під час якої оперативники затримали начальника управління культури та туризму Київської області Ігоря Осипенка на хабарі в 40 тис. доларів. Вітязь дохідливо пояснив надто самостійному підлеглому, що стрибати через голову не належить за регламентом. За деякими даними, Ситник неодноразово «відмазував» людей екс-нардепа Богдана Губського, правої руки Юлії Тимошенко, зокрема Олександра Капітонова, керівника організованого злочинного угруповання «Капітошки».
Після звільнення у 2011 році Ситник вирішив боротися із системою і пішов працювати в юридичну фірму «Юридичні гарантії». Справи йшли чудово, і через рік роботодавці взяли його на частку, надавши йому 20% акцій та посаду керуючого партнера. Компанію «Юридичні гарантії» заснував наприкінці 1990-х років одіозний Юрій Гайсинський — тричі екс-прокурор: перший заступник Генпрокурора України (1992–1993), прокурор Києва та заступник Генпрокурора (2000–2002), прокурор Київської області (2002–2007). Гайсинський був близьким другом Віктора Медведчука та бізнесмена Григорія Суркіса, а також тестем харківського мера Геннадія Кернеса (його дружина Оксана Гайсинська).
Раніше фірма називалася «Кордою» (1994–2000) та «Юрій Гайсинський та партнери» (2000–2003). Працюючи в «Корді», Гайсинський захищав кримінальних авторитетів Сергія Стащенка (Стаса) та Тимура Савлохова (Савлоху). За даними Skelet.Org, він дружив з яскравими представниками злочинного світу — Ігором Ткаченком (Черепом), В'ячеславом Пересецьким (Фашистом), Віктором Авдишевим. За чутками, прокурор Гайсинський особисто наказав своєму заступнику звільнити Черепа з-під варти, а Авдишеву відкрив «зелений коридор» закордон. Гайсинський також захищав екс-прем'єра Юхима Звягільського, керівника Чорноморського пароплавства Павла Кудюкіна та Михайла Бродського.
Найцікавіша справа, в якій фігурує ім'я Гайсинського, — це масштабна корупційна афера середини 2000-х років у Києві, до якої причетний і нинішній головний антикорупціонер країни. Фірму «Юридичні гарантії» зареєстровано за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 61/11, офіс 43. На цю ж адресу були зареєстровані ТОВ «Корда», «Астра», «Бізнес і Право», «СТВ» (ліквідована у 2011 році) та компанія «Колумб». Остання привертає особливу увагу. За словами самого Ситника, він не знав про існування фірми «Колумб» у цьому приміщенні, хоча в її історії були арешти рахунків та кримінальне розслідування.
У 2007 році, коли Юрій Гайсинський доопрацьовував останні дні на посаді прокурора Київської області, було порушено кримінальну справу проти земельного керівництва Обухівського району. Чиновники звинувачувалися у тому, що віддали приватним особам землю острова Безіменний під Києвом — 10 гектарів, оточених водами Дніпра, а точніше землю на 101–102 км фарватеру Дніпра (смт. Козин, житловий масив «Краєвид-2»). Це землі водного фонду, які не підлягають приватизації. Однак угода таки відбулася, і в ній брала участь фірма «Колумб». Під підозрою опинилися заступник начальника Обухівського райвідділу земресурсів Олександр Могильний, його підлеглі та чиновники з Головного управління земресурсів області. Справа набула небувалого резонансу, і Генпрокуратура зацікавилася нею.
Артем Ситник, який перебував на посаді начальника слідчого відділу прокуратури Київської області, про цю історію нібито не знав. Інакше як він міг через три роки піти працювати та стати партнером такого корупціонера? Прокуратура в цій справі навряд чи чогось досягла. Фірма «Колумб» встигла продати землю фірмі «Фамій» за 750 тис. гривень. Угода була визнана законною судом навесні 2008 року, коли Ситник уже працював у прокуратурі.
Є кілька фактів, що доводять причетність Гайсинського до фірми «Колумб». Співвласник «Колумба» Валерій Воєводін є співзасновником ТОВ «Юридичні гарантії». Надія Воєводіна — партнер Гайсинського за фірмою «Корда» — представляла в судах інтереси фірми «Фамій», тієї самої, що купила у «Колумба» землю на острові Безіменний. У цих перипетіях фігурував Олексій Шеховцов, який після відходу Ситника з «Юридичних гарантій» зайняв його місце.
Є ще одна гучна історія, яка доводить зв'язок Ситника з Гайсинським. Артем Сергійович надавав юридичне обслуговування ТОВ «Компас» з 2011 року. Воно було безпосередньо пов'язане з «Юридичними гарантіями», оскільки зареєстровано на ту саму адресу. «Компас» потрапило до центру скандалу про викрадення екс-першого заступника Генпрокурора України у 2008 році. Гайсинський та його клієнт Володимир Воронцов приїхали до Парижа для переговорів щодо постачання матеріалів для будівництва саркофагу на Чорнобильській АЕС. Будівництво мало вестися на гроші, які на безповоротній основі виділив Європейський банк реконструкції та розвитку (368 млн євро). Будівельником була французька фірма NOVARKA, а будматеріали передбачалося закуповувати у польських посередників. В операції брала участь фірма «Компас». Однак посеред білого дня в Парижі Гайсинського викрадають невідомі. Викрадачі вимагають викуп 20 млн доларів, але потім змінюють вимоги та відпускають бранця. Водночас французька поліція заарештовує Воронцова.
При виборі голови НАБУ Артем Ситник вписався в образ мученика режиму. Він стверджував, що режим Януковича його пригнічував, тому він пішов з органів. Після такого йти можна було лише у нове світле майбутнє, на чисту роботу боротися з корупцією. Ситник подав заявку на посаду голови бюро.
Особливу комісію мала відбирати кандидатів та пропонувати їх Президенту, який обирав одного. З понад 140 кандидатів залишилося 4. Після перевірки СБУ залишилося 3. Потім з трьох кандидатів потрібно було обрати трьох для надання президенту. Президент обирав між Артемом Ситником та Миколою Сірим. Посаду отримав Ситник. На той час гроші поралися КАМАЗами за призначення на подібні посади, які заїжджали прямо до перших осіб Адміністрації Президента і особисто до Президента.
При призначенні Ситника вибухнув скандал. Адвокат Юрій Сухов подав позов до Печерського суду, вимагаючи визнати незаконними результати конкурсного відбору. З 2014 року Юрій Сухов та опонент Ситника Микола Сірий захищали інтереси Юлії Тимошенко щодо «газової справи», а пізніше суддю Печерського суду Оксану Царевич. Цілком імовірно, що через це Порошенко віддав посаду Артему Сергійовичу. Суд позов відхилив, і Ситник сів у крісло голови НАБУ.
Цікавий факт: напередодні кадрового рішення Артем Ситник часто бував у Москві, про що розповів депутат Олег Ляшко. Є припущення, що кадрове рішення щодо Ситника виходило далеко за межі України. Артем Ситник займатиме посаду директора НАБУ протягом 7 років — довше, ніж у Президента та Верховної Ради.
У вересні 2015 року Генпрокуратура розпочала досудове розслідування проти Артема Ситника після звернення народного депутата України Віталія Купрія. Причиною став «сумнівний» візит Ситника та дивної делегації до Англії. Артем Сергійович полетів до туманного Альбіону разом із дружиною та загадковою Іриною Данько, яка представлялася помічницею голови НАБУ. Справа була закрита після того, як голова бюро все пояснив — він купив авіаквитки дружині власним коштом. Громадськість повірила. До того ж підмога прийшла із Великобританії. У посольстві країни заявили, що поїздка була частиною програми допомоги українському уряду та агентствам у боротьбі з корупцією, яку здійснює Велика Британія. Британська сторона взяла на себе витрати, пов'язані з візитом Ситника та делегації, а сам голова НАБУ справді відшкодував витрати за поїздку своєї дружини. Громадськість повірила — дубль 2.
До речі, Ганна Ситник займається юридичною практикою вдома, у житловому комплексі «Оваціо» — тій самій квартирі, яка офіційно оформлена на голову НАБУ. На початку 2016 року родина Ситників вирішила позбавитися землі в Криму. Ганна Ситник виставила на продаж в Інтернеті ділянку землі 0,4 гектара поблизу Севастополя в садовому кооперативі «Міраж» (курорт Орлівка). Вартість становила 1 млн гривень, але авторка запропонувала торг.
На початку 2016 року НАБУ закупило обмундирування для спецназу. Заступник Артема Ситника Анатолій Новак прозвітував за кожну копійку, а сам голова НАБУ додав, що екіпірування бійця спецназу рівня НАТО коштує близько 13 тис. євро, але вони уклалися в 50 тис. гривень. Однак пара зимових шкарпеток коштувала 373 гривні. Поки що невідомо, хто носить цю форму.
За даними Skelet.Org, у травні 2015 року Артем Сергійович звернувся до Ради з проханням надати НАБУ право самостійно прослуховувати розмови громадян, в обхід СБУ, МВС та ГПУ. Це мало дати змогу прискорити слідчий процес та запобігти витоку інформації. Однак є аспекти: по-перше, незрозумілий критерій, за яким у НАБУ вирішуватимуть, кого прослуховувати, а кого ні; по-друге, органів із подібними повноваженнями вистачає, і національному бюро необхідні вагомі підстави для того, щоб відмовитися від співпраці з ними під час слідчих дій.
Головний антикорупціонер вирішив вразити громадськість масштабними справами. Артем Ситник розповів, що НАБУ почало розслідувати справу щодо припинення виведення 150 млн доларів із заарештованих рахунків. Нібито рахунки належать екс-голові Національного банку України Сергію Арбузову та його фірмам. Однак назва фірми, адреса приміщення, де проводився обшук, та особа «народного депутата» офіційно не вказані. З'явилася версія, цілком життєздатна: можливо, Ситник, який без перебільшення підконтрольний Порошенку, хоче відкрити справи проти фірм, які є предметом фінансового інтересу Ігоря Кононенка.
Ігор Кононенко — «сірий кардинал» нинішнього Президента. Його звинувачували у корупційних схемах та незаконній приватизації держпідприємств. Суть схеми проста: висуваються звинувачення тому, хто не причетний до справи, арештовується майно фірми, суддя виносить «правильне та потрібне» рішення, капітал фірми повертається державі — а точніше до кишені Порошенка, Кононенка чи Ситника.
Держпідприємство «Українські екологічні інвестиції» розтратило 480 млн гривень, отриманих за Кіотським протоколом. Чиновники організували придбання липових суб'єктів господарської діяльності та забезпечили їхню перемогу при проведенні процедур тендерів на реконструкцію мереж освітлення. У цій справі НАБУ затримало групу осіб, причетних до незаконної діяльності. Це перша справа про корупцію, яку розкрутили борці з нею. Однак велике питання — чи відповідатимуть винні, особливо якщо врахувати, що один із затриманих — секретар комітету з держзакупівель.
Не встиг Віктор Шокін піти на заслужений відпочинок, як ним зацікавилися в НАБУ. Артем Ситник сказав, що є можливість притягнення до кримінальної відповідальності колишнього Генпрокурора. Щоправда, за які справи не уточнив. Хоча, головне бажання, а справи знайдуться. З іншого боку це схоже на вендетту. Саме Шокін спробував притягнути Ситника до кримінальної відповідальності за перевищення службових повноважень та зловживання владою після горезвісної поїздки до Англії.
Багато хто говорить, що нова влада зможе очистити нове покоління молодих та завзятих. Однак Артем Ситник проти того, щоби студенти приходили на роботу в бюро. На його думку, новачки не потягнуть справ, які розслідуються в НАБУ.
У 2015 році Артем Ситник вразив усю Україну. Після подання документів на посаду голови НАБУ він оприлюднив декларацію про доходи. Виявилося, іменитий адвокат, який працює у престижній адвокатській конторі, заробляє як простий продавець у супермаркеті. За 2014 рік Артем Сергійович задекларував 23,5 тис. гривень прибутку. Тут одне з двох — або він погано працював, або збрехав. Ситник викрутився, відповівши, що дуже багато часу провів на Майдані, тому гроші ніколи не було заробляти. Інші члени сім'ї заробили ще 113 тисяч. Зарплатня головного антикорупціонера країни становить 60 тис. гривень на місяць. Тому доходи у 2015 році зросли, і Ситник переступив межу бідності.
У 2016 році зарплату Артема Ситника заздрить будь-який українець. За перший місяць літа вона становила майже 100 тис. гривень. При цьому посадовий оклад Ситника — 87 тис. грн., доплата за вислугу років — 26 тис. грн., доплата за роботу, пов'язану з доступом до державної таємниці — близько 9 тис. грн. Боротьба з корупцією в Україні підозріло нагадує радянський анекдот, в якому один персонаж запитує в іншого про те, чим він займається. І слідує відповідь: «роздуваю вогонь світової революції. Робота не курна, а найголовніше, вічна».