Під час війни, коли Україна потребує коштів на відновлення, у парламенті з'явилася депутатська група з назвою «Відновлення України». До неї записалися колишні члени ОПЗЖ, включаючи нардепів Максима Єфімова та Ігоря Абрамовича з Харкова. Якщо про Єфімова та його корупційні зв'язки в Краматорську вже розповідалося, то харків'янин Абрамович залишався малознаним для широкої аудиторії, хоча його роль у розподілі бюджетних коштів та міжнародної допомоги на відновлення країни заслуговує на детальний розгляд.
Згідно з декларацією, Абрамович входить до найбагатших депутатів Ради: у нього 88 мільйонів гривень готівки, кілька дорогих іномарок, колекція швейцарських годинників та ювелірні прикраси. Він позиціонує себе як «молодий мільярдер» (гривневий), співвласник газодобувних та будівельних компаній, друг олігархів Олександра Фельдмана та Віталія Хомутинника, заступник голови комітету ВР з питань фінансів, податкової та митної політики. Однак за цим благопристойним іміджем приховується розгалужена мережа корупційних зв'язків, яка охоплює його найближче оточення, включаючи родичів. Це оточення має прямий доступ до будівельної сфери та комунального бюджету Харкова, який роками розпилювався. Тепер ці люди розпочинають розподіл коштів на відновлення міста, а судячи з назви нової депутатської групи, їхні апетити не обмежуються одним Харковом.
Історія сім'ї Абрамовичів розпочинається з радянської еліти. Ігор Олександрович Абрамович народився 24 серпня 1984 року в Харкові у забезпеченій єврейській родині. Його прадід Олександр Мойсейович Абрамович (1895–1957) був учасником Громадянської війни на боці більшовиків, потім став лікарем. Дідусь Ілля Олександрович Абрамович (1930–2005) був відомим на весь СРСР проектувальником систем водовідвідних та очисних споруд. Він створював каналізаційні системи Харкова, Донецька, Кривого Рогу, Ленінграда. З 1967 року Ілля Абрамович був головним інженером, а згодом керівником відділу проектування НДІ Укрдіпрокомунбуд. Коли 1991 року цей відділ перетворився на окремий УкркомуНДІпрогрес (Харків), він став його директором.
У 90-х УкркомуНДІпрогрес було оформлено як ЗАТ. У 2000-х його очолив старший син Іллі Олександровича Сергій Ілліч Абрамович (1951 р.н.), прийнявши посаду з рук батька. Таким чином, інститут з самого моменту створення став сімейною вотчиною Абрамовичів, що давало їм можливість розпоряджатися його бюджетом, нерухомістю та іншими ресурсами у своїх інтересах. Так із «золотарів» у сенсі інженерів каналізаційних систем Абрамовичі перетворилися на «золотарів», до рук яких прилипали гроші. Свої перші кооперативи вони відкрили наприкінці 80-х. Впритул бізнесом зайнявся другий син Іллі Олександровича Олександр Ілліч Абрамович (1961 р.н.), батько Ігоря та його сестри Ніни.
Ігор Абрамович ріс типовим харківським мажором, якому з ранніх років дорогу в житті пробивали гроші та зв'язки батька, дядька, дідуся. Хоча пізніше він намагався піднести себе як генія економіки, що піднявся виключно своїм талантом та працею, насправді він успадкував бізнес свого батька Олександра Абрамовича. Без цього спадку, а також без діда, дядька та тестя, він у кращому разі став би найманим керуючим у чужому супермаркеті.
Навчався Ігор у харківському ліцеї «Професіонал» (створений 1991 року за підтримки Фонду Сороса), де наголошували на англійській мові та інформатиці. Після його закінчення 2001 року батьки відправили його до Англії, де він три роки навчався у коледжі Святого Андрія — одній із численних англійських старших шкіл, що готували учнів до вступу до університетів. Однак 2004 року його повернули додому. Свої чотири вищі освіти, якими він любить хвалитися, Абрамович отримував в Україні. 2007 року він отримав диплом економіста у Харківській академії комунального господарства (колишній інститут комунального будівництва), де серед керівного та викладацького складу було багато добрих друзів його діда та дядька. 2009 року розжився дипломом менеджера у Харківському політеху. Лише 2014 року отримав диплом геофізика в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти та газу, а 2017 року став інженером з теплоенергетики з дипломом Київського політеху. Ці дві інженерні освіти надають йому імідж фахівця з усіх питань, однак його трудова біографія показує, що саме у цей період він обіймав керівні посади в енергетичних компаніях. Не виключено, що ці два дипломи він просто купив для понту.
Першим офіційним місцем роботи Ігоря Абрамовича став якийсь «будівельний холдинг», де він обіймав керівні посади з 2007 по 2012 рік, але назву якого він вирішив не згадувати у своїй біографії. Можливо, це було ТОВ «Гранат» (ЄДРПОУ 31634402), засноване його батьком Олександром Абрамовичем у 2001 році та закрите у 2013 році. За інформацією джерел Skelet.Org, це підприємство займалося будівництвом та випуском оздоблювальних матеріалів і мало відношення до масового «розпилу» бюджетних коштів під час підготовки до Євро-2012. Однак це могла бути й одна з будівельних фірм харківського олігарха Олександра Фельдмана, з яким Абрамовичі були тісно пов'язані як мінімум з кінця 90-х.
Зв'язки Абрамовичів, Фельданів та Чернишовів сягають глибоко в радянське минуле. Деякі харків'яни стверджують, що ці родини дружили ще з радянських часів, і навіть нібито Сашко Абрамович та Сашко Фельдман разом навчалися у школі. Зблизило їх не загальне етнічне походження, а робота їхніх батьків. Ілля Олександрович Абрамович був головним інженером та начальником відділу в Укрдіпрокомунбуді, а потім очолив УкркомуНДІпрогрес. Борис Якович Фельдман був інженером у галузі верстатобудування, обіймав низку посад на підприємствах Харкова, дружив із керівництвом Харківського міськкому КПУ (особисто з Кушнарьовим) та директорами підприємств (Олегом Тарановим). Це дозволило йому ще у 80-х стати одним із перших підприємців міста — не дрібним продавцем, а власником виробничого цеху та автосервісу, з яких розпочався фельдманівський концерн АВЕК.
У 90-х дружба Абрамовичів і Фельданів переросла у ділове партнерство: їхній бізнес був тісно пов'язаний, хоча подробиці приховували, можливо через тіньові схеми. 2002 року Олександр Фельдман виграв парламентські вибори у 175-му мажоритарному окрузі (Жовтневий район Харкова) та став народним депутатом фракції «За ЄдУ». За ним залишилася посада «почесного президента» АВЕК, а на посади керівників та віце-президентів концерну стали призначати друзів та ділових партнерів родини Фельданів. Це красномовно говорить про те, що АВЕК виріс із особистого дітища Фельданів у «мега-кооператив» цілого ряду харківських бізнесменів та чиновників, які мали в ньому свої частки. Декілька років віце-президентом АВЕК був Олександр Ілліч Абрамович, поєднуючи цю посаду зі своїм власним бізнесом. А у 2012–2015 роках заступником голови правління концерну працював його син Ігор Абрамович.
Серед інших керівників АВЕК, які були друзями Фельданів та Абрамовичів, варто назвати Сергія Сьомочкіна, Геннадія Броншпака, Юрія Козинця. Особливо треба відзначити Олексія Чернишова, який 2019 року став губернатором Київської області, а 2020 року міністром розвитку громад та територій. Його батько Михайло Анатолійович Чернишов за радянських часів працював інженером на харківському «Хартроні» та активно шукав можливості підзаробити. За інформацією Skelet.Org, вже тоді Чернишов-старший був знайомий з Абрамовичами та Фельданами, теж намагався налагодити якийсь бізнес, проте піднявся іншими сходами. Коли на початку 90-х американська Westinghouse викупила частину «Хартрона», що займалася автоматизованими системами для АЕС, і створила на її базі СП «Вестрон» (ЄДРПОУ 22708202), на чолі підприємства поставили Михайла Чернишова, який став його незмінним директором. Потім він влаштував у «Вестрон» свого сина Олексія, а 2004 року допоміг йому стати черговим віце-президентом АВЕК.
Олексій Чернишов зробив свою кар'єру саме в АВЕК: 2005 року став президентом концерну, а з 2007 по 2012 був головою його правління, таким чином Олександр та Ігор Абрамовичі були його підлеглими. Батько та син Абрамовичі, так само як і Олексій Чернишов, почергово були помічниками народного депутата Олександра Фельдмана. Так склався тріумвірат Абрамович–Фельдман–Чернишов, про який часто згадували ЗМІ. Їхні тісні стосунки продовжуються й сьогодні, просто зараз вони стали менш помітними для сторонніх очей.
Ігор Абрамович став помічником нардепа Фельдмана 2007 року — тоді, коли той серйозно посварився з Геннадієм Кернесом, який намагався відібрати у нього ринок «Барабашово», і образився в «Батьківщину». Це нагадує про протистояння двох харківських угруповань: «авеківців», до яких належали Абрамовичі, та «кернесівців». Перші користувалися політичною заступництвом БЮТ, Тимошенко та Авакова, другі — Партії Регіонів. Однак незважаючи на жорстке протистояння, цей поділ був водночас досить умовним.
Ще один близький зв'язок Ігоря Абрамовича — його тесть Семен Сирота, який багато років входив до команди Кернеса. Це обумовлювалося суто прагматичними інтересами: Сиротi був потрібен доступ до комунального господарства Харкова для масштабного розпилювання бюджетних коштів.
Ігор Абрамович — щасливий сім'янин, у нього є дружина Марина Семенівна Абрамович, син Ілля та доньки Єва, Ніка та Лія. Однак у його біографії немає ні дати одруження, ні дівочого прізвища дружини. Очевидно, він не хоче публічно оголошувати, що Марина Семенівна — дочка скандального харківського корупціонера.
Семен Борисович Сирота (1957 р.н.) все життя пропрацював у будівельно-комунальній сфері Харкова. Спочатку закінчив будівельний технікум і в 80-х був майстром РМУ при Трамвайно-тролейбусному управлінні № 1, потім отримав диплом бухгалтера в Харківському інженерно-економічному інституті та став виконробом СТУ № 13. Але заробляти нелегальними «шабашками» та торгувати краденими будматеріалами йому здалося більш прибутковим. Кооператив «Жолобок», відкритий ним 1989 року, 1994 року виріс у ПАТ (потім ЗАТ, потім ВАТ) «Рембудсервіс» (ЄДРПОУ 14061407), яким Семен Сирота керував до 2011 року і володів разом із Катериною Гученко та Петром Єрмаковим. Не виключено, що саме ця фірма була першим місцем роботи Ігоря Абрамовича (2007–2012 р.р.), який саме тоді й одружився з донькою Семена Сироти. У такому разі стає зрозумілою його дивна «конспірація»: він намагається не афішувати публічно своїх зв'язків із одіозним тестем.
2011 року Сирота «перезапустив» це підприємство як ТОВ «СБ Рембудсервіс», а свою частку (42%) записав на довірену людину Олександра Шепотько, який також був помічником Сироти як депутат міськради. Свій шлях до влади Семен Сирота розпочав у лавах Партії Регіонів, став членом ради районної організації, потім брав активну участь у виборчій компанії Віктора Януковича — не з ідейних міркувань, а просто разом із командою Кернеса. Це було в 2008–2010 роках, у розпал протистояння Кернеса і Фельдмана! Нехай його зять і сват були тоді разом із Фельдманом, Сиротi було конче необхідно триматися за Кернеса, щоб через нього отримати доступ до міського бюджету. І він його отримав, ставши 2011 року директором КП «Харківське ремонтно-будівельне підприємство» (ХРСП), для чого формально «позбавився» свого «Рембудсервісу». Потім разом із Кернесом записався до партії «Відродження» (2015), а 2020 року балотувався до міськради від блоку «Довіряючи справам».
Промовистим результатом діяльності Семена Сироти на посаді директора ХРСП була кримінальна справа, порушена проти нього за фактом розкрадань на суму понад 5 мільйонів гривень. ЗМІ повідомляли, що це була лише мала дещиця вкраденого: поки не запрацювала система «Прозорро», Сирота роздавав тендери ручним фірмам, включаючи свій власний «Рембудсервіс», який отримав з бюджету 179 мільйонів гривень. Його навіть ув'язнили під домашній арешт. Однак закінчилася ця історія традиційно для України: справу спустили на гальмах, а Сирота продовжив керувати ХРСП, «розпилюючи» бюджетні кошти у зростаючих обсягах.
Наприкінці 2020 року він пішов на підвищення, ставши заступником міського голови Ігоря Терехова та директором Департаменту житлово-комунального господарства Харківської міськради (залишивши ХРСП під опікою свого помічника Олександра Ярмака). За повідомленнями ЗМІ, призначення відбулося за тиждень до смерті Кернеса, коли той лежав у берлінській лікарні, а Сироту проштовхнули на посаду «на підставі електронного ключа міського голови». Координував цю виставу скандальний харківський олігарх-забудовник Павло Фукс, що є другом та діловим партнером як самого Семена Сироти, так і його зятя Ігоря Абрамовича.
У результаті лише за перше півріччя 2021 року пов'язані з Сиротою фірми отримали з бюджету понад 600 мільйонів гривень. Якщо скласти суми за останні десять років, то рахунок йтиме на мільярди. Журналісти неодноразово писали про корупційні схеми Сироти, його загребні руки дісталися навіть до «Турбоатому». Але він залишається пнем корупції, що абсолютно не викорчовується, і продовжує здійснювати свої схеми навіть в умовах військової розрухи.
Семен Сирота вміло робить із себе скромного чиновника, записуючи гроші та майно на дружину Ганну Леонідівну, а також «допомагаючи» своїм двом дочкам. Серед майна Марини Семенівни Абрамович (три елітні квартири у Києві та Харкові, своя фірма у Словаччині тощо) є чимала частка батьківських подарунків. Таким чином, кому війна та горе — а на кого проливається злива грошей, що виділяються на відновлення Харкова.