Повернення до влади
Наприкінці 2020 року призначення Олександра Старуха на посаду голови Запорізької обласної державної адміністрації викликало занепокоєння у багатьох спостерігачів. Причина була проста: Старух уже обіймав цю посаду раніше, за часів президентства Віктора Ющенка, і його попередня діяльність на цій посаді була пов'язана з численними махінаціями. Найбільш гучною справою стала крадіжка великих земельних ділянок з кадастрової карти України. Його повернення до керівництва областю викликало побоювання щодо повторення подібних схем.
Запоріжжя давно здобула репутацію регіону, де керівники обласної адміністрації часто ставали об'єктами викривальних журналістських розслідувань. Попередники Старуха також залишили неприємний слід у історії регіону. Євген Червоненко постійно створював конфлікти, Костянтин Бриль отримав прізвисько «перевертня» у генеральських погонах, а Віталій Боговін став скандальним тимчасовим правителем.
Боговін встиг встановити два своєрідні рекорди. У 2020 році, просидівши на посаді губернатора лише кілька місяців, він вирішив балотуватися до обласної ради. 15 грудня, ще перебуваючи на посаді голови ОДА, Боговін організував закрите засідання обласної ради, охоронюване людьми у камуфляжах (наданими його братом Євгеном, який займався земельним рейдерством). На цьому засіданні він змусив депутатів обрати його головою ради. Таким чином, Боговін зосередив у своїх руках одразу два керівні пости — голови ОДА та голови обласної ради.
Цей фактичний захоплення влади викликав значний скандал, який дійшов до Офісу президента. Вже 18 грудня Боговіна звільнили з посади губернатора, а 24 грудня він втратив і крісло голови обласної ради, яке займав лише тиждень. Ці події стали передумовою для призначення Олександра Старуха новим головою ОДА.
Біографія придворного казкара
Олександр Васильович Старух народився 28 квітня 1973 року у Запоріжжі. У дитинстві він неодноразово змінював школи — навчався у школах № 15, 71 та 79. Після закінчення школи вступив до Запорізького державного університету, який закінчив у 1995 році з дипломом викладача історії. Там же він познайомився зі своєю однокурсницею Бессоновою Мариною Миколаївною, на якій одружився. Марина Безсонова згодом присвятила себе викладацькій роботі, працюючи у Запорізькому університеті, Інституті історії НАН та Київському університеті імені Грінченка.
Молодий Старух був непримітною, спокійною людиною, чиї батьки займали керівні посади. Він не вписувався в атмосферу 1990-х років і навряд чи досяг би якогось успіху без низки сприятливих обставин. Його дружина спеціалізувалася на історії США, тоді як Олександр захопився історією козацької України з великим ентузіазмом. Це захоплення допомогло йому ще студентом отримати роботу у національному історичному заповіднику «Хортиця». Там він не лише занурився у вивчення козацької історії, а й увійшов у спільноту українських націонал-патріотів, для яких Хортиця є одним із найсакральніших місць України.
Політичні зв'язки та перші кроки
Як студент, Старух долучився до політики. У цьому середовищі він познайомився та потоваришував з Сергієм Соболєвим, який також закінчив історичний факультет Запорізького університету, але раніше — у 1983 році. Соболєв став народним депутатом семи з дев'яти скликань Верховної Ради (крім 3-го та 5-го скликань), одним із творців партії «Реформи та порядок» (ПРП). Спочатку він зробив цю партію союзником «Нашої України», а потім влив її у БЮТ, ставши одним із найближчих довірених осіб Юлії Тимошенко.
Саме завдяки Соболєву Олександр Старух піднявся на вершину влади. Він став одним із перших членів ПРП у Запоріжжі, хоча спочатку це не приносило йому жодних переваг. На виборах 1998 року партія отримала лише 3,13% голосів і програла, тому ні Соболєв, ні Старух (який був під номером 172 у партійному списку) не пройшли до Ради.
Старух продовжив працювати у Запорізькому університеті, де у 1995–1998 роках навчався в аспірантурі, а потім захистив кандидатську дисертацію та працював викладачем до 2004 року. За інформацією джерел Skelet.Org, додатковим джерелом його доходу у той час були гранти від західних фондів та української діаспори. Йому також допомагав запорізький підприємець Петро Сабашук, який активно сприяв створенню обласної організації ПРП, фінансував її та очолював. Сабашук віддавав перевагу Ющенку, а потім Порошенку, тому його стосунки з БЮТ не склалися.
На виборах 2002 року ПРП брала участь у складі блоку «Наша Україна», тому її лідери Соболєв та Пинзеник отримали мандати за партійним списком. Проте Старух знову не пройшов. Однак Соболєв не забув про свого молодого друга. У 2004 році Олександр Старух перебрався до Києва. Офіційно його призначили докторантом до Інституту української археографії та джерелознавства, але це була чиста фікція — докторський ступінь він так ніколи й не отримав. Його існування забезпечувалося партійними грошима та грантами, оскільки з початком першого Майдану Старух назавжди залишив викладацьку роботу і повністю присвятив себе політиці.
Придворний казкар президента
Проте те, чим займався Олександр Старух, важко було назвати справжньою політикою. Він був учасником великого політичного клубу, де займав не другорядну, а третьорядну роль. У цьому колі були політики, впливові люди, кадрові чиновники, бізнесмени та «гаманці» — і цілий натовп тусовщиків, до яких належав і Старух. Однак йому пощастило бути людиною Соболєва, що допомогло йому увійти у почет «народного президента».
Старухові знадобилися його глибокі знання історії козацької України, досвід роботи у заповіднику «Хортиця» та відточена українська мова. Він розповідав Віктору Ющенку захоплюючі історії про козаків-характерників, які так сподобалися президентові, що той вирішив зробити його своїм придворним казкарем.
Як розповідали джерела Skelet.Org з оточення Ющенка, у період 2002–2007 років президент навмисне оточував себе людьми, які співали йому у вуха про його священну місію, про відродження української нації, про героїчне минуле та європейське майбутнє, про демократію та душу. Президент захоплювався такими промовами і занурювався у якийсь астрал, подібно п'яному панові у оточенні циган.
Щоб закріпити новий статус Старуха та забезпечити йому постійний дохід, йому виділили посаду у Секретаріаті президента. З квітня 2005 року Олександр Старух працював там головним консультантом-інспектором Відділу регіональної політики, яким керував Анатолій Ведмідь. З приходом у грудні 2006 року Віктора Балоги він став займати керівні посади у цьому відділі, поки не очолив його у вересні 2007 року. Враховуючи, що регіональна політика за Ющенка призвела лише до ще більшого розколу України, можна припустити, що Старух на своїй посаді займався чим завгодно, але не справою. Здебільшого він допомагав президентові обирати на ярмарках рушники та солом'яні капелюхи.
Професійний блюдолиз
Життя змусило Олександра Старуха стати професійним блюдолизом. Для цього потрібно було не лише вміло догоджати своїм «годувальникам», а й вчасно їх обманювати та зраджувати, коли виникала така необхідність. Саме це сталося у 2006 році, коли ПРП вийшла з «Нашої України» і пішла на вибори у союзі з партією «Пора», знову програвши. Соболєв вдруге не отримав мандат.
У 2007 році лідери ПРП Соболєв та Пинзеник вирішили об'єднатися з Юлією Тимошенко і балотуватися у союзі з БЮТ. Це сильно не сподобалося Віктору Ющенку та Віктору Балозі. Старухові довелося попрацювати, щоб переконати президента, що його служіння йому набагато важливіше за дружбу з Соболєвим. Це дало результат.
У грудні 2007 року Ющенко, посварившись із Євгеном Червоненком, звільнив того з посади голови Запорізької ОДА. Потім це місце п'ять місяців займав заступник губернатора Валерій Черкаска, якого називали довіреною людиною Червоненка. Проте раніше він був не менш довіреною людиною та заступником Євгена Карташова, який був мером Запоріжжя у 2003–2010 роках.
У травні 2008 року звільнили і Черкаску, і питання про нового запорізького губернатора стало критичним. Рішення залежало від внутрішнього конфлікту в Запоріжжі навколо «Запоріжсталі» та від протистояння команд президента та прем'єра у столиці. Олександр Старух став майже компромісною фігурою для всіх сторін. Ющенко та Балога вважали його своєю людиною, Соболєв — своєю, а з Карташовим він швидко знайшов спільну мову. Усі розуміли головне: Старух — це не самостійна фігура, він не вестиме свою велику гру, він навіть не буде «ланцюговим псом господаря», він просто «губернатор з папʼє-маше», який уникає конфліктів і тихо робить те, що йому наказано.
На самому початку, перед журналістами, Старух намагався зобразити найсуворішого принципового політика. Він переборщив, демонструючи свою вірність Віктору Ющенку в інтерв'ю газеті «Субота плюс», де заявив, що питання про нового президента (не Ющенка) розглядатиме не раніше 2016 року. Фактично він ухилився від усіх питань щодо економічної тематики.
Перший термін на посаді
31 травня 2008 року указом президента № 497/2008 Олександра Старуха було призначено виконуючим обов'язки голови Запорізької ОДА, а указом № 848/2008 від 25 вересня 2008 року — повноважним головою.
Цікаво, що буквально через місяць після призначення (у червні 2008 року) він придбав у власність елітну квартиру загальною площею 135 квадратних метрів, якою володіє досі. За інформацією джерел Skelet.Org, Старий просто приватизував за копійки службове житло, отримане ним під час роботи у Секретаріаті президента. Це був прощальний подарунок від щедрого Віктора Андрійовича.
Крісло запорізького губернатора Олександр Старух займав до 18 березня 2010 року, коли його звільнив Віктор Янукович. За цей час він запам'ятався запорожцям двома речами.
По-перше, шаленим розмахом корупції в регіоні, яку губернатор Старух просто «не помічав», як і злиття кримінальних угруповань з владою. Він регулярно виступав перед запорізькими чиновниками з промовами про шкоду корупції та навіть підписував плани боротьби з нею, але насправді все відбувалося навпаки. За час його губернаторства кількість запротоколованих випадків корупції знизилася у півтора рази, і переважна більшість із них були дрібними — на рівні здирництва грошей у школі чи лікарні, які закінчилися притягненням до адміністративної відповідальності. Це дозволило Старухові навіть відрапортувати про те, що з корупцією в області майже покінчено.
По-друге, сам Олександр Старух зав'язав у вкрай поганих корупційних схемах, пов'язаних із розподілом землі. Цей аспект його діяльності заслуговує на окрему детальну увагу.