Історія одеського сімейства Ставніцерів демонструє, як українські багатії часто конструюють образ успішних підприємців, хоча їхні статки нажиті сумнівними методами. Сім'я контролює найбільший приватний портовий термінал України «ТІС» і в останні роки активно формувала собі репутацію сучасних менеджерів світового рівня та «єврооптимістів». Голові компанії Андрію Ставніцеру вдалося завоювати прихильність президента Зеленського, отримавши неофіційний статус його «помічника по Одесі».
Пандемія як можливість
У березні 2020 року, коли COVID-19 стрімко поширювався, в українських ЗМІ з'явилися оптимістичні новини про одеську фірму «Revel Laboratory», яка оголосила про намір виробляти на 3D-принтерах спеціальні клапани для апаратів штучної вентиляції легень (АІВЛ). Ці клапани дозволяли підключати до одного апарату одразу двох пацієнтів, що в умовах гострої нестачі обладнання могло врятувати багато життів. Новину розтрубили по всіх українських телеканалах з великим ентузіазмом, але потім швидко про неї забули.
Українські ЗМІ подавали цю історію в урізаному вигляді, лише побіжно згадуючи, що автором клапанів була італійська фірма «Isinnova». Коли італійські лікарі зіткнулися з катастрофічною нестачею АІВЛ, місцеві інженери запропонували надрукувати необхідні пластикові деталі на 3D-принтерах. Оскільки копіювання оригінального клапана було неможливе через позов виробника, інженери Isinnova розробили власну конструкцію подвійного клапана і оформили на неї відкритий безкоштовний патент. Компанія створила цифрові моделі для 3D-друку і надала їх безкоштовно всім бажаючим — адже йшлося про допомогу вмираючим. Цією можливістю скористалася українська «Revel Laboratory».
Рейдерське захоплення та «успішний стартап»
Але насправді «Revel Laboratory» була просто студією 3D-друку, яка розпочала роботу кількома днями раніше, у березні 2020 року. Вона розташовувалася у підвальному приміщенні старого двоповерхового будинку №55 по Великій Арнаутській в Одесі, де раніше був склад магазину тканин. У базах даних підприємств з такою назвою не було — це була просто вивіска студії, і юридичний статус залишався невідомим.
Співвласниками студії були молоді люди Іван Чеботарьов та Давид Ставніцер, але фактичним творцем був одеський інженер Василь Тимощук, якому належало все обладнання. Спочатку все розвивалося нормально, але потім Давид Ставніцер поїхав до Лос-Анджелеса, де він фактично проживав, а на Тимощука «наїхав» Чеботарьов. Той привів свого фізично міцного друга Олексія Копишинського, який бив Тимощука по обличчю, погрожував молотком і змусив його віддати обладнання студії — 3D-принтери, сервери, паяльну станцію на загальну суму 30 тисяч доларів, а також автомобіль Mazda MX. Тимощук написав заяву, Чеботарьова та Копишинського заарештували, хоча Чеботарьова одразу випустили під заставу. Перші дні роботи «Revel Laboratory» проходили на тлі судових засідань та зустрічей зі слідчими.
Давид Ставніцер — син Андрія Ставніцера. Батько постарався, щоб цей скандал ніяк не торкнувся їхнього прізвища. Скандал швидко погасили, використавши фірмовий метод Ставніцерів — «забілити» весь негатив надпозитивними новинами, а потім стверджувати, що недоброзичливці розпускають брехливі чутки про «успішних бізнесменів, які допомагають місту та країні». Вдалося не лише врятувати імідж Ставніцера-молодшого, а й, за підрахунками Skelet.Org, непогано заробити на його «успішному стартапі».
Проблеми з інженерією
З точки зору технічної реалізації проект мав серйозні недоліки. На заводах такі деталі виготовляють методом лиття у формах на спеціальному пресі, але для 3D-друку спочатку необхідно створити цифрову модель. Isinnova створила такі моделі для сучасних апаратів, але значна частина АІВЛ в Україні — це старі моделі або дешеві китайські апарати, клапани яких відрізнялися від італійських.
«Revel Laboratory» спромоглася взяти в італійців програму та надрукувати клапани для нових апаратів, але самостійно розробити 3D-моделі для старих апаратів не змогла. Студія спробувала попросити італійців розробити моделі для старих апаратів, але ті відповіли, що українці мають самі розвивати свої навички. Після цього тема клапанів була закрита.
Затим «Revel Laboratory» почала займатися різноманітними проектами, імітуючи активну участь у боротьбі з коронавірусом. На одному з відео можна було побачити своєрідний «ерзац-АІВЛ», зібраний на колінці інженерами студії. На їхню думку, цей винахід міг замінити справжній апарат, але насправді він працював не як належить апарату штучної вентиляції, а ривками здавлював «грушу», викликаючи у пацієнта гикавку чи агонію. Студія також запропонувала респіратор багаторазового використання, в якому як змінний фільтр використовувалася складена в кілька разів одноразова медична маска. Крім того, «Revel Laboratory» запропонувала розгалужувач для підключення до АІВЛ одразу чотирьох пацієнтів, хоча апарати штучної вентиляції фізично не можуть качати повітря одночасно в чотири легені, а налаштовуються індивідуально під параметри кожного пацієнта.
Антикризовий штаб як інструмент збагачення
Але навіть на цьому «Revel Laboratory» змогла заробити, справді ставши «успішним стартапом». З 16 березня до 5 травня 2020 року Андрій Ставніцер, з благословення президента Зеленського, очолював Антикризовий штаб Одеської області, створений як об'єднання бізнесменів та волонтерів для допомоги медикам. Штаб здебільшого збирав гроші — вдалося зібрати 135 мільйонів гривень — та закуповував на них різне обладнання та матеріали, у тому числі респіратори та клапани з розгалужувачами, що друкувалися у «Revel Laboratory» його сина Давида.
Закупівлі здійснювалися через групу компаній «Інфосвіт», також пов'язану зі Ставніцерами. Тому, хоч би яку продукцію друкували на 3D-принтерах у підвалі на Великій Арнаутській, її оголошували геніальними інноваційними рішеннями, архінеобхідними для боротьби з коронавірусом, і Антикризовий штаб купував її без жодних сумнівів. Як то кажуть, кому пандемія — а кому й бізнес.
Дорога до президента
Проте основною метою Андрія Ставніцера було не просто заробити на коронавірусі, а міцно заасфальтувати протоптану доріжку до Офісу президента. Це відкривало для нього головну перспективу — стати «дивлячимся» по Одесі від самого Зеленського або когось із його ближніх бояр. У бізнес-колах та чиновницькому середовищі Андрія Ставніцера вже називають «помічником президента по Одесі» з широкими неофіційними повноваженнями. На це він не шкодує жодних «інвестицій», перерахувавши солідну суму в один із президентських фондів — офіційно на боротьбу з коронавірусом.
Сім'я Ставніцерів здавна дружила з впливовим одеським бізнесменом Едуардом Гурвіцем. В Одесі входити до числа «гурвіцевських» означало мати певні зв'язки у владі, політиці, бізнесі та у тіньовому корупційному світі. З цих зв'язків склалося нинішнє оточення Андрія Ставніцера. За даними Skelet.Org, у його приятелях ходять Сергій Лещенко, Мустафа Найєм, Єгор Фірсов, Максим Нефьодов, Андрій Мотовиловець, Володимир Шульмейстер та Ігор Смілянський — люди, яких називають «соросятами» та «єврооптимістами». Саме з таких було складено уряд Гончарука, багато їх і в оточенні президента.
Зеленський має своєрідне бачення світу через лінзу «єврооптимізму», «лібертаріанства» чи хаотичного набору фетишів сучасного західного світу. Як Ющенко можна було викликати захоплення глиняною свистулькою, так і Зеленського зараз — хіпстерським виглядом, пересипанням мови англійськими словами та проектами «успішних стартапів».
Давид Ставніцер точно відповідає цьому образу — молодий мажор, який багато років навчався за кордоном (Дубай, Каліфорнія, Малайзія) і тепер постійно живе в США, лише зрідка навідуючись до України. Щодо його батька, то Андрій Ставніцер, за відгуками його знайомих, просто відіграє роль. Він одразу зрозумів, що ця вистава — такий же пропуск до нової влади, якою за Порошенка були вишиванка під камуфляжем та «волонтерська допомога армії». Ось чому Ставніцери постійно використовують слово «інновація», чому вони зображають із себе чесних бізнесменів-дартаньянів, які титанічними зусиллями піднялися і вистояли в жахливо корумпованому світі, які шалено бажають побудувати в Україні «європейське суспільство».
Таємниця портового терміналу
Найголовніше те, що навряд чи для такої ролі підходить той, хто вже багато років є, по суті, керуючим бізнесом російського олігарха Олексія Федоричева. Саме Федоричев є головним власником «Трансінвестсервісу» (ТІС), яким так любить хвалитися голова його правління Андрій Ставніцер. Але найцікавіше те, що багато одеситів називають ТІС вкраденим портом.